ЛАРОШФУКО І УКРАЇНА

Блискучий майстер афористики Франсуа де Ларошфуко приходить до українського читача не вперше. Ще на світанку українського художнього перекладу, коли в 50-і рр. XIX століття на сторінках галицьких періодичних видань робилися окремі спроби познайомити читацький загал із творчістю Вергілія, поезією Байрона, Гейне, Шіллера, віршами Коллара і Міцкевича, комедіями Мольєра, у "Вістнику для русинів австрійської держави" (1850 р.) надибуємо майже 100 афоризмів Ларошфуко в перекладі Василя Зборовського. Максими класика французької літератури друкувалися впродовж цілого року в рубриці "Зерна для родинної ниви" без зазначення прізвища письменника. Автор перекладів часто виступав у згаданому часописі з різними оповідками пізнавального характеру, розрахованими на дітей. Безперечно, В. Зборовський не мав на меті глибше знайомити читача "Вістника" з творчістю видатного представника французької прози XVII ст.; та й до самого перекладу із західних літератур у Галичині побутувало неоднорідне ставлення. Висунувши на перший план потребу вдосконалення рідної словесності і для цього створення "народного інституту" на зразок "Матиці чеської", який був би органом взаємності всеслов'янської, вчені-русини, які зібралися на свій з'їзд у вересні 1848 року у Львові, спрямовували всю свою увагу на історичні та філологічні дослідження, лексикографічні праці, порівняльну граматику та пізнання всіх слов'янських літератур і культур. "Холодне" ставлення до перекладу з західноєвропейських літератур, певно, найкраще висловив у своїй рекламній статті з нагоди наступного видання героїчної народної поеми "Скит Манявськии" її автор Антін Могильницький. Наголошуючи на потребі "снувати" літературу народну з народних гадок, думок, забобонів, небилиць тощо, відомий діяч галицької культури XIX ст. писав: "А що-небудь з чужих язиков єсть переведене, хоть би найпожиточніше - не єсть то література наша, а на тім не може опертися народність наша! Єсть то пожичена сукмана, котров на якийсь час прикриваємо наготу нашу... суть то пера пави, застромлені в крила плохої сороки..." ("Зоря Галицька", 1850, ч. 14, с. 84). А втім, сам Антін Могильницький не цурався перекладу, бо видрукував у тому ж журналі свою інтерпретацію кількох героїчних балад Шіллера.
Життя автора афоризмів, що пропонуються читачеві "Всесвіту", тісно пов'язане з бурхливими подіями часів кардинала Рішельє та Фронди, а творчість Ларошфуко ("Мемуари", 1662 і особливо "Максими", 1665) невід'ємні од філософських диспутів, що точилися між прихильниками офіційної філософської думки та янсеністами.
Літературна критика пов'язує появу афоризмів Ларошфуко з його діяльною участю в салоні мадам де Сабле, відвідувачі якого змагалися в дошкульності та витонченості висловлення; особливо цінувався дотепний парадокс, який важив більше, аніж банальна істина. Причому про людину, її звички та характер було заведено говорити скептично, з осудом; мовляв, людина, позбавлена божої ласки, обов'язково схильна до поганих вчинків. Та Ларошфуко не втрачав надію на те, що, читаючи його афоризми, люди зуміють виявити істину, пізнають її і стануть кращими. Письменник розчарувався у своїх сподіваннях, не вважав за потрібне говорити добрим словом про людину. Пішовши за янсеністами, опозиціонерами до королівського деспотизму та духовної верхівки, він став у певному розумінні людиноненависником. Як зазначав один із французьких дослідників творчості Ларошфуко, ця "надзвичайно чесна людина, яка вірила в доброчесність і дружбу, через своє скептичне ставлення до життя, з поваги до вчення янсеністів, через своє літературне і світське марнослав'я змалювала людську душу чорними фарбами".
В останні роки життя, розчулений щирою і безкорисливою дружбою мадам де Лафайєт, письменник не був таким категоричним у своїх висловлюваннях.
Уже наступного року після першої появи "Максими" Ларошфуко виходять новим, повнішим виданням. Далі їх було ще п'ять, причому останнє, прижиттєве (1676 р.), містило 504 вислови. Афоризми Ларошфуко, як і Паскаля та Лабрюйєра, обов'язково вивчаються французькими школярами, входять у золотий фонд французької культури, хоча сам афоризм як літературний жанр ще мало досліджений.
Друкуючи на сторінках "Всесвіту" добірку афоризмів Ларошфуко, хочемо не лише заповнити певну прогалину в українському перекладі, але й привернути увагу читачів і дослідників до цікавого періоду історії французької літератури, дотичного, зокрема, до мало дослідженої особи "французького козака" Гійома Левассера де Боплана. Можливо, десь там, у завірюсі двірцевих інтриг та фрейдистського руху, куди він, здається, утрапив після повернення з України, майбутній дослідник угледить і його постать. Гадаємо, що і творчість Паскаля, Лабрюйєра, як і самого Ларошфуко, повинна стати не лише предметом дослідження з боку науковців і зацікавлення перекладачів, але й бути однією з цеглинок української 200-томної "Бібліотеки світової літератури", вкрай необхідної учнівській та студентській молоді саме тепер, коли стільки мовиться про гуманізацію середньої і вищої школи.

Ярема КРАВЕЦЬ
м. Львів

[ПЕРЕДМОВА ДО ПЕРШОГО ВИДАННЯ (1665 р.)] [МАКСИМИ] [ПОСМЕРТНІ МАКСИМИ]
[МАКСИМИ, ВИЛУЧЕНІ АВТОРОМ] [Ярема КРАВЕЦЬ ЛАРОШФУКО І УКРАЇНА]