Джордж ОРВЕЛЛ
ФЕРМА «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»
НЕБИЛИЦЯ
З англійської переклав Юрій ШЕВЧУК

Розділ VII

То була сувора зима. За бурями прийшли сльота із снігом, а тоді впали морози; вони трималися до середини лютого. Тварини з усіх сил відбудовували вітряк, усвідомлюючи, що на них дивиться зовнішній світ і що заздрісні людські істоти будуть радіти й зловтішатися, якщо вітряка не зведуть у строк.
А людські істоти вдавали, ніби не вірять, що вітряка зруйнував Сніжок; вони казали, що він розвалився сам, бо не витримали надто тонкі стіни. Тварини ж знали, що це зовсім не так. Проте цього разу стіни вирішили будувати товщими на три фути, проти колишніх півтора. А це потребувало значно більше дробленого каменю. Каменоломню на тривалий час вкрили снігові кучугури, тож годі було за щось братися. Діло трохи зрушило, коли встановилася суха морозна погода, але все одно то була каторжна праця, і тварини не могли покладати на неї тих сподівань, що колись. Вони завжди мерзли і завжди голодували. Лише Боксер і Конюшинка не понурювали голову. Пищик виголошував блискучі промови про самовіддане служіння справі і героїзм праці, але тварин більше надихала Боксерова сила і його незмінний клич «Я працюватиму ще завзятіше!»

У січні забракло харчу. Різко зменшилася зернова пайка, а тоді оголосили, що натомість вводиться додаткова пайка картоплі. Згодом виявилось, що більша частина картоплі померзла в кагатах, бо їх погано вкрили. Картопля розм'якла і знебарвилась; лише мала частка її годилася для їжі. Бували дні, коли тварини трималися на висівках і кормовому буряку. Здавалося, у вічі заглядає голодна смерть.

Стало питанням життя і смерті приховати таке від зовнішнього світу. Бо збадьорене невдачею з вітряком, людське поріддя розпускало нові злісні вигадки про «Рай для Тварин». Ширилися чутки, ніби тварини дохнуть від голоду й хвороб, люто б'ються між собою, ніби є випадки канібалізму й дітоїдства. Наполеон добре розумів, які згубні наслідки мали б правдиві факти про становище з продовольством, тому через Вімпера спробував трохи виправити враження. Досі тварини мало або й зовсім не стикалися з Вімпером, коли той щотижня навідувався; одначе тепер кільком довіреним істотам, переважно вівцям, доручили мовби випадково висловлюватися при ньому, що пайку збільшено. До всього, Наполеон звелів наповнити спорожнілі засіки в хліві по вінця піском, а пісок присипати залишками зерна й корму. Знайшли привід і провели Вімпера по хліву, аби той побачив засіки. Обдурений, він і далі сповіщав зовнішньому світові, що фермі «Рай для Тварин» голод не загрожує.
Проте на кінець січня стало очевидно — десь треба роздобути хоч трохи зерна. Наполеон уже рідко з'являвся серед тварин, а сидів безвилазно в будинку, де чатували люті пси. Коли ж він виходив, то чинно і в супроводі шести псів, які починали гарчати, щойно хтось наближався. Іноді він не з'являвся навіть недільного ранку, передаючи вказівки через свиней, найчастіше через Пищика.
Якоїсь неділі вранці Пищик оголосив, що в курей, які почали нестися, яйця забиратимуть. Наполеон через Вімпера уклав контракт на продаж чотирьох сотень яєць щотижня. За той виторг, мовляв, куплять збіжжя і провіанту, щоб вистачило протриматися до літа, коли становище покращиться.
