Аннa Полiтковськa
Друга чеченська

ЛОНДОН. ТРАВЕНЬ 2002. ЗУСТРІЧ

Переддень літа 2002 року, 33-й місяць другої чеченської війни. Безпросвітність і непроглядність - в усьому, що сто-сується її фіналу. "Зачистки" не припиняються і схожі на масові автодафе. Катування - норма. Страти без суду - рутина. Мародерство - будень. Викрадення людей федеральними військовослужбовцями з метою наступної рабо- (живими) і трупо- (мертвими) торгівлі - тривіальний чеченський побут.
Ритуал а lа "37-й рік" - безслідні нічні зникнення "людського матеріалу".
Вранці - розшматовані, понівечені тіла на околицях, підкинуті в комендантську годину.
І сотий, тисячний проклятий раз - чую, як діти звично обговорюють на сільських вулицях, кого з односельців і в якому вигляді знайшли... Сьогодні... Вчора... З відрізаними вухами, зі знятим скальпом, з відрубаними пальцями...
- На руках немає пальців? - буденно перепитує підліток.
- Ні, в Алавдіна - на ногах, - апатично відповідає інший.
Державний тероризм, що протистоїть недержавному. Ваххабітські банди, що налітають на села і вимагають "грошей на джихад"... Абсолютне моральне розбещення майже 100-тисячного армійського і міліцейського континґенту, що "гуляє" по Чечні. І відповідь, якої слід було чекати, - відтворення тероризму і рекрутування нових бійців руху опору.
Хто винуватий? Як у цьому розібратися? І зрозуміти все і всіх?
Як почувають себе головні дійові особи другої чеченської війни? Президент Масхадов? Він обраний народом і тому взяв на себе відповідальність за його долю?.. Масхадов - у горах... Віртуальний для свого народу, він, як правило, зберігає мовчання з будь-якого приводу... Сподвижники Масхадова? Вони розбіглися по світлу... Басаєв? Гелаєв? Хаттаб?..
А Путін? Він - у Кремлі, приймає почесті світового співтовариства як активний член міжнародного VIP-"антитерористичного угруповання", себто "коаліції війни проти терору"... Травень 2002-го. Буш - у Москві... Братання... "Історичний візит"... Про Чечню - майже ні слова, ніби й немає війни...
Мерехтіння світових столиць перед очима в пошуках підтримки - навесні побувала в Амстердамі, Парижі, Женеві, Манілі, Бонні, Гамбурзі... Скрізь кличуть "сказати слово про ситуацію в Чечні" - і... нульовий результат. Лише ввічливі "західні" оплески у відповідь на слова: "Пам'ятайте, у Чечні щодня продовжують гинути люди. Сьогодні - теж".
Очевидна, хоча й неймовірна, загальносвітова зрада загальнолюдських цінностей. Уже остаточно зрозуміло, що Декларація прав людини, протримавшись трохи більше півстоліття, рухнула на другій чеченській війні...
Із Женеви, із млявих засідань "офіційних правозахисників" (Комісії з прав людини ООН) - у відрядження в Урус-Мартан, чеченський райцентр. Там - кривава стаґнація: як і рік тому, все без змін. Туди-сюди по району гасають "ескадрони смерті" - федеральні спецпідрозділи неясної відомчої приналежності, завдання яких - знищувати "ворогів Росії". Усіх, хто воював за Дудаєва й Масхадова, хто співчуває їм чи просто випадково втрапив під руку...
Травень 2002-го - гіркий присмак безвиході.

* * *

...Нарешті, Англія. Респектабельний готель на дорогій вулиці. Сповнений гідності, літній швейцар-аристократ у гордовитій бордовій лівреї. Назустріч повільно піднімається сивий чоловік із застиглими очима. На ньому мішкуватий ясно-сірий костюм, який лише підкреслює трагічну втому. Розслаблені плечі опущені. Чоловік - чеченець, родом з Урус-Мартана, де не був уже два роки. Не міг там бути - така війна сталася. Чоловік занадто часто озирається - як бездомний. Йому незатишно в житті, незважаючи на швейцара, багатий готель і космополітичну Англію навколо. Шукаю колишні риси. Світ знає "сивого" зовсім іншим - зі світлин, що обійшли всі екрани, сторінки й аґенції. Бравим, завзятим і пасіонарним, у косинці кольору хакі, зав'язаній назад, завжди поруч з Масхадовим... Людина-легенда - Ахмед Закаєв. Бригадний генерал сил чеченського Опору, сподвижник Дудаєва і Масхадова, активний учасник Хасав'юртського мирного процесу часів закінчення першої чеченської війни, командир бригади особливого призначення другої чеченської війни. Пораненого в березні 2000-го, його винесли з поля бою через гори в іншу країну, і більше він у Чечню не повернувся. Сьогодні Закаєв - спецпредставник Аслана Масхадова за кордоном. Наша зустріч кілька разів переносилася - з країни в країну. За законами конспірації - Закаєва "подано" Росією в Інтерпол. Він живе під чужим ім'ям.
- Я вам подарунки приніс, - каже він після привітання і показує книжку й відеокасету.
- Спасибі.
Але Закаєв залишає мене із завислою в повітрі рукою. Він повільно перевертає книжку листками вниз і наполегливо витрушує її.
- Дивіться - нічого нема, - вимовляє він буденно, ніби так і треба.
- Ніякого білого порошку. Не бійтеся.
Я й не боюсь, але розумію, що все-таки слідкую за його руками, адже ми обидвоє надто зіпсовані останньою війною. Хоч за спиною й Англія, ми поводимось, як у Росії, де дуже бояться чеченців і чеченського тероризму, а чеченці у відповідь намагаються відразу розставляти крапки над "і" - перш, ніж їх про це попросять. Тому Закаєв і витрушує книжку.
І не заспокоюється на цьому. З кишені штанів він виймає брелок із ключами і надриває плівку запечатаної відеокасети.
- Тут теж - нічого.
- Ахмеде, навіщо ви аж так...
- Треба.
Говорить без посмішки і без злості.
Висне пауза.
- Ви коли були в Урус-Мартані? - запитує Закаєв, і крізь напівопущені повіки загнаної в кут людини, що звикла постійно стежити, чи не стежать за нею, блищить та волога, котра випереджає сльози. Це наразі не інтерв'ю - це ми просто перекидаємося словами. Урус-Мартан - рідне село Закаєва, найдорожча, за чеченською традицією, для нього земля.
- Я?.. Днів десять тому. Наприкінці квітня.
Очі Закаєва, як і раніше, застиглі, але з них випливає сльоза. Треба щось сказати...
- Показували мені вулицю, де ваш будинок...
- І що?
- Знаєте, зруйнований...
- Не до кінця... - Закаєв залишає собі шанс. Хоча ми обоє знаємо, що зруйнований - до фундаменту.
- Так, звичайно. Не до кінця.
Настав час починати інтерв'ю. Про війну, що за нашими плечима.
Інтерв'ю - тривалістю війни. А може, й життя. І точно - тривалістю наших доль.
Зрозуміти, про що ми говоримо, непросто, з огляду на масове провоєнне й античеченське "промивання мізків", улаштоване в нашій країні.
Зрозуміти можна тільки в одному випадку: коли знаєш, що сталося на війні й навколо війни...