Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРK Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

КАВА З ПЕРЦЕМ
Альманах київських сатириків і гумористів

Наталка ПОКЛАД

Народилася 3 вересня 1951 року в с. Маньківці Бершадського району на Вінниччині. Навчалась у Балтському педучилищі та Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка.
Поет, публіцист, педагог, громадська діячка. Член Національної спілки письменників України з 1988 р.
Автор десяти поетичних книжок. Записала від своєї матері Галини Аксентіївни Чечельницької й видала «Маньківське весілля» — древній весільний обряд на Поділлі. У співавторстві з М. П. Кононенком створила посібник з українознавства «Слово». Входила до першого правління Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (1988 — 1991); була серед тих, хто відроджував в Україні Союз українок.
Лауреат літературних премій імені Євгена Маланюка (1993), Михайла Коцюбинського (1999) та «Благовіст» (2000).


* * *

Історія — це пані ні для кого,
іспанська ж кров не годна без пригод.
Сервантес був чутливий до нового
й заримував: «народ» і «Дон Кіхот».

А ти мене в Іспанію не пустиш
і, кажеш, тим врятуєш від спокус:
я вдома шаткуватиму капусту, —
домашня жінка — безперечний плюс.

Хай світ в розпусті і злодійстві тоне,
ми не такі, на цноту в нас патент,
у нашім вічно непорочнім лоні
патріотична квіточка цвіте.

Хтось Україну популяризує...
Яке нам діло — хто, кому і як?
В діжках капуста. Люди, це не всує.
Крім того, предок наш — він був козак.

Він, як і я, знав три слов’янські мови
і Відень брав, дійшов до Піреней.
Пусти ж мене, і я обов’язково...
А втім, ну що нам до чужих ідей?

Ми патріоти, ми самодостатні,
хоч ратуєм за досконалий світ, —
але найкраще нам у рідній хаті,
а то спокусить жінку ще сусід.

Із лекцій старого гнома

Біжи на гору — радісно,
З гори збігай теж радісно.
Впадеш — то падай радісно
І радісно вставай.
Камінням будуть кидати —
Ховай обличчя радісно
І радісно, завжди і всюди,
пам’-я-тай:
НЕГАТИВНІ ЕМОЦІЇ
ШКОДЯТЬ ЗДОРОВ’Ю!..


ІНТЕРЕСИ

«Ой, мамо, купіть мені ту —
Біленьку, як в бабки Марії.
Я буду її годувати,
Нехай на балконі живе.

Дивіться, яке в неї пір’я!
Який в неї гребінь красивий!
Я так вже люблю її, мамо!
Ми з нею подружим...
Купіть!!»
«Та що за химера, дитино?
У місті — і курку...
Одначе,
Візьмімо, Іване. Ще тиждень —
І свято, — якраз холодець».


NATURALIS

Температура плюсова,
спідничка — міні,
і серця вихори-дива,
і сміх кармінний.
А пташка пурхає: злітай!
І стежка пахне;
і вуст очікують вуста,
і сонце-знахар
тобі шепоче:
холод вмер,
тож геть колготки,
і кожна жінка відтепер —
нектар солодкий...


Кохання у грилі

У Ялті на пляжі — пивце й помідор
і парочки на променаді.
У Ялті на пляжі — веселий мінор,
бо наші фінанси на спаді.

Коханий, морозива хочу, і край,
та ще до ковбаски — кагору...
А ти мені кажеш:
«Фігуру тримай,
купайся — й дивися на гори».

У Ялті на пляжі — принад і спокус,
і плоть моя аж умліває.
А серце у тебе холодне, як брус, —
мене за вуздечку тримає.

Фасони, і профілі, і гаманці,
й розкотиста музика хвилі, —
й пахкі чебуреки, й солодкі млинці,
і наше кохання у грилі.

Сонячний зайчик
Вірші для дітей

Родичі

Жабка зелена зустріла коня:
— Доброго дня! Ми, здається, рідня? —
Кінь засміявся й спитав басовито:
— Де ж це ви, сестро, згубили копито?


Пригода

Кроленя і зайченя
грали у футбол півдня.
Із рахунком 100 на 100
врешті сіли за лото.

Потім — шахи і скакалка,
потім — гойдалка-хиталка
та ще хованка в саду...
Глядь — і вечір на шляху.
Що за день? Одні мороки, —
не зосталось на уроки!..


Сонячний зайчик

Сонячний зайчик стриб-стриб по кімнаті,
весело Галі і весело Наті, —
зайчика того ловили-ловили,
і... лиш однесеньку чашку розбили.

На веселій вулиці

На веселій вулиці
жив смішливий кіт,
він любив сміятися
й гладити живіт.

На веселій вулиці
мишки несумні,
від кота вітаннячко
принесли мені.

Я кота смішливого
в гості запрошу,
накуплю морозива,
«Живчиком» вгощу.

Буде кіт обідати, —
скаже: «Смакота».
Дві смішинки вляжуться
на його хвоста.

Трошки погойдаються, —
чи ж біда у тім?
На веселій вулиці
весело усім.


Сміливці

Чим горобчики гордяться?
Тим, що кішки не бояться.
Кішка: — Няв! Горобчик — пурх!!
От і весь козацький дух.


Горох

Був далеко, а став близько.
Був горох, з став горошисько,
По тину вгору повився
і вершком за горіх зачепився,
позирає на всіх спогорда:
— Я горох! Я побив рекорди? —
І кивав йому знизу буряк:
— Ой так-так, ой так-так. —
І сміявся здаля огірок:
— Та якби не тинок...
Та якби не тинок...

До КАВА З ПЕРЦЕМ Альманах київських сатириків і гумористів

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