Сім стежок

Григорія Сковороди

Севастопольський міський гуманітарний університет

Кафедра української філології

 

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

 

 

 

 

СТЕЖКА 1.

ДИТИНСТВО

 

 

 

СТЕЖКА 2.

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА.

 НАВЧАННЯ

 

 

 

СТЕЖКА 3.-

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА. -

 

 

УЧИТЕЛЮВАННЯ

 

 

 

СТЕЖКА 4.

ХАРКІВСЬКА.

НЕПОКОРНА

 

 

СТЕЖКА 5.

ВСЕУКРАЇНСЬКА. 

ЛЮБОМУДРІВСЬКА

 

 

СТЕЖКА 6.

ЛЕГЕНДАРНА

 

 

СТЕЖКА 7.

ОСТАННЯ.

 

 

ПІСЛЯМОВА

 

 

 

 
















До 285-ї річниці від дня народження Г.С. Сковороди

 

 

 

Попова О.А.

 

СІМ СТЕЖОК ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

 

Драматично-художня композиція

 

Дійові особи

 

Ведучий 1

Ведучий 2

Григорій Сковорода

Єпископ

Дружина пана Томари

Отець

Учень Григорія Сковороди

Спудей (студент)

Олена

Голос

Андрій Іванович Ковальський

Студенти-оповідачі на кожній стежці

 

На початок

 

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

 

Музичний супровід 1

Ведучий 1. Цього року виповнюється 285 років з часу народження на нашій землі великого сина українського народу, мислителя, філософа, письменника, педагога Григорія Савича Сковороди. Він, і через майже три сотні літ від дня народження, залишається нашим сучасником, чиї мудрі поради допомагають і ще будуть допомагати нашому народу. Прилучитися до його мудрості, світлого поетичного слова справа честі для нас.

Ведучий 2. Сьогодні ми маємо щасливу нагоду пройтися стежками його життя, перечитати сторінки його творів. У цій дорозі нашими провідниками буде найулюбленіший учень Григорія Савича  і його перший біограф Михайло Ковалинський, науковці Леонід Махновець, Олекса Мишанич та майстри художнього слова Ізмаїл Срезневський, Василь Шевчук. А також надійними путівниками стануть для нас твори і листи Григорія Сковороди.

Ведучий 1. Двадцять п'ять років мандрував дорогами України незвичайний подорожній.

За способом життя — чернець без ряси, мандрівник, самітник.

За способом мислення — філософ, богослов, містик, єретик.

За способом діяння — учитель, письменник, проповідник, «мандрівний університет». Великий оригінальний чоловік

Ведучий 2. Його вітали архимандрити і єпископи, сільські священики і звичайні прості люди, прикуті своїми обов'язками до монастирів, церков, сіл, пасік, хуторів.

Кого вони бачили в Сковороді — паломника, прочанина, музику, піїта, дивака, невдаху, порадника чи пророка?

І чи розуміли вони, до якого високого обов'язку покликав його внутрішній ангел, що «...віддаляв його від усяких прихильностей і, роблячи його пришельцем, переселенцем, мандрівником, виробляв у ньому серце громадянина Всесвіту, який, не маючи родини, маєтків, кутка, де голову прихилити, сторицею більше смакує задоволення природне, насолод простих, невинних, безтурботних, які черпаються чистим розумом і безтурботним духом у скарбах вічності» (Михайло Ковалинський).

 

На початок

 

СТЕЖКА 1.

ЧОРНУХІНСЬКА. 

ДИТИНСТВО

 

Музичний супровід 2

Ведучий 1. Стежка перша. Чорнухінська. Дитинство.

1 студент Є й зараз на Полтавщині над річкою Многою село Чорнухи, а в ньому незаселена ділянка, яку звуть дворищем Сковороди.

2 студент Чорнухи — тоді сотенне містечку Лубенсь­кого полку, а нині районний центр Полтавської області.

1 студент Саме тут сто­яла хата Сави Сковороди та його дружини  Палажки — Батько Григорія колишній козак Лубен­ського полку, але вже тоді був малоземельний селянин.

2 студент У тій хаті 3 грудня 1722 р. побачив світ їхній молодший син  Григорій.

1 студент Батьки його чесністю й правдивістю, гостинністю і побожністю, та миролюбивим сусідством славилися на всю округу, таким і хлопця виховували.

2 студент Праця у цій родині завжди була у пошані. Коли ж батько щось робив біля хати, Гриць змалечку намагався допомогти — привчався до праці. Очевидно, саме з сім'ї він виніс переконання: «Хто труда не перейде, до добра той не прийде».

1 студент До виховання Григорія долучилася й сама природа. Ще в дитинстві звик бути сам із собою й зовсім віддався враженням чарівного оточення: вишневі садки, кленові гайки й рідна річка Многа.

2 студент Не дивно, що вже в дитинстві відзначався Грицько меланхолійним темпераментом.

1 студент Але й  допит­ливим був. Все, було, матір запитує: «Як засинають поля? Чого сонце щодня за грушу ховається? А де опинишся, якщо йти прямо-прямо і нікуди не звертати?»

2 студент Від дитячих літ, як сам про це згадував, тягла його якась таємна сила й порив до книг та навчання.

1 студент За зви­чаєм того часу здобував освіту хлопець у чотирирічній дяківській школі у рідному селі.

2 студент Одного дня повів тато сина до дяка в науку. У полотняній торбі малюка — скибка жит­нього хліба, а в душі — цікавість: що то за наука в тій школі?

1 студент Окрім охоти до науки виявив малий Грицько нахил до пошанування Бога, твердість духу й талант до музики. 

Музичний супровід 3

2 студент Гриць лю­бив сидіти від вербою, що купала в Мнозі свої зелені віти, і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. Пасе гусей і грає, забуваючи про все на світі. У грі можна впізнати то повів вітру чи шемрання осоки, то ґелґотання гусей чи плескіт риби. Які звуки вловить вухо, те й відтворює Гриць на милій серцю сопілоньці.

