Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

Мохаммед Ходавенд КАДЕРІ
КНИГА ПАПУГИ

ОПОВІДКА ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОЇ НОЧІ
ПРО ЦАРЯ, ЙОГО СИНА, ЖАБУ І ГАДЮКУ

Коли сонце сховалося на заході, а на сході зійшов місяць, Ходж есте прийшла просити дозволу піти на побачення. Вона підійшла до папуги і запитала:
— Слухай, папуго, чи настане колись такий день, коли я зможу з'єднатися з своїм коханим? Я дуже хочу піти до нього, але не можу, бо не знаю, яка мене чекає доля...
— Господине дому! — одрік папуга. — Чує моє серце, що ти незабаром спізнаєшся із своїм коханим. Але якщо ваші серця з'єднаються, пам'ятай: тобі слід самовіддано коритися законам дружби, як то робили Халіс і Мухліс1, котрі вірно служили царевичеві і ладні були задля нього на будь-які жертви.
— Чим же вони довели свою вірність? Ану розкажи! — попросила молода жінка.
— Жив собі на світі один падишах,— почав папуга,— і мав він двох синів.
Коли він переселився з цього світу на той, його короною і престолом заволодів старший син, який хотів убити свого молодшого брата. Нещасний утік із свого краю і пішов блукати світами.
Одного разу він прийшов на берег якогось озера. Бачить: змія спіймала жабу і намагається з'їсти її. Жаба жалібно верещала, і царевич крикнув на змію. Та випустила свою здобич з пащі, жаба скочила у воду, а змія залишилася ні з чим.
Жаль зробилося царевичу змії, соромно йому стало, що він одняв у неї поживу, от він і відрізав шматок м'яса із свого тіла і кинув змії. Та вхопила його і поповзла з ним до своєї дружини. Дружина-змія з'їла те м'ясо і каже чоловікові:
— Дуже смачне м'ясо. Звідкіля ти взяв таке?
Чоловік змії розповів їй про свою пригоду.
— Якщо так,— мовила дружина-змія,— ти повинен віддячити чоловікові, що вчинив тобі таку ласку!
Тоді чоловік змії прийняв людський образ, прийшов до царевича і сказав:
— Моє ім'я Халіс, я хочу бути твоїм слугою!
Той згодився.
Тим часом жаба, вся закривавлена, вирятувавшися з пащі змії, прийшла до своєї дружини і розповіла, що з нею сталося.
— Що ж, — сказала дружина,— ти повинен віддячитися тому чоловікові. Тепер іди, послужи йому!
Жаба, прийнявши людський образ, також прийшла до царевича і сказала:
— Моє ім'я Мухліс! Я хочу тобі служити. Вважай мене своїм рабом.
Царевич і його взяв на службу. Отож вони втрьох пішли блукати світами Ходили вони, мандрували по всіх усюдах і зрештою прийшли в столицю одного краю. От царевич добився до царя та й каже:
— Я такий дужий, що один можу воювати із сотнею. Якщо ти платитимеш мені тисячу рупій в день, обіцяю боронити тебе і твій край від ворогів.
Цар узяв його на службу і щодня платив царевичеві тисячу рупій. З тих грошей царевич сотню витрачав на себе, сотню давав своїм слугам, а решту жертвував на милостиню біднякам.
Одного дня цар поїхав на лови. Сталося так, що його коштовний перстень упав у річку. Хоч скільки слуги його шукали, та марно.
— Видобудь із дна річки мій перстень!— наказав цар юнакові.
— Слухаюсь,— відповів той.
Зажурений він прийшов до своїх двох вірних слуг і розповів про царський наказ.
— Заспокойся,— сказав Мухліс. — Я зроблю це за іграшку.
Обернувся він жабою, пірнув у річку і витягнув перстень. Юнак приніс перстень цареві. Той щедро винагородив його і полюбив, як сина.
Минув якийсь час, і дочку падишаха вкусила гадюка. Скільки лікарів знахарів не пробували вилікувати царівну, все було дарма.
— Знайди ліки моїй дочці! — наказав цар юнакові.
— Слухаюсь! — одрік той, а сам думає: «Ну де я їх знайду?» Розповів він про свою біду вірним слугам.
— Приведи мене до царівни,— сказав Халіс,— залиш мене з нею наодинці, і я її вилікую.
Царевич зробив так, як велів Халіс.
Залишившися з царівною наодинці, Халіс обернувся на змію, приклав свій рот до рани дівчини і виссав усю отруту. Дівчина швидко видужала. Цар був сам не свій од радості. Видав дочку заміж за юнака і зробив його своїм наслідником. Тоді двоє вірних слуг прийшли до юнака і сказали:
— Тепер відпусти нас.
— Невже ви вважаєте, що нам слід розлучатися? — здивувався царевич.
— Так,— одрік Халіс,— бо я — та змія, якій ти дав своє м'ясо!
— А я — та жаба, яку ти визволив із пащі змії,— пояснив Мухліс,— а тепер ми хочемо піти до себе додому!
Почувши таке, царевич відпустив їх обох. Закінчивши своє оповідання, папуга сказав Ходжесте:
— А тепер уставай і поспіши до свого коханого.
Ходжесте встала, але в цю мить заспівав півень, надворі розвиднілось, і йти до княжича вже було неможливо.

«X а л і с» по-арабськи означає «щирий», «м у х л і с» — «відданий».

ОПОВІДКА ДВАДЦЯТЬ ДРУГОЇ НОЧІ
ПРО КУПЦЯ, ЙОГО ДОЧКУ ТА ПРО ТЕ, ЯК ВОНА ЗАГУБИЛАСЯ

Коли сонце сіло на заході, а на сході зійшов місяць, Ходжесте прийшла до папуги і сіла в глибокій задумі.
— Чого це ти так замислилася, господине дому? — поцікавився папуга.
— Міркую я ось про що,— мовила молода жінка. — Який він є мій коханий? Тямущий чи тупий, розумний чи дурень? Якщо він виявиться дурнем, то кохання до нього принесе мені біду.
— А ти, господине дому,— мовив папуга,— піди до свого коханого і розкажи йому історію про дочку купця і цим випробуй його розум. Якщо він відповість на запитання правильно, то значить він розумний чоловік!
— А що це за історія? — запитала Ходжесте.
Жив собі колись в Кабулі один купець,— почав папуга,— був він заможний та багатий і мав дочку-красуню по імені Зогре. До неї сваталося чимало багачів і вельмож того міста, але вона всім відмовляла, а батькові сказала таке:
— Я вийду заміж лише за дуже розумного й умілого чоловіка.
Слова дівчини стали відомі в далеких і близьких краях. А в одному місті жили три юнаки, з яких кожен володів досконало якимось умінням. І подалися ці троє в Кабул, прийшли до купця і сказали йому:
— Якщо твоя дочка хоче мати тямущого й умілого чоловіка, нехай вибирає когось з-поміж нас!
— Я вмію знаходити загублені речі,— мовив перший. — Крім того я можу передбачити майбутнє!
— А я вмію,— сказав другий,— зробити з дерева такого коня, що кожен, хто осідлає його, літатиме в повітрі, неначе б він сидів на престолі Сулеймана1.
— А я лучник,— мовив третій. — Стріляю несхибно, і моя стріла вражає на смерть,
Купець розповів дочці про трьох хлопців, що хотіли б одружитися з нею.
— Я подумаю,— відповіла дівчина,— і завтра скажу, за кого з них хочу вийти заміж.
А вночі вона вийшла з дому і пропала. Хоч як її шукали, та не могли знайти. Кого не питали, ніхто не знав, куди вона поділася. Тоді купець прийшов до того юнака, що вмів шукати загублене, і запитався:
— Скажи мені, де моя дочка?
Той подумав з годину і відповідає:
— Дівчину забрала пері і тримає її на такій-то горі. Ніхто з людей не може піднятися на ту гору!
— Зроби з дерева коня,— попросив купець другого юнака,— і дай того коня лучникові, нехай він сяде на нього, поїде на ту гору, вб'є пері стрілою і привезе мою дочку.
Юнак погодився і зробив з дерева коня. Лучник осідлав його, примчав на гору і першою ж стрілою вбив злу пері, а тоді привіз дівчину в Кабул до батька.
Кожен з юнаків вважав, що дівчину визволено завдяки його вмінню. Тож почали вони сваритися і сперечатися.
Коли папуга довів свою розповідь до цього місця, він мовив Ходжесте:
— Розкажи цю історію своєму коханому і запитай його, хто з юнаків найбільше заслуговує того, щоб дівчина дісталася йому. Якщо він дасть правильну відповідь, то знай, що твій коханий чоловік розумний і тямущий.
— Гаразд, папуго! — мовила Ходжесте.— Але спочатку скажи мені, хто з цих трьох найбільше заслуговує на те, щоб одружитися з дівчиною.
— Той,— одрік папуга,— який убив злу пері стрілою і привіз дівчину назад, бо всі лише показали своє вміння, а він, крім того, ще поборов у собі страх, подолав труднощі і не побоявся ризикнути життям.
Закінчивши розповідати, папуга звернувся до молодої жінки:
— А тепер збирайся і біжи до свого коханого!
Ходжесте підвелася і вже хотіла йти, але в цю мить заспівав півень, настав ранок, і побачення довелося відкласти.

1 Мається на увазі біблійний цар Соломон, якому біблія приписувала владу над духами.


ОПОВІДКА ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЬОЇ НОЧІ —
ІСТОРІЯ БРАХМАНА, ЩО ЗАКОХАВСЯ В ДОЧКУ ЦАРЯ ВАВІЛОНУ

Коли сонце сіло на заході, а на сході зійшов місяць, Ходжесте прийшла до папуги просити дозволу піти на побачення і мовила так:
— О мій мудрий розсудливий друже! Сьогодні ти або зразу пусти мене на побачення, або скажи, що не пускаєш, і я терпітиму, вважаючи, що така моя доля.
— Я щовечора дозволяю тобі йти до княжича, — заперечив папуга. — Однак я так і не знаю ні яка твоя доля, ні чому ти досі не пішла до нього. Якщо тобі так хочеться, то, про мене, можеш вирушити до нього хоч і зараз, але спершу вислухай мою пораду, остережися, щоб з тобою не сталося ніякої біди, і подбай, щоб ти мала користь з того побачення, як той брахман, котрий закохався в дочку володаря Вавілону і без усякої шкоди для себе здобув і кохану, і багатства.
— А як же це йому вдалося? — не втерпіла Ходжесте.
— Жив собі колись один гарний з лиця і кмітливий брахман,— почав папуга. — Одного разу вирішив він пошукати собі щастя на чужині і подався у Вавілон. Якось цей брахман гуляв у саду, і сталося так, що дочка володаря Вавілону також зайшла в той сад погуляти, помилуватися квітами. Погляд брахмана впав на дівчину, дівчина в свою чергу глянула на вродливого брахмана і вмить обоє закохалися одне в одного.
Коли дівчина повернулася додому, вона ошаленіла від кохання, і брахман теж утратив спокій. Що ж йому робити? Прийшов він до одного чарівника і найнявся до нього слугою. Чарівник не міг нахвалитися своїм старанним помічником. Чим же його винагородити? От він і каже брахманові:
— За твою вірну службу я ладен дати тобі все, що ти схочеш. А може, тобі треба моя допомога в якійсь справі. Кажи, я допоможу.
Брахман розповів чарівникові про те, як зустрівся з царівною і як тепер сохне від кохання до неї. То чи не допоміг би йому чарівник з'єднатися з дівчиною.
— І це все? — запитав чарівник. — Я гадав, ти проситимеш в мене золоту копальню чи ще бог зна що, а з'єднати чоловіка з коханою дівчиною хіба то аж така важка справа?
І він зробив чарівну кульку, дав її брахманові і пояснив:
— Якщо чоловік триматиме цю кульку в роті, то всім він здаватиметься жінкою, і, навпаки, якщо цю кульку триматиме в роті жінка, то кожен, подивившись на неї, подумає: це чоловік.
На другий день чарівник обернувся в брахмана, а сам брахман узяв кульку в рот і прийняв образ жінки. В такому вигляді чарівник і брахман прийшли до володаря Вавілону.
— Я брахман,— мовив чарівник,— і маю сина. Та він раптово збожеволів і втік з дому. Це його жінка. Чи ти не міг би дати їй притулок у своєму домі на кілька днів, доки я шукатиму сина?
Володар погодився і навіть дав йому грошей, а потім послав за своєю дочкою і наказав їй опікуватися нещасною «жінкою божевільного». Отак мудрий чарівник ввів закоханого брахмана в дім його коханої та ще й поклав у свій гаманець кілька дирхемів. Тим часом жаліслива дочка володаря прийняла гостю дуже привітно, і незабаром вони подружилися.
Одного разу гостя запитала дівчину:
— Скажи мені, чому твоє обличчя день у день жовтіє і марніє? Що з тобою таке? Ти, може, заслабла?
Дочці володаря і самій хотілося відкрити свою таємницю, але вона не наважувалася.
Брахман пішов на хитрощі. Співчутливо сказав:
— Мені здається, ти закохалася. Якщо це так, то не приховуй своєї таємниці, відкрийся мені. Може, я зараджу твоєму горю, допоможу з'єднатися з тим, кого ти кохаєш.
Зрештою дівчина зважилась і розповіла про своє кохання.
— А зараз ти могла б упізнати коханого, якби його побачила? — запитав брахман.
— Аякже,— відповіла дівчина,— звичайно впізнала б!
Брахман одразу вийняв з рота кульку, дівчина впізнала його, і вони кинулися в обійми одне одному. Через кілька днів вони, порадившись, вирішили, що їм треба тікати в іншу країну і жити там по велінню серця. Тож дівчина взяла із батькової скарбниці цілу торбу золота і коштовностей. Вночі вони, скрадаючись, вибралися з палацу і рушили в дорогу. Незабаром їм пощастило добратися до сусіднього краю. Там вони оселилися і зажили в добрі та в радості, згідно з велінням своїх сердець, смакуючи насолоди плоті, досягнувши бажаного і не роблячи нікому лиха.
Володар Вавілону був дуже вражений втечею дочки, але хоч як шукав втікачів, та не міг їх знайти.
— А тепер уставай і поспіши до свого коханого,— мовив папуга до Ходжесте.
Та схопилася, щоб іти, але в цю мить заспівав півень, на сході заблиснув світанок, і йти на побачення вже не було ніякої змоги.

ОПОВІДКА
ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТОЇ НОЧІ ПРО СИНА ВОЛОДАРЯ ВАВІЛОНУ
І ПРО ТЕ, ЯК ВІН ЗАКОХАВСЯ В ОДНУ ДІВЧИНУ

Коли сонце сховалося на заході, а на сході зійшов місяць, Ходжесте підійшла до папуги попросити дозволу на побачення з княжичем і мовила:
— Перш, ніж з'єднатися з коханим, я хочу дізнатися, чи має він тяму. Якщо пересвідчуся, що він розумний і кмітливий, я ще більше любитиму його, а якщо ні, то перетерплю. Мудреці ж недарма кажуть: «Не слід вірити трьом речам — коханню жінок, любові дітей та дружбі дурнів і невігласів»...
— Господине дому,— перебив папуга,— все, що зволиш сказати, суща правда, але треба, щоб ти розповіла своєму коханому одну історію. В ній є запитання — хай він дасть відповідь. Якщо відповість правильно, значить, він тямущий і кмітливий, якщо неправильно — вважай, що він йолоп!
— А що це за історія? — запитала Ходжесте. — Про що я повинна його запитати?
— А ось послухай,— мовив папуга. — Колись син царя Вавілону, мандруючи по світу, зайшов у молитовню і побачив там дівчину, гарну, як молодий місяць, коси в неї були чорні, мов ніч, стан — як кипарис, і хода — як у пави. Глянувши на неї, царський син закохався в дівчину до нестями. Впавши до ніг ідола, який був у тій молитовні, царевич урочисто пообіцяв:
— Якщо ця дівчина вийде за мене заміж, я відрубаю собі голову і пожертвую тобі!
По тому царевич написав листа батькові дівчини: так і так, видай за мене свою дочку. Той погодився, і невдовзі царевич, згідно з законами та звичаями тієї країни, одружився і з'єднався з своєю коханою. Молоді зажили у щасті і злагоді. Через деякий час батько дівчини запросив зятя до себе, і царевич разом з молодою дружиною поїхав до нього у гості. їх супроводив брахман, знайомий царевича.
Коли царевич підійшов до молитовні, де він уперше побачив дівчину й закохався, він згадав про свою обітницю перед ідолом, зайшов усередину і біля ніг ідола відтяв собі голову.
Слідом за царевичем у молитовню зайшов брахман і, побачивши безголове тіло царевича, злякався. «Що мені робити? — подумав він. — Адже всі вважатимуть, що це я його вбив». І брахман вирішив, що йому лишається одне — відрубати собі голову біля ніг ідола. Взявши ятаган, він розрубав собі шию і впав безголовий до ніг ідолові.
За хвилину молода дружина царевича ввійшла в молитовню, побачила два безголові тіла і остовпіла з жаху. Вона також ладна була відрубати собі голову, але в цю мить у молитовні пролунав голос:
— Жінко, приклади голови до тіл, і ці тіла оживуть!
З великої радості молода жінка поспіхом приклала голову чоловіка до тіла брахмана, а голову брахмана до тіла чоловіка, і вони вмить ожили і стали перед нею. Але тут голова царевича, що була на тілі брахмана, почала сваритися з тілом царевича, що мало голову брахмана.
— Це моя дружина! — твердила голова.
— Ні, моя! — заперечувало тіло.
Дійшовши до цього місця, папуга сказав Ходжесте:
— Якщо ти хочеш випробувати кмітливість і розум свого коханого, то запитай його, хто на його думку достойніший тієї жінки — голова її чоловіка чи тіло?
— Папуго,— засміялася Ходжесте,— але ти сам спершу скажи мені, щоб я знала, хто з них достойніший.
— Та звичайно, що голова,— відповів папуга,— тому що голова — це вмістилище розуму і володар тіла!
Вислухавши розповідь папуги, Ходжесте схопилася, щоб піти до коханого, але надворі вже розвиднілось, і їй довелося відкласти побачення до наступного вечора.

ОПОВІДКА ДВАДЦЯТЬ П'ЯТОЇ НОЧІ
ПРО ЖІНКУ, ЯКА ПІШЛА КУПИТИ ЦУКРУ І РОЗДІЛИЛА ЛОЖЕ З КРАМАРЕМ

Коли сонце зайшло і зійшов місяць, Ходжесте прийшла до папуги і сказала:
— Серце моє мучиться від неспокою. Я боюся, що коли зрештою мені пощастить зустрітися з коханим, він розсердиться на мене за те, що я так довго зволікала. Не знаю, як я перед ним виправдаюся...
— Господине дому,— одрік папуга,— не муч себе сумнівами і нічого не бійся. Адже ти жінка, то зумієш викрутитися і не з такої халепи. Жінку і в ложці води не впіймаєш. Я чував багато історій про жіночі хитрощі. Якщо ти трохи затримаєшся, я розповім тобі одну з них про те, як жінка завинила перед своїм чоловіком, але замилила йому очі і вийшла сухою з води.
— А що то за історія? — поцікавилася Ходжесте.
— Колись один чоловік,— почав папуга,— дав своїй жінці кілька фільсів1, щоб вона купила цукру. Жінка пішла на базар і зайшла в крамницю. Крамар її уподобав і став залицятися. Вона купила мірку цукру, заплатила і зав'язала його в край чадри. А крамар загравав з жінкою, жартував з нею, і врешті вона погодилася розділити з ним ложе. Скинула вона чадру, пішла з крамарем у його спочивальню, і там вони віддалися взаємним утіхам.
Тим часом крамарчук розв'язав жінчину чадру, забрав цукор, насипав туди піску і знову зав'язав край чадри. Коли жінка вийшла від крамаря, вона одягнула чадру і пішла додому. Дома її чоловік розв'язав край чадри і побачив там пісок.
— Що це за дурні жарти?! — обурився він. — Я послав тебе по цукор, а ти приносиш пісок!
— Коли я вийшла з дому,— пояснила жінка