Роман Коваль
Нариси з історії Кубані

Український революціонер Кубані Степан Ерастов

Завдяки кубанському досліднику Віктору Чумаченку, який у відділі рукописів Національної бібліотеки ім. Володимира Вернадського знайшов особистий фонд Степана Ерастова, опрацював його і опублікував уривки з його споминів, нарешті з'явилася можливість розповісти про чи не найвизначнішу постать серед діячів передреволюційної історії кубанського козацтва - Степана Ерастова.
Народився Степан Ерастов у Катеринодарі 19 грудня 1856 р. в сім'ї священика-великороса Іоанна Ерастова та кубанської козачки із запорозького роду Щербин.
Із революційним рухом Степан вперше познайомився у ставропольській гімназії. Саме в Ставрополі зійшовся він із визначними діячами народовольського руху Валер'яном Косинським, Гартманом та Міщенком. Результат не забарився: юнак потрапив у поле зору поліції. Перший обшук на його квартирі стався 1875 року, ще коли він був гімназистом...
Поступивши на математичний факультет Київського університету ім. Святого Володимира, Степан Ерастов переїхав до Києва. Тут й почалася його українська політична діяльність. Її початком він вважав перше жовтня 1878 р. - день вступу до нелегального товариства "Кіш".
Його обрали скарбником "Коша", отож він мусив шукати способів заповнення каси товариства. Наближалося Різдво. Логічно прийшла думка заробити шляхом колядування. Вивчили дві колядки. Але до кого йти? Велике російськомовне місто, здавалось, колядок не потребувало. Та й час був тривожний: будь-які вияви українофільства вважались за сепаратизм і переслідувались. Навіть сіра українська шапка-кучма могла викликати підозру. А з колядників, взагалі, легко було перетворитися на "банду заколотників".
Хтось порекомендував піти на Свят-Вечір колядувати до професора криміналістики Кістяківського.
Довго стояли біля його дверей, не наважуючись увійти. Вже й сумніви почали перемагати. Коли хтось із студентів наважився і подзвонив.
Служниця була здивована та все ж поінформувала професора про колядників. А той радо запросив нежданих гостей.
Хор заспівав ще в передпокої:

Добрий вечір, пане господарю,
Ой, радуйся земле: син Божий народився!

Професор із повагою вислухав колядки, запросив до вітальні. Тоді Степан Ерастов, не довго думаючи, витягнув аркуш паперу і попросив внести даток на благодійні цілі. Господар, не дискутуючи, вийняв із гаманця 15 карбованців, а його гість і від себе додав 5 карбованців.
Перша удача додала завзяття.
Того ж вечора вони прийшли з колядою ще до кількох осіб. Найтепліше їх прийняв директор колегії Павла Ґалаґана Нечипоренко. Та й даток його був найщедріший: 36 карбованців.
Наприкінці пішли до відомого доктора Панченка.
Не встигли й обтрусити сніг, як двері до передпокою раптово відчинились і назустріч їм із зали, де за столом зібралось українське громадянство, полетіли могутні акорди.
За роялем сидів сам Микола Віталійович Лисенко.
- Добрий вечір, пане господарю, - підхопили студенти і ввалилися до вітальні.
Їх підтримали басами Микола Тобілевич, брати Винниченки та інші гості...
Кубанцю на все життя запам'ятався цей Свят-Вечір у товаристві київської "Громади".
Так між членами "Громади" та молоддю "Коша" встановилися дружні взаємини. Найбільше любили "кошовики" Миколу Лисенка за його доброзичливість та сердечність, душевне ставлення до кожного, з ким мав стосунки.
З Миколою Лисенком Ерастов зустрічався часто - на літературних вечорах, які проводив Олександр Кониський, на "словникових зібраннях" у Володимира Антоновича, під час відпочинку на Дніпрі. Брав участь кубанець і в домашніх постановках Михайла Старицького. Так у "Переяславській ночі" він грав шляхтича, а в "Гамлеті" - Лаерта. Роль Полонія виконував Микола Лисенко, а Гамлета - сам Михайло Старицький, який і переклав цей твір українською мовою...
На літніх вакаціях Степан Ерастов поїхав до Женеви, де жив апостол думок тодішньої української молоді Михайло Драгоманов. Подружжя Драгоманових прийняло земляка дуже тепло і сердечно. Особливо вразило кубанця те, що під час обіду кухарка сиділа разом із господарями за одним столом. Та й ще й почувала себе абсолютно невимушено. Для Росії це було нечувано!
В Женеві познайомився Ерастов із знаменитими діячами революційного руху Вірою Засулич, Яковом Стефановичем та Дейчем... В Європі юнак затримався більше як на три місяці й до Києва повернувся, коли заняття вже почалися. Це й стало формальною причиною його виключення з другого курсу "за прєбиваніє свєрх срока за ґраніцей". Фактично ж він був виключений за неблагонадійність.
Відновив навчання аж у Санкт-Петербурзі, на юридичному факультеті університету. Тут Ерастов увійшов у ще тісніші стосунки з "Народною волею". Він був буквально захоплений героїчною боротьбою "Народної волі" проти царського деспотизму.
Отож "на шлях виправлення" кубанець не став, навпаки ще з більшим завзяттям взявся за підпільну революційну діяльність. І, врешті, погорів: поліція виявила в нього нелегальні газети "Народна воля" та заборонену українську літературу. 1882 року його заарештували. Пізнав він тюрми Петербургу, Москви, Курська, Харкова. Потім були пересильні тюрми Казані, Пермі, Тюмені та Омська. Нарешті опинився він у степах Казахстану. На засланні пробув три роки. На батьківщину повернувся в серпні 1886 року.
Налагодити українське громадське життя виявилося надзвичайно важко. Кубанська інтелігенція до духовних інтересів була байдужа. Робити революцію не було з ким. Лише письменник Василь Мова виявляв громадянську активність.
Тож "задля поширення українства" Ерастов вирішив переманювати на Кубань діячів із Великої України. Всім їм він "здобував посади" в Катеринодарі. Таким чином він перетягнув на Кубань поетів Миколу Вороного та Володимира Самійленка, письменників Якова Жарка та Гаврила Доброскока, літератора Івана Ротаря, Симона Петлюру й багатьох інших. Переїхав на Кубань і видатний педагог Левитський, а композитор Олександр Кошиць почав збирати у станицях пісні кубанських козаків.
Завдячуючи високій культурі цих людей українських рух на Кубані зростав і набував авторитету навіть серед ворожих досі гуртків.
Почали виявляти себе й вихідці з Кубані. Під вплив Ерастова потрапили учні Катеринодарської військової реальної школи Лука Бич (майбутній прем'єр Кубанської Народної Республіки) та Микола Рябовол (у майбутньому голова Законодавчої ради Кубані). Їх виховання Ерастов доручив палкому ідеалісту, поетові Миколі Вороному. Виявив велику активність і місцевий вчитель Кузьма Безкровний.
Національно-культурну роботу проводили в найрізноманітніших громадських організаціях: в Товаристві любителів вивчення Кубанської області, Недільній школі, Доброчинному товаристві, Музично-драматичному гуртку, товаристві прикажчиків та інших.
Степан Ерастов був організатором таємних, а від 1895 р. вже й легальних вечорів пам'яті Тараса Шевченка та Івана Котляревського. Організував він зі своїми помічниками й спектаклі та опери, наприклад, "Запорожець за Дунаєм" і фрагмент "Різдвяної ночі". Зібрані кошти від вистав були переслані до Києва - на спорудження пам'ятника Тарасові Шевченкові. Збирав він кошти і на побудову пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві. Проводилися також концерти, національно-етнографічні вечори, такі як "Ялинка", "Свят-Вечір".
1897 року Ерастов подав до міської думи петицію з пропозицією назвати одну зі шкіл та бульвар у Катеринодарі іменем Тараса Шевченка. Оскільки під заявою вдалося зібрати підписи кількох кубанських генералів та впливових службовців, Дума задовольнила це клопотання.
В цей же рік у Києві відбувся нелегальний з'їзд діячів України. На нього зібрались представники українських товариств з багатьох міст України, з Петербургу та Галичини. Кубань на з'їзді представляв Степан Ерастов.
Це було велике національне свято, "а для мене особливо", згадував Степан Ерастов. На цьому з'їзді українські товариства об'єднались в єдину національну організацію, яка з часом стала називатися Товариством українських поступовців.
1901 року завдяки Ерастову в Катеринодарі виникає гурток Революційної української партії. Згодом, розширившись, він перетворився на Чорноморську громаду РУП. Це була революційна організація українського народу, яка не відкидала й збройної боротьби за визволення від гніту царизму.
До громадської роботи Ерастов, за власним визнанням, "був лютий". Українські ідеї та українську культуру пропагував "де можна і не можна". Навіть під вивіскою Катеринодарського комітету тверезості, який він очолював. При ньому Ерастов створив бібліотеку та книжковий магазин. У приміщеннях висіли портрети Тараса Шевченка, Івана Франка та Карла Маркса.
Поширенням книг серед кубанців Ерастов займався віддавна. Вдома в нього був цілий книжковий склад. Зрозуміло, що поширювалися насамперед книги, які пробуджували національну свідомість та людську гідність, наприклад, "Спартак", "Овод", "На світанку".
Налагодив Ерастов і службу книгонош - для розповсюдження книг у станицях. Допомагали юнаки-ідеалісти: Іван Крочик, Чечуга, Стеценко і Богданов. Із величезним ентузіазмом йшли вони в народ, повісивши за спини торби і валізи.
В станицях їх приймали доброзичливо, особливо народні вчителі. Зрозуміло, що йшли хлопці насамперед на велелюдні ярмарки, базари, народні сходи, навіть на весілля.
Знаючи, що книжки особливого попиту не мають, юні просвітителі брали до рук книгу і читали її вголос. Помалу збирались люди. Слухали тихо і уважно. Коли книгоноша закінчував читати, лунало:
- Хороша книжка, цікава.
- І складно написана, по-нашому.
- А як вона називається?
Дядько довго розглядував книжку, потім виймав гроші й, ніби соромлячись, казав:
- Треба й бабі повезти. У мене ж дома школяр. Нехай почитає матері, а стара хай послухає.
- Книжка добра, - каже інший, - візьму і я.
А за ними ще кілька дядьків лізуть до кишені по гроші. Особливий успіх мали "Кобзар" Тараса Шевченка та "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького.
Зі станиць книгоноші поверталися веселі й окрилені.
Під час Різдвяних свят Ерастов дякував колядникам не грішми чи солодощами, а книжками. Спочатку хлопці дивувались, а потім, як пішла чутка, то від колядників вже не було спокою, навіть із далеких станиць приїжджали, щоб отримати в подарунок книжку.
Потім прийшла ідея "виписати" з України кобзарів. Ерастов звернувся до відомого фольклориста Гната Хоткевича. За сприяння Хоткевича на Кубань приїхав сліпий бандурист Кравченко. Ерастов організував йому низку виступів у школах, науковому товаристві, в чайній комітету тверезості та інших громадських установах. Успіх перевершив всі сподівання. Особливо кубанцям припала до душі "Дума про Морозенка".
Степан Ерастов, революціонер за покликанням, став активним учасником революції 1905 року. На цей час бойова дружина кубанської філії РУП, творцем якої був Ерастов, нараховувала до 25 осіб. Влітку того ж року було створено підпільну типографію, яка друкувала антиурядові листівки.
1906 року Ерастову вдалося отримати дозвіл на відкриття "Кубанського просвітнього товариства". "Просвіту" відкрили в Катеринодарі, невдовзі було створено 12 філіалів: у станицях Кущівській, Канівській, Майкопській, Уманській, Тихорецькій, Усть-Лабинській та інших. Оскільки через "Просвіту" та її філіали велася не тільки просвітня, але й революційна робота, то 1908 року "Просвіту" та її філіали закрили, а Ерастова посадили на 6 місяців до новоросійської в'язниці...
1917 року Ерастова обрали членом Центральної Ради від Кубані. Входив він до фракції соціал-демократів. У квітні 1917-го його, як найстаршого за віком українського діяча, було обрано головою Всеукраїнського національного конгресу. В 1920-х рр. Степан Ерастов брав діяльну участь у впровадженні політики українізації Кубані. Писав мемуари, уривки з яких опублікував в українських академічних виданнях. Помер у м. Сухумі 13 квітня 1933 року. Слід сказати, що в родинному житті Степан Ерастов був нещасливий: майже всі діти цього визначного діяча Кубані та України зросійщилися. Дочка Христина одружилася з ад'ютантом білогвардійського генерала Кутепова Володимиром Маєвським. Надійка вийшла заміж за червоного командарма Автономова. Став командиром Красної армії син Богдан. Зросійщилися Андрій і Оксана.
Молоді Ерастови недоброзичливо ставились до громадської діяльності свого батька. "Папа, папа, к тебе опять пришли твои украинцы", - говорили вони.
Лише син Валерій залишився українцем. Цьому посприяло його навчання в Українській господарській академії в Подебрадах, студенти якої були переважно козаками та старшинами Армії УНР. Помер Валерій не так давно - 1981 року в США. Очевидно, і ця гілка роду Ерастових втрачена для України назавжди.
Шкода!

Джерела

Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. - Київ, 1998. - С. 89 - 90.
Чумаченко В. К публикации воспоминаний С. И. Эрастова // Кубань: проблемы культуры и информатизации. - Краснодар, 1998, № 2 (11). - С. 26 - 28.
Чумаченко В. Послесловие к публикации "Воспоминаний" С. И. Эрастова // Кубань: проблемы культуры и информатизации. - Краснодар, 2000, № 2 (17). - С. 41 - 42.
Энциклопедический словарь по истории Кубани. С древнейших времен до октября 1917 года. - Краснодар, 1997. - С. 378 - 380.
Эрастов С. Воспоминания. Возвращение на Кубань. В Харькове. В Ростове. В Екатеринодаре. Екатеринодарский комитет трезвости // Кубань: проблемы культуры и информатизации. - Краснодар, 2000, № 1 (16). - С. 35 - 41.
Эрастов С. Воспоминания (Микола Лысенко) // Кубань: проблемы культуры и информатизации. - Краснодар, 1998, № 2 (11). - С. 28 - 30.
Эрастов С. Воспоминания. Михайло Драгоманов // Кубань: проблемы культуры и информатизации. - Краснодар, 1999, № 1 (12). - С. 46 - 48.
Эрастов С. В РУП // Кубань: проблемы культуры и информатизации. - Краснодар, 2000, № 2 (17). - С. 35 - 41.
Эрастов С. Из петербургской жизни // Кубань: проблемы культуры и информатизации. - Краснодар, 1999, № 2 - 3 (13 - 14). - С. 29 - 32.
ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 1, спр. 1051, арк. 1 - 176 зв.

| Зміст | Переселення в "країну крові" | Чому з'явилися українці на Кубані | Історик Кубані Федір Щербина |
| Олексій і Кузьма Безкровні | Яків Кухаренко: український поет, російський генерал |
| Боротьба гірських народів Кавказу в ХIХ столітті | Український поет Кубані Василь Мова |
| Український революціонер Кубані Степан Ерастов | Симон Петлюра і Чорноморська громада РУП |
| Олександр Кошиць і Кубань | Павло Сулятицький і його "Нариси..." | Кіндрат Бардіж. Повернення|
| Микола Рябовол - голова Законодавчої ради Кубані | Кубанський бандурист Антін Чорний |
| Воїн-бандурист Василь Ємець | Важкий шлях кубанця Василя Проходи |
| Українське питання: погляди Корнілова і Денікіна | Перший кубанський прем'єр Лука Бич |
| Член Законодавчої ради Кубані Степан Манжула |
| Микола Ґалаґан - представник Центральної Ради на Кубані |
| "Від гір Карпатських аж по Кавказькі" | Костянтин Здобудь-Воля, гетьманець із Кубані
| Михайло Фролов - герой України і Дону | Кубанський отаман Василь Рябоконь
| Кубанський бандурист Михайло Теліга | Генерал-хорунжий Армії УНР Кость Смовський
| Віктор Павленко, генерал-хорунжий Армії УНР | Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров |
| Партизанський генерал Андрій Шкуро | Повстання на Тамані в травні 1918 року |
Кубанський прем'єр Василь Іванис | Долі посла Боржинського та священника Кулабухова |
| Козацький поет Іван Прийма | Володимир Скидан у спогадах Кузьми Безкровного |
| Повстанський отаман Петро Погиба | Олександр Півень. Веселий чоловік трагічної долі |
| Трагедія станиці Полтавської | Трагедія станиці Новомалоросійської | Апокаліпсис 1932 - 1933 років |
| Козацька трагедія в Лієнці та Пеґеці | Післямова |