1 студент Сопілка в нього і співає, і сміється, і плаче. Співає про батька, що повернувся з походу в гори. А плаче вона за Дідом, який цікаво й страшно розказував про напад шведів, про оборону Чорнух од ворога і смерть у полум'ї останніх мужніх захисників...

2 студент У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо той виявив у хлопця незвичайної краси голос, навчив нотної грамоти, поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.

Музичний супровід 4

2 студент Одного погожого дня осіннього ранку  посеред двору козака Сави Сковороди стояв чималий віз, ще звечора налаштований у далеку дорогу.

Ще вдосвіта батько й син поїхали в поле. На прадідівській ниві юнак проорав довгу, рівну борозну. Це мало символічне значення: щоб такою прямою, рівною, як ця борозна, була його життєва стежка, щоб ніколи не кривив душею, не розминався з правдою.

Такий тоді був звичай:   колись проорював свою борозну й Сава, коли проводжав його батько на Запорозьку Січ.

А того дня проводжав свого молодшого сина Григорія в стольний Київ, до академії, про яку хлопець давно мріяв.

 

На початок

СТЕЖКА 2.

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА.

НАВЧАННЯ

Музичний супровід 5

Ведучий 2. Стежка друга. Києво-Могилянська. Навчання

1 студент Києво-Могилянська академія славилася у ті часи як один з найкращих навчальних закладів у слов’янських країнах. Наступних 20 років життя Григорія будуть пов’язані з її славою.

2 студент: Новий, ще не знаний світ, постав перед очима молодого хлопця в стінах академії. Жадібно вивчав він мови - латинську, старогрецьку, єврейську, німецьку. Успішно проходив класи граматики та синтаксису. Збагачували фантазію міфи "Іліади", езопівські байки, а коли читав Вергілія, то здавалося, що й сам Григорій мандрував з його героями від зруйнованої греками Трої аж до берегів Тібру на латинській землі.

1 студент Тут, в академії, хлопець опанував теорію поезії і практичне віршування, заглибився у філософію. Захоплювався Плутархом, Цицероном, Лукіаном, Еразмом Роттердамським

Музичний супровід 6

2 студент Коли Григорій закінчував останній граматичний клас, йому вже йшов 19-й рік. Саме тоді до Києва приїздить петербурзький співак, бас Гаврило Матвійович Головня з надзвичайними повноваженнями імператриці Єлизавети щодо залучення українських музикантів до придворної капели. Серед перших було названо Г. Сковороду.

1 студент у Петербурзі в придворній капелі, він прославився чудовим басом, майстер­ною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом. Музику Григорій створював на власні вірші. І таку музику, що деякі із сковородинських пісень перейняли навіть кобзарі.

2 студент .  Життя не пізнаєш, якщо скні­тимеш у палатах переконаний Григорій і після повернення з Петербургу,  користуючись з нагоди, що генерал-майор Вишневський їхав в Угорщину, поїхав із ним і Сковорода до дяка православної будапештської церкви.

Музичний супровід 7

Крім Пешта побачив Прешбург, Відень, Братиславу,  Будапешт і інші довколишні місцевості.

1 студент За свідченнями сучасників виходить, що Сковорода перейшов пішки не тільки Угорщину, але й Польщу, Пруссію, Німеччину й північну Італію. Побував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів. Пізніше у листі до свого улюбленого учня М.І.Ковалінського він напише: “Загублений той час, який ти не використав на навчання”.

2 студент З Європи Сковорода повертався без шеляга в кишені, але сповнений новими знаннями та блиску­чими ідеями.

 

На початок

 

СТЕЖКА 3.

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА.

УЧИТЕЛЮВАННЯ

Музичний супровід 8

1 студент: Повернувшись на батьківщину, Григорій віддається педагогічній та літературній праці.

Його запрошено у Переяслав викладачем поетики.

Музичний супровід 9

2 студент: Поезія! У чому її зерно, її велика тайна, що відкривається поодиноким обранцям? У Києві за роки навчання нашкрябано копиці віршів. Писали всі, а де поети? А може, вони отут, у Колегіумі, чекають його порад, його напутніх слів... Нові Гомери, нові Вергілії!

1 студент  І ось Григорій лишився віч-на-віч з учнями. Учні сиділи принишклі, чемні і насторожені. Роздивлялися нового вчителя.

 

СЦЕНА 1.

Григорій Сковорода.

ГРИГОРІЙ:     — Панове, други! ( почав лекцію).

 Латина — хороша мова. Цією мовою говорять з нами великі римляни і достославні мужі науки нині. Хвала і слава мудрим! Але навіщо нам позичати воду, коли у нас своя криниця, глибока, чиста і невичерпна? Ви всі майбутні пастирі свого народу, поети, воїни, яким стояти на варті волі, мудрості. Ви не Івани без роду-племені, а козаки, діди яких громили шляхту і потрясали Порту. Народ могутній вами, а ви — народом.

Поезія — не хитромудра іграшка, а меч духовний; разючий, гострий в руках умілого і шмат простої криці в руках того, хто не навчився користуватись зброєю.

Ми з вами мусимо цього навчитися. І навчимося!

Є тридцять способів складати вірші, а тридцять перший — ваш. Якщо, звичайно, не розминулися з музами...

2 студент Він говорив захоплено, не помічаючи ні плину часу, ані того, що вже небавом в обох дверях стояли й слухали учителі й студенти сусідніх класів. Розповідав про суть поезії, про визначних поетів усіх народів і всіх часів, від стародавніх греків до Прокоповича та Ломоносова. Ділився своїми сумнівами щодо канонів старих поетик і закликав не ждати від нього готових істин, а мізкувати самим, шукати, порівнювати і прокладати нові шляхи.

1 студент Спудеї слухали мов зачаровані, та й сам він був не на землі, не під важким склепінням аудиторії, а в царстві духу, у макрокосмі богині мудрості.

Музичний супровід 10

2 студент  Та в світ все таке не тривке. Ченці-наставники обурилися: хіба так навчають доброчинності?  І вже незабаром викликали молодого вчителя до єпископа

 

СЦЕНА 2.

Григорій, Єпископ

Єпископ Ти що, забув латинську мову?

ГРИГОРІЙ — Здається, ні.

Єпископ Тоді навіщо перетворив Колегіум на ігрище? Я запрошував тебе навчати поетики

ГРИГОРІЙ — Ви ж не були, не чули...

Єпископ Єпіскоп, як і господь, усе знає й чує, — промовив зло Іосаф. Я нагадати мушу, що тут  слов'яно-греколатинська школа, храм мудрості...

ГРИГОРІЙ — Ну й що?

Єпископ А те, що в нас лунати має солодкозвучна латинська мова.

ГРИГОРІЙ — Все добре у певній мірі і в певний час...

Єпископ Для мудрості не може бути міри.

ГРИГОРІЙ — Латина не рівнозначна мудрості, — зауважив на те Григорій. — На ній дурниць написано ніяк не менше...

Єпископ — Ти тямиш, що говориш? Великі римляни...

ГРИГОРІЙ — Ми ж то не римляни. І не великі, — додав лукаво. Григорія вже починала тішити ця суперечка, цей несподіваний химерний диспут.

Єпископ Єпископ довго перебирав папери. Дай-но сюди Кониського, — звів на Григорія колючі сірі очі. — Мені сказали... Що це таке?! — спитав сердито, розкривши книжку.

ГРИГОРІЙ — Напевне, миші... — зніяковів Григорій.

Єпископ Та як ти смів?! — гримнув епіскоп.

ГРИГОРІЙ — Я не вкусив і разу.

Єпископ Блюзнірствуеш? Та без цієї книги нам, як без рук, без ніг! По чому ми тепер навчатимемо премудрощам віршоскладання? Прокляті звірі не пощадили й напису... — скрушавсь епіскоп, перегортаючи нещасну книжку. — Тепер хоч їдь до Києва... Можливо, там напишуть... Або дадуть готову...

ГРИГОРІЙ — Я напишу, — сказав Григорій тихо. — Дозвольте!

Єпископ Ти? — перепитав епіскоп і посміхнувся. —Ну що ж... — додав, спідлоба дивлячись на зухвальця. — Як кажуть, дай боже нашому теляті... Пиши! За тиждень мені покажеш... А поки що твоїх студентів отець Гервасій поводить з миром по вертоградах Біблії.

Музичний супровід 11

Студент 1....Рівно за тиждень Григорій поклав на стіл перед епіскопом свою «Поетику». Рідною мовою. Не схожу ні на чию.

 

СЦЕНА 3.

Григорій, Єпископ

Єпископ Ти що ж, не хочеш у нас трудитися?- спитав невдовзі, не ворухнувшись.

ГРИГОРІЙ Коло б не хтів, то не прийшов би, - спокійно мовив Сковорода.

Єпископ Чому ж ти пишеш такі дурниці? Чи не дурниці?

ГРИГОРІЙ Це не дурниці.

Єпископ А що?

ГРИГОРІЙ Думки про вірші та настанови, як їх писати. Я виклав просто, аби було все зрозуміле кожному.

Єпископ Просто – це не мудро, - Усе змінити треба й учити так, як то велить нам звичай.

ГРИГОРІЙ Alia res sceptrum, alia plectrum! – засміявся Сковорода.

Єпископ Твори гординю, не живучи в моєму домі!

ГРИГОРІЙ Ну от і все! Кінець тривогам, сумнівам та сподіванням. Сільце закрилося, хоч не спіймало пташки. І знову ти на вольній волі, Грицьку! Козак-нетяга, якому степ — домівка, трава — постіль, а книга — жінка... Жаль бурсаків, але не жаль неволі. Без права мислити, шукати істину і говорити правду не варто жити в світі!

Музичний супровід 12

Студент 2. Кінець — початок. Зерно згниває, коли виходить із нього нова, здорова зелень. Смерть і народження, буття і вічність... В житті людини такий же плин, така ж безмежна зміна одного іншим: веселості — смутком, здоров'я — хворістю, надії — відчаєм. І навпаки. Ось так, як версти; там, де одна кінчається, бере початок друга... Що ж в невдовзі трапиться нагода знову відчути себе вчителем.

Музичний супровід13

Студент 1. Село Ковраї. Панський двір огороджений, немов фортеця. За частоколом гарчать пси.

 

СЦЕНА 4.

Григорій, Дружина пана Томари

Пані — Навіщо вам знадобився пан? — спитала з притиском, чи то кепкуючи, чи то дивуючись.

Григорій — Я з Переяслава. Мене покликав Степан Васильович учити сина...

Пані — Ти — вчитель? — перепитала і засміялася. — Чому ж ти вчитимеш? Як старцювати? Чи як ходити взутим, а залишати сліди від пальців?

Григорій — Не все, що сяє, золото... Або, як кажуть у нас у Чорнухах, вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема...

Пані — То хто ж ти?

Григорій — Сковорода. Григорій Савич.

Пані — Ну і часи настали! — — Не втямиш, де дидаскал, де старець...

Григорій — Зате старшин далеко видно, — вколов Григорій також. — Високо пнуться. Щоб не вламалась, бува, драбина...

1 студент. Предивний світ! У цих людей йому доводиться служити, та чим дитина завинила?

2 студент Весь час перебування Григорія  у Степана Томари минав у навчанні сина Василя гуманітарних наук та мови, поки згодом молодому вихованцеві не прийшов час вступити у інше коло вправ, гідних його становища в світі й роду.

1 студент А Сковороді був приготований поклик здалека. Напевне, така вже доля в нього. Мов круговерть, його все тягне й тягне у білий світ, у невгамовний шарварок життя й науки.

 

На початок

 

СТЕЖКА 4.

ХАРКІВСЬКА.

НЕПОКОРНА

Музичний супровід 14

Ведучий 1. Стежка четверта. Харківська.Непокорна

1 студент. У 1768 р. наказом цариці Катерини ІІ при Харківській вищій школі було відкрито класи підготовки топографів, інженерів, архітекторів та інших інженерно-виробничих спеціальностей. Училися там не лише діти дворян, а й діти інших верств населення.

Сковороду було запрошено для викладання катехизму. Йому було надано посаду професора – викладача. Але від зарплати він відмовився, кажучи, що внутрішнє задоволення, яке дає йому поширення серед молоді Христової Науки, для нього достатня нагорода.

Музичний супровід 15

2 студент.  Відмінний спосіб думок нового викладача, його вчення, життя незабаром привернули  до нього увагу тамтешнього товариства. Одягся він просто, але пристойно; їжу мав, що складалася із трав, плодів і молочних приправ, споживав її ввечері, після заходу сонця; м’яса та риби не їв не через марновірство, а із  своєї внутрішньої потреби; для сну виділяв   свого часу не більше чотирьох годин на добу; вставав до зорі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулюватися на чисте повітря і в сади; завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, всім задоволений, добродушний.

Музичний супровід 16

Студент 1.   У Харкові Сковороді не раз пропонували прийняти чернечий сан у Покровському колегіумівському монастирі, щоб він міг посісти керівну посаду.

 

СЦЕНА 5.

Григорій, Отець Гервасій

Отець — Чув, чув, Григорію, — очима пестив гостя, — як покорив ти Харків. Ну молодець! Не осоромив мене старого.

Григорій — Та я... Та що там... — знітився Сковорода. Але Гервасій узяв його за плечі і всадовив на дзиґлику навпроти себе.

Отець — Який худий ти, Грицьку! Та не журись, у нас поправишся...

Григорій — Я й не журюся, — спромігся вставити Сковорода. — Була б душа здорова.

Отець — Якщо душа — вино, то тіло — міх, — підніс Гервасій палець і засміявся. — Ну, як жилося?

Григорій — Добре.

Отець — Не кривдили?

Григорій — Ні.

Отець — Було з грошима скрутно?

Григорій — Та ні... Архімандрит скривився

Отець — Таки дивак ти, Грицьку, — всміхнувся Гервасій лагідно. — Невже тобі не хочеться добитись щастя, почестей?

Григорій — А я щасливий, отче, — промовив палко Сковорода. — Робота, учні, книги — на трьох нещасних стало б!

Архімандрит помовчав, чи то вагаючись, чи щось обдумуючи. І враз спитав:

Отець — Скажи мені, Григорію, чому ти й досі не у ченцях?

Григорій — Бо не достойний...

Отець — Ну а хотів би? — підбадьорився отець Гервасій.

Григорій — Не знаю, далебі... У моєму віці йти у послушники...

Отець — Ми пострижемо тебе одразу. Я говорив про це з епіскопом.

Архімандрит підвівся. Григорій теж.

Григорій — Я не готовий, грішний, — сказав рішуче.

Отець — Григорію, — отець Гервасій узяв його під руку. — Усі ми грішні. А ти давно живеш як справжній схимник.

Григорій — Це так зненацька. Я мушу все обдумати...

Отець — Дивак! Та що ж тут думати? К приймеш сан чернечий, за рік чи два будеш префектом, ректором.

Григорій — Спасибі. Що ви!

Отець — Ти наймудріший — тобі й начальствувати!

Григорій витер піт. Отямившись від похвали, яка його пригнічувала, промовив гаряче:

Григорій — Ні, я не можу. Дякую за честь, за дружбу, але чернецтво не до душі мені. Принаймні зараз. Коли ж відчую, що я готовий, прийду скажу і преклоню коліна. Тоді клобук возложите і одягнете скуфію... Тепер же — ні.

Отець — Дитина еси, Григорію. Не розумієш простих речей. Єпіскоп тобі дарує честь, достаток, шану. Ти уявляєш — ректором?

Григорій — Хіба клобук добавить мудрості? Суть — голова...

Отець — Без голови тепер прожити легше, аніж без скуфії та клобука,— сердито

Григорій — Тому, хто пнеться вгору,—зауважив Сковорода.— А в мене, отче, лише одна турбота — коли б не вмерти мені без розуму.

Отець – Чому не хочеш узяти сан чернечий?

Григорій — Боюся.

Отець — Чого?

Григорій — Позбутися скарбу.

Отець — Якого скарбу? — перезирнувся з архімандритом.

Григорій — Єдиного, що залишився, — волі.

Отець — Без клобука ти швидше її позбудешся. Запише якийсь панок у сказку — і поминай як звали.

Григорій — Та я ж козак. Єпіскоп хмикнув.

Отець —Такий трапляється раз у житті, та й то одному із сотні тисяч. Істинно! — прорік епіскоп. — Достаток матимеш, який тобі й не снився. А шана, влада, сила! Карети, коні, золото! — Єпіскоп аж помолодшав, налився знову силою. — Ти йдеш чи їдеш, а люд на тебе дивиться, немов на бога, біжить слідом, цілує одяг, руки. Благословляєш братію і відчуваєш, як виростають у тебе крила ангельські і як стаєш ти біля престолу господа.

Сковорода підвівся і, ледве стримуючи обурення, мовив глухим од гніву голосом:

Григорій — Ви проповідуєте любов до ближнього, насправді ж любите лише самих себе. Ви кричите про вільну совість, а нетерпимі не менш од східних деспотів і попираете во ім'я господа честь і життя інакомислячих. Щодня, щомиті твердите, що наша віра єдино вірна в світі, а боїтеся, щоб хтось не висловив хоча б півслова сумніву. І це суть праведники?! Ви хочете, щоб я собою збільшив і так велику кількість фарисеїв?! Їжте сито, пийте солодко, одягайтеся розкішно, мяко — і ченцюйте! Я не попутник вам.

