Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Повстанець Микола Малашко

Микола Васильович Малашко народився 5 грудня 1898 року в селі Мар’янка Маріупольського повіту Катеринославської губернії. Початкову освіту здобув у школі при німецькій колонії Миколаївка Бахмутського повіту. В 1910 – 1917 рр. навчався у Дмитрівській чоловічій гімназії в Макіївці.
З початку Лютневої революції 1917 року брав участь у роботі різних українських організацій м. Бахмута на Катеринославщині1. Був членом ініціативної групи Організації українців учнів-середньошкільників Бахмута. Брав активну участь в створенні Вільного козацтва Торецької Січі, а пізніше – Вільного козацтва Донецького басейну. На Миколу падала особлива відповідальність, оскільки його старший брат Михайло від серпня 1917 р. був членом Центральної Ради, а з кінця 1917 року – заступником комісара Центральної Ради в Донецькому басейні, отаманом Вільного козацтва.
У березні 1918 р. Микола втік від більшовицького арешту в Запорозьку дивізію, де служив до проголошення гетьманату. В травні 1918 р. поселився в с. Арханівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Відновив навчання і 1919 року закінчив Бахмутську гімназію.
До серпня 1919 року проводив у Бахмуті національно-освітню роботу. Коли прийшли денікінці, мусив переходити на нелегальне становище. Та він не тільки не ховався, а й брав активну участь в українському повстанському русі. В цей час повстанськими силами Катеринославщини командував його брат – Михайло Малашко, людина безмежно хоробра і талановита.
До жовтня 1920 року Микола перебував у різних українських повстанських організаціях. Та врешті змушений був із Катеринославським повстанським кошем емігрувати до Румунії. Був інтернований у таборах Текхір-Геоль і Фогараш. Пізніше працював на тяжких фізичних роботах.
Довідавшись, що в Подєбрадах (Чехословаччина) відкрилася Українська господарська академія, вирішив продовжити освіту і 28 вересня 1922 року вирушив із Румунії. 5 жовтня прибув до Праги. Одразу ж подав прохання до УГА зарахувати його студентом... Оскільки він не мав документів про завершення середньої освіти, його прийняли студентом-матурантом. Тобто, навчаючись в УГА, він мусив паралельно скласти іспити за середню освіту.
23 грудня 1922 р., виконуючи домашнє завдання, Микола Малашко написав спогад “Анархісти” про повстанського отамана Трифона Гладченка, який був товаришем його старшого брата.
11 листопада 1925 року Микола нарешті склав іспит зрілості, а вже 6 травня 1927 р. захистив “з успіхом дуже добрим” дипломну працю на тему “Класова боротьба й кооперація”. Таким чином, колишній повстанець здобув фах інженера-економіста.
Знайти роботу за фахом у Чехословаччині було нелегко. Тож шукав її і за межами країни. На питання однієї з анкет – “В яких країнах бажаєте працювати?” – Микола написав: “На Україні, на землях з українським населенням й де прийдеться”. А на інше питання анкети – “Які фізичні вади маєте?” – відповів лаконічно: “Кулю у грудях”...
Миколі поталанило: його залишили в академії – як цінного співробітника. До Професорської ради економічно-кооперативного факультету написав подання викладач, колишній прем’єр уряду УНР Борис Мартос. Ось як Мартос мотивував свою пропозицію: “Прибувши до Академії в кінці 1922 року, після довгого перебування в повстанських загонах, в таборах інтернованих та на фізичній праці, М. Малашко зараз же ретельно взявся за працю і, не дивлячись на пізнє прибуття до Академії, виказав добрі успіхи, – писав Борис Мартос. – За способом висловлювати свої думки було помітно, що йому бракує широкої освіти, що середня школа, останні кляси якої він проходив під час революції (1917 – 1919 рр.), небагато дала для його розвитку; але, з другого боку, помітний був здоровий природній розум і здібність до праці”. Впродовж чотирьох із половиною років навчання в академії “пан Малашко настільки розвинувся розумово, що догнав тих, хто, будучи старше від нього віком, ще до вступу в Академію пробували у високих школах і мали можливість розширити свої знання позашкільними студіями; декого з них п. Малашко залишив навіть позад себе; наша Академія може з гордістю рахувати п. Малашка в числі тих, хто освітою своєю має завдячувати не кому іншому, а нашій школі...”
Отож Борис Мартос рекомендував обрати Миколу Малашка професорським стипендіатом на два роки. До рекомендації Професорська рада прислухалась і 5 червня 1927 р. обрала Миколу професорським стипендіатом на економічно-кооперативний факультет.
Завершуючи реконструкцію біографії повстанця, з жалем думаю про тих, хто не зміг розвинути своїх природних здібностей, – то тяжке поранення стало на заваді, то передчасна смерть, то брак коштів, адже сотні тисяч українців опинились на чужині в скрутному матеріальному становищі.
Що вже говорити про тих, хто лишився на окупованій росіянами Батьківщині! З тих, хто залишився “під москалями”, якщо і реалізував хтось свої природні таланти, то хіба на користь нашого історичного ворога.

____________________
1 Бахмут – тепер м. Артемівськ Донецької області.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції