Роман КОВАЛЬ
КОЛИ КУЛІ СПІВАЛИ
Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу

Чорний Ворон із-під Товмача

1919 року, коли Україна зануртувала протиросійськими повстаннями, з пітьми віків виринули тіні великих предків і зачали кривавий бенкет “зі свяченими ножами”. Воскреснули душі Залізняка і Ґонти: не одному отаманові козаки-повстанці подарували ці славні імена. Воскреснув отаман Голий, який колись у сиву давнину знищив зрадника Саву Чалого: дух Голого – дух нещадної помсти – вселився у Трохима Бабенка з наддніпрянського села Хрещатик. Воскреснув і козак Мамай: його ім’я прибрав боровицький отаман Яків Щириця (до слова, по матері – Мамай). Ожив і славнозвісний Байда: в нього перевтілився геніальний подільський отаман Яків Голюк – такий же безмірно хоробрий, як і Байда-Вишневецький.
Вернули із забуття Палій і Нечай, Сірко й Галайда, Богун і Підкова, Кармелюк і Кривоніс, Наливайко… Закрутили веремію по всій Україні новітні отамани гайдамаків, які дали свої імена наступним поколінням борців: Хмари, Чучупаки, Кібці, Яструби, Коршуни, Орли і Орлики. Любим зболеному серцю стануть повстанські імена Лютий, Ярий, Лихо, Біда, Ламай-Ярмо, Кривда, Грозний, Вовгура, Грім, Сатана, Чорт, Колючий, Сокира, Зірви-Голова. З’являться отамани з рідкісними іменами Ангел, Здобудь-Воля, Махомет, Нерон, Цісар, Чингісхан, Цезар… Вітром рознесе по всій Україні гучні прізвища: Зелений, Блакитний, Чорний, Карий, Темний, Жовто-Блакитний…
Поезія змішається з витонченим чорним гумором – і з’являться по вечірній зорі отамани з ніби чемними іменами Добрий Вечір, Не Журись, Око. З-за рогу хати зрадника-сексота виринуть і Чорні Маски, і Чорні Терористи, і Гнибіда, і Гуляйбіда, і отаман Темного Гаю Вільного гайдамацтва.
А то на червоне військо насуне Чорна Хмара. А разом з нею прилетить і Чорний Ворон… У добу Визвольної боротьби декілька отаманів з гордістю носили цей грізний повстанський псевдонім. Адже Чорний Ворон – це крук, великий хижий птах із блискучим чорно-синім пір’ям, що живе подалі від людських осель, переважно в лісі.
Чи не найбільш відомим отаманом Чорним Вороном став Микола Скляр (Шкляр) із Жовтих Вод – насамперед завдяки Юрієві Горлісу-Горському, який яскраво змалював його у романі “Холодний Яр”. Менш відомі отамани Платон Петрович Черненко з Криворіжжя, Віктор Чекірда з Поділля, Петренко з Радомишльського повіту, Іван Якович Чорногузько з Піщаного Броду та Іван Якович Чорноусов зі Шполянщини. Доля у них склалася по-різному, але всіх їх об’єднує спільне повстанське псевдо – Чорний Ворон.
У більшовицьких документах прізвище Івана Яковича Чорноусова часом пишуть як Черновус. А можливо, він був Чорновус – відомо ж, що чекісти, люди переважно чужої культури, часто спотворювали (інколи до невпізнання) прізвища і псевдоніми повстанців. А може, був він Білоус, бо в більшовицьких документах зустрічається і “простий козак” Білоус (Чорний Ворон) із Новоукраїнки1...
Точна дата народження отамана невідома. Походив він, як казали, з-під Товмача. Діяв на початку 1920-х. 1921 року в його загоні було 150 піших і 25 кінних козаків, добре озброєних. А от кулемет на всіх мали лише один2.
Оперував Чорний Ворон у Звенигородському, Черкаському, Чигиринському повітах, зокрема в Холодному Яру, лісі Чута, в Лебединських і Шполянських лісах, у районі сіл Товмач, Водяне, Шестаківка, Мліїв, містечок Білозір’я, Мокра Калигірка і Златопіль, станції Сердюківка, Виноградського монастиря, міст Городища, Сміли, Черкас, Чигирина, Єлисаветграда, Знам’янки та ін.
Ось що писали про отамана чекісти в “Доповіді таємно-інформаційного відділу при РНК УРСР, №154” від 23 серпня 1921 року: “Черный Ворон – непримиримо хитрый и тупой враг. Вот его письмо в штаб, присланное с его представителем (приводим с сохранением стиля): а посему я, Иван Якович Черный Ворон – Черноусов, доверяю осветить с положением задач оружия моего отряда тов. Дейкусу и Маскамблитину, что как они ознакомлены с моей личной совестью и моим положением. ЧИКУ (ЧК. – Ред.) уполномачиваю их в дальнейшем работать совместно на благоустройство соввласти и прекращение братской и другой крови.
Будучи уже амнистированным, он, по донесениям агентуры, тайно продолжает убивать других амнистированных, выдавая это за деяния Советской власти, изменяющей своим обещаниям... (Амнистированные атаманы) ведут осторожную агитацию против Советской власти (Черный Ворон)…”3
Видно, дався отаман окупантам взнаки, бо називали його чекісти “непримиримо хитрым и тупым врагом”. Нормальною мовою це означає, що Чорний Ворон був досвідченим і невловимим отаманом, який не піддався і на брехливі обіцянки “прощення”.
Хоч все ж, як бачимо, одного разу отаман на “амністію” піддався… Чорного Ворона селяни підтримували, може, і через те, що гасла його були прості і зрозумілі: “Бий комуністів і кацапів!”4 Про погляди отамана свідчать його відозви у вигляді віршів. Збереглася одна з них – “До населення України”, підписана трьома отаманами – Чорним Вороном, Бідою і Ламай-Ярмом. Ось ця відозва:

Українці! схаменіця! буде спати, гей, просніця,
Вже звернуло із півночі, протирайте свої очі.
Вже світові півні співають, а ви й досі ще спите,
Жиди братів ваших вбивають, а ви дома сидите.
Хіба ще вам не надоїло од жидів ховаця,
Свої хати кидать на встяж та в норах скитаця?
Чи не луче йти до гурту, та брати в руку зброю,
Та вигнати оцих Кацапів геть з Неньки додому.
Нехай ідуть у Кацапщину та там і воюють,
А то прийшли до нас у хату та тут порядкують.
Ану, брати, всі до зброї! годі вам журиця
Та станем за Україну з ворогами биця.
Треба биця з ворогами, щоб добиця волі,
Бо немає уже часу і нистало соли.
А це все нам наробили прокляті кацапи,
Зруйнували Україну і попалили хати.
А ви в норах сидите, наче вам не жалко.
Осталося із подвір’я чорненька кружалка.
А як би ви, Українці, зібралися вмісці,
То було б тоді Кацапам і Жидам всім тісно.
Ану, брати Українці, подумайте гарненько,
Та сходьтеся по два, по три до нас помаленьку.
Ідіть усі Українці, як Ненькою довільні,
Та вижиним всіх ворогів, тоді будем вільні,
Тоді ненька Україна наc всіх пошанує,
Як по її широких ланах козак запанує.
І ни буде тоді в думці нам скитальна яма,
Тоді вільно Україні крикнем неньці: “Слава!”5

1922 року Лебединський полк Чорного Ворона входив до складу Холодноярської організації6. На той час вона мала ще три полки, їхні командири (Мефодій Голик-Залізняк і Денис Гупало), як і Чорний Ворон, були заступниками отамана Загороднього.
Ось кілька більшовицьких зведень про працю Чорного Ворона. 19 липня 1922 року кременчуцький штаб Частин особливого призначення інформував начальника штабу ЧОН України і Криму: “Банда под руководством “Черный Ворон”. 100 штыков, 30 сабель. Месторасположение: Виноградский монастырь, Млеев, Городище, Белозерье, Смела Черкасского уезда. Банда Черного Ворона 11 июня сделала налет на торфяные разработки у Ивановской гребли, что в 7 верстах северо-западнее Смелы, и ограбила склады. П(олномочный) п(редставитель) начштаба Глазунов, п. п. начопер. Семенов. Верно: делопроизводитель Дьяконов”7.
А ось уривок з оперативного зведення штабу 25-ї дивізії від 22 липня 1922 року: “...Чигиринский уездучасток, по данным уездуполномоченного ГПУ, бандой, предположительно Черного Ворона, численностью до 20 конных, 20 июля произведен налет на управление раймилиции. Банда, захватив с собой начмилиции и 5 милиционеров, скрылась в неустановленном направлении...”8
Ось інші свідчення: “Состав б. Черного Ворона. По агентурным сведениям, банда Черного Ворона отказалась сдаться... Названная банда насчитывает до 150 штыков и 25 сабель с одним пулеметом. Бандиты хорошо вооружены. При банде есть три петлюровских представителя”9.
“В Кременчугской губернии привлекает внимание вновь организовавшаяся банда Черного Ворона, действовавшая ранее мелкими отрядами, теперь соединившаяся в группу около 85 человек численностью в окрестностях Чигирина, Черкасс и в знаменитых Холодноярских и Чутовских лесах”10.
“Объединенная банда Черного Ворона и Кубанца, оперировшая до истекшого периода в Лебединском и Шполянском лесах, за истекший период на территории Чигиринского уезда не появлялась. С приходом в Лебединский район 102 батальона войск ГПУ банда Черного Ворона перебралась в Звенигородский уезд в район села Толмач, где 26 июня между селами Толмач и Водяное имела бой с означенным батальоном, в результате которого батальон потерял 3 лошадей убитыми, тачанку, пулемет, кроме того, убито два красноармейца, первый – помощник комисара, второй – разведчик, и ранен командир батальона... Черный Ворон тяжело ранен... Бой продолжался четыре часа. Количество бандитов доходило до 100 человек, из них 30 сабель, так как к моменту боя в банду Черного Ворона влились две неизвестных банды Звенигородского уезда”11.
“Златопольський район. Оперирует банда Черного Ворона, численностью около 45 человек, которая часто переходит в Звенигородский уезд”12.
“…Банда Черного Ворона, численностью 30 сабель, и Завгороднего, 15 сабель. Последнее время обе банды действуют вместе. Банда Черного Ворона пополняется и ведет активную борьбу. 12 августа 1922 г. бандой Черного Ворона были разбросаны прокламации с призывом “Бей коммунистов и кацапов”. Объединенная банда Черного Ворона и Завгороднего имеет задание ворваться в Каменку... С каждым днем губтройкой раскрывается и находится все больше агентов Завгороднего и Черного Ворона. В план заговора входило убивать ответственных работников”13.
Колишні петлюрівці, а потім секретні агенти ЧК Трохименко-Гамалія і Терещенко (Завірюха-Степний) вже зовсім близько підкралися до отаманів Холодного Яру. Звісно, чекісти представлялись як українські підпільники.
18 серпня провокатор Завірюха домовився про зустріч з отаманами в Чорний ліс. “В 4 год. дня на просіці з’явилась кавалерія, близько 45 вершників, серед них Степний впізнав отамана Гупала... – писав сексот. – Гупало представив Степному отаманів Загороднього та Залізняка. Останні запросили Степного йти до лісу, в табір, де лежав хворий отаман Чорний Ворон. По дорозі до лісу до них приєдналась ще кавалерія, чоловік 30 з двома кулеметами.
Пройшовши трохи лісом, зустріли загін піхоти у 80 чоловік, озброєний трьома кулеметами “Максим”... Проходячи через густі кущі, Степний побачив, що там лежить людина з довгою широкою чорною бородою, довгим волоссям, біля нього гвинтівка, наган і глечик з молоком. Степний підійшов до нього і привітався. Чоловік поцілував його і сказав: “Чорний Ворон”.
Завгородній наказав усім козакам відійти в сторону і запросив сотенних.
Зібралося чоловік одинадцять, і засідання відкрили. Степний розповів їм про роботу штабу Чорноморської групи, закликав отаманів до міцного об’єднання. Дав у руки накази, шифр… на що Чорний Ворон відповів: “Накази штабу групи виконувати буду, але ніяких перегрупувань в інші райони робити не збираюсь і ні на які з’їзди не поїду, працювати буду в районі Знам’янка – Білозір’я – Товмач – Шестаківка – Холодний Яр – Єлисаветград. Тут я, як і Залізняк, Завгородній і Гупало, користуємось авторитетом у населення, а тому я працювати буду тільки в цьому районі…”
Коли Степний запитав отаманів, скільки вони можуть виставити шабель під час загального повстання і в даний момент, Загородній відповів, що чисельності на цей час не знає, а під час повстання разом з Чорним Вороном, Залізняком і Гупалом зможе вивести близько тисячі людей. Крім того, Загородній вказував, що у нього є два загони, які оперують в Чигиринському повіті... Очолюють ці загони Приймак та Мороз...”14
Ось яку оцінку дав сексот Завірюха (Степний) Чорному Ворону і його начальнику штабу: “Чорний Ворон – високого зросту, чорна довга борода, довге волосся до плечей, очі чорні, вираз обличчя суворий, серйозний, політично грамотний, син селянина, одягнений у захисне, пише вірші та українські пісні, називає себе поетом. Залізко-Залізняк – начштаба Чорного Ворона, одягнений в “защитное”. Росту вище середнього, голений, стрижений під машинку, невеликі світло-русі вуса. Очі сірі, викликає враження суворої людини. Політично неграмотний. Син селянина, простий сільський хлопець, років 30. Сім’я його, як він говорить, знищена”15.
Зрадник Завірюха підбадьорював партизанів, казав, що скоро почнеться широке повстання проти совєтської влади, дату якого невдовзі визначать самі отамани на спільній нараді. На неї він і запрошував…
Інтуїція не підвела Чорного Ворона і цього разу: до Звенигородки на нараду, організовану чекістами, він не поїхав, хоч його і наполегливо запрошували. А от Загородній довірився провокаторам. Він і себе, і друзів підвів під дурного хату. 29 вересня 1922 року Загородній, Голик-Залізняк і Денис Гупало та їхні охоронці Компанієць, Ткаченко і Добровольський у більшовицький капкан таки потрапили…
В оперативному зведенні Кременчуцького штабу ЧОН за 8 листопада 1922 року стверджується, що 29 жовтня 1922 року біля с. Москаленки, що за 25 верст від Сміли, відбувся бій об’єднаного загону міліції і самоохорони с. Ротмістрівка з “бандою Чорного Ворона чисельністю 6 чоловік”. У цьому бою, стверджували червоні, було вбито Чорного Ворона та ще одного партизана. Закінчується інформація так: “Труп Черного Ворона опознан местным населением и амнистированными бандитами и в Черкассах сфотографирован”16. Так це чи ні, не знаю, принаймні у “Доповіді про політичний стан Черкаського округу з 1926 р.” стверджується, що загін Чорного Ворона ліквідовано 6 червня 1925 року17. А можливо, і далі він продовжував боротьбу, адже у своїх документах окупанти часто бажане видавали за дійсне.
___________
1 ДА СБУ, арх. 1136, сл. спр. 446/7971, т. 3, арк. 99.
2 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 615, арк. 189.
3 Там само. – Арк. 208 – 209.
4 ДАПО, ф. р – 7173, оп. 1, спр. 112, арк. 108.
5 ДАПО, ф. р-1189, оп. 1, спр. 57, арк. 225 зв.
6 ДАПО, ф. р-7473, оп. 1, спр. 113, арк. 760.
7 Там само. – Спр. 112, арк. 60.
8 Там само. – Спр. 113, арк. 13.
9 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 615, арк. 189.
10 Там само. – Спр. 616, арк. 74.
11 ДАПО, ф. р-7473, оп. 1, спр. 112, арк. 68.
12 Там само. – Арк. 98 – 100.
13 Там само. – Арк.108.
14 ДА СБУ, сл. спр. 446/7971, арх. 1136, т. 3, арк. 95 зв., 96.
15 Там само. – Арк. 96.
16 ДАПО, ф. р-7173, оп.1, спр. 112, арк. 152.
17 ДАЧО, ф. р-184, оп. 1, спр. 48, арк. 20 – 22.

Далі

До змісту Роман КОВАЛЬ КОЛИ КУЛІ СПІВАЛИ