Отець — Григорію, отямся! — гукнув Гервасій злякано. — Мовчи, нещасний!

Григорій — А хто ж вам скаже правду, хто зніме полуду з очей неситих ваших? Понаїдали черева, поодягалися в сукна, золото й благословляете насильство, муки, рабство! _

Отець — Григорію, побійся бога! — знову заволав, піднісши руку і дивлячись спідлоба, жорстко:

Отець — От ти прийми чернецтво, стань на чолі єпархії і покажи, як треба жити пастирям, очисть од скверни істину...

Григорій — І Геркулес не зміг би очистити ваші авгієві стайні!

Отець — Свят, свят, — прошепотів Гервасій. Єпіскоп сидів, стиснувши зуби, і розглядав євангеліє, — Чого ж ти прагнеш? — спитав нарешті.

Григорій — Життя, спорідненого душі, природі, — озвався жваво Сковорода: йому здалося, що Іосаф з ним згоден. Суть не в клобуці й сані, а в безкорисливості, в служінні правді, людям, у пізнанні себе самого і боротьбі з такими пристрастями, як самолюбство, жадібність, надмірна гордість пиха. Пізнай себе — це заповідь, альфа й омега наша, коли не хочемо зійти в ніщо і стати справжнім бидлом!..

Скривившись страдницьки, епіскоп звів на нього сірі холодні очі.

ОтецьЗависокосився ти, чоловіче добрий, — промовив стримано. — Твої думки та речі на грані єресі... — Спинив рукою Сковороду, який хотів щось заперечити. —У нас в Колегіумі, як і належить, всі вчителі — ченці або священики, і ми не можемо, не маєм права порушувати цей стародавній звичай...— Не поспішай. Подумай

Отець — Уперше бачу такого йолопа, який міняв би жезл полководця на пастуший батіг!

Григорій — Як на мене, то краще дома бути пастухом, ніж полководцем десь...

 

 

 

 

На початок

СТЕЖКА 5.

ВСЕУКРАЇНСЬКА. 

ЛЮБОМУДРІВСЬКА

Музичний супровід 17

Ведучий 1. Стежка п’ята. Всеукраїнська Любомудрівська.

 

СЦЕНА 6.

Григорій, Учень Григорія

 

Учень — Куди ви, Савичу?

Григорій — У світ, у світ! —Певно, судилося мені життя дорога...

Учень — Надовго?

Григорій — Хтозна.

Учень — А як же ми, Колегіум?

Григорій — Преосвященний отець Порфирій осипле вас своїми милостями!

Учень Коли ж він устиг прогнати вас із Колегіуму? — Господи, як дозволяєш таке свавілля! —

Григорій — Бог, мабуть, спав, — пожартував Григорій. — Було ж це пізно ввечері... Ну що ж, прощай, мій друже! — обняв й поцілував.

Учень – Що ти робитимеш, які діла вершити маєш далі?

Григорій — Не відаю, — признався щиро Сковорода.

Учень — У є у вас земля, худоба?

Григорій — Є трохи батьківщини. В Чорнухах, у полку Лубенському. Там старший брат.

Учень — Що ж, хліборобство — діло достойне, чесне...

Григорій — І не властиве моїй натурі, — додав Григорій.

Учень — А що ж властиве?

Григорій — Я ще не знаю...

Учень — А може в Санкт-Петербург. Там нині вкрай потрібні учені люди, що знають мови й пройшли науки. Не пожалкуєш. Заслужиш чину, маєтків, грошей!

ГригорійOmnia mea mecum porto.

Учень — Що ви сказали?  

Григорій — Що ні до чого мені ті статки.

Учень Свят, свят. Кому ж завадять багатство, почесті!

Григорій — Кому властиво жити в убогості, але багатим бути душевним миром.

Учень Куди ж тепер ви? — спитав юнак розгублено.

Григорій — Кожен має пізнати свій народ і в народі пізнати себе, — відповів на те спокійно Сковорода.

Учень Проклятий світ, прокляті люди! — гукнув небавом із відчаєм.

Григорій — Не треба так, — спинив його Григорій. — І люди, й світ прекрасні. По виродках не слід судити про свій народ і людство. Учися, думай і сій знання довкола. Тирани можуть правити лише у страсі й темряві. Але не вічно ж стояти ночі. Колись настане ранок!

Музичний супровід 18

1 студент  О vita nova, нове життя... Та, власне, він і до цього жив більше в мандрах, аніж у Харкові. Тепер же стане все на свої місця і запанує спокій у його душі. Хоча і пізно, в сорок чотири роки, він остаточно збагнув себе самого й віднині житиме життям, спорідненим своїй натурі, Він — мандрівник, поборник істини, апостол правди й волі! Тут і шукай, тут щастя.

2 студент  Навчати можна всюди — було б чого навчати.

2 студент.     Лівобережжя, Приазов’я, Воронежчина, Курщина, Орловщина, села, міста і містечка цього краю, де жив навчав, творив, користувався великою прихильністю й популярністю.

Студент 2. Ці  десятиріччя  — це роки його слави.  Всі хотіли бачити  його. 

Мандрував від одного знайомого до другого або живучи в самоті й задумі, або ведучи розмови зі своїми знайомими на улюблені теми пізнання себе самого.

 

СЦЕНА 7.

Григорій, Спудей

Спудей.   А чи можна звернутись до вас бідному спудею?

Григорій    А чому ж ні! Звертайся!              А що ж сказать тобі, хлопче?

Спудей Пане Сковорода! Про що вчить Біблія?

Григорій Про людське серце. Поварські книги вчать як задовольни шлунок, собачі – як звірі вдушити, модні – як чепуритися. Біблія вчить, як облагородити людське серце.

Спудей  А що таке філософія?

Григорій Головна мета людського життя. Голова людських справ є дух людини, думки, серце. Кожен має мету в житті, та не кожен має головну мету, тобто не кожен займається головою життя. Один займається черевом життя, тобто спрямовує всі свої справи, щоб дати життя череву, інший – очам, інший – волоссю, інший – ногам і іншим членам тіла; інший же – одягові й іншим бездушним речам; філософія, або любов до мудрості, спрямовує все коло справ своїх на той кінець, щоб дати життя нашому духові, благородство серцю, світлість думкам, як голові всього. Коли дух у людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія.

Спудей Об’явіть головне ваше бажання…         

Григорій.        А твоє, хлопче?

Спудей Моє бажання в тому, щоб бути щасливим

Григорій А чи бачив ти звіра чи птаха без цих дум? Людина завжди шукає щастя, але, не розуміючи, де воно, потрапляє в нещастя. Іди за єством свого серця! Ото і є твоє щастя.

Спудей Григорію Савичу! Ви ходите по Україні, людей мудрості вчите і самі в них вчитесь. Підкажіть і мені, бідному спудею, як правильно знайти дорогу в житті.

Григорій А ти послухай, хлопче, мої пісні і байки, може це і стане тобі у пригоді.

Музичний супровід 19

 

 

На початок

СТЕЖКА 6.

ЛЕГЕНДАРНА

Музичний супровід 20

Ведучий 1. Стежка шоста. Легендарна.

Студент 1. Його життя все більше обростало легендами.

Студент 2.Ізмаїл Срезневський у 1836 році у «Московському наблюдателе» опублікував оповідання «Майор, майор!», виписавши там історію невдалого одруження Г.Сковороди. Звісно це все художній вимисел, але такий манливий

Студент 1. Сковорода часто зупинявся в домі відставного майора. Похилого віку господар полюбив гостя за його задушевність. Його дочці Олені викладав Григорій премудрість латини.

 

 

СЦЕНА 8.

Григорій, Олена

Олена (вибігла йому назустріч) — Добридень, пане вчителю.

Григорій (звів на неї очі, й вона притихла, насторожилася) — Ну, як урок? — насумрився.

Олена Ще вчора вивчила.

Григорій — Того не може бути...

Олена Їй-богу, правда. Хочете, я розкажу? Вона так смішно звела докупи брівки і, дивлячись кудись у ліс, мимо учителя, заговорила його «латинським» голосом:

Si sit vita beata inlus, cur, inquis ad illam

Grex hominum rarus tamque pusillus adit...

Григорій Чудово! — спинив її. — Тепер ти справжня латинниця.

Олена  (зітхнувши радісно, спитала) — Про що говориться у цьому вірші?

Григорій — Про щастя.

Олена  Це так цікаво! Перекладіть...

Григорій Ти питаєш: якщо щастя життя в кожному з нас, то чому досягав його так мало людей? — почав піднесено Сковорода. — О, це тому, що їм важко керувати своєю душею, і тому, що вони не навчилися приборкувати свої пориви. По звивистих шляхах, по горбах і через глибокі рови мчить недосвідчений вершник, якщо він погано править конем. По морі 1 по суші, крізь меч і вогонь мчить той, хто нерозумну душу не скеровує розумом».

Олена (довго думала).— А в нас у Кам'янському один козак столітній казав, що щастя там, де воля, — промовила вона нарешті. — Хіба порив до волі потрібно теж приборкувати?

Григорій спершу розгубився.— Старий, нівроку, мудрий... — протяг неквапно, вдумуючись. — У вірші мовиться про нездійсненні прагнення. Порив до них приносить людям лише самі страждання. Задовольняйся тим, що маєш, і будеш вік щасливий.

Олена А як же воля, Грицю? Вона примарна завжди...

Григорій О, ти — філософ! — сказав Григорій весело, хоча в душі нараз відчув тривогу за свій взірець щасливого.

Олена Що це таке «філософ»?

Григорій Людина, що вміє мудро мислити і там шукати істину, де не шукають інші... Без волі я не жив би, — додав рішуче, твердо.

Олена Я теж! — сказала палко дівчина.

Музичний супровід 21

Студент 2 Від тих уроків в душі Григорія знімалася хвиля щастя, билася в груди, в голову. Він через силу стримувався, щоб не обняти цю степову богиню, не пригорнути її до серця. Краса та розум.

.Студент  1 Чим більше приязнь до цієї дівчини розросталась у серці Григорія, ти частіше  він чув слова її батька: Кидай мандри та суєту суєт, бери Олену, хутір і живи, як люди... І я при вас. Та при онуках... То справжнє щастя, земне і вічне.

Музичний супровід 22

2 студент Незчувся, як вже в Валках  й відбулися заручини, і коровай, і дівич-вечір.

Украй схвильований Сковорода дивився на дівчину, яка сьогодні стане його дружиною, його супутницею у горі й радості, його найближчим і найвірнішим другом.

Не мав і краплі сумніву: вона зігріє його остуджене вітрами мандрів серце, научить жити в затишку, народить діток... Господи, за рік чи два він буде батьком! А потім... Потім він повезе своїх синів у Київ, до Академії! От там усі здивуються...

Музичний супровід 23

І тут йому війнуло в душу стужею:

 

СЦЕНА 9.

Григорій, Олена, Голос

Голос— А як же ти, Григорію?! Чи ти готовий узяти стан хлібороба, дружини, батька?

Григорій Так, готовий.΄

Голос А вік любити свою жону і діток?

Григорій Любитиму.

Голос А будеш сам орати, сіяти, збирати хліб?

Григорій Напевне...

Голос І не підеш із хутора, не схочеш більше відчути вітру волі, покуштувати води з нових криниць?

Григорій Не знаю...

Голос Закинеш книги, забудеш мудрих римлян та величавих еллінів і не сягатимеш думками далі ниви?

Григорій Ні.

Голос Зачерствієш серцем і байдужісінько очима блиматимеш на те, як ближні мучаться в ярмі неволі?

Григорій Цього не буде!

Голос Підеш на прю з панами й горою станеш за свій народ, за правду?

Григорій Так. Я ж філософ і воїн істини.

Голос І принесеш у жертву істині свій статок, спокій і навіть власну волю?

Григорій Не пощаджу!

Голос І їхнє щастя?

Григорій Чиє?

Голос Дружини, діток...

Григорій Ні!!!

Сковорода облився холодним потом. Мов крізь туман дивився на молоду, на дружок, які її вбирали й співали дзвінко й сумно.

Музичний супровід 24

Григорій Прости мене, Олено... — сказав Григорій хрипко.

Олена. За що?

Григорій. Прости... Я дуже-дуже тебе люблю... (тікає, закриши голову руками)

 

Студент 1. Не вибравши собі жодного стану, він твердо поклав на своєму серці, що посвятить своє життя стриманості, задоволенню малим, цнотливості, смиренню, працелюбності, терпінню, добродушності, простоті манер, щирості, облишить усі суєтні намагання, всі труднощі надмірностей. Таке самозречення дуже успішно зближувало його з любов’ю до мудрості.


 

 

На початок

СТЕЖКА 7.

ОСТАННЯ.

СЛАВЕТНА

 

Музичний супровід 25

Ведучий 1. Стежка сьома. Остання. Славетна.

Студент 1. Тернистий шлях людини. Але й він свого кінця доходить. В останній раз зустрівся Григорій Сковорода із своїм найулюбленішим учнем Михайлом Ковалинським, передав йому рукописи.

Повернувся у Пан-Іванівку. Бо знав, що час скінчити шлях.

 

СЦЕНА 10.

Григорій, Учень Григорія

 

Григорій — Друже...

Учень. Що, батьку?

Григорій — Щось я хотів сказати... — потер чоло Григорій. — Проклята пам'ять...

Учень Заповісти?

Григорій а — От-от! Шануйтеся, не дайте вбити в душах любов до волі, правди. Не піддавайтесь відчаю, не потерпайте, коли невдачі, прикрощі. Ми всі — предтечі. Месії прийдуть слідами нашими, за рік, чи два, чи двадцять. І не прийти вони не можуть. Ніщо не вічне в світі, неправда теж!

Учень Учителю... — розчуливсь. — Я... я...

Музичний супровід 26

Студент 2. Цей день був тихий, сонячний. Вся Пан-Іванівка втопала в жовтім листі.

Студент 1. Григорій вийшов із дому, де жив по приїзді від Михайла. Спустився сходинками в залитий сонцем сад. Постояв трохи, мружачися од зливи барв та променів, і побрів осіннім золотом. Не мав сьогодні спокою: щось терпне тіло й серце заледве чути в грудях; коли б не біль, подумав би, що вже його немає. Так, час настав закінчувати свої життєві мандри. От тільки шкода мислі, бо вона іще прозора, як це високе небо.

Студент 2 Бадьорий дух, а тіло немічне...

Студент 1 Лист шарудів, розсовувався од кволих ніг. Все навкруги наводило на роздуми про сенс життя, про шлях людини. Хто залишив свій добрий слід на світі, тому не страшно вмерти...

Колись же мусить бути межа, кінець-початок. Життя кінчається і починається... та сама вічність, з якої ми приходимо і до якої знов повертаємося. Все просто, мудро... й моторошно.

Біля куреня зупинився, узяв заступ, окинув сад спокійним, пильним поглядом й пішов униз, до двох могутніх велетнів. Дуб збронзовів, але не скинув шати. Побіля нього щулилася нага, мов скеля, липа... Ген-ген ставок, калина, тополі, верби...

Гарно.

Чудове місце!

Розгріб траву та листя й почав копати, хоча й не знав, чи стане сили завершити своє останнє діло, та все ж старався, прагнув.

Студент 1 Стомлений, сідав на край могили і, трудно й часто дихаючи, прощався з небом і сонцем, з водою ставу й вербами, з вогнем калини й ніжністю стрімких тополь... Сьогодні, Завтра і через рік тут буде все, як нині. Лише його не буде...

Був і нема. Химерно...

Студент 2 За цим трудом, уже надвечір, його й застав Андрій Іванович.

 

СЦЕНА 11

Григорій, Андрій Іванович

Андрій. Григоре Савичу, що це ви робите? — спитав зчудовано.

Григорій Копаю.

Андрій. Що?

Григорій Могилу.

Андрій.Кому?

Григорій Собі.

:

Андрій. (дістав хустинку і витер піт на лобі. Відтак промимрив) Жарти... Ви берете мене на кпини. Григорій виліз, обтер травою чоботи й, передихнувши, мовив:

Григорій Я не жартую, пане... Коли умру, то поховайте мене у цій могилі.

Андрій.(утерши знову піт, спитав стурбовано): Вам зле? Ви чуєте, що скоро вмрете?

Григорій Цієї ночі...

Андрій. Господи! — перехрестився Андрій Іванович. — То я пошлю по батюшку...

Григорій Не поспішайте, — спинив його Сковорода. — Я ще не вмер.

Андрій. А висповідатися і причаститися, як за обрядом личить?

Григорій Пусте, — сказав Григорій. — Обряди вигадали попи й ченці.

Андрій. Ви щось таке говорите, — прошепотів Андрій Іванович, — що в мене аж мурашки по спині... Ходімо краще в хату та повечеряємо собі удвох, любесенько...

Григорій Ідіть, ідіть. Прощайте!.. Одне я вас проситиму: як поховаєте, то напишіть на камені чи там на чому такі слова: «Світ ловив мене, але не спіймав». Запам'ятали? Можете їх повідомити й преосвященному.

Андрій. Гаразд, гаразд. Все виконаю! — гукнув Андрій Іванович. — Ми завтра ще продовжимо цікаву нашу бесіду.

Музичний супровід 27

Студент 1. Сідало сонце. Стелились довгі, чорні тіні. Це був останній вечір, і він прощався з вечором, червоним сонцем, тінями, опалим листям, з усім веселим світом.

Музичний супровід 28

Не жаль було нічого — воно ж усе лишається. Вмирає він, одмучився.

Студент 2 Сковорода ледве дістався ґанку. Спочив на лавці і подолавши всі одинадцять сходинок, зайшов у дім.

В його кімнаті було спокійно й темно. Добув вогню, запалив недогарок. Кімната враз ожила, наповнилася густими тінями, а за вікном надворі, стало іще темніше.

Зняв у порозі чоботи. Піднявши віко скрині, переодягся в чисте. Не відчуваючи ногами холоду підлоги, пішов до столу, зібрав книжки, рукописи й поніс до ліжка. Ніс обережно, сторожко, боявся дуже, щоб не впустити і не розсипати, бо вже не знав, чи стане сили зібрати. Поклав під голови, накрив свитиною й, перехрестившись, ліг.

Зітхнув з полегкістю, хотів дмухнуть на свічку, та передумав: нехай горить, зосталося всього на палець воску, сама погасне хутко...

Ну, от і все. Прожито останній день. На часі смерть, логічний кінець шляху людського, сумний фінал трагедії...

Поволі терпне тіло, стає чужим, холодним. Відмучилося, щоб повернутися назад у землю і перейти в щось інше і знов зробити коло в якомусь образі — трави, калини, дуба...

Згадав калину, з якої вирізав йому дідусь сопілку.

Музичний супровід 29

Оту, найкращу, першу... О, як вона співала!..

Спочатку тихо-тихо, а потім усе настирливіше приплив з дитинства той калиновий голос і задзвенів, розлився по всій душі. Перед очима пішли поволі Чорнухи, Многа, батько й чомусь заплакана, завжди весела мати... їй, певно, жаль, що вмерла, не попрощавшись зі своїм улюбленцем... Не плачте, мамо! Скоро він дожене вас, мамо, він уже йде...

Самого душать сльози...

Сопілка грає, журиться, немов душа калини вселилася у цю нехитру музику.  Калина плаче, тужить...

Музичний супровід 30

Печаль стискає серце: десь у Михайла, в Якова, ось тут, під головами, і хтозна-де лежать його творіння, його рукописи, яким не вийти в люди... Нема пророка в рідному краю... Пророки є, та їх бояться!

Холонуть руки, ноги... Григорій бачить вітер, криницю, верби, явора...

І раптом зринула страшна, мов буря, думка: чи зрозуміють те, що написав?

Рвонувся з ліжка — пізно...

Розплющив очі.

Свічка вже ледве-ледве блимала. Гойдалися похмурі, кволі тіні, мов заколисували, щоб вгамувати останній біль у грудях...

Нараз погас тремтливий тьмяний вогник, й не стало болю...

Музичний супровід 31

Темрява... Заграла знов сопілка... Тужливо, голосно... А потім — тихше, тихше...

 

 

 

На початок

ПІСЛЯМОВА

 

Ведучий 1. Сакви під голову – і в землю ліг святу,

      А світ ловив і ще не міг пробачити…

      І на яку ж було злетіти висоту,

      Щоб звідти навіть власну смерть побачити.

Музичний супровід 32

Ведучий 2. Григорій Савич мав рацію: увесь світ і досі “ловить його високу філософію”, і відверто скажемо – і донині не може сповна її осягнути.

Пізнаймо ж Григорія Сковороду – у нім же пізнаємо себе, свій народ, свої духовні цінності.

Мислитель сказав про світ та людину таке, чого не сказали інші, учив людину жити так, як не вчили інші, хоч у його словах і посиланнях нічого по-особливому невідомого не було; а найголовніше - сам жив так, як учив, тобто творив своїм ученням не тільки абстрактно вимудрувані книжки, але й подавав практичну науку людині як їй найгармонійніше жити в цьому світі.

Ведучий 1..   Ревнитель істини й духовного буття,

      Він мудрий словом, розумом, життям,

      Прихильник простоти й найвищої свободи,

      Він щирий друг, йому убогість не біда.

     Досяг верхів наук, пізнавши дух свободи.

     Достойний приклад всім серцям – Сковорода.

Ведучий 2. "Він приходить до нас сучасником не за примусовим покликом ювілею, а по святому праву володаря наших душ, за чистоту і благородство яких він і досі веде подвижницьке життя - боротьбу. Філософ був духовним мечем своєї доби, криця його думки гостра і витверезуюча, войовничий пал - бездонний. Пристрасть агітатора і полеміста знаходить і в наших, серцях вдячний відгук..."

Ведучий 1. Пам'ять людства стає вічною, коли людина за своє життя змогла створити неперехідні цінності, і хоч минули відтоді століття, начебто покроплені живою водою оживають для нас слова великого пророка: "Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же в законі вічного".

Ведучий 2. Спадщині Г.Сковороди відкриває двері вічність. Бо і тепер ми спрагло припадаємо до джерел його мудрості: читаємо і дивуємось своєчасності ідей, співзвучних нашій епосі, коли Україна намагається знайти своє місце в світі, відтворити національну культуру, самовідданість народу.

Ведучий 1. Великий мандрівник України продовжує нескінченні мандри до читачів нових епох і цьому вічному шляху Г.Сковороди немає кінця, бо кожне його слово звернене до серця та душі людини. Сковорода ніс у народ слово про щастя для всіх і кожного. Ці прагнення разом із закликом до духовного удосконалення людини заповідав нам геніальний поет і філософ. Ось чому віщі слова Григорія Сковороди – поета, філософа, гуманіста, просвітителя ХУІІІ ст., йог ідеї потрібні сьогодні. Будуть потрібні завтра і завжди.

На початок

 

За додатковою інформацією звертатися на кафедру української філології Севастопольського міського гуманітарного університету.
Адреса: Севастополь, вул. Гагаріна, 13.

e-mail: smgu_ukrf@ukr.net