Звернення Гаврила з хутора "Мозамбік" до громадськості Києва.

З нагоди і без нагоди.

Люде стольний!
У цей відповідальний час громадськість хутора "Мозамбік" з тобою! Піднімемо "по сто" за всі свята, які скупчилися в одному дні. І за всі будні, які готували ці свята. Словом, "Салютаріо камерадо! - як каже поліглот Ваня Молдаван. - Венсеремос!"

Хоч багатьом хочеться перемогти нас.

Через 759 років від часу загарбання Києва золотоординцями столиця знову ледь не потрапила в залежність "золотої орди". Цьому навіть сприяли племінні вожді деяких партійних племен України.
Але ти, люде достойний, став вище золотої приманки. І нащадків моголових. І тим подбав про своїх нащадків.
Як каже дід Тимоха: "Слава Богу, що Богу дякувати. Бо якби
не дай, Боже, то най Бог боронить!.."
І слава Богу, що столиця здіймає своє лице до Бога. Хоча поміж місцевими хмародряпами шастає ще трохи нечисті. І навіть у святій лаврі отаборилося чимало московських "лаврентіївців".
Та час лікує нас. Вилікує і когось. А невиліковних покриє своїм невблаганним пилом.
Достоїні кияни ж роблять усе, аби струсити зі свого міста ту пилюку, яку нанесли лиходійні бурі.
Столиця. У нас, на хуторі "Мозамбік" відбувся симпозіум.
Про походження і значення слова "столиця".
Петя Зябка запевняє, що це від сто лиць.

Над Володимирською гіркою - лице святого Володимира.

Над Бессарабським ринком - лице Володимира проклятого.
До речі, ми ніяк не можемо зрозуміти, чому ліві так воюють проти ринкової економіки, а їхній вождь постійно стовбичить біля Бессарабського ринку?

Біля будинку Центральної Ради - натхненне лице українського державотворця Михайла Грушевського.

Наприкінці бульвару Шевченка - бойове лице руйнівника української держави Миколи Щорса.

За Бессарабським ринком - добре лице єврейського генія Шолома Алейхема.

На Прорізній - підступне лице жидівського шулєра Паніковського.

Словом, лиця і антилиця.
Великий вчений хутора "Мозамбік" Ізя Чачкес твердить, що у нашій столиці є представники багатьох націй і ницій. Нації українців і ниції хохлів. Нації росіян і ниції кацапів. Нації євреїв і ниції жидів.

Українці - сподвижники незалежної держави, шанувальники рідної мови, історії, культури.

Хохли - в основному, "русскоязыческое" пришийкобиліхвостіє. Мислить утробою, або й зовсім не мислить.

Росіяни - достойні сини, достойного народу. Не плямлять ні своєї національної честі, ні чужої.

Кацапи - ті, що сповідують правило: "Руслянд ібер аллєс!" Поводяться в чужій хаті, як слон у крамниці.

Євреї - чесні й порядні громадяни України, що самі шануються і шанують інших.

Жиди - шулєри і нахаби (в простонародді - "колорадські жуки"). Визнають і пропагують лише свій вид...

Знову ж таки, слава Богу, що Київ - місто святе. А у святих місцях відбуваються самоочищення.

На День Києва Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес і я вирішили "прошвирнутися" Хрещатиком. А то по тих студіях "Один підляк плюс один шулєр", чи "Інтерподлєц" тільки й чуємо:
"...У Хрещатик вгатили..."
"Хрещатик примарафетили..."
"Людей обдерли..."

Хрещатик - це вісь України. І він має бути "примарафеченим". Ми думали, що це тільки ми так думаємо. Та коли глянули з боку Європейської площі уздовж Хрещатика, побачили той велелюд, що святково прогулювався, переконалися - всі нормальні люди так думають.

А те, що "людей обдерли" - правда.

В основному "обдерли" молодь. В основному - дівчат.

Щодруга дівчина - то голий пуп. Або ж - замість спіднички обрубок. Або ж замість кофточки - ліфчик.

Ваня Молдаван мало не впав в обморок. Холодним пивом промивали йому очі. А він репетує:
- Еротичний терор! Більше не можу бачити цього стриптизу!.. Дайте перепочити!..

Признаюся чесно: стільки "терористок" в один день і в одному місці я ще не бачив ніколи. І таких спокусливих. І таких красивих. І таких привабливих. Отже, Київ має що показати. І має де показати. І є в Києві кому народжувати нове покоління. Тільки підкинемо із хутора "Мозамбік" "вітчизняного виробника". І все піде на лад. Аби тільки у хаті нашій був лад. І не суркисилося над Києвом небо. І не кучмилися на Україною зграї ненажерливих москітів. І не тягнули нас назад ліві раки. І не дрімали у своїх солодких промовах праві реформатори. І аби кожен з нас відчув, що саме від нього залежить його доля, доля його нащадків. І щоб не співали ми "щоб наша доля нас не цуралась", бо наша доля нас ніколи не відцурається. Але, щоб доля наша була доброю, світлою і щедрою.