Акіко ЙОСАНО
ІЗ ЗБІРКИ «РОЗПЛЕТЕНА КОСА»

***

Камелія
І слива
Цвітуть невинно біло
А серцю барва персика миліша
Бо не пита мене про гріх

***

Під яблуню у цвіті веснянім
Я викинула геть
Свої рум'яна
Дощ не стиха
Аж тьмариться в очах

***

До храму Кійомідзу
Через парк Гіон іду
Місяць на небі й сакури цвітуть
Люди радість і щастя
У серці несуть назустріч

***

О ніч яка рожева
В розплетених косах
Напевно згубляться
Ті пахощі від лілій
В покою втіхи

***

О юначе
Пригнав корів до водопою
А менi ти пісню заспівай
Під осінній
Сум ставка

***

Весняна ніч –
Чарівна і розкішна
Безсила повернуть його мені
На струни кото впала
Моя розплетена коса

***

З дощу весняного весь мокрий
Мій коханий
Як хвіртку відхилив
То яблуня прокинулась з дрімоти
У сутінках вечірніх аж засяяла

***

Ген вигоном
До сонця плин ріки
В зеленім полі
Ти ще постій
Без тебе мертвий краєвид

***

Впала краплина
На лотос білий
Якого малює мій милий
Ми на човні
Парасолю над коханим відкрила

***

Тебе згадаю
І очі линуть
У милу серцю
Зелень діброви
О Буддо ясний!

***

Як біла лілея
В гарячім джерелі
Моє двадцяте літо
Красується
Мені

***

Під весняним дощем
З храму в сутінках
Іду
Як заблудла вівця
Не знаходжу тебе

***

О п'янкий вітре
З пітьми
Весняної ночі
Дівчині
Коси не розвівай

***

З відстані часу
Бачу тепер
Кохала
Мов сліпий
Що байдужий до мороку ночі

***

На добраніч
І вийшла з кімнати
Весною овіяна
З його кімоно
На плечах

***

Як спалах
На мураву
Тінь моя лягла
Весняний вітер
Коси чеше зрання

***

На білій скелі
Пісню вкарбувати
Нестримна мрія
Кличе в далечінь
Іду простоволоса безоглядно

***

Лиш одну гілку
Сливи польової
Лиши мені
І дні розлуки
Проминуть як мить

***

Рожеві хмари
Мого ідеалу
На клапті
Ген у небі
Розсипаються

***

Як богові
Тобі
Широким пломенистим рукавом
І друге
Плече накрила б

***

Лячно
Й спитати
Чи в селі
Вже зацвіли гліцинії
В сусідів

***

Серце почуло
Він там він чекає
І в поле квітуче
У місячну ніч
Побігла-м щодуху

***

Стою
Думки обсіли
Аніруш
Осінній вітер
Шастає по айстрах

***

По купелі
В гарячім джерелі
Єдвабна сукня
Муляє
Як поговір

***

Думки про кохання
А ранок ясний
І поле широке
Неназвана річка
І вже тане літо

***

О мить кохання
Що була вчора
І хоч не знала
Що все урветься
Ятрив сум душу

***

А сон не йде
Хотіла серед квітів
Розвіяти нудьгу
А там метелик
Ночує на півонії

***

Сльозами
Його серця не прихилю
Їх тихо виплачу
В ставок забутий
Де місяць плаває щербатий

***

Кохання чи журбу
Півонія віщує
Думки мої весняні оніміли
У тиші ночі
Не склала ні рядка

***

Три місяці весняні
Стоїть кото німує
Аж уночі зненацька
Ударила по струнах
Розплетена коса

***

З туги за тобою
Сто двадцять миль
Промчу стрілою
Якби сказав мені
Якби сказав

***

Така вже моя доля
Останній звук життя
Послухай
Як сокирою
Кото розчахну

***

Поплив на човні чернець
І довго не вертає
Чого знайшов там більше
Рожевих лотосів
Чи може білих

***

Літньою квіткою
На тонкій стеблині
Червоним цвітом
Серед білого дня
Розцвіте моє кохання

***

З плеча дівочого
На сутру впало
Пасмо волосся
Весняна хмара
Серце повила

***

Скупалася
І сукню одягла
А вчора перед дзеркалом великим
Ще усміхалася
Невинно

***

Стежкою польовою
Де цвітуть червоно
Квіти невідомі
Ти парасолько
Не поспішай

***

А човен втікає все далі і далі
На стіні храму
Де вчора вночі
Написала я танку
Нема вже нічого

***

Віршами-прокльонами
Зошит списаний
Ухопила
Й чорного метелика
Притовкла

***

Над небіжчиком
Сутру читала
Краєм ока
Дивилася мати
На дитячу ніжку

***

Моя танка
Тобі на очі
Сльози навернула
Як ти пішов
Минуло вже десять днів

***

Єдина пам'ятка
То милий серцю
Вітер
Від віяла
Що вже ледь-ледь ціле

***

Ріка весняна
А хлопець на поромі
Співає пісню
Про вчорашній вечір
Мені на заздрість

***

Ще так недавно
Я заздрила подрузі
Яке волосся
А нині ладановий дим
До нього в'ється

***

Слова його вірша
Самі спливають у пам'яті
Коли увечері
З дощем осіннім
Притулилась до холодного стовпа

***

З цікавості
До пелюстки припали
Молоді вуста
Крижаним холодом
На білім лотосі роса

***

Дощем весняним
Що струмить
З крил ластівочих
Розчешу свої коси
Вранці-рано

***

Весняний вітер
Цвіт сакури падає
За пагодою в тихім надвечір'ї
На голубиному крилі
Напишу танку

***

Тримаюсь за поруччя
Обвисли рукави від кімоно
Мов тяжелезні крила
В ранковому серпанку
Пливуть на захід доли перевалу

***

Ні слова
Похитнули головою
І попрощалися
Шостого дня
Двоє дівчат із хлопцем

***

Восени утрьох
Кидали жолуді коропам
А нині тут лише
Холодний вітер
Та у моїй руці його рука

***

Квітку багряну
Знайди хоч єдину
У своїй долині
Щоб у снігах Вакаса
Перебути зиму

***

Усе марне
Пішов ген у долину
Бліде весняне сонце
Ще довго опускалось
На його щуплі плечі

***

Чому не знаю
Хмарина у небі
Так манить
Мов священної пісні легіт
Дорога моя проясніла

***

Солодка чи гірка
Була твоя сльоза
Хотіла б знати я
Чому заплакав як мене побачив
Молодий святеннику

***

Вирвалось із душі
Чисте джерело
І скаламутилось
І ти і я
Дитя гріха

***

Два місяці
Самими віршами живу
В готелі Санбонгі
О кулики на Камогаві
Давно вже я нікого не кохаю

***

Обидві стоїмо
У кожної своє на думці
Сосновий вітер
Їй в обличчя
І мені

***

Цвіт шипшини
Приколола в коси
Ще й в руці тримаю
Довгий день у полі
Виглядаю тебе

***

Двадцять літ
А ще не зазирало щастя
У світ мій
Мрії, мої мрії
Хоч крихту надії

***

Двадцять літ
Довгих та нудних
Їх відгомін у пісні
Яку співали влітку в столиці
Мій милий почув і заплакав

***

Того вечора
Як ти мене покидав
Ми разом
На стовпі написали
Танку про білу квітку

***

З часом почуття слабне
Написав коханий у листі
А серце затремтіло
І ще сильніше
Любов'ю розпалилось

***

Великого кохання
Щиро зичу
Твоїй дитині
Що в оцю пору
Прийшла на білий світ

***

Чи й далі
Над усе
Жадаєш правди й добра
Глянь яка червона
Квітка в моїй руці

***

Чорне волосся
Пасмами безладними
Заплуталось
І плутані думки
У голові заплутались

***

Минає весна
У кожній струні
Думка одна
Як палахкотить
Моя довга коса

***

Так низько
Багряні хмари
Пливуть чередою
Півонія замріялась
У супокої дня

***

Жаль мені стало
Його
Що на ім'я покликав
Мою сестру
Минулого літа померлу

***

В дев'ятнадцять
Я наче квітка
Зів'яла б
Мов ріка пересохла б
Якби ішла за звичаєм старим

***

Якщо хтось навчає
У непохитній вірі
Що осінь квола
А весна коротка
То я іду за ним

***

Гай вербовий
Край ріки хатина
Сіється дощ
Два вершники
Один на білому

***

Жалощів твоїх
Мені не треба
Вже б сказав
О грішнице
Божевілля на тебе

***

Все марне
Все минуще
Докучає думка
Та кров ще молода
Щоб спалила я свої весняні вірші

***

О коханий чоловіче
Нащо розказуєш мені
Ревнивиці двадцятилітній
Про пригоди свої столичні
Коли пеклась я на сонці в селі

***

У хатній тиші
До збірки вибираю вірші
Жінка ревнива
У травневім покої
Ми гарна пара

***

О звичка
Вже й на ріку іду
Де кулики співають свою вечірню пісню
Не йду
Танцюю

***

Весна коротка
Щоб шукати шлях
До вічного життя
Мої тужаві перса
Хай пестить його рука

***
О юначе
Чи чуєш цитри звук
У персах цих
Що за подушку будуть
Тобі в гостях у мене

***

Вірша мені присвятив
А тепер відмовляєшся
Що був то жарт хмільний
На папері закреслиш
Я ж із серця свого не викреслю

***

Після купелі
Щоб не простудився
В кімоно своє
Зодягла пурпурове
Гарний він у ньому

***

Вуста дівочі
Кохання спраглі
Кортить мені
Помазати
Медом з отрутою

***

Три роки
Ні імені не чула
Ані його вірша
Немічне серце
Щодень знемагає

***

Долина втопає в сливовім цвітінні
Рожевим серпанком
Приходить світанок
Красуються гори
Красуюся я

***

Виє вітер у голім полі
Мов тужливий плач богів
Що на літо
Дали квітам
Простір вільної любові

***

Не про дорогу праведну
І потойбічне
Забудь про шану й славу
Отут між нами
Вічне кохання на життя

***

Вмить
Квітка весняна
Блякне
Перед богом сумнівів
Богом зневіри

***

Я вибігла з дому
Довкола туман
Нема його
З вечірнього дзвону
Самотність одна

***

Весняна ріка
У щасливому сні
Коханому в далеч
Червоний світанок
Пошлю по воді

***
О хлопчаки
Вас манять барви
Ніжної веселки
Чи не сахнетеся
То крила демона

***

Забути
Про квіти
І псалми Давида
Співати
Я ще замолода

***

Небесна Ріка
В обіймах коханого я
Крізь фіранку
Безмовно вдивляємось
Як дві зірки розходяться в небі

***

Миготів каганець
Вірші про кохання
Я йому він мені
Та чи треба
Так багато слів

***

В молоді літа
Вабила мене
Слава майстра
Нині ж красен образ
Серце полонить

***

Під монастирем коло гліциній
Вечірньої весняної пори
Причинна
Сутри з пам'яті читає
Виразно й твердо

***

Отямилась
На греблі
Де верби зелені
А вода
Не така вже й швидка

(1901 р.)
З японської переклав Мирон ФЕДОРИШИН

ПІСНЯ ЖІНОЧОГО СЕРЦЯ

В історії японської літератури чимало жіночих імен. Серед авторів знаменитої поетичної антології «Манйосю», упорядкованої у XIII ст., багато жінок. І, звісно, найсильніше в їх творах звучить тема кохання.

Хоч віки вічні
Чекатиму на тебе
Допоки коси
Мої хвилясті чорні
Аж інеєм вкриються.
(Іванохіме, IV ст.)

Перший у світі роман-епопею «Гендзі моногатарі» («Повість про Гендзі») майже тисячу років тому (1004 р.) теж написала жінка — Мурасакі Сікібу, її ж сучасниця Сей Сьонагон своїм щоденником «Нотатки над подушкою» започаткувала новий літературний жанр — дзуйхіцу («слідом за пензлем» — пензлем давні японці писали свої твори). А сучасниця Лесі Українки — молода Йосано Акіко — свій поетичний хист віддала оновленню найдавнішого жанру японської літератури, пов'язавши мистецьку діяльність із боротьбою за звільнення жінки від пут конфуціансько-феодальної моралі.
Талант Йосано Акіко яскраво засяяв на небосхилі японської літератури в час розквіту доби «Мейдзі», що почалася за десять років до народження поетеси. 1868 рік був поворотний в історії Японії, що на той час після майже трьохсотлітньої самозамкнутості почала відчиняти двері «білим варварам», як у середньовіччі японці називали європейців. Саме 1868 року було повалено сьогунат — військово-феодальну політичну систему, і верховну владу повернуто імператорові. Ця подія відома як революція «Мейдзі». Таким девізом («світле правління») назвав своє врядування (1868 — 1912) імператор Муцухіто. Японія впевнено ступила на шлях капіталістичного розвитку під гаслом європеїзації. У квітні шістнадцятилітній імператор склав присягу, в якій зокрема проголошувалося, що «всі погані звичаї минулого буде ліквідовано... знання перейматимуться від цілого світу». В країні почалася докорінна перебудова життя, за висловом академіка М. Конрада,— «від організації нового економічного устрою до зміни форми зачіски». Про масштаб соціальних зрушень красномовно свідчить хоча б те, що поборники найрадикальнішої європеїзації висунули навіть пропозицію відмовитися від японської мови і як мову нової нації взяти англійську. Але такі карколомні соціальні прожекти врівноважувалися міцними реставраційно-консервативними тенденціями, вилившись врешті у приснопам'ятне гасло «європейська техніка — дух японський». Адже й сама революція «Мейдзі» мала форму реставрації імператорської влади.
На літературному терені тим часом наче прорвало греблю — за кілька десятиліть японською мовою було перекладено все найзначніше зі світової культури — від Гомера до Толстого і Чехова; усі літературні течії, що в Європі розвивалися протягом століть, у Японії перебігли з калейдоскопічною швидкістю майже за життя одного покоління. Повінь європеїзації проте не змила давніх жанрів національного мистецтва, спричинившись, зокрема, лише до оновлення тисячолітньої танки і класичної хайку.
Кінець XIX ст. в японській літературі був епохою романтизму. Цей напрям вдихнув свіжої життєвої сили і в древню танку, що постала з народної пісні. «Танка» означає коротка пісня. Цей жанр ще має назву «вака» — японська пісня. У Європі переклади цих поезій називають деколи японськими п'ятивіршами, оскільки їх формальною ознакою є чергування п'яти- й семи-складових рядків: 5-7-5-7-7. Стислу, але виразну характеристику танки дає відома дослідниця й перекладачка російською мовою славнозвісної «Манйосю» А. ГлусЖіна: «Улюбленими темами середньовічних танок були теми кохання й природи. Тільки замість європейського «культу прекрасної дами» в Японії був створений «культ рідної природи», котра постає як постійне, невичерпне джерело натхнення. Любовна лірика переплітається з пейзажною, людські почуття передаються звичайно через образи природи або у зв'язку з ними... Незважаючи на лаконізм, цій короткій формі вірша притаманна різноманітність стилів: вона може пролунати народною ліричною піснею, частівкою, чутливим романсом, вишуканим любовним посланням, середньовічною альбою, а то й жартівливим мадригалом, уїдливою епіграмою. Важливого значення при цьому набуває традиційний поетичний образ... Ще у VIII ст. склалася особлива «сезонна» естетика, яка відіграла важливу роль у подальшій історії японської пейзажної лірики».
З часом образи й метафори канонізувалися й перетворилися у шаблони. В умовах бурхливого розвитку нових літературних жанрів енергійну реформу танки здійснили поети Йосано Теккан та Масаока Сікі, причому якщо Теккан вивів танку на романтичний шлях, то Сікі ствердив у поезії реалістичний принцип «сясей» (малювання з натури). Вінцем реформи ваки стала сповнена соціально-критичного, демократичного пафосу танка Ісікави Такубоку. А тим часом Йосано Теккан організував 1899 року «Товариство нової поезії» («Сін-сіся») й наступного року почав видавати журнал «Мьодзьо» («Ранкова зоря»). Через рік після виходу першого номера «Мьодзьо» учасниця цього літературного об'єднання поетеса Йосано Акіко видала свій шедевр — збірку «Мідарегамі» («Розплетена коса»), що стала вершиною романтичної танки.
Йосано Акіко народилася 7 грудня 1878 р. (десятого року Мейдзі) у місті Сакаї префектури Осака, через два місяці після того, як унаслідок нещасного випадку помер її старший брат. Вона була третьою донькою в багатодітній родині потомственного купця, котрий, згідно з конфуціанським культом, щиро прагнув як доказ своєї глибокої поваги до предків залишити після себе якомога більше синів, що складали б і далі шану предкам та забезпечували неперервність роду. Розчарований батько пройнявся до доньки такою неприязню, що мати мусила віддати її на виховання своїй сестрі. І лише через три роки, після народження ще одного сина, "батько змилосердився й дозволив забрати доньку назад. Поступово дівча полонило його своїм розумом, а коли згодом виявився і її хист до літератури, батько дав доньці найвищу освіту, яку тільки могла дістати японська жінка у ті часи. 1892 року Акіко закінчила жіночу гімназію й додаткові курси.
Вдома, однак, на неї чекали нудні підрахунки у батьковій крамниці, а вільний час вона мусила проводити в самітництві, під суворим батьківським наглядом, як того вимагала феодальна мораль. Таке життя було нестерпне для дівчини, яку тягнуло до активної праці у розбудженому суспільстві. Глибоко вивчаючи японську класику (а треба сказати, батько мав непогану бібліотеку), Акіко дедалі пильніше придивляється до сучасного літературного життя. Сама пише вірші й надсилає їх до літературних часописів сусіднього міста Осака, а згодом і в Токіо — до щойно заснованого журналу «Мьодзьо». Ставши одним з перших членів «Товариства нової поезії», вона познайомилася з його організатором, редактором «Мьодзьо» — поетом Йосано Текканом, у якого закохалася, і щоб вийти заміж, втекла врешті з батьківського дому. 1901 року вона видрукувала свою знамениту збірку танок «Мідарегамі», справжній гімн коханню й боротьбі за емансипацію жінки від гніту феодальних догм і передсудів. На ту пору то була вельми смілива поезія:

О наставнику шкільний
Незайману дівчину
Ти ще не обнімав
Не цілував
А вчиш як жити.

Як ніхто доти, у своїх глибоко автобіографічних віршах-піснях Йосано Акіко пристрасно й переконливо проголосила потаємну думку кожної японської жінки — про право на кохання:

О не кори мене
З висоти своєї
Хіба не бачиш
Сліз пекучих
Вічні сліди?

І, як ніхто, оспівала красу людської плоті.
Чи ти сліпий
Чи мріяти не вмієш
О юначе
Хіба не бачиш
Як вуста палають?

Вірші Акіко звучать протестом проти застарілих конфуціансько-феодальних поглядів на кохання, стверджують право жінки на активну поведінку у ньому:

Повір що серце співає
Нема такої сили
Щоб квітку польову спинила
А що вже дівчина
В думках весняних зваб.

«Куртуазна» лірика Акіко далека від оспівування японських гетер. Поетеса показує, як мало романтизму для самої жінки у «романтичному» фахові гейші:

О ті часи
Коли великий бубон
Був мені ще не під силу
Думала буду щаслива
Як одягну шати красиві.
Бо ж насправді:
Втретє
Вчетверте
Ту саму пісню
Просить співати
Осоружний багатій.

Поетеса не обмежується жіночою темою. Під час російсько-японської війни Акіко написала гострого антивоєнного вірша в новому, запозиченому з європейської літератури жанрі «сінтайсі»: «Ти, брате, життя свого не покладай» з підзаголовком «Плач за братом у війську, що веде облогу Порт-Артура». Вірш, у якому суворо засуджується мілітаристська ідеологія панівного класу, відразу потрапив до заборонених і знову зробився доступним японському читачеві аж після капітуляції Японії 1945 року.
Вірші Йосано Акіко — сплав класичної асоціативності танки з сучасністю змісту. До речі, про те, що Йосано Акіко була глибоким знавцем японської класичної літератури, свідчить хоча б той факт, що тривалий час її переклад роману «Гендзі моногатарі» сучасною японською мовою вважався хрестоматійним. Свої танки Акіко складала, не наслідуючи давніх зразків, але глибоко засвоюючи їхню тропіку й розгалужену асоціативність. Тому й не дивно, що чимало танок Акіко при всій своїй новизні перегукується з віршами класичних антологій «Манйосю», «Кокінсю», «Сінко-кінсю». Збірка «Розплетена коса» — це один із шедеврів японської літератури, помітний внесок до скарбниці світової лірики.
Мирон ФЕДОРИШИН
Южно-Сахалінськ

Мирон Семенович ФЕДОРИШИН (нар. 1944 р.) закінчив Львівський держуніверситет ім. І. Франка (ф-т іноземних мов), працює старшим інженером в Інституті морської геології та геофізики Далекосхідного відділення АН СРСР у м. Южно-Сахалінську. Перекладає з англійської, японської, французької мов. Опублікував переклади Е. Фарджона «Кошик старенької няні», новели Мопассана до 8-томного зібрання творів (у співавторстві з Левком Федоришиним), з японської — поезії класичних жанрів танка та хайку, новели сучасних японських письменників, прислів'я та приказки. Автор ряду статей про поетику японської класичної поезії, зокрема про творчість Ісікави Такубоку.

"Всесвіт" №6, 1988