Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Чигиринський отаман Юхим Єльченко

У кожної людини своє призначення: кому бути землеробом, кому – вчителем, а кому – воїном. Однак у буремні часи землероб може взяти до рук зброю, вчитель – стати вождем, а воїн – боягузом. Тільки буря здатна проявити справжнє обличчя людини. Такою бурею в новітній історії була Українська національна революція.
Поблизу Суботова, в околицях Холодного Яру, розкинулося мальовниче село Рублівка. Тут і народився Юхим Охтономович Ільченко. Завдячуючи батькам, отримав освіту. Односельчани стверджували, що він “був дуже начитаний”. Наприкінці 1917-го та на початку 1918 року Юхим працював начальником станції Знам’янка.
Ільченко, очевидно, належав до одної з українських політичних партій, оскільки в 1918 році, коли на Чигиринщину прийшли німецькі війська, йому було “рекомендовано приїхати додому і підняти повстання проти німців”. Приїхали в неділю, вдарили у дзвони, почали формувати загін. Наступати на Чигирин із Полуднівки пішло душ двадцять – стільки, скільки було рушниць. “На кажду винтовку було по 5 патронів”. Юхим, як командир одного з партизанських загонів, увійшов до складу Чигиринського повстанкому, який очолив Свирид Коцур. У ніч на 28 листопада 1918 року партизанський загін увійшов до Чигирина.
У 1919 році коцурівці брали участь у братовбивчих боях проти холодноярців та частин Армії УНР. Серед козаків і старшин Чигиринського полку зріло незадоволення діями свого отамана, адже кому охота битися, та й ще на смерть, зі своїми? Але війна проти своїх братів-українців продовжувалася... Зокрема, з “петлюрівцями” бої точилися від станції Фундукліївки аж до Волочиська. В складі Красної армії чигиринці Коцура воювали й проти денікінців. На початку січня 1920 року командир Чигиринського полку Свирид Коцур, у свідомості якого поєднувалися анархічні та націоналістичні ідеї, розпочав боротьбу проти своїх нещодавніх союзників – більшовиків.
Тим часом свідомі українці з коцурівського штабу – Ільченко, Сатана та Хвещук – прислали до штабу полку гайдамаків Холодного Яру таємного листа, в якому пропонували “спільними заходами скрутити Коцурові голову і піднести над Чигирином національний прапор”. Проте план не вдалося втілити в життя, оскільки 30 березня 1920 р. більшовики розсіяли коцурівські загони. Їх залишки на чолі з Юхимом Ільченком відійшли в Суботівський ліс, де утворили Товариство козаків Вовчого Шпиля.
З’явилися відозви товариства, в яких селян закликали до об’єднання в боротьбі з червоними катами України – московськими большевиками та їхніми українськими наймитами. Закликали до рішучої боротьби під національним прапором... Юхим Ільченко з товаришами налагодили зв’язок із холодноярцями і охоче підпорядкувалися їхньому отаманові.
Осавул 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру Залізняк (пізніше письменник Юрій Горліс-Горський) згадував Ільченка як “твердого і рішучого” чоловіка, патріота України і Чигиринщини. Юрій Горліс-Горський у романі “Холодний Яр” писав про Юхима Ільченка так: “Як “правдивий” українець (він) – непоправний мрійник. Переконував мене, що столицю Української Держави треба перенести з Києва до Чигирина, бо тут, власне, – пуп України...” Окрім того, Ільченко уславився умінням підробляти документи, зокрема вмів дуже добре робити “печать із буряка”. Документи “возили в Знам’янку, то (там) ніхто й не догадався, що печать фальшива”.
Невдовзі Юхим Ільченко стає одним із активних членів штабу Холодноярської бригади, входить до “організаційного суду”, що ухвалював вироки зрадникам. У серпні 1920 р. він обіймає посаду заступника голови Холодноярського окружного повстанкому.
На початку вересня 1920 р. на одній із нарад штабу вирішено було налагодити зв’язок зі штабом Армії УНР. Цю місію поклали на Юхима Ільченка. Його зобов’язали доповісти Головному отаманові про стан повстанського руху на Чигиринщині “і просити Петлюру про надання Холодному Яру грошової допомоги і допомоги спорядженням”.
У серпні – вересні 1920 р. за вказівкою Холодноярського повстанкому на Чигиринщині одне за одним вибухають селянські повстання проти більшовицького режиму. Юхим Ільченко, талановитий оратор, виступає на селянських сходах, закликає до продовження боротьби. Бере участь у звільненні холодноярцями Чигирина. Кілька днів Ільченко очолював військову залогу колишньої гетьманської столиці. Тоді ж він “скликав громадські збори в Чигирині і вимагав допомоги”. Чигиринці видали повстанцям шкіру, оброблену на місцевих фабриках... У вересні того ж року Ільченко взяв участь в успішному штурмі Черкас.
В одному із зведень від 16 квітня 1921 р. більшовики зазначали: “...Кучки контрреволюційних банд Хмари, Ільченка, Деркача, Загороднього (...) приблизно з 15 минулого березня підняли свої голови для повстання проти радвлади, стали організовуватися...” А в доповідній записці начальника Чигиринської міліції начальнику Кременчуцької губернської міліції за травень того ж року сказано таке: “...В Чигиринському повіті знову піднято контрреволюційне повстання проти соввласті ватажками ще минулорічних банд Хмарою, Деркачем, Ільченком, Загороднім. Більша частина повіту, а саме частина сіл Цвітнянської, Суботівської, Подорожанської, Шабельницької, Боровицької, Медведівської, Головківської, Триліської, Олександрівської, Ставиднянської, Телепинської, Оситнязької, Златопільської і Лебединської волостей затиснуті діючими бандами (“обжаты оперирующими бандами”), що швидко пересуваються з місця на місце, вся планомірна робота на місцях міліції, виконкомів і комнезамів дезорганізована... Штаби вищезгаданих бандитів-отаманів розташовані у лісах...”.
У звіті Катеринославської губернської ЧК від 1 січня 1920 р. до 1 листопада 1921 р. зазначено: “Віра Бабенко (зв’язкова Катеринославського повстанкому. – Ред.) з-за кордону привезла наказ про тимчасове призначення, до появи Степового, Ільченка отаманом Верхньодніпровського і Криворізького повітів”. І далі: “Так була ліквідована спроба петлюрівців організувати грандіозне повстання в Україні... Постановою Великої Трійки в засіданні своєму від 25 серпня 1921 р. по цій справі були розстріляні такі особи: 1. Цибенко Максим Харитонович. 2. Ільченко Юхим Артамонович... Всього 52 людини”.
Напевно, Юхим Охтономович Ільченко та Юхим Артамонович Ільченко – одна й та ж особа. Як же він опинився на Криворіжжі? Швидше за все, в жовтні 1920 р. Юхим Ільченко разом зі Степовою дивізією під проводом Костя Степового-Блакитного вирушив із Холодного Яру на Катеринославщину, де й залишився, увійшовши до структур Катеринославського повстанського комітету. І, як авторитетний організатор підпілля, Ільченко невдовзі був призначений закордонними уенерівськими інституціями (очевидно, Повстансько-партизанським штабом Юрка Тютюнника) отаманом Верхньодніпровського і Криворізького повітів. Міг він з’явитися на Катеринославщині й пізніше. У будь-якому разі отамани на місці не сиділи, пересуваючись часом на значні відстані. Інколи з фальшивими документами (а Юхим Ільченко був фахівцем з виготовлення їх) виїжджали на зиму з рідної місцевості, щоб перебути несприятливу для повстання пору року...
У Визвольній боротьбі брали участь і родичі Юхима – дядько Яків Ільченко та його син Хома. У січні 1922 р. Яків Ільченко, як “бандит”, був заарештований у с. Суботові комбатом 221-го кавалерійського полку і 2 лютого того ж року відправлений до штабу кавалерійського полку в м. Дмитрівку. Подальшу його долю неважко передбачити.
Сестри Юхима – Гашка і Христя, побоюючись репресій, виїхали до Сибіру.
Оце й все, що поки вдалося виявити про долю чигиринського отамана Юхима Ільченка та долю його рідних. Але пошук триває.
Є надія, що біографія отамана буде дописана1.

____________________
1 Нарис написано у співавторстві з Олександром Солодарем.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції