Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРK Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

Національна академія наук України
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського

Микола ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА:
iсторiя, теорiя, практика

ВИДИ, ЖАНРИ ФОЛЬКЛОРУ

БАЙКА

Термін більше відомий на позначення жанру літературного, пов’язаного із славетними іменами байкарів од античності до сучасності: Езопа, Лафонтена, Г.Сковороди, І.Крилова, Є.Гребінки, П.Гулака-Артемовського, Л.Глібова, М.Годованця та ін. Проте в народі віддавна існував жанр усної байки, своєрідної вигадки, близької до казок про тварин. Точніше, народні байки вважають різновидом таких казок.
О.Потебня говорив про байку як про “вічний жанр”, що є одним із засобів пізнання дійсності, міжособистісних взаємин, характеру людини, всього того, що стосується морально-етичного кодексу людського життя.
Народна байка має філософське спрямування, несе в собі виразну дидактичну ідею, в яскравих образах розкриває суть повчання або ж підводить слухача (читача) до розуміння цієї головної думки.
Роль байки в колишньому житті була надзвичайно великою насамперед для дитини. І.Франко підкреслював: “Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті”.
Важливе значення байки зберігається. Байка – не просто алегоричний твір, із сюжету якого випливає моралізаторський висновок, а це той багатий світ символів, що нерідко визначає і поведінку, мораль, і спосіб мислення, і спосіб життя, і височінь та світлість ідеалів.

Байка і навчає, і застерігає-виховує. Наприклад, у байці “Лев і комарі” сильний чваньковато глузує над жалюгідними створіннями, загрожує “однією лапою всіх подушити”. Але коли комарі дружно накинулися на зухвалого кривдника-хвалька, “цар звірів” принизливо почав благати комарів, щоб залишили його в спокої, не жалили. А звідси й логічний висновок: “Не хвалися, брате, умом, не хвалися силою”.
Наведемо ще одну ілюстрацію-байку.

Не впусти рака з рота

Летіла ворона понад морем, дивиться – лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гілці, гарненько поснідати. Бачить рак, що доводиться пропасти, та й каже вороні:
– Ей, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!
– Угу! – каже ворона, не роззявляючи рота.
– І братів, і сестер твоїх знав, – каже рак, – що за добрі люди були!
– Угу! – гугнить ворона, а рака кріпенько держить.
– Та вже хоч вони і гарні люди, – каже рак, – а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!
– Еге! Крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.
От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть:
– Упустив рака з рота.
А як кого остерігають, то кажуть:
– Гляди, не впусти рака з рота!

У народних байках збереглися сліди анімістичного світогляду, тотемізму, адже первісна людина переносила свої ознаки на довколишній світ, природу, на звірів, яким приписувала дар мови, душу, людські почування, а часом і якийсь “вищий розум”.
У порівнянні з казкою байка здебільшого невелика за розміром. На думку І.Березовського, увага оповідача в байці зосереджується переважно на одному якомусь моменті з життя звірів, образи тут більш абстрактні, менш індивідуалізовані, сповнені передусім філософського змісту. Характерним для байок є не широта охоплення життєвого матеріалу, не епічність відображення різних сторін життя звірів, а філософське осмислення й оцінка факту, події, вчинків тощо. На істотну відмінність між байкою і казкою звернув увагу Ф.Колесса: “Звірі служать тільки за маски для змалювання людей. На звіринний світ перенесено складні товариські й суспільні відносини на форми людського співжиття: звірі віддають один одному почесті, читають та пишуть, покликуються на Бога, знають Святе Письмо, монастирі, духовних, складають присягу, ходять до ворожбитів, люблять забави й бенькети з музиками та співом, ведуть господарство, мають свою державу; звірячі царі займеновують собі урядовців і міністрів, що роблять одні на одних доноси, допускаються кривди й насили; піддані вносять скарги, зривають повстання й т.п. …Коли ж звірі виступають у ролі людей, вони стають комічними фігурами (смішними постатями), чого ніяк не можна б сказати про звірів у казках, де вони є помічниками й порадниками героїв” (Українська усна словесність. – Едмонтон, 1983. – С. 126-127).

Література

1. Потебня О.О. Із лекцій з теорії словесності: Байка. Прислів’я. Приказка. – Х., 1894.
2. Гнатюк В. Українські народні байки. – Львів, 1916.
3. Мудрий оповідач / Упоряд. І.Березовський. – К., 1962.
4. Байки в українській літературі XVII-XVIII ст. /Розвідка, підгот. текстів та прим. В.І.Крекотня. – К., 1963.
5. Казки про тварин /Упоряд. І.Березовський. – К., 1976 (1979, 1986).
6. Українська байка.– К., 1983.
7. Народні байки /Упоряд. М.Дмитренко. – К., 1997.

Микола ДМИТРЕНКО
УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА: iсторiя, теорiя, практика

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