На це кури здійняли страшенний ґвалт. їх попереджали про ймовірність такої жертви, та вони не йняли віри, що таке колись станеться. Якраз нанесли яєць для весняного висиджування і тепер протестували, що забрати їх — то самогубство. Вперше після вигнання Джонса виник мало не бунт. З трьома молодими мінорками на чолі, кури спробували протистояти Наполеонові. Вони злітали на сідало і там неслися. Яйця падали на землю і розбивалися. Проте Наполеон діяв рішуче й безжалісно. Він заборонив годувати курей і звелів, щоб кожен, хто дасть їм хоч зернятко, буде скараний на горло. Пси стежили за неухильним виконанням цього наказу. П'ять днів трималися кури, а тоді здалися й повернулися до своїх гнізд. За цей час здохло дев'ятеро курей. їх поховали в садку й оголосили, що вони здохли від коксидіозу. Вімпер нічого про цю подію не чув: яйця довозилися вчасно, і фургон бакалійника приїжджав за ними раз на тиждень.
А Сніжка більше не бачили. Подейкували, нібито він переховується на сусідній фермі — чи то в «Лисячому Гаю», чи то в «Лужку». Натоді стосунки Наполеона з іншими фермерами дещо покращилися. Виявилося, що в дворі лежать штабелі лісу; їх заготували років десять тому, коли рубали буковий гай. Деревина добре підсохла, і Вімпер порадив Наполеону спродати її; купити її раді були як містер Пілкінгтон, так і містер Фредерік. Наполеон вагався, не знаючи, кому віддати перевагу. Дехто помітив, що коли він мав домовитися з Фредеріком, то проносилася чутка, ніби Сніжок переховується в «Лисячому Гаю». Коли ж він схилявся до Пілкінгтона, то виявлялося, ніби Сніжок перебуває у «Лужку».
А напровесні виник новий клопіт. Сніжок потай уночі провідує ферму! Тварини так занепокоїлися, що не могли спати в своїх стійлах. Казали, нібито щоночі, коли западає темрява, він проникав на ферму і чинив усіляку шкоду. Крав зерно, перекидав бідони з молоком, бив яйця, витоптував грядки з розсадою, обгризав фруктові дерева. Яка б прикрість не сталася, ЇЇ валили на Сніжка. Розіб'ється шибка чи замулиться розора, неодмінно казали, що то нічні Сніжкові витівки. А коли загубили ключ від хліва, ніхто не сумнівався що то Сніжок вкинув його в колодязь. Вони були певні цього навіть тоді, коли загублений ключ знайшли під мішком із збіжжям. Корови знай заявляли, що Сніжок пробирався до них у стійло, коли вони спали, і доїв їх. Подейкували, що навіть щурі, які особливо дошкуляли тієї зими, у злочинній змові з Сніжком.
Наполеон віддав наказ усебічно розслідувати Сніжкову діяльність. У супроводі псів він вийшов ретельно проінспектувати господарські будівлі; інші тварини ступали за ними на шанобливій відстані. Наполеон чи не щокроку зупинявся і нюшив землю, шукаючи Сніжкові сліди, які, за ним, міг розпізнати на нюх. Винюхував у кожному закутку: в хліві, в корівнику, в курятнику, на городі. І знаходив їх мало не всюди. Мало не вткнувшись рилом у землю, він кілька разів втягував повітря, а тоді не своїм голосом вигукував: «Сніжок був тут! Я виразно чую його запах!». На саме слово «Сніжок» пси починали гарчати й оскалюватись, і їхні гострі ікла наганяли на всіх невимовний жах.
Тварини нетямилися зі страху. їм здавалося, що Сніжок — то якась невідома сила, що заповнює собою все довкола і несе їм всілякі напасті. Увечері їх зібрав Пищик і стривожено повідомив, що має для них вкрай важливу новину.
— Товариші!— вигукнув він і нервово затупцяв.— Виявлено жахливу річ — Сніжок запродався Фредерікові з «Лужка». Той навіть плете змову, аби напасти й відібрати нашу ферму. А Сніжок буде за провідника під час нападу. Але не це найгірше. Ми гадали, що Сніжок збунтувався через свої марнослав'я і пиху. Та ми прикро помилялися, товариші! А знаєте, яка справжня причина? Сніжок злигався з Джонсом від самого початку! І весь час був таємним агентом Джонса! Про це свідчать документи, що нам їх вдалося заполучити після його втечі. Гадаю, це багато що пояснює, товариші! Та хіба ж ми й самі не бачили, як він силкувався — на щастя, невдало,— щоб ми зазнали поразки й програли Битву під Корівником?
Тварини похололи, бо навіть підступно розвалений Сніжком вітряк на цьому тлі виглядав дитячою забавкою. І все ж не відразу вони до кінця усвідомили все. Вони пам'ятали — чи їм здавалося, що пам'ятали,— як Сніжок першим кинувся в атаку в Битві під Корівником, як згуртовував і підбадьорював у вирішальну мить, як не завагався, навіть коли шріт із Джонсової рушниці молоснув по його спині. Спершу воно нелегко було збагнути, як це узгодити з тим, що він — агент Джонса. Навіть Боксер, скупий на запитання, був спантеличений. Він ліг, підібравши під себе копита і заплющив очі, щосили намагаючись зібрати докупи свої думки.
— Не вірю я в це,— озвався він нарешті. — Сніжок відважно боровся у Битві під Корівником, я сам бачив. За віщо ж тоді ми одразу після битви дали йому «Тварину-Героя І ступеня»?
— Вийшла прикра помилка, товаришу. Бо зараз ми знаємо — те зазначено в знайдених секретних паперах, що насправді він заманював нас у смертельну пастку.
— Але ж його поранило,— наполягав Боксер.— Ми самі бачили, як, закривавлений, він мчав в атаку.
— То лише вдала гра!— згукнув Пищик.— Постріл Джонса лише дряпнув його. Я навіть показав би вам, що про це пише сам Джонс, але ж ви не прочитаєте. Змова полягала в тому, щоб Сніжок у критичну мить підбив до втечі і залишив ворогові поле бою. І йому майже вдалося це, я навіть сказав би, товариші, йому вдалося б це, якби не наш героїчний вождь, товариш Наполеон. Невже ви не пригадуєте, що саме тієї миті, як Джонс із своїми посіпаками зайшли у двір, Сніжок несподівано кинувся навтьоки, а за ним і багато хто? Невже не пригадуєте й те, що коли виникла паніка й здалося, що нічим уже не зарадити, товариш Наполеон із вигуком «Смерть людству!» ринувся вперед і вп'явся зубами Джонсові в ногу? Та ні ж бо, ви ц є пам'ятаєте, товариші! — гукнув Пищик, збуджено підстрибуючи з боку на бік.
Пищик так яскраво намалював ту картину, що тваринам уже здавалося, ніби вони й справді пригадують її. Принаймні, згадали, що в переломний момент бою Сніжок зірвався бігти. Та Боксер усе ще вагався.
— Не вірю, щоб Сніжок був тоді зрадником,— усумнився він.— Щодо пізніших його дій — не скажу. Але в Битві під Корівником він був справжнім бійцем.
— Наш вождь, товариш Наполеон,— з притиском мовив Пищик,— заявив категорично, категорично, товаришу, що Сніжок продався Джонсові давно, ще тоді, коли про Повстання ніхто й не думав.
— Хіба що так, — здався Боксер.— Якщо це каже товариш Наполеон, то так воно, певно, й було.
— Оце вірний висновок, товаришу!— згукнув Пищик, та повз увагу присутніх не проминуло те, як він люто зиркнув на Боксера своїми кліпливими оченятами.
Пищик повернувся, щоб іти, а тоді раптом спинився і додав з притиском:
— Я застерігаю кожного на цій фермі — пильнуйтеся. Бо є підстави гадати, що таємні агенти Сніжка можуть бути й серед нас!
Через чотири дні надвечір Наполеон звелів усім зібратися в дворі. Коли всі зійшлися, з будинку вийшов Наполеон. На ньому було дві медалі (нещодавно він нагородив себе «Твариною-Героєм І ступеня» і «Твариною-Героєм II ступеня». Його супроводжували дев'ять вгодованих псів, які гасали коло нього й гарчали так, що мурашки пробігали по спині. Потім вони застигли, наїжачені, мовби знаючи, що гряде щось жахливе.
Наполеон став і похмуро озирнув присутніх. І зненацька пронизливо запищав, Пси метнулися вперед, ухопили за вуха чотири свині, які заверещали від болю й жаху, і приволокли до Наполеонових ніг. Свинячі вуха кривавились, а пси, скуштувавши крові, наче показилися. На диво всім, троє з них кинулися до Боксера. Побачивши те, Боксер виставив величезне копито і, перехопивши на льоту одного пса, пришпилив його до землі. Пес жалібно заскавчав, двоє інших кинулися геть, підібгавши хвости. Боксер глянув на Наполеоне, мовби питаючи, як бути — доконати пса остаточно чи відпустити. Наполеон, перемінившись на морді, різко звелів Боксерові відпустити пса. Боксер підняв копито, і потовчений пес здимів, поскиглюючи.
Запала моторошна тиша. Четверо свиней чекали й тремтіли, у кожної на писку вбачалася вина. Тоді Наполеон закликав їх признатися в своїх злочинах. То були ті самі четверо підсвинків, що виступали проти скасування Наполеоном недільних мітингів. Без ніякої спонуки призналися, що таємно спілкувалися з Сніжком, поки того не вигнали. І що допомагали йому руйнувати вітряк, що уклали з ним угоду на передачу ферми містерові Фредеріку. І додали, що Сніжок сказав їм по секрету, що не один рік був таємним агентом Джонса. Після таких зізнань пси порозривали їх на шматки, а Наполеон недобрим голосом запитав: чи не хоче іще хтось признатися в чомусь.
Три курки, заводійки невдалого яєчного бунту, виступили наперед й розповіли, що Сніжок являвся їм уві сні і підбивав чинити непослух вождеві. їх теж роздерли. Тоді вийшов гусак і признав, що на минулі жнива приховав шість кукурудзяних качанів: їх він потай поїв уночі. Потім ще й вівця призналася, що надзюрила в басейн з питною водою; до цього її підбурив той же Сніжок. Ще двоє овець повинилися, що вколошкали старого барана, ревного прибічника Наполеона; вони ганяли його навколо вогнища, доки той не відкинув ратиці. їх усіх тут же скарали на горло. Зізнання й страти тривали, поки біля ніг Наполеона не виросла гора трупів, а повітря не просякло запахом крові, що його не знали на фермі з часів Джонса.
Нарешті все скінчилося, і решта тварин, окрім свиней та собак, почвалали собі геть, приголомшені й нещасні. Вони не знали, що жахливіше — зрада тих, що вступили в змову із Сніжком, чи немилосердна кара, свідками якої стали. І колись не раз траплялися такі ж страхітливі криваві сцени, але тепер це здавалося куди гіршим, бо ж відбувалося серед них самих. Відколи Джонс утік з ферми, жодна тварина не позбавила життя іншої. Навіть жодного щура не забили. Вони піднялися на пагорб, до напівзведеного вітряка, і полягали на землю, тулячись один до одного, наче щоб зігрітися: Конюшинка, Мюріел, Бенджамін, корови, вівці і все птаство — гуси та кури. Усі, окрім кота, що раптом зник, перш ніж Наполеон оголосив збір. Деякий час усі мовчали. Лише Боксер іще стояв. Він вовтузився, стьобаючи себе по боках чорним довгим хвостом і час від часу тихо й здивовано іржав. Нарешті він озвався:
— Я не збагну цього. Ніколи б не повірив, що таке може статися на нашій фермі. Тут, певно, ми самі завинили. Вихід, як я розумію, в тому, щоб працювати ще завзятіше. Відтепер я вставатиму на годину раніше.
І незграбною ходою рушив до каменоломні. Там назбирав два вози каміння й приволік його до вітряка, перш ніж іти спати.
Тварини мовчки юрмилися навколо Конюшинки. З пагорба, де вони лежали, поставав розлогий краєвид. Перед ними лежала ферма «Рай для Тварин»— довге пасовисько тяглося аж до шляху, а ще лука, гай, басейн для пиття, лани з молоденькою пшеницею, густою й зеленою, червоні дахи будівель, з коминів здіймався дим. Був погожий весняний вечір. Трава й молода зелень живоплотів золотавіла під скісним промінням сонця. Ніколи ще ферма, а кожен з якимось подивом відзначив, що вона їхня до останнього дюйма, не здавалася тваринам такою жаданою. Зі слізьми на очах Конюшинка дивилася з пагорба на долину. Якби могла, то сказала б, що не таку мету вони ставили собі, коли кілька років тому повстали проти роду людського. Не видовища жахів і кровопролиття поставали перед ними тієї ночі, коли старий Майор закликав їх до повстання. Якщо вона й уявляє майбутнє, то як суспільство рівноправних тварин без голоду й батога, де кожен працює за здібностями, а дужий захищає слабшого, як-от вона, зігнувши ногу, прихистила останній виводок каченят у ніч, коли Майор виступав. Натомість, незрозуміло як, дожилися до часів, коли лячно сказати те, що думаєш, коли скрізь гарчать і нишпорять люті пси, коли мусиш дивитися, як шматують твоїх товаришів, коли ті зізналися в страшних злочинах. У ЇЇ голові не виникло й думки про бунт чи непокору. Вона знала, що навіть за таких обставин жити куди краще, ніж за Джонса, що насамперед слід пильнувати, аби не повернулися людські істоти. Що б не сталося, вона буде лояльною, ревно працюватиме, виконуватиме всі накази і визнаватиме Наполеона. Та все ж не цього сподівалася і не заради цього гарувала вона та інші. Не для цього зводили вони вітряк і підставляли себе під Джонсову рушницю. Так вона міркувала, але їй бракувало слів, щоб висловити це.
Нарешті, відчуваючи, що це якось замінить слова, які не спливали на язик, вона заспівала «Тварини Англії». Всі довкола підхопили гімн і проспівали його тричі від початку до кінця. Вкрай мелодійно, але повільно й скорботно, як ще ніколи досі не співали.
Щойно вони закінчили співати втретє, як із двома псами нагодився Пищик, Його вигляд свідчив, що він має повідомити щось вкрай важливе. Він оголосив, що спеціальним указом товариша Наполеона гімн «Тварини Англії» скасовується. Відтепер співати його заборонено.
Тварин це приголомшило.
— Але чому?— згукнула Мюріел.
— У гімні відпала потреба, товаришко,— холодно кинув Пищик. — «Тварини Англії» була піснею Повстання, а Повстання успішно завершено. Страта зрадників сьогодні пополудні — останній його акт. Розбиті як зовнішні, так і внутрішні вороги. У «Тваринах Англії» ми виражали прагнення кращого суспільства. Але таке суспільство вже побудовано. Тож і не дивно, що цей гімн втратив усякий сенс.
Попри неабиякий переляк, деякі тварини, певно, й запротестували б, та вівці якраз замекали своє «Чотири ноги добре, а дві — погано»; це тривало кілька хвилин і унеможливило дискусію.
Отож «Тварин Англії» більше не чулося. Натомість поет Мінімус склав іншу пісню, яка починалася словами:

«Рай для Тварин»! «Рай для Тварин» —
Ніколи від мене не знатимеш кпин!

її співали щонеділі вранці після підняття прапора. Проте, на думку тварин, вона не йшла ні в яке порівняння із «Тваринами Англії» як словами, так і мелодією.

Далі