Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки
Михайло Старицький
Маруся Богуславка
Побутово-історична драма в 5-ти одмінах

 

ДІЯ ТРЕТЯ
Берег моря. Кін перегороджено барканом. Зліва за ним видко садок паші. Просто за деревами видко навдалі місто. Коло моря накидано дуже каміння; невольники його зносять сюди для якогось забудовання, що розпочате.

ВИХІД І

Сохрон Мальований, Степан, Охрім, Колій, Андрій Лобань, Іван Карпенко, запорожці. Невольники в кайданах сидять на каміннях, на піску, на розпочатій будівлі. Навдалі турецьких два вартових. Деякі перев'язують рани; другі видирають шпички з тіла, дехто щось замиває, інший палить люльку і передає один одному затягтись, дехто щось їсть і ділиться. Степан лежить і стогне.

Андрій (по паузі зачина пісню)
Та не знав козак, не знав Сохрон,
Як славоньки зажити.
Гурт
Гей, зібрав військо, військо Запорозьке,
Та й пішов турків бити... і т. д.
Останній куплет може затягти і сам Сохрон, який осторонь
сидить зажурений.
Сохрон. Спасибі вам: братці, що про мене пісню зложили; тільки вона докір мені, та ще й великий. По своїй справі, по дорогій... підбив вас до походу та й завів у неволю!
Андрій. Ну, то вже боже попущення, а бився ти, як і чортяки не б'ються удосвіта.
Іван. Ха-ха! Справді, голови бусурменські злітали, як качани! Просто аж сміх мене взяв: що обступила його сила ворожа, чисто як хмарою вкрила, а він маха та й маха шаблею, мов блискавкою навкруги грає... А голомозі, як снопи... то там геп, то там геп!.. Кричать "алла!", крутяться, та нічого не вдіють... Я задивився, залюбував, а мене якась тварюка і шелеснула по голові!..
Андрій. І не дістав би нашого отамана ятаганом жоден псявіра, коли б не накинув якийсь проклятий собака арканом.
Перший запорожець. Та й то попоборсались...
Другий запорожець (сміється). Багато шкереберть стало...
Сохрон. А все ж таки затягли горлянку й зв'язали. Ех! Уже я й пальці двом одкусив був,- думка, що стусоне кинджалом... так ні! Живцем захотіли іроди взяти!
Перший запорожець. Звичайно, користь... чують, кляті, що дорога голова.
Іван. Та й добре зробили, бо то таки живий, а то був би мертвий.
Андрій. Живому й надія жива.
Охрім. А мертвому лежня та чудесний спокій: спи собі, скільки влізе... безпечно!
Іван. Добре спи, як чорти з душею мотузяться. Який же від сатани може бути спокій?
Охрім. До козачої душі він не підступиться.
Андрій. Овва!
Охрім. Не дуже й овва! Ми за святий хрест стоїмо і голови ложимо, так хрест карбіжем на душі й стоїть... От помкнеться куций її вхопити, та ба! Гляне на хрест, і хвіст під себе...
Перший запорожець. От розказав, мов сам там був.
Другий запорожець. Звісно - характерник... чорти йому - свояки, признавайся!
Сміх спільний.
Охрім. Свояки не свояки, а у послушенстві; ти чорта не гудь.
Другий запорожець. Звісно: чи тютюном, чи горілкою часом наділить...
Іван. То-то я думаю, відкіля у його добрий тютюн? Аж   то - родичі!
Сміються.
Сохрон. Ех, і люд же з вас, друзі мої, так такого катма на цілому світі: шибайголови, лицарі, рідні брати!
Андрій. Не дуже, поволі! На один бік перехвалиш.
Сохрон. Не перехвалю, брате, нема стільки сили у мові, щоб перехвалити! Та де ж, сидять у кайданах, працюють, як тури, без передиху, без одпочивку, гниють у тюрмі, їдять гірше за псів, поневіряються, терплять муки нелюдські - і не скаржаться, а жартують, і не клянуть призвідника, а ласкаво йому все вибачають... Ох, які ж ви, брати мої, щиросердні і який я винуватець!
Андрій. Гай-гай, пане отамане, друже наш, брате! Та зацурай оту пісню. Ні в чому ти не повинен... Нагнали ми холоду бузувірам, поплюндрували їх кубла: з Кафи15  невольників слобонили чимало... Ну, наскочили на таку силу, що, мовляв, була в двадцятеро більше за нас: не диво, що вскочили і в лабети.
Іван. Зате нагулялись уволю!
Охрім. Та й неволя ще розчудесна: і полежати уночі можна, і під голови каміння дають, і на шпацір водять, не дають застоюватися силі козачій... Їй-богу, чудесно!.. От тільки не хвалю за звичай, що щодня чешуть шкуру... Ще за таволгу б я нічого, бо та тільки карбує й рубцює... вернешся додому, то ще краще дівчата упадатимуть, бо як помережаний; а от мені не до смаку шипшина та тернина, що позаганя тобі скрізь у тіло шпичок, а вони мулять... ну, й знов робота: сиди й виколупуй...
Другий запорожець. Ну, та й недогадлива ж голова! Та то ж для забавки, щоб не нудивсь, не скучав... Адже ж проказують, що
 Козак душа правдивая
 І журби не має -
 Горілку п'є чи нужу б'є,
 А все не гуляє!
Більшина. Правда, правда!
Степан. Ох, братці рідні, подайте води хоч краплину: пече... вогнем жерущим пече...
Хтось устав по воду.
Сохрон. Он яка добра неволя! Скільки вже лицарів перегнала вона на той світ... Натішаться, назнущаються азіати, та як завважать, що починаємо вмирати, зараз перепродають, і в кожного гаспида лишаємо ми дорогі товариські трупи...
О х р і м. Ну що ж, якби не прибирав до себе бог козаків, то їх розплодилося б на ввесь світ, і стали б вони буденною річчю, а то бог їх держить для землі обмаль, щоб козаком всяк дорожив.
Андрій. І покрашає ними свій рай...
Дехто. Так, так!
Другі. Е, Андрій все зна, як гапликом пристібне!
Іван. Що й казать,- знавець!
Сміх.
Степан (напився). Я, братці, винен! Через мене, клятого, всі муки... через мене, Іуду... Чує душа моя... збирається в далеку дорогу... Та коли б швидше рушати...
Сохрон (підходить, і другі). Та заспокойся, голубе: то ти охляв... Ще, може, одпустить.
Степан. Ні!.. Та то б і гаразд... тяжкий у мене на душі гріх... Здійміть, мої друзі, може, легше їй буде з тілом опроститися.
Сохрон. Та хто без гріха? Бог милосердий! А ти не надривай себе!
Степан. Перед тобою, товаришу, брате мій, найбільше я грішен... Я - Каїн16, гірше Каїна!..
Сохрон. Коли передо мною, то байдуже... Спочивай безпечно... От тобі слово козацьке, що все наперед дарую; так і богові скажи!..
Степан обніма його й задихається.
Охрім. От і гаразд, а то ми не попи, покути не накладаємо... Нас у решеті возити не прийдеться... От якби пані-матка була, ту б повозив.
Степан. Мати моя ріднесенька... через мене, проклятого, ніженьки свої старі б'є, очі виїдає слізьми... немошне тіло рве тернами, сиве волосся мочить дощами... Ой, чи й жива вона, моя ненька безталанна?
Сохрон. Не рви себе: божа ласка над нами!.. Пані-матуся наша жива; чує моє серце... що вона принесе нам рятунок.
Степан. Матінко моя! Пробач!.. Прости!!
Сохрон. От і я тим перед моїм товариством винен, що похопився сюди без підмоги... Загорілося серце, занялась душа... Ех, простіть мене!
Всі. Та годі тобі, пане отамане! Всі ми запалились, всіх взяла нетерплячка.

ВИХІД II
Ті ж і назорця турок.

Н а з о р ц я. Гей, ви, джаври, до роботи! Вмить!
Козаки встають і починають каміння носити
Зараз мені, пси! Проворніш! Повивертались, як свині, ще й виють... От я вас повию! З шкур ремнів надеру! Повертайся, собако, повертайся! (Б'є то одного, то другого.)
Перший запорожець. Та не бий же, дурню, по руках і ногах, бо робити не будуть!
Дозорця з невольниками віддаляється за кін по каміння.
Сохрон (по паузі)
Світи сходив... Здоров'я, силу стратив,
Натерпівсь мук, і все те надарма:
Я не здолав довідатися навіть,
Куди мою голубку занесли,
Де гаспиди знущаються над нею?
Тут, кажуть, десь, а саме де - не знать!
Не відаю, а чи й жива, сердешна?
Напевне, ні!.. Козачая дочка,
Попівського, велебного ще роду,
Скоріш порве сама собі життя,
Аніж піде невірі на поталу...
Ох, як болить це серце по тобі,
Мов камінь той, лежить воно у грудях,
Мов сіркою горючою пече!
А! Хоч би знать! Хоч би зирнуть на зірку!
Коли ж нема її на світі сім,
То глянути хоч би катюзі в вічі
Й напитися тієї помсти всмак,
Тоді і смерть прийняв би за утіху...
А ранше - ні! О, де ж ти, зоре, де?
Хоч стогоном до мене озовися,
Хоч буйним цим ти звістку перекинь:
Защебечи хоч ластівкою стиха...
Нуджуся ж я... Ношу з собою скрізь
Тут пекло зле (показує на груди), терплю
    нелюдські муки...
Коли ж кінець? О боже милий, згляньсь!

ВИХІД III
Назорця, Тетеря, Панас: а далі й невольники.

Назорця. А ти чого, собако, загулявся? Коли за тебе викупу не шлють, то роби, хоч здихай! Я з тебе, отамана, олію варить буду, джавра клятий!
С о х р о н. Коли з других вариш, так з мене й овшем. А стою я тут, бо дожидаю каміння... вони носять і возять, а я кладу: так мене будівничий поставив...
Назорця. Будівничий! Я тебе поставлю! А це смердо чого валяється?
Сохрон. Не руш його, каваджа, - він слабий... може, умира...
Назорця. Заплатили гроші за падло! Гей, рушай, хоч натішусь до твого здеху...
Сохрон. Не руш його: я відроблю і за свій пай, і за нього!
Надходять невольники; той везе на тачці, той несе на плечах каміння; деякі вартові підганяють їх прутами.
Назорця (штовха ногою Степана). Вставай, собако!
Степан (натужується встати і знов пада). Не можу... Добий!
Сохрон (підходить). Не руш, невірне вухо... я за його відбуду!
Назорця. Ах ти, шайтанський послід! Так ти за нього відробиш? А спиною за його хто відбудеться? На всіх вас, собак, розложить його пай, чи що?
Дехто. Хоч і на всіх... а вмирущого бити не можна...
Назорця. Вас, гадин, питатись ще? Гей, всипать кожному по п'ять джутів добрих!
Сохрон. Чого всім? Мені всип, коли ласка... Я за Степана беру роботу і муку його візьму... а вони тут ні при чому!..
Назорця. Гаразд! В'яжіть його до стовпа!
Сохрон. Чого в'язать? Я й сам стану!
Всі (глухо, а далі грізніше). За що отамана? Не попу-стимо на знущання... жаловатись треба паші... Що се за гвалт?!
Назорця (б'є в долоні). Гей, спаги!
Наближається турецька піхота і стає з рушницями обік невольників.
Андрій. Ти не лякай нас спагами! Хоч і заковані в залізо, а свого отамана не дамо!
Іван. Перебий усіх, тоді й знущайся!
Назорця. Бийте його, пурбегою-батогом!
Вартові зам'ялись.
Степан (трохи підводиться). Мене катуй, прийму за милость... Скороти мої муки... а його не чіпай!.. Не чіпай! (Плазує.)
Назорця. Що ж ви мнетесь? Лупіть!!
Невольники (грізно). Не руш!!
Сохрон. На бога, братці! Ви накличете собі лихо... Хай на мені зірве злість!
Степан (трясе руками в кайданах). Не займай отамана, мого брата, який через мене... через Каїна терпить муки!.. Ой!!
Назорця. Оточіть їх, спаги!
Військо обступає, але невольники просуваються.
Ні з місця! Переколю всіх!
Всі. Коли, а отамана не дамо!
Назорця. Побачимо ж! Я сам його покарбіжу! (Ударив зненацька палицею по спині Сохрона, аж кров виступила.)
Степан. Ай! Шайтан клятий!! (Б'є його наручнями по голові, так що й чалма спала; але як слабий, то й сам упав.)
Назорця (б'є його кинджалом). Собака! Пес! Здихай!
Степан. Спасибі! (Хапається рукою за груди.)
Всі. Убив? Так смерть йому! (Кидаються.)
С о х р о н. Не руш! (Піднімає руку.) Отамана наказ до послушенства!!
В с і (одступають). Наші голови!


Назорця мов не при собі, хитається і хапається за голову, його одводять назад, примочують голову водою і надівають чалму; пораються коло його, поки йде сцена матері з сином. Сохрон піддержує Степана, який ще живий. Спаги стоять непевно, нерішуче.

ВИХІД IV
Ті ж і  Ганна.

Ганна (виходить в циганській одежі). Гей, пани вірні, владики, і вояки великі, і ви, невольники-каліки! Усім до послуги: чи погадати, чи що виливати, чи кому у слід нашептати... маю і приворот, і одворот, і заворот... і на кохання, і на ненависть... і на щастя, і на погибель... і кров напускати, і кров замовляти.


Степан (корчачись). Ой... голос... голос! Покличте... остатнє сконання... Боже! Прости!.. Прийми!..
Сохрон. Покличте... хоч кров би спинити.
Дехто. Циганко, сюди!.. Замов кров!..
Циганка підходить.
Іван. Тут сатана отой копирснув запоясником нашого козака-бранця.
Циганка (тривожно озираючись). Де? Кого?!
Іван. А он!
Циганка (хутко оглянувши, похитнулась та майже впала й припала до Степана). Сину мій! Порадо моя!!
Степан. Ой мамо!!
Заніміли.
Сохрон. Паніматка?! (Ловить і цілує їй руку.)
Андрій і Іван. Тихше! Щоб не догадались!
О х р і м. Обступіть!
Деякі обступають.
Ганна (ридаючи здержано). Згорів... Убили!.. О, помсти ж, помсти! Дитино моя, сину єдиний!!
Степан. Їх рятуйте... а мені смерть - визволення від мук... Простіть мене... мамо! Прости, брате, і ви, мої товариші!.. Я гріх тяжкий ношу... покутував його... Я... я продав сестру мою Марусю.
Ганна (сплеснувши руками). Ти?! Ти?! (Одхитнулась.)
Сохрон. Мою заручену?.. Побратим? Друг!!
Всі  ближчі. Ой гріх! Але велике й каяття!
Степан. Простіть! Я Каїн... душогубець... зрадник і віролом! Але я знесиливсь од муки... Поневірявся, смерті скрізь шукав... Не проклинайте мене, мамо, брате, друзі!! Ой тяжко з прокльонами душі йти до бога! Вже руша... Простіть, простіть! (Лама руки в конвульсіях.)
Ганна (хмуро). Бог милосердний... милосердніший за нас...
Сохрон. Так! Вороття нема... Прости йому, боже!
Ближчі. Пробач йому, господи, як пробачили ми...
Степан (без пам'яті). Браття, друзі... не поминайте лихом... Всіх... Боже!.. Мамо! Благословіть: перед суд іду...
Ганна (зрушено). Сину мій! (Кладе руки.) Йди спокійно: молитиметься мати за твою грішну душу...
Сохрон. Брате мій! Нещасний брате!!
Степан (простяга руки). Де ви? Де? Не бачу!! (Умира.)

ВИХІД V
Ті ж і  Леся.

Леся (прибіга і, пізнавши Степана, кидається з риданням).
Степане!! Ой!! (Зомліла.)
Ближчі коло трупа стали навколішки.
Назорця (оправившись). Що там за бунт? В тюрму всіх! До розправи!!
Спаги обступають, женуть невольників, які підбирають Степана. Циганка з зомлілою Лесею йде за ними. Кін минуту чи дві порожній.
Чути за коном. Куди? Назад!!
Циганки голос. Пустіть, молю аллахом! То син мій!
Голоси. Жени її! Геть, джавро!! До шайтана!
Циганки голос. На бога! На пророка!
Голоси. Бий її джутом!!

ВИХІД VI
Ганна сама.

Ганна (вбіга)
Мене... мене... до сина не пустили?..
Знущаючись, від трупа одтягли...
О, будьте ж ви перекляті до смерті,
Щоб цілий вік ні ви, ні весь ваш рід
Не знали й дня щасливого, години...
Щоб муки всі, які у пеклі суть,
Невідступно вам душу мордували...
Щоб серце вам все струпом понялось,
Щоб в печінках засіли чорні жаби,
Щоб робаки точили скрізь нутро,
Щоб в мозоку звели гніздо гадюки,
Щоб очі вам повиїдала тля!..
О гаспиди, ненатлі бузувіри!
(Пауза.)
Одним одна на світі сирота!
Все дороге, все рідне під землею -
І муж, і син... дочка ж? Либонь, десь тут;
Але хто зна?.. Замучена, в неволі...
Відірвана навіки... все одно
Що й у землі... і знов одна на світі!
Без сподівань і без мети... Ні, годі!
Гартоване це серце не в сльозах,
Зостанеться йому утіха - помста...
І помстою я душу вдовольню!
Але ідуть... Ховайся в серці, горе,
Не проступай, для глуму, на виду!
(Одступа за камінь.)

ВИХІД VII
Ті ж і  Маруся з  Ахметом.

Маруся
Де ж, де ж вони?.. І берег ось... Немає
Нікого тут...
Ахмет
  Але на місці сім
Щодня вони працюють, господине;
Он і кіоск новий розпочали...
Маруся
Нема ж, нема...
Ахмет
   Може, погнали далі?..
Ганна (аж кинулась)
Ой, хто ж то, хто? Пройняв мене ножем...
Той голосок... Недобачають очі...
Маруся
Я чула гвалт і лемент...
А х м е т
   Звикла річ,
Може, кого карали...
Маруся (сплескує руками)
   О злочинство!
Яка страшна омана!.. Значить, тут
Така ж, як скрізь, дратівля мого люду?!
Невольництво? О зрада!.. Спала я
На подушках шовкових і не знала,
Що вся пиха і розкіш ся райська
Купована за кров і сльози бранців...
А може, ще між ними... Боже мій!
Учувсь мені знайомий, рідний голос...
Веди, веди!..
А х м е т (мнеться)
  Але...
Маруся
   Ти чув наказ?
Закон для вас - моя владична воля!..
Ганна (набік)
Вона, вона! Моя ясна зоря!
Моє дитя! Хитаюся з несили!
(Заніміла.)
Ахмет
Я їй корюсь, пашине... Але й сам
Не відаю, куди і як...
М а р у с я
   Хоч в пекло!
Ахмет
Не вільно тут... Забороня коран...
По місту скрізь...
Маруся (уперто)
     Веди, я потребую!
А х м е т
Тривайте! Вмить! (Забачивши Ганну.)
   Он хтось стоїть в кутку.
Циганка? Так, її тра розпитати,
Куди зайшли...
Маруся
  Поклич її сюди.
А х м е т
Агов! Сюди!.. Гей, циганихо, чуєш?
Тебе зове владичиця!..
Ганна (оправившись)
Ту ж мить.
Маруся (до себе)
З України циганка... (Ахмету.) Відступися!
Її сама я хочу розпитать.
Ахмет кланяється і відходить.

ВИХІД VIII
Маруся і Ганна.

Маруся
Ти чула? Так? Стояв тут ґвалт і лемент...
З яких причин?
Ганна (стає в тіні і зміня голос)
   Невольників навчав
Дозорця...
Маруся
  Як? За віщо? Що вчинили?
Ганна
Прийшла йому охота, ну і квит!
Та й слід, щоб їм не вигоїлись спини...
Маруся
Напасники, кати!!
Ганна
   Чи ж жаль тобі,
Яснішая пашине, того бидла?
Маруся
Не лай мені нещасний люд!
Ганна
    Пробач,
То ж пси лихі...
Маруся
   Циганко, дякуй бога,
Що ти, либонь, з України... не то б
Звеліла б я тебе провчити добре
За речі сі...
Ганна
Величніша ханим
Яснішого владики на схід-сонці,
А що тобі гяурський дикий край,-
Хіба його ти знаєш?
Маруся (нервово)
   Знаю, знаю!!
Ганна
Мечетей там нема, а все церкви
З хрещатими дзвіницями... і віра
Не права там, а християнська...
Маруся (збентежено, набік)
     Ой,
Що діється зі мною? Голос... голос...
(До циганки.)
Хто ти єси?
Ганна
  Циганка із степів,
З-над Росі...
Маруся
  Як? З-над Росі?.. Боже милий!
Ганна
Хіба і Рось ти знаєш?
Маруся
    Знаю все.
І Богуслав...
Ганна (зближається)
  Так, знати, пані звідтіль?..
І не забула й досі тих країв
За розкішшю, за бучною пихою,
За втіхами, за чадом...
Маруся
    Зроду ні!
Хіба здола хто витруїти з серця
Питимий рід, красу родинних місць...
Але хто ти... на бога! Голос... голос!
Ізмалку він у серденьку бринів,
Під згуки ті воно жило і билось...
Циганка (зрушено)
Циганка...
Маруся (хутко підходить)
 Ні! Не крийся, я молю,
Не одвертай прихильного обличчя,
Не муч мене!.. Я вся тремчу... Поглянь,
Моя душа щось прочува...
Ганна (не видержала, кидається і обнімає)
Марусю!
Маруся
Ой! Мамо!! (Припада з риданням.)
Заніміли.
Ганна (по паузі)
      Так!.. Дитино!.. Моя кров!..
(Обніма.)
Ріднесенька, єдина!..
Маруся
    Я стеряюсь...
(Істерично цілує і руки, і вид, ридаючи.)
Матусенько... Лебідочко моя!
Ой, як пече... як солодко... як любо!..
Це, певне, сон...
Ганна
   Ні, це не сон - жива я!
Півсвіту я сходила, щоб дізнать,
Де донечка, моя остання втіха,
Щоб вишукать і визволить з рабинь...
Від туги я звелась на тінь, Марусю,
Від катувань постаріла вкінець...
Маруся
Ой ненечко!.. Моя порадо тиха!!
Як по тобі нудилась страшно я...
Як радісно... яке тепера щастя!
Не знаю пак, що й діється мені...
І плачу я й сміюся... Мати божа!
Ти зглянулась.
Ганна (пильно)
   Чи панні пресвятій
Ти молишся, чи, може, вже пророку?
Маруся (змішалась)
Не вільно тут... Що ж проти сили?
Ганна (строго)
     Ні!
Зламать закон, занехтувати віру
Мене б ніхто примусить не здолав!
Маруся
Душею я все та ж...
Ганна
   Так утечімо
В Україну!
Маруся
  Мамусю... а дітки?
Жоною я коханого...
Ганна
   Ой доню,
Хоч пошануй... Мені б радніше чуть,
Що згинула від ґвалту, а виходить -
Ти серденько по волі продала,
І зрадила і бога, і дружину...
Маруся (кидається в ноги)
Матусенько, простіть мені, простіть!
Погляньтеся ласкавим оком... доні
Не прокляніть! (Цілує ноги.)
      Я винна... Серце враз...
Ганна
І ворога Украйни покохала?
Маруся
Не ворог він!.. Він присягавсь мені
Довіку край мій рідний боронити,
Не брать в ясир... в гарем...
Ганна
    Ха-ха-ха-ха!
Гаразд поклявсь... і поняла ти віри?
Маруся
Не кривдив він у слові...
Ганна
    Як?! Та ти
Чи з чаду, чи сліпуєш нарочито?
Не кривдив? Ха!! Та він дурив тебе,
Як те дівча...
Маруся (сплеснула руками)
Ой мамо, мамо! Що ви?!
Ганна
Так, все дурив!.. І розум твій сп'янив
Розкошами: невольників тут сила -
Край палацу сидять вони в тюрмі.
Маруся (лама руки)
Не знала я... не відала... клянуся...
Ой лелечко!.. Ой ненечко... повір!
Яке страшне пробудження від сону...
Яка сама собі стаю гидка!
Сп'яніла я, чи... одібрав бог розум...
Чи кара то за втіху грішну... Ой,
Омана зла, нечуте ошукання!
Яка ж тепер безщасна я!! Ой, чом
Мене малу ти до схід сонця, мамо,
Не кинула в колодязь? Чом мене
Ти в пелюшках не задавила зразу?
Навіщо ти пустила на сей світ
Своє дитя,- на горе, на гризоту,
На поквил злий... на сльози навісні?!
Ой лелечко!.. Не можу ж я признати,
Щоб мій Гірей... щоб місяць мій ясний...
Мене дурив...
Ганна
Піди в тюрму,- там гине
Від мук тяжких хрещений руський люд,
Краса бійців, лицарство наше славне,
Що віру й край боронить від сіпак,
Що і сюди забилося з завзяття,
Щоб визволить тебе від бусурман,
Вернуть у рід Марусю Богуславку...
Маруся (не при собі)
Ой лелечко (хитається), з-за мене стільки
      мук?
Я буду там... я попрошу Гірея -
Він випустить... То все надужива
Без відома... його дозір...
Ганна
    Ти певна?
Борониш все ти ірода пашу?!
Так похопись... бо хоче він сьогодні,
Як бунтаря, Сохрона покарать,
На люту смерть віддать твою дружину...
Маруся
Сохрон мій тут?!. Дай руку, бо впаду...
Туман в очах... зомліло серце в грудях...
Не віддихну... я вся мов на ножах...
Сохрон мій тут?..
Ганна (піддержує)
   За всіх приймає муки.
А мій Степан, твій рідний брат, умер...
На місці сім... сьогодні... під кинджалом
Довірного твого паші...
Маруся (несамовито)
  Рятуй!
Рятуй мене од пекла, милий боже!
Я проклята... я грішниця тяжка...
Нема мені між людом рідним місця...
Віки минуть - мене клястиме люд,
Кісткам моїм не буде супокою!
З-за ласощів я віру продала,
З-за любощів забула край свій любий,
З-за тих розкош потурчилась навік,
Учаділа... і п'яна не змогла я
Оборонить ні брата, ні орлів...
І брат умер... а той, з ким обручилась,
Вже у катів. О мамо, мамо вбий (дає
          кинджал)
Свою дочку зрадливу!.. Тни у серце,
Щоб на ножі все крів'ю запеклось!..
Геть, пріч усе!!! (Зрива і кида оздоби.)
   Запроданки оздоби,
Добуті ви за рідну руську кров...
О, як тепер ненавиджу себе я,
Гидую як пашею і всіма
Невірами...
Ганна
О моя доню люба!
Маруся
Клянусь тобі цим небом пресвятим,
Клянусь судом, клянусь своїм покволом,
України покоєм я клянусь
І славою синів її завзятих,
Клянусь отцем, що визволю усіх.
Не допущу вже більше до знущання:
Я вимолю сльозами у паші...
А коли ні,- ключі у його вкраду,
Сп'яню, присплю... заріжу, задушу...
А воленьку братам моїм добуду
І помстою за муки заплачу!
Ганна
Дитя моє! Морозом битий квіте!
Прокинулась в тобі отецька кров...
Ти знов моя... знов наша...
Маруся
    Україна
Не прийме вже... такої...
Ганна
    Прийме, вір!
І все простить, як я тобі прощаю...
До помсти ж!!
Маруся
Так! До помсти!!
Ганна
І в наш край.

Завіса.


Пролог - "Продав брат сестру!"
     І дія - "Зірваний рай"
    II дія - "Потурчилась, побусурманилась"
   III дія - "Материн присуд"
   IV дія - "Єдина порада - смерть!"

Примітки


Бібліотека сайту Українське життя в Севастополі Бібліотека "Українського життя в Севастополі"

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