Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

"Нарада" в комірчині

Переходимо Тікич і повертаємося іншими шляхами. Треба одягнути в червону уніформу добровольців, що пішли до "батька Вернигори" з мріями про жупани і шаровари, – треба заповнити вільні сідла своїми хлопцями. Поповнення по дорозі не приймали і своє справжнє обличчя не показували. Зрідка траплялося, що на стоянці з'являлося до нас кілька хлопців, які мали бажання в червоній кінноті послужити. Та ми Алова не наслідували і просто наганяли їх зі штабу. Зрештою, могли хлопці дурня клеїти, щоб із конями і зброєю утекти до лісу.
Зрідка зникав із поверхні землі якийсь представник червоної "власті", що потрапляв у руки по дорозі, або таємний агент ЧК, що приходив до штабу з доносом на "бандитів", або міліціонер, який, замість злодіїв пильнувати, у "політику" носа встромляв. Обраних членів сільрад та комнезамів не зачіпали. Вони мусили бути, а розбиратися, хто з них душею із Леніним, а хто із Петлюрою, – забагато мороки.
У великому селі поблизу Умані стали на відпочинок по сусідству із 135-м полком червоної піхоти. Полк нещодавно прибув із "польського" фронту. Стояв гарнізоном у цукроварні. Мав близько чотирьохсот червоноармійців і... два кулемети.
Район був неспокійний, часто траплялися в селах випадки кривавих "непорозумінь" із червоними, та полк умиротворювати й роззброювати села чомусь не поспішав.
Стаємо у центрі села, штаб розмістився в школі. На бланку "особой групы ВУЧК" пишу до комполка 135-го записку, щоб негайно прибув із воєнкомом до нашого штабу для співпраці в операціях проти петлюрівської банди Хмари, що з'явилася в околицях. Підписую – Алов, ставлю в ріжку таємну "формулку". Повіз записку до червоного штабу Дайош.
За чверть години командир полку і воєнком у супроводі двох червоноармійців приїхали верхи до школи. У кімнатці учительки, що втекла від "будьонівців" у село, відразу роззброюємо червоне начальство. Воєнкома зв'язали, заткнули йому рот і замкнули в комірчині, командира беремо на допит. Довідуємося, що він – мобілізований москаль-офіцер – про те тільки й мріяв, щоб звільнитися й поїхати додому. Його полк на "польському фронті" було розбито. Недавно отримали поповнення мобілізованими українцями. Червоноармійці не певні, не приховують своїх симпатій до повстанців. Комуністів тільки й є, що воєнком та два ротні політруки. Зробили вже донесення начальству, щоб провести у полку "чистку".
Словом честі гарантуємо командирові життя, якщо допоможе без бою роззброїти полк. Але у такому разі розстріляють червоні, тож командир погоджується взяти документи на чуже прізвище й виїхати з України.
Командир пише записку до свого помічника, що залишився в цукроварні. Наказує негайно привести полк на площу біля школи. Відсилає записку одним із червоноармійців, котрі стояли з кіньми під школою.
За півгодини полк вишикувався перед школою. Наші "будьонівці", ніби з цікавості, зібралися й оточили червоні шеренги.
Помічника командира полку, що зайшов доповісти про виконання наказу, зв'язали і запхнули в комірчину до воєнкома. Викликали по одному ротних командирів і політруків, пов'язали і поскладали в комірчині.
Виходимо в супроводі командира полку на ґанок школи "приймати парад". Хмара, суворо глянувши по червоних шерегах, подав по-московському команду:
– Смірно! По порядку рассчітайсь!
Червоноармійці виконали команду.
– Палажить аружиє!
Зі здивуванням червоноармійці поклали рушниці на землю.
– Аґлянісь!
Обернулись.
– Восємь шаґов – шаґом марш!
Шеренги відійшли вісім кроків і стали. Наші хлопці позбирали і віднесли набік зброю. Хмара наказав червоноармійцям забрати в цукроварні свої речі й розійтися по домах, мовляв, такий маніфест від Троцького прийшов. Червоноармійців довго переконувати не треба було. Селяни здивовано приглядалися до "демобілізації" та, побачивши, що воєнкома і двох політруків зарубали шаблями біля ґанку школи, стали просити рушниці. Вділили їм сотню, решту роздали в інших селах. Командирів вивезли із села і нагнали кожного в різні боки.

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР