ДОБРОСКОК Гаврило Васильович (25.3.1876 /1878?/ – 7.3.1938)
Драматург, прозаїк, громадський діяч, лектор.
Нар. в селянській родині с. Дергачі Харківської губ. Закінчив земську школу і Харківське реальне училище. Працював в історичному архіві Харківського ун-ту. На поч. 1900-х рр. приїхав до Катеринодара. З 1904 р. завідував бібліотекою ім. О. Пушкіна. Член УПСР. Перші публікації – 1896 р. В Катеринодарі опублікував такі книги: “Січовий орел” (1906), “Крамольник” (1907). Під час святкування 100-річного ювілею хорів Кубанського козацького війська була поставлена історична драма Д. “Козацькі прадіди”. Друкувався у багатьох виданнях: “Кубань”, “Кубанская жизнь”, “Зоря”, “Кубанський кур’єр” та ін. У 1920-х рр. вчителював. Заарештований за звинуваченням в організації української націоналістичної групи в Краснодарі. Розстріляний. Реабілітований у 1989 р.

ЕРАСТОВ Степан Іванович (19. 12.1856 – 13.4.1933)
Громадсько-політичний діяч, письменник, кооператор, видавець, журналіст, меценат українського культурного руху на Кубані; член Центральної Ради (представник Кубані в ЦР).
Нар. в родині священика в м. Катеринодар. Закінчив Кубанську військову гімназію, навчався на математичному фак-ті Київського та юридичному ф-ті Петербурзького ун-тів, звідки був виключений за неблагонадійність. Початком своєї політичної діяльності вважав 1 жовтня 1879 р. – день вступу в організацію молодих українців “Кіш”. За розповсюдження української нелегальної літератури у 1882 р. заарештований і після ув’язнення висланий на 3 р. до Сибіру. Громадську діяльність продовжив у Катеринодарі, куди повернувся у 1886 р. Ініціатор створення на Кубані легальних українських громадських, кооперативних, просвітніх, доброчинних, економічних товариств. Влаштовував мистецькі виставки, розповсюджував українські книжки, організовував Шевченківські свята. На поч. ХХ ст. повернувся до нелегальних методів роботи.
Член РУП, згодом УСДРП, ще пізніше член ТУП. В автобіографії писав, що “задля поширення українства” викликав на Кубань чимало українців, яким “здобував посади” в Катеринодарі. Організовував “Просвіту” та її філії у станицях, за що відсидів 6 місяців ув’язнення. Організатор Чорноморської громади – кубанської філії РУП (1902). Після закриття катеринодарської “Просвіти” на півроку потрапив до в’язниці. У 1908 р. переїхав до Новоросійська, де організував українське с.-г. товариство, музично-драматичний гурток. У 1917 р. – організатор “Громади”, товариства “Просвіта” і “Українського кооперативу”, кооперативу “Запомога”. Був директором банку. У березні 1917 р. обраний до складу тимчасового ЦК українських автономістів-федералістів. У квітні 1917 р., як найстаршого за віком українського діяча, його обрано головою Всеукраїнського національного конгресу. В 1920 рр. брав активну участь у впровадженні політики українізації Кубані. Помер у м. Сухумі.

ЄМЕЦЬ Василь Костьович (15.12.2.8.1890 – 6.1.1982)
Світової слави бандурист-віртуоз, бандурний майстер, історик, письменник; учасник Визвольних змагань у складі куреня військового міністерства УНР (січень 1918 р). та полку ім. Гетьмана Петра Дорошенка Першої синьої дивізії (березень – квітень 1918).
Нар. в с. Жабарівці (тепер смт Шарівка Богодухівського р-ну Харківської обл.). Навчався у Харківському та Московському ун-тах, музичні студії продовжив у Берліні і Празі. Перший публічний виступ – 6 грудня 1911 р. в м. Охтирці. Відтоді багато і плідно концертував в Російській імперії. Вчителював у  Сосницькій дівочій гімназії (1917 – 1918). Учасник оборони Києва у складі куреня військового міністерства УНР (січень 1918 р.). Учасник походу на Київ об’єднаних українських армій (літо 1919 р.). На еміграції концертував у Чехословаччині, Бельгії, Франції, Канаді й США. Організатор Першої кубанської кобзарської школи (Катеринодар, 1913), Першої державної капели бандуристів (Київ, 1918) та Другої капели бандуристів (Прага, 1923). Автор праць: “Кобза. Скільки слів про український національний інструмент та його походження” (Берлін, 1921), “Кобзарі старих часів” (Берлін, 1921), “Кобза та кобзарі” (Берлін, 1923), “У золоте 50-річчя на службі Україні” (Голлівуд – Торонто, 1961). Помер у США.

ЖАРКО Яків Васильович (13.11.1861 – 25.5.1933)
Український письменник, актор, громадсько-політичний діяч.
Нар. у м. Полтава в родині колезького асесора, в якій панував культ книг, музики і театрального мистецтва. Ще в гімназії став на революційний шлях, що й стало причиною виключення. Неодноразово затримувався та арештовувався. Закінчив земську фельдшерську школу. Перша збірка віршів просякнута любов’ю до України (“Перші ліричні твори”, 1884). У 1886 – 1896 рр. – актор театральних груп М. Старицького, М. Кропивницького і П. Саксаганського. Друга збірка віршів (“Молодим. Пісні і думи”, 1891) недопущена до друку цензурою. Публікувався в “Літературно-науковому віснику”, редагованому І. Франком. В 1896 р. в Санкт-Петербурзі вийшла збірка його байок. Влітку 1903 р. переїжджає на Кубань, оселяється у Катеринодарі. Катеринодарський період – найплідніший у творчому відношенні: збірник “Пісні” (1905), “Байки” (1912), “Катеринодарцям” (1912), історичний нарис “На Кубані” (1912), “Балади і легенди” (1913), а також підбірки до антології “Українська муза” (1908) і до “Збірника українських байок” (1915). Ж. – один з організаторів і керівників катеринодарської “Просвіти” та катеринодарського відділення РУП.
У 1920-х рр. – на різних посадах у Кубанському художньому музеї. В 1929 р. у зв’язку з публікацією віршів “З єгипетського циклу” був заарештований за підозрою в шпигунстві на користь Великобританії. Арешти, обшуки і допити тривали до самої смерті. Зацькований переслідуваннями, помер. Похований на Всіхсвятському кладовищі м. Краснодар. Архів Ж. зберігається в Ін-ті літератури ім. Тараса Шевченка в Києві.

ЖУК С. В.
Громадсько-політичний діяч; член Кубанської крайової ради, член комітету Товариства кубанців у Чехословаччині.
Чорноморець. Прихильно ставився до ідеї тісного співробітництва з Україною. Арештований денікінцями і депортований до Стамбула.

ЗАБОРА Василь Григорович (1856 – ?)
Громадський діяч.
Студент Київського ун-ту. У березні 1878 р. брав участь у студентських заворушеннях, внаслідок чого був виключений із забороною два роки вступати до вищих навчальних закладів. Був членом українського гуртка “Чорноморці”. Вів антиурядову пропаганду серед селян. Закінчив медичний фак-т ун-ту у 1882 р. На поч. 1900-х рр. – лікар у Кубанській обл.

ЗАХАРЧЕНКО Віктор Гаврилович
Керівник Державного академічного кубанського козачого хору (наприкінці ХХ – на поч. ХХI ст.).
Козак ст. Дядьківської, що на Кубані. Народний артист Росії. Видав збірку “Народні пісні Кубані”.

ЗОЛОТАРЕНКО Василь Федорович (1818 – 1872)
Кубанський письменник, етнограф, мемуарист, педагог.
Нар. в родині пономаря Катеринодарського собору. Закінчив Ставропольське духовне училище та Астраханську духовну семінарію (1840). Написав нарис про К. Росинського (1849). Автор памфлету “Плач Василя біля ріки Кубані. Розповідь про Катеринодар, головне місто Чорноморського козацького війська” – цінне джерело про культуру Кубані, місцевий побут та життя катеринодарської громадськості. До наших днів не дійшла драма З. “Тезей і Аріадна” та чимало інших творів. Помер у м. Петербург.

