Випало якось Дикiй Курцi залетiти до Домашньої.
— I як це ти, сестро, живеш у лiсах? — спитала Домашня.
— А точнiсiнько так, як iншi  лiсовi птахи, — вiдповiла Дика. — Годує мене той самий Бог, що й диких голубiв.
— Вони ж лiтати добре можуть,— проказала господиня.
— Це так, — згодилася Дика, — одначе i я можу лiтати  й цiлком задоволена крильми, якi менi дано вiд Бога...
— Ось у те я, сестрице, не можу повiрити, — сказала Домосида, — бо я ледве-ледве можу перелетiти он до того сарая.
— Не перечу, — каже Дика, — але дозвольте, голубонько моя, згадати, що ви з мальства, як тiльки народились, зволите на подвiр'ї гнiй гребти, а я щодень мусила досвiдом поповнювати своє лiтання.

С и л а.
Багато хто, не маючи змоги щось зробити, не вiрить, що можуть це iншi. Безлiч є таких, хто з солодкої млостi вiдученi мандрувати пiшки. Це свiдчить, що практика без природженостi бездiльна, а природженiсть  утверджується працелюбнiстю. Яка користь знати, як робиться дiло, коли ти сам його не зробиш? Взнати не важко, важче зробити. Наука та досвiд — це одне й те ж. Вона не в знаннi самiм живе, а в роботi. Знання без дiла — це мука, а дiло — без природи. Ось чим рiзниться scientia et doctrina*.

* Знання та наука (латин.)