Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Михайло Палій-Сидорянський

Михайло Палій-Сидорянський увійшов в історію Визвольних змагань як командир Подільської групи (Групи особливого призначення) Української повстанської армії Другого зимового походу 1921 року. Ця група силою в 374 козаки і старшини 4-ї Київської дивізії Армії УНР 25 жовтня перейшла польсько-совєтський кордон, швидко здобула коней, перетворившись на кінну частину. В успішних боях пройшла вона Проскурівський та Летичівський повіти. Та на початку листопада під Улановом підполковника Палія-Сидорянського було тяжко поранено в ногу. Під охороною відділу з 20 козаків його відправляють назад до Польщі, а Подільська група на чолі вже з підполковником Сергієм Чорним попрямувала на північ у Житомирський та Коростенський повіти.
Зі спогадів учасника Другого зимового походу поручника Дмитра Зоренка “На партизанці” дізнаємося, що Михайло Палій-Сидорянський під час боїв кінця жовтня – початку листопада 1921 року неодноразово виявляв героїзм, перебуваючи весь час у передніх лавах. Оце, власне, і вся інформація, якою ми досі володіли, про героя Визвольних змагань Михайла Палія-Сидорянського.
Ніхто не знав навіть дати і місця його народження, отож і земляки були позбавлені можливості вшанувати рідну людину. Тепер ми можемо ширше дізнатися про бойове життя українського командира. І гідно вшанувати воїна Української революції, для якого “найвищою доцільністю була честь української зброї”.
Михайло Палій-Сидорянський народився 8 листопада 1895 р. у Білій Церкві в родині свідомих українців Дмитра і Катерини Паліїв-Сидорянських. Дитинство провів у Білій Церкві та на родинному хуторі Сидори. 1910 року закінчив 6 класів білоцерківської гімназії. Був учасником українських учнівських гуртків, а пізніше студентського руху. 1912 року закінчив із відзнакою гімназію “Імператора Петра Великого” в Петербурзі. Тоді ж поступив до Петербурзького гірничого інституту. В 1914 – 1915 рр. він – юнкер Михайлівської артилерійської школи (Петербург). Здобувши чин прапорщика, до січня 1917-го служив у одній з артилерійських батарей царської армії. Після Лютневої революції взяв активну участь в українізації частин російської армії, був делегатом полкових, дивізійних і корпусних з’їздів, а також делегатом 2-го і 3-го всеукраїнських з’їздів військових у Києві. В гарячому січні 1918-го як командир кінного дивізіону залізничного полку був активним учасником боїв за Київ (отримав поранення у ліву ногу).
Михайло Палій-Сидорянський – один з організаторів і безпосередніх учасників антигетьманського повстання.
“Коли Національний Союз вирішив зробити повстання проти гетьмана, – писав Михайло в автобіографії, – мене було призначено командиром залізничного полку, з наказом розпочати повстання у Київі. Для розробки пляну повстання представниками всіх військових формацій у Київі був утворений так званий Київський Революційний Штаб, в який я ввійшов представником. На засіданні штабу на Михайлівській вул. в пом. п. Антоновича (я) був заарештований...”
Палія-Сидорянського разом з Юрком Тютюнником, Соломінським та Хилецьким засудили до розстрілу, виконання якого було призначено на 13 грудня 1918 року. Довідавшись про це, революціонери несподівано обеззброїли варту та комендантську сотню в Печерській фортеці, а також гетьманський панцерний відділ. 150 політичних в’язнів, що сиділи у фортеці, а тепер повстанців, на світанку вийшли на вулиці Києва й після завзятого бою за допомогою робітників опівдні 14 грудня оволоділи Печерськом, Звіринцем, Липками, Подолом. Внаслідок цього повстання війська Директорії наступного дня увійшли до столиці. Палія-Сидорянського було призначено помічником коменданта м. Києва та околиць.
Коли Українська Держава впала і значну територію України окупували російські більшовики, Палій-Сидорянський разом із комендатурою евакуювався до м. Жмеринки, де в лютому 1919 р. взяв участь в її обороні від колишніх союзників-більшовиків. Під час одного з боїв Палія було поранено в руку і залишено на полі бою спливати кров’ю. Та місцеві жителі врятували його.
Переховувався він у селах Таращанського повіту, населення якого навесні 1919 року виступило проти більшовиків. Підлікувавшись, став до лав повстанців, спочатку козаком, а згодом начальником команди розвідників повстанського загону на Таращанщині. Пізніше його призначено начальником кінноти, а тоді вже й отаманом повстанських відділів Таращанського повіту.
У липні 1919 р. підпорядковані йому загони з’єдналися з частиною отамана Юрка Тютюнника. З району Звенигородки повстанці вирушили назустріч Дієвій армії УНР. Приєдналися до неї наприкінці липня 1919 року. Далі вже як командир 4-го кінного полку 4-ї Київської стрілецької дивізії, Палій-Сидорянський брав участь у багатьох боях проти червоних і денікінців. Після інтернування Армії УНР перебував у таборах Вадовиці, Олександрів-Куявський, Щипйорно...
У жовтні 1921 року в районі Гусятина Палій-Сидорянський сформував Групу особливого призначення Української повстанської армії Юрка Тютюнника і проти ночі 25 жовтня перейшов Збруч. Діставши на початку листопада поранення (розривна куля розбила праве коліно) під подільським містечком Улановом, повернувся до Польщі. Був тричі прооперований (перший раз у Рівному).
В особовій справі М. Палія-Сидорянського, що зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади України, є копія довідки від 15 липня 1924 року. В ній стверджується, що Михайло Палій-Сидорянський, “український політичний діяч... в часах виборів до Польських законодавчих кіл у листопаді 1922 р. на Ковельщині багато прислужився вибору українських послів. За свою діяльність потерпів від польської влади, котра позбавила його приватної посади і посадила до в’язниці, де він висидів 5 місяців. Засобів до життя він не має і живе з власної праці... Олена Левчанівська, Сенатор, Посол до Сойму Б. Козубський...”
Покарання освітній інструктор Ковельської “Просвіти” Михайло Палій-Сидорянський відбував у Луцькій в’язниці з листопада 1923-го до квітня 1924 року. Після звільнення жив у місті Ковелі на Волині, в родині відомого українського діяча і колишнього посла до сойму, доктора Пирогова. Влітку 1924 р. полковник Палій-Сидорянський пише заяву до Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)... Закінчив її 30 червня 1932 р. “з успіхом добрим”, здобувши фах інженера.
Палій-Сидорянський не належав до жодної партії. Ні польського, ні чехословацького громадянства не прагнув. Залишався громадянином УНР.
Жив у Празі, вчителював у гімназії. 1945 року після перемоги росіян у Другій світовій війні Михайла Палія-Сидорянського заарештовано совєтськими спецслужбами і ув’язнено. Подальша доля невідома, але напевно трагічна. Можливо, мені поталанить знайти його кримінальну справу і дописати біографію героя. А поки гукнемо “Слава!” білоцерківському козакові Михайлу Палію-Сидорянському, кров якого щедро зросила українську землю.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції