|
Григорія
Сковороди |
||
|
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
СТЕЖКА 1.
СТЕЖКА 2. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА. НАВЧАННЯ
СТЕЖКА 4. ХАРКІВСЬКА. НЕПОКОРНА СТЕЖКА 5. ВСЕУКРАЇНСЬКА. ЛЮБОМУДРІВСЬКА СТЕЖКА 6. ЛЕГЕНДАРНА |
        |
|
|
До 285-ї
річниці від дня народження Г.С. Сковороди
| ||
|
| ||
|
Дружина пана Томари Студенти-оповідачі на кожній стежці | ||
|
Ведучий
1. Цього року
виповнюється 285 років з часу народження на нашій землі великого сина
українського народу, мислителя, філософа, письменника, педагога Григорія
Савича Сковороди. Він, і через майже три сотні
літ від дня народження, залишається нашим сучасником, чиї мудрі поради
допомагають і ще будуть допомагати нашому народу. Прилучитися до його
мудрості, світлого поетичного слова справа честі для
нас.
Ведучий
2. Сьогодні ми
маємо щасливу нагоду пройтися стежками його життя, перечитати сторінки
його творів. У цій дорозі нашими провідниками буде найулюбленіший учень
Григорія Савича і його перший
біограф Михайло Ковалинський, науковці Леонід
Махновець, Олекса Мишанич та майстри художнього
слова Ізмаїл Срезневський, Василь Шевчук. А також надійними путівниками
стануть для нас твори і листи Григорія Сковороди. Ведучий
1. Двадцять
п'ять років мандрував дорогами України незвичайний
подорожній.
За способом життя
— чернець без ряси, мандрівник, самітник. За способом
мислення — філософ, богослов, містик, єретик. Ведучий
2. Його вітали
архимандрити і єпископи, сільські священики і
звичайні прості люди, прикуті своїми обов'язками до монастирів, церков,
сіл, пасік, хуторів. | ||
|
СТЕЖКА
1. Ведучий 1. Стежка перша. Чорнухінська. Дитинство. 1 студент Є й зараз на Полтавщині над річкою Многою село Чорнухи,
а в ньому незаселена ділянка, яку звуть дворищем Сковороди.
2 студент Чорнухи — тоді сотенне
містечку Лубенського полку, а нині районний центр Полтавської
області. 1
студент Саме тут
стояла хата Сави Сковороди та його дружини Палажки
— Батько Григорія колишній козак Лубенського полку, але вже тоді був
малоземельний селянин. 2 студент У тій хаті 3 грудня 1722 р. побачив світ їхній молодший
син Григорій. 1 студент Батьки його чесністю й правдивістю, гостинністю і
побожністю, та миролюбивим сусідством славилися
на всю округу, таким і хлопця виховували. 2 студент Праця у цій родині завжди була у пошані. Коли ж
батько щось робив біля хати, Гриць змалечку намагався допомогти —
привчався до праці. Очевидно, саме з сім'ї він виніс переконання: «Хто
труда не перейде, до добра той не прийде». 1 студент До виховання Григорія долучилася й сама природа.
Ще в дитинстві звик бути сам із собою й зовсім віддався враженням
чарівного оточення: вишневі садки, кленові гайки й рідна річка Многа. 2 студент Не дивно, що вже в дитинстві відзначався Грицько
меланхолійним темпераментом. 1 студент Але й допитливим був.
Все, було, матір запитує: «Як засинають поля? Чого сонце щодня за грушу
ховається? А де опинишся, якщо йти прямо-прямо і нікуди не звертати?»
2 студент Від дитячих літ, як сам про це згадував, тягла
його якась таємна сила й порив до книг та навчання. 1 студент За звичаєм того часу здобував освіту хлопець
у чотирирічній дяківській школі у рідному селі. 2 студент Одного дня повів тато сина до дяка в науку.
У полотняній торбі малюка — скибка житнього хліба, а в
душі — цікавість: що то за наука в тій школі? 1 студент Окрім охоти до науки виявив малий Грицько нахил
до пошанування Бога, твердість духу й талант до музики.
2 студент Гриць любив сидіти від вербою, що купала в
Мнозі свої зелені віти, і грати на сопілці,
подарованій старим кобзарем. Пасе гусей і грає, забуваючи про все на
світі. У грі можна впізнати то повів вітру чи шемрання осоки, то
ґелґотання гусей чи плескіт риби. Які звуки вловить вухо, те й відтворює
Гриць на милій серцю сопілоньці. 1 студент Сопілка в нього і співає, і сміється, і плаче.
Співає про батька, що повернувся з походу в гори. А плаче вона за Дідом,
який цікаво й страшно розказував про напад шведів, про оборону Чорнух од ворога і смерть у полум'ї останніх мужніх
захисників... 2 студент У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому
становищі, бо той виявив у хлопця незвичайної краси голос, навчив нотної
грамоти, поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки,
підготував до вступу в академію. 2 студент Одного погожого дня осіннього ранку
посеред двору козака Сави Сковороди стояв чималий віз, ще звечора
налаштований у далеку дорогу. Ще вдосвіта батько й син поїхали в поле.
На прадідівській ниві юнак проорав довгу, рівну борозну. Це мало
символічне значення: щоб такою прямою, рівною, як ця борозна, була його
життєва стежка, щоб ніколи не кривив душею, не розминався з правдою.
Такий тоді був
звичай: колись проорював свою борозну й Сава,
коли проводжав його батько на Запорозьку Січ. А того дня проводжав свого молодшого сина
Григорія в стольний Київ, до академії, про яку хлопець давно
мріяв. | ||
|
СТЕЖКА 2.
КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА.
НАВЧАННЯ
Ведучий
2. Стежка друга.
Києво-Могилянська. Навчання 1 студент Києво-Могилянська академія славилася у ті часи як
один з найкращих навчальних закладів у слов’янських країнах. Наступних 20
років життя Григорія будуть пов’язані з її славою. 2 студент: Новий, ще не знаний світ, постав перед очима
молодого хлопця в стінах академії. Жадібно вивчав він мови - латинську,
старогрецьку, єврейську, німецьку. Успішно проходив класи граматики та
синтаксису. Збагачували фантазію міфи "Іліади", езопівські байки, а коли
читав Вергілія, то здавалося, що й сам Григорій мандрував з його героями
від зруйнованої греками Трої аж до берегів Тібру
на латинській землі. 1 студент Тут, в академії, хлопець опанував теорію поезії і
практичне віршування, заглибився у філософію. Захоплювався Плутархом,
Цицероном, Лукіаном, Еразмом Роттердамським
2 студент Коли Григорій закінчував останній граматичний
клас, йому вже йшов 19-й рік. Саме тоді до Києва приїздить петербурзький
співак, бас Гаврило Матвійович Головня з надзвичайними повноваженнями
імператриці Єлизавети щодо залучення українських музикантів до придворної
капели. Серед перших було названо Г. Сковороду. 1 студент у
Петербурзі в придворній капелі, він прославився чудовим басом,
майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та
композиторським талантом. Музику Григорій створював на власні вірші. І
таку музику, що деякі із сковородинських пісень
перейняли навіть кобзарі. 2 студент . Життя не пізнаєш, якщо
скнітимеш у палатах переконаний Григорій і після повернення з
Петербургу, користуючись з нагоди, що генерал-майор
Вишневський їхав в Угорщину, поїхав із ним і Сковорода до дяка
православної будапештської церкви. Крім Пешта
побачив Прешбург, Відень,
Братиславу, Будапешт і інші довколишні
місцевості. 1 студент За свідченнями сучасників виходить, що Сковорода
перейшов пішки не тільки Угорщину, але й Польщу, Пруссію, Німеччину й
північну Італію. Побував в університетах, слухав лекції знаменитих
професорів. Пізніше у листі
до свого улюбленого учня М.І.Ковалінського він
напише: “Загублений той час, який ти не використав на
навчання”. 2 студент З Європи Сковорода повертався без шеляга
в кишені, але сповнений новими знаннями та блискучими
ідеями. | ||
|
СТЕЖКА
3.
1 студент: Повернувшись на батьківщину, Григорій віддається
педагогічній та літературній праці. Його запрошено у Переяслав викладачем
поетики. 2 студент: Поезія! У чому її зерно, її велика тайна, що
відкривається поодиноким обранцям? У Києві за роки навчання нашкрябано
копиці віршів. Писали всі, а де поети? А може, вони отут, у Колегіумі,
чекають його порад, його напутніх слів... Нові Гомери, нові Вергілії! 1 студент І ось Григорій лишився
віч-на-віч з учнями. Учні сиділи принишклі, чемні і насторожені.
Роздивлялися нового вчителя.
СЦЕНА 1. Григорій
Сковорода. ГРИГОРІЙ:
— Панове, други! ( почав лекцію).
Латина —
хороша мова. Цією мовою говорять з нами великі римляни і достославні мужі науки нині. Хвала і слава мудрим! Але
навіщо нам позичати воду, коли у нас своя криниця, глибока, чиста і
невичерпна? Ви всі майбутні пастирі свого народу, поети, воїни, яким
стояти на варті волі, мудрості. Ви не Івани без
роду-племені, а козаки, діди яких громили шляхту і потрясали Порту. Народ
могутній вами, а ви — народом. Поезія — не хитромудра
іграшка, а меч духовний; разючий, гострий в руках умілого і шмат простої
криці в руках того, хто не навчився користуватись
зброєю. Ми з вами мусимо цього
навчитися. І навчимося! Є тридцять способів
складати вірші, а тридцять перший — ваш. Якщо, звичайно, не розминулися з
музами... 2 студент Він говорив захоплено, не помічаючи ні плину
часу, ані того, що вже небавом в обох дверях стояли й слухали учителі й
студенти сусідніх класів. Розповідав про суть поезії, про визначних поетів
усіх народів і всіх часів, від стародавніх греків до Прокоповича та
Ломоносова. Ділився своїми сумнівами щодо канонів старих поетик і закликав
не ждати від нього готових істин, а мізкувати самим, шукати, порівнювати і
прокладати нові шляхи. 1 студент Спудеї слухали мов
зачаровані, та й сам він був не на землі, не під важким склепінням
аудиторії, а в царстві духу, у макрокосмі богині
мудрості. 2 студент Та в світ все таке не тривке.
Ченці-наставники обурилися: хіба так навчають доброчинності?
І вже незабаром викликали молодого вчителя до
єпископа
СЦЕНА 2. Григорій,
Єпископ Єпископ Ти що, забув
латинську мову? ГРИГОРІЙ — Здається,
ні. Єпископ Тоді навіщо
перетворив Колегіум на ігрище? Я запрошував тебе навчати
поетики ГРИГОРІЙ — Ви ж не були, не
чули... Єпископ Єпіскоп, як і господь, усе
знає й чує, — промовив зло Іосаф. Я нагадати
мушу, що тут слов'яно-греколатинська школа, храм
мудрості... ГРИГОРІЙ — Ну й
що? Єпископ А те, що в нас лунати
має солодкозвучна латинська мова. ГРИГОРІЙ — Все добре у певній
мірі і в певний час... Єпископ Для мудрості не може
бути міри. ГРИГОРІЙ — Латина не
рівнозначна мудрості, — зауважив на те Григорій. — На ній дурниць написано
ніяк не менше... Єпископ — Ти тямиш, що
говориш? Великі римляни... ГРИГОРІЙ — Ми ж то не римляни.
І не великі, — додав лукаво. Григорія вже починала тішити ця суперечка,
цей несподіваний химерний диспут. Єпископ Єпископ довго перебирав папери. Дай-но сюди Кониського, — звів на Григорія колючі сірі очі. — Мені
сказали... Що це таке?! — спитав сердито, розкривши
книжку. ГРИГОРІЙ — Напевне, миші... —
зніяковів Григорій. Єпископ Та як ти смів?! —
гримнув епіскоп. ГРИГОРІЙ — Я не вкусив і
разу. Єпископ Блюзнірствуеш? Та без цієї книги нам, як без рук, без
ніг! По чому ми тепер навчатимемо премудрощам
віршоскладання? Прокляті звірі не пощадили й
напису... — скрушавсь епіскоп, перегортаючи
нещасну книжку. — Тепер хоч їдь до Києва... Можливо, там напишуть... Або
дадуть готову... ГРИГОРІЙ — Я напишу, — сказав
Григорій тихо. — Дозвольте! Єпископ Ти? — перепитав
епіскоп і посміхнувся. —Ну що ж... — додав, спідлоба дивлячись на
зухвальця. — Як кажуть, дай боже нашому теляті... Пиши! За тиждень мені
покажеш... А поки що твоїх студентів отець Гервасій поводить з миром по
вертоградах Біблії. Студент 1....Рівно за тиждень Григорій поклав на стіл перед
епіскопом свою «Поетику». Рідною мовою. Не схожу ні на чию.
СЦЕНА 3. Григорій,
Єпископ Єпископ Ти що ж, не хочеш у
нас трудитися?- спитав невдовзі, не
ворухнувшись. ГРИГОРІЙ Коло б не хтів, то не
прийшов би, - спокійно мовив Сковорода. Єпископ Чому ж ти пишеш такі
дурниці? Чи не дурниці? ГРИГОРІЙ Це не
дурниці. Єпископ А що? ГРИГОРІЙ Думки про вірші та
настанови, як їх писати. Я виклав просто, аби було все зрозуміле
кожному. Єпископ Просто – це не мудро,
- Усе змінити треба й учити так, як то велить нам звичай. ГРИГОРІЙ Alia res sceptrum, alia plectrum! – засміявся Сковорода. Єпископ Твори гординю, не
живучи в моєму домі! ГРИГОРІЙ Ну от і все! Кінець
тривогам, сумнівам та сподіванням. Сільце закрилося, хоч не спіймало
пташки. І знову ти на вольній волі, Грицьку! Козак-нетяга, якому степ —
домівка, трава — постіль, а книга — жінка... Жаль бурсаків, але не жаль
неволі. Без права мислити, шукати істину і говорити правду не варто жити в
світі! Студент 2. Кінець — початок. Зерно згниває, коли виходить із
нього нова, здорова зелень. Смерть і народження, буття і вічність... В
житті людини такий же плин, така ж безмежна зміна одного іншим: веселості
— смутком, здоров'я — хворістю, надії — відчаєм. І навпаки. Ось так, як
версти; там, де одна кінчається, бере початок друга... Що ж в невдовзі
трапиться нагода знову відчути себе вчителем. Студент 1. Село Ковраї. Панський двір огороджений, немов фортеця. За
частоколом гарчать пси.
СЦЕНА 4. Григорій, Дружина пана Томари Пані — Навіщо вам
знадобився пан? — спитала з притиском, чи то кепкуючи, чи то
дивуючись. Григорій — Я з Переяслава.
Мене покликав Степан Васильович учити сина... Пані — Ти — вчитель? —
перепитала і засміялася. — Чому ж ти вчитимеш? Як старцювати? Чи як ходити
взутим, а залишати сліди від пальців? Григорій — Не все, що сяє,
золото... Або, як кажуть у нас у Чорнухах,
вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови
нема... Пані — То хто ж
ти? Григорій — Сковорода. Григорій
Савич. Пані — Ну і часи настали! —
— Не втямиш, де дидаскал, де
старець... Григорій — Зате старшин далеко
видно, — вколов Григорій також. — Високо пнуться. Щоб не вламалась, бува, драбина... 1 студент. Предивний світ! У цих людей йому доводиться
служити, та чим дитина завинила? 2 студент Весь
час перебування Григорія у Степана Томари минав у навчанні сина Василя гуманітарних наук
та мови, поки згодом молодому вихованцеві не прийшов час вступити у інше
коло вправ, гідних його становища в світі й роду. 1 студент А Сковороді був приготований поклик здалека.
Напевне, така вже доля в нього. Мов круговерть, його все тягне й тягне у
білий світ, у невгамовний шарварок життя й науки. | ||
|
СТЕЖКА
4. ХАРКІВСЬКА. НЕПОКОРНА
Ведучий
1. Стежка четверта.
Харківська.Непокорна 1 студент. У 1768 р. наказом цариці Катерини ІІ при
Харківській вищій школі було відкрито класи підготовки топографів,
інженерів, архітекторів та інших інженерно-виробничих спеціальностей.
Училися там не лише діти дворян, а й діти інших верств населення.
Сковороду було запрошено для викладання
катехизму. Йому було надано посаду професора –
викладача. Але від зарплати він відмовився, кажучи, що внутрішнє
задоволення, яке дає йому поширення серед молоді Христової Науки, для
нього достатня нагорода. 2 студент. Відмінний спосіб думок нового
викладача, його вчення, життя незабаром привернули до
нього увагу тамтешнього товариства. Одягся він просто, але пристойно; їжу
мав, що складалася із трав, плодів і молочних приправ, споживав її
ввечері, після заходу сонця; м’яса та риби не їв не через марновірство, а
із своєї внутрішньої потреби; для сну
виділяв свого часу не більше чотирьох годин на
добу; вставав до зорі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за
місто прогулюватися на чисте повітря і в сади; завжди веселий, бадьорий,
легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, всім задоволений,
добродушний. Студент 1. У Харкові Сковороді не
раз пропонували прийняти чернечий сан у Покровському колегіумівському монастирі, щоб він міг посісти
керівну посаду.
СЦЕНА 5. Григорій, Отець
Гервасій Отець — Чув, чув, Григорію,
— очима пестив гостя, — як покорив ти Харків. Ну молодець! Не осоромив
мене старого. Григорій — Та я... Та що
там... — знітився Сковорода. Але
Гервасій узяв його за плечі і всадовив на дзиґлику навпроти
себе. Отець — Який худий ти,
Грицьку! Та не журись, у нас поправишся... Григорій — Я й не журюся, —
спромігся вставити Сковорода. — Була б душа
здорова. Отець — Якщо душа — вино,
то тіло — міх, — підніс Гервасій палець і засміявся. — Ну, як
жилося? Григорій —
Добре. Отець — Не
кривдили? Григорій —
Ні. Отець — Було з грошима
скрутно? Григорій — Та ні...
Архімандрит скривився
Отець — Таки дивак ти,
Грицьку, — всміхнувся Гервасій лагідно. — Невже тобі не хочеться добитись
щастя, почестей? Григорій — А я щасливий, отче,
— промовив палко Сковорода. — Робота, учні, книги — на трьох нещасних
стало б! Архімандрит помовчав,
чи то вагаючись, чи щось обдумуючи. І враз спитав: Отець — Скажи мені,
Григорію, чому ти й досі не у ченцях? Григорій — Бо не
достойний... Отець — Ну а хотів би? —
підбадьорився отець Гервасій. Григорій — Не знаю, далебі...
У моєму віці йти у послушники... Отець — Ми пострижемо тебе
одразу. Я говорив про це з епіскопом. Архімандрит підвівся.
Григорій теж. Григорій — Я не готовий,
грішний, — сказав рішуче. Отець — Григорію, — отець
Гервасій узяв його під руку. — Усі ми грішні. А ти давно живеш як
справжній схимник. Григорій — Це так зненацька. Я
мушу все обдумати... Отець — Дивак! Та що ж тут
думати? К приймеш сан чернечий, за рік чи два будеш префектом,
ректором. Григорій — Спасибі. Що
ви! Отець — Ти наймудріший —
тобі й начальствувати! Григорій витер піт.
Отямившись від похвали, яка його пригнічувала, промовив
гаряче: Григорій — Ні, я не можу.
Дякую за честь, за дружбу, але чернецтво не до душі мені. Принаймні зараз.
Коли ж відчую, що я готовий, прийду скажу і преклоню коліна. Тоді клобук
возложите і одягнете скуфію... Тепер же —
ні. Отець — Дитина еси, Григорію. Не розумієш простих речей. Єпіскоп тобі дарує честь, достаток, шану. Ти уявляєш —
ректором? Григорій — Хіба клобук
добавить мудрості? Суть — голова... Отець — Без голови тепер
прожити легше, аніж без скуфії та клобука,— сердито Григорій — Тому, хто пнеться
вгору,—зауважив Сковорода.— А в мене, отче, лише одна турбота — коли б не
вмерти мені без розуму. Отець – Чому не хочеш узяти
сан чернечий? Григорій —
Боюся. Отець —
Чого? Григорій — Позбутися
скарбу. Отець — Якого скарбу? —
перезирнувся з архімандритом. Григорій — Єдиного, що
залишився, — волі. Отець — Без клобука ти
швидше її позбудешся. Запише якийсь панок у сказку — і поминай як звали. Григорій — Та я ж козак. Єпіскоп хмикнув. Отець —Такий трапляється
раз у житті, та й то одному із сотні тисяч. Істинно! — прорік епіскоп. —
Достаток матимеш, який тобі й не снився. А шана, влада, сила! Карети,
коні, золото! — Єпіскоп аж помолодшав, налився
знову силою. — Ти йдеш чи їдеш, а люд на тебе дивиться, немов на бога,
біжить слідом, цілує одяг, руки. Благословляєш братію і відчуваєш, як
виростають у тебе крила ангельські і як стаєш ти біля престолу
господа. Сковорода підвівся і,
ледве стримуючи обурення, мовив глухим од гніву
голосом: Григорій — Ви проповідуєте
любов до ближнього, насправді ж любите лише самих себе. Ви кричите про
вільну совість, а нетерпимі не менш од східних деспотів і попираете во ім'я господа
честь і життя інакомислячих. Щодня, щомиті твердите, що наша віра єдино
вірна в світі, а боїтеся, щоб хтось не висловив хоча б півслова сумніву. І
це суть праведники?! Ви хочете, щоб я собою збільшив і так велику
кількість фарисеїв?! Їжте сито, пийте солодко, одягайтеся розкішно,
мяко — і ченцюйте! Я
не попутник вам. Отець — Григорію, отямся! —
гукнув Гервасій злякано. — Мовчи, нещасний! Григорій — А хто ж вам скаже
правду, хто зніме полуду з очей неситих ваших? Понаїдали черева, поодягалися в сукна, золото й благословляете насильство, муки, рабство!
_ Отець — Григорію, побійся
бога! — знову заволав, піднісши руку і дивлячись спідлоба,
жорстко: Отець — От ти прийми
чернецтво, стань на чолі єпархії і покажи, як треба жити пастирям, очисть од скверни істину... Григорій — І Геркулес не зміг
би очистити ваші авгієві стайні! Отець — Свят, свят, —
прошепотів Гервасій. Єпіскоп сидів, стиснувши
зуби, і розглядав євангеліє, — Чого ж ти прагнеш? — спитав
нарешті. Григорій — Життя, спорідненого
душі, природі, — озвався жваво Сковорода: йому здалося, що Іосаф з ним згоден. Суть не в клобуці й сані, а в безкорисливості, в служінні
правді, людям, у пізнанні себе самого і боротьбі з такими пристрастями, як
самолюбство, жадібність, надмірна гордість пиха. Пізнай себе — це
заповідь, альфа й омега наша, коли не хочемо зійти в ніщо і стати
справжнім бидлом!.. Скривившись
страдницьки, епіскоп звів на нього сірі холодні очі. Отець — Зависокосився ти, чоловіче добрий, — промовив
стримано. — Твої думки та речі на грані єресі... — Спинив рукою Сковороду,
який хотів щось заперечити. —У нас в Колегіумі, як і належить, всі вчителі
— ченці або священики, і ми не можемо, не маєм
права порушувати цей стародавній звичай...— Не поспішай.
Подумай Отець — Уперше бачу такого
йолопа, який міняв би жезл полководця на пастуший батіг!
Григорій — Як на мене, то
краще дома бути пастухом, ніж полководцем
десь... | ||
|
|
|
СТЕЖКА 5.
ВСЕУКРАЇНСЬКА.
ЛЮБОМУДРІВСЬКА
Ведучий 1. Стежка п’ята. Всеукраїнська Любомудрівська.
СЦЕНА 6. Григорій, Учень
Григорія Учень — Куди ви, Савичу? Григорій — У світ, у світ!
—Певно, судилося мені життя дорога... Учень —
Надовго? Григорій —
Хтозна. Учень — А як же ми,
Колегіум? Григорій — Преосвященний отець
Порфирій осипле вас своїми милостями! Учень Коли ж він устиг
прогнати вас із Колегіуму? — Господи, як дозволяєш таке свавілля! —
Григорій — Бог, мабуть, спав,
— пожартував Григорій. — Було ж це пізно ввечері... Ну що ж, прощай, мій
друже! — обняв й поцілував. Учень
–
Що ти
робитимеш, які діла вершити маєш далі? |