ІВАНИС Василь Миколайович (21.3.1888 – після 1958)
Див. розділ “Оборонець незалежності Кубані Василь Іванис”.

ІВАСЮК Іван Васильович
Громадсько-політичний діяч; міністр фінансів кубанського уряду.
Походив із м. Хотин (нині Чернівецької обл.). Закінчив учительський ін-т. Учителював. Виступав за самостійність Кубані. До 1917 р. – директор кооперативного банку “Центросоюз” у Катеринодарі. Останній голова Кубанської української національної ради (політичний орган українців Кубані), мета якої – приєднання Кубані до України. На еміграції видав книгу “Кубань”.

КАНІВЕЦЬКИЙ Микола Миколайович (1857 – 1911)
Письменник.
Нар. в Керчі. Навчався в гімназіях Керчі, Катеринодара та Бердянська, Петербурзькому ун-ті. Автор книги “З минулого Чорноморії” (1899), що складена з оповідань про минуле життя кубанських козаків.

КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ Пилип Йосипович (1882 – 1942)
Поет, прозаїк.
Прибув на Кубань у 1904 р. з с. Деркачиха, що на Великій Україні, рятуючись від переслідувань поліції. Вчителював у с. Успенському. Перша поетична збірна – “Відгуки життя” (1907). Публікувався в багатьох газетах та журналах, зокрема в “Літературно-науковому віснику”. Вів антиурядову пропаганду. У квітні 1909 р. запроторений до Армавірської в’язниці. На суді виправданий. У 1920-х рр. збирав на Кубані матеріали з історії Національно-визвольних змагань. У 1932 р. видав роман “Шурган”. В 1937 р. репресований. Посмертно реабілітований.

КАТАЄНКО Кузьма Пилипович (12.10.1903 – 1890)
Письменник, журналіст, бандурист.
Нар. в ст. Челбаська на Кубані.
Під час Визвольних змагань 1917 – 1920-х рр. був на боці ворога (боєць ЧОНу Красної армії). Навчався в Харківському університеті. Учасник української самодіяльності. Видав роман “Живі зустрінуться” (К.: Радянський письменник, 1975), написаний із позицій бійця ЧОНу, який брав участь у розгромі десанту Сергія Улагая. Серед його творів – “Життєпис” (1979). Помер у м. Краснодар. На смерть К. некролог підписали О. Гончар, А. Дімаров, Б. Харчук, Д. Міщенко.

КАЩЕНКО Андріан Феофанович (1.10.1858 – 29.3.1921)
Письменник, видавець, талановитий популяризатор історії запорозьких козаків; дісйний статський радник.
Нар. на хут. Веселий (нині Вільнянського р-ну Запорізької обл.). Походив із дворянського роду. Закінчив юнкерське училище. Служив контролером на залізницях у Катеринославі, Пермі, Петербурзі, Туапсе. Писати почав пізно. Перші публікації – в 1900 р. Козацьку тему відкрив для себе на Кубані, де працював старшим контролером на залізниці Туапсе – Армавір – Майкоп. У Туапсе ним написано 6 книг, в т. ч. “Над Кодацьким порогом”, “Під Корсунем”, “В запалі боротьби”. В Туапсе вів просвітницьку діяльність. Помер у м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ).

КИРІЙ Олексій Андрійович (11.2.1889 – 5.1.1954)
Поет, перекладач.
Нар. в бідняцькій родині с. Крупичполе (нині Ічнянського р-ну Чернігівської обл.). Батько щороку ходив на заробітки на Кубань. Після закінчення трикласної школи служив “хлопчиком” у лавках купців. В 1906 р. разом із батьками переїжджає на Кубань, де влаштовується писарем в окружний суд. Перша збірка віршів – “Рідна нива” (1910). Рання лірика просякнута спогадами про рідні місця, ностальгією за Великою Україною. Наступні книги: “Збірка поезій” (1926), “У ногу з днями” (1931). Перекладав адигейські пісні на українську мову. В 1932 р. (під ред. М. Рильського) вийшла складена ним збірка черкеських пісень, легенд і міфів – українською мовою. Російською мовою написав поему “Адиге” (1948) – про долю адигейського народу з часів Кавказької війни до встановлення колгоспного ладу. Репресований совєтською владою. Помер у м. Краснодар.

КИЯШКО Іван Іванович (27.5.1864 – 18.11.1925)
Історик; осавул Кубанського козацького війська.
Нар. в ст. Іркліївська Кубанської області. Навчався в Кубанській військовій класичній гімназії, потім – у Ставропольському училищі. У 1902 – 1917 рр. – архіваріус Кубанського козацького війська. Автор низки робіт з історії заселення Кубані, участі кубанців у війні 1812 р., про кубанські монастирі та військові хори. Написав біографії К. Росинського, П. Бабича, О. Бурсака та ін. Арештований ЧК 27 лютого 1921 р. Звільнений під підписку про невиїзд 13 червня 1921 р. Помер у м. Краснодар.

КОВАЛЕНКО Федір Якимович (16.5.1866 – 2.9.1919)
Громадський діяч, просвітитель, колекціонер, засновник першої картинної галереї на Північному Кавказі, що започаткувала Катеринодарську міську картинну галерею ім. Ф. Коваленка.
Нар. в м. Опішня Зіньківського повіту Полтавської губ. На Кубані з 15 р. Помер від тифу у м. Катеринодар.

КОКУНЬКО Петро Іванович (10.06.1851 – 10.06.1939)
Військовий і громадсько-політичний діяч; отаман Єйського відділу Кубанського козацького відділу (з 1910 р.), член Кубанської ради від ст. Уманської (1917), генерал-лейтенант царської армії.
Нар. в родині осавула в ст. Новодерев’янківська (за ін. даними в ст. Должанська), що на Кубані. Закінчив Московське Олександрівське військове училище та Військову академію. Командир 1-го Хоперського полку. Захисник інтересів козацтва. Від початку 1920 р. – голова делегації зі збереження військових регалій. Помер у м. Белград. Похований у м. Земун.

КОНЦЕВИЧ Григорій Митрофанович (17.11.1863 – 26.12.1937)
Видатний музикознавець, композитор, хормейстер, фольклорист, педагог, автор навчальних посібників зі співів для шкіл; регент Кубанського військового хору.
Нар. в ст. Старонижньостеблівська на Кубані. Закінчив Кубанську учительську семінарію (1863). Вчителював. Навчався на регентських курсах Петербурзької придворної співочої капели. Регент Кубанського військового співочого хору (1892 – 1906), для якого зробив обробки 200 пісень чорноморських козаків, зокрема таких: “Тиха Кубань бережечки зносить”, “Задумала вража баба”, “Їхав козак за Кубань”, “Ой летів Орел”, “Чайка”, “Ой Морозе, та Морозенку”, “Вийшли в поле косарі”. 5 квітня 1913 р. виступив із великою доповіддю про пісенний фольклор Кубані, його зв’язок з українською піснею, особливу увагу було звернено на пісні кубанських чумаків. Записував і пісні кубанських козаків-лінійців. Записав 200 народних пісень і танцювальних мелодій Адигеї.
В 1937 р. створив Кубанський козачий хор. 30 серпня 1937 р. був заарештований за звинуваченням у спробі замаху на Й. Сталіна. Розстріляний. Його унікальна колекція кубанських народних пісень, нотних збірників, книг (усього 12846 одиниць) знищена росіянами. Реабілітований 18 квітня 1989 р.

КОРОЛЕНКО Прокіп Петрович (5.07.1834 – 6.2.1912)
Історик, краєзнавець; архіваріус Кубанського козацького війська (1893 – 1902).
Нар. на хуторі біля ст. Павлівська в Чорноморії. Систематичної освіти не мав. На військовій службі з 5 червня 1851 р. Учасник багатьох воєнних кампаній. Автор понад 30 робіт з історії Кубані. Помер у м. Ставрополь.

КОСОЛАП Петро Висоєвич (16.12.1839 – 8.2.1910)
Художник, вчитель.
Нар. у м. Катеринодар в козацькій родині. Закінчив Павлівський кадетський корпус. Після отримання в 1856 р. старшинського звання брав участь у Кавказькій та Кримській війнах у складі пластунської сотні. У 1861 – 1867 рр. навчався в Імператорській академії мистецтв. Викладав каліграфію в Кубанському Маріїнському жіночому училищі. В 1894 р. взяв участь в конкурсі на кращий проект пам’ятника чорноморським козакам, які в серпні 1792 р. висадилися в Тамані. Образ запорожця, створений К., втілений у цьому пам’ятнику (відкритий 5 жовтня 1911 р., вже після смерті художника).

КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Тимофій Терентійович (? – 18.2.1800)
Військовий діяч; військовий писар Чорноморського козацького війська (1789), військовий отаман ЧКВ (27.6.1797 – 15.11.1799).
В 1760 р. записався у козаки. Після розгрому Запорозької Січі служив у Самарському земському правлінні (1777). Учасник взяття Очакова, Хаджибея, Аккермана, Бендер. Особливо відзначився під час штурму Ізмаїла, за що отримав звання підполковника. На Кубань прибув 1793 р. у складі військового уряду. Похований у Катеринодарській фортеці.

КОШИЦЬ Олександр Антонович (1875 – 1944)
Визначний диригент, композитор, етнограф, фольклорист; голова Музичного відділу Головного управління справ мистецтв і культури Української Держави (1918), диригент Української республіканської капели (з 1919).
Родом із Київщини. Після закінчення Київської духовної академії (1901) працював на Кубані, у Ставропольському жіночому училищі. В 1903 – 1905 рр. зібрав 700 українських кубанських пісень із варіантами (зберігся лише один збірник). У своїх спогадах К. писав: “В своїй уяві вони (кубанці-чорноморці) цілком відрізняли Кубань від Росії. Для них вона була цілком чужий світ, а про Україну казали: “У нас, на Україні…” Взагалі ж співучість кубанських козаків… була дійсно надзвичайна… З очей співаючих на мене дивився сум моєї Батьківщини, історія оживала й дихала холодним минулим… Доля дала мені найбільше щастя – балакати неначе в якомусь місячному сяйві з самою історією, чути, як б’ється серце всієї нації, сама моя Батьківщина шепотіла мені на вухо усі свої жалі, свої образи, свої скарги, свої сподівання…”
Після закінчення Музичної школи Миколи Лисенка (1912) працював в Імператорській музичній школі, театрі М. Садовського, Київській міській опері. У 1918 р. – співорганізатор Української республіканської капели, з якою у 1919 – 1924 рр. відбув концертну подорож до Західної Європи та Америки. З 1926 р. жив у Нью-Йорку (США). Виховав цілу плеяду хорових диригентів. Один із кращих знавців і популяризаторів української народної пісні та церковного співу. Автор 5 літургій, окремих співів, обробок народних пісень, написав кілька книг. Помер у м. Вінніпег.

КРАВЧЕНКО Кость Васильович (1888  – 1944)
Бандурист, засновник Першої кубанської капели бандуристів (у 1917 р. при катеринодарській “Просвіті”).
Нар. у м. Єйськ. Помер у м. Уфа.

КРИКУН Савка
Громадсько-політичний та військовий діяч; отаман ст. Полтавської, сотник.
У 1920 р. – організатор “відділів порядку”, згодом – Гайдамацького полку і Гайдамацької дивізії, велику частку яких становила національно свідома українська інтелігенція. За свідченням В. Іваниса, “це військо не хотіло разом із Денікіним битися за Росію… Про московський шлях… ці люди слухати не хотіли”. Пізніше співпрацював із совєтською владою.

КУЛАБУХОВ Олексій Іванович (1880 – 7.11.1919)
Священик, громадський діяч, дипломат; член Кубанської ради, член Кубанської законодавчої ради, міністр внутрішніх справ кубанського уряду.
Нар. у ст. Новопокровська на Кубані в родині козака-лінійця. Після закінчення Ставропольської духовної семінарії працював 10 р. священиком.  Мав велику довіру серед козацтва. Прихильно ставився до українського руху та ідеї тісного співробітництва з Україною. Після відставки К. Бардіжа (див.) очолив Міністерство внутрішніх справ кубанського уряду. В березні 1918 р. арештований червоногвардійцями, але з-під варти втік. Після звільнення Кубані від більшовиків знову зайняв посаду міністра внутрішніх справ (в уряді Л. Бича. – Див.). Після відставки уряду (через незгоду з політикою А. Денікіна) призначений членом делегації від Кубанської законодавчої ради на Паризьку (Версальську) мирну конференцію (1919). Разом з іншими делегатами Кубані розробив і підписав проект Договору дружби з кавказькими горцями. У вересні кубанська делегація направила К. для доповіді Кубанській законодавчій раді з пропозицією затвердити договір. Це викликало гнів А. Денікіна, з його наказу К. було арештовано. Військово-польовий суд із вірних А. Денікіну осіб на чолі з полковником І. Кам’янецьким нашвидкуруч засудив К. до страти. 7 (20) листопада 1919 р. його повісили коло могил М. Рябовола і К. Бардіжа. До грудей засудженого було почеплено табличку: “За измену России и казачеству”. Дві доби білогвардійська влада не дозволяла зняти тіло, врешті, заборонила ховати і викинула тіло на смітник. Це вбивство викликало величезний резонанс серед кубанських козаків, які почали масово кидати Добровольчу армію генерала А. Денікіна. Вбивство К. стало однією з причин розвалу денікінської армії.

КУРГАНСЬКИЙ Павло Іванович (1879 – 31.8.1957)
Громадсько-політичний діяч; член Кубанської ради, член Кубанської законодавчої ради, голова кубанського уряду (1919).
Нар. в ст. Новодерев’янківська на Кубані в родині українського козака-чорноморця. Слідчий окружного суду в Катеринодарі. Голова правління Кубансько-Чорноморської залізниці. За твердженням В. Іваниса, “до українства П. І. К. був досить байдужим, але у важливих моментах українства зрадити не міг”. На еміграції зберігав архів Я. Кухаренка і його листування з Тарасом Шевченком. Помер у м. Белград (Югославія).

КУХАРЕНКО Яків Герасимович (1799 – 26.9.1862)
Історик, письменник, кобзар, етнограф; наказний отаман Чорноморського козацького війська (1852 – 1856).
Нар. у ст. Медведівська, що на Кубані, у родині запорозького козака – пізніше полковника ЧКВ. Після закінчення Катеринодарського повітового училища (1814) – на військовій службі. В 1823 р. підвищений у званні до хорунжого. В 1836 р. – підполковник, 1846 р. – полковник, 1853 р. – генерал-майор. У 1851 р. – отаман Азовського козацького війська. З жовтня 1852 р. до 30 червня 1856 р. – наказний отаман ЧКВ. Ініціатор об’єднання Чорноморського козацького і Лінійного козацького в Кубанське козацьке військо. У 1861 – 1862 рр. – начальник Нижньокубанської кордонної лінії. В 1841 р. познайомився у Петербурзі з Тарасом Шевченком, з яким підтримував дружбу до його смерті (збереглося 12 листів Тараса Шевченка і 7 листів К.).
Автор багатьох праць, які писав на чорноморській говірці української мови. Перша відома праця – “Історичні записки про військо Чорноморське” (1836). Деякі твори написані під сильним впливом І. Котляревського. За твердженнями дослідників, К. мав вплив на розвиток української літератури, зокрема на творчість Тараса Шевченка (драма “Назар Стодоля”, поема “Кавказ” та ін.). В 1840-і рр. написав такі твори: “Козак Мамай”, “Сирота-мова”, “Вороний кінь”, “Пластуни”, “Вівця і чабани в Чорноморії”. Праця К. “Чорноморський побит на Кубані” (1836) була перероблена М. Старицьким, під назвою “Чорноморці” (музика М. Лисенка) увійшла до класичного репертуару українських музичних театрів. До нас не дійшли такі твори К.: “Чорноморський побит на Кубані” (друга частина – була анонсована у журналі “Основа” напередодні закриття), “Слава Чорноморська”, “Чорноморське характерництво” та ін.
19 вересня 1862 р., будучи пораненим у бою, потрапив у полон до абадзехів. Помер у полоні від ран у гірському аулі коло м. Майкоп. Син викупив тіло у горців. Похований у м. Катеринодар. Могила не збереглася.