Погляд на нарід галицький

Правдивий галичанин колекціонує предмети, які давно втратили ужиткове значення. Його пивниця, комірки, балкон, клуня та курник напхані різноманітними дірявими баняками, відрами, порожніми пляшками, старими прасками, іржавими ланцюгами від роверів, банками із засохлою фарбою та лахами. Але надія все це колись застосувати тішить добре галицьке серце аж до самої смерті.

Схиляння галичан перед цитатами загальновідоме. Сьогодні особливо популярні Шевченкові “Обнімітеся, брати мої”, “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...” Кобзарева постать має такий великий авторитет у галичан, що вони із задоволенням приписують йому й чужі висловлювання, як-от Франкове “Лупайте сю скалу” та Шопенгауерове “Хто ясно мислить, той ясно формулює”.

Заповіт галичанин складає за три хвилини перед самою смертю і не випускає його з рук, доки вони не захолонуть. Виливши в баняк молоко, галичанин обов’язково сполосне пляшку з водою і доллє до молока. Піднімаючись сходами багатоповерхового будинку до свого помешкання, галичанин обов’язково повитирає ноги біля кожного сусідського килимка, залишивши недоторканим власний. Дружину галичанин вибирає, орієнтуючись на вигляд майбутньої тещі: має бути фізично здорова і фанатично віддана. Правдивий галичанин цілодобово палить газ на кухні, економлячи на сірниках, і щоб у москалів менше газу залишилось...

Любов до церкви галичан така сильна, що, якби можна було, то кожен мав би на своєму городі власну. Так само виглядає й з цвинтарями та святими місцями. Заповітна мрія галичанина — мати родинний склеп під вікнами. У гіршому випадку — на Личаківському цвинтарі у Львові.

На забаві галичанина треба довго вмовляти, щоб він сказав тост. Коли ж вдається його переконати, то виходить приблизно таке: “Шо би я мав сказати з того приводу? Бисьте щасливо сіли на потяг і доїхали до того місця, де на вас чекають, най вас приймут за рідного і не виженут на шестий день гостин. І щоб лежати вам ціхутко в земли і не гнити, як американці, бо їдять всяку хімію. І най вам здохне тота коза францувата, що об’їла нашу грушку під самий корінь. Многая і благая літа!”

Улюблений образ галичанина — як він лежить у труні, вбраний у шлюбний костюм і шкільні мешти, серед квітів і заплаканої родини. Коли його виноситимуть на цвинтар, має вдарити грім, зблиснути блискавка і втрафити в сусідську хату. І щасливо спалити зі всією господаркою й осоружними курми, що порпалися на його городі і цим завдали йому, небіжчикові, невимовних душевних мук.

Галичанин народжується для того, щоб: у три роки пасти гуси; у шість — свині, кози, велику рогату худобу і почати курити; у дванадцять навчитися читати і щипати за майтелеси сусідську Марину; у шістнадцять — відбути школу досконалим пияком і будзиґаном; у вісімнадцять побувати у війську комірником при шкарпетках і комісуватися при пропажі зі складу останніх; у двадцять побратися з тою самою Мариною і в першу ж шлюбну ніч скочити в гречку з неповнолітньою сестрою; у двадцять п’ять доробитися до трьох дітей від власної жінки і вісімнадцяти від чужих; у тридцять п’ять заправляти краватку у сподні і сякатися без хустинки на мешти; у сорок п’ять видати дочку заміж і на весіллі натовкти писок сватові; у п’ятдесят п’ять завести козу і вчити внуків співати повстанських пісень; у шістдесят доробитися до бригадира на будові й відсидіти рік за крадіж чотирьох кривих цвяхів; у шістдесят п’ять відчути себе захисником батьківщини і, пошивши однострій невідомої армії, марширувати на всі свята з фаною перед сільрадою; у сімдесят стати членом церковної десятки; у сімдесят п’ять спочити в Бозі, клянучи манкуртів, москалів і сусіда, чиї кури все життя порпали йому город...

Онуфрій ЖМЕНЯ

Джерело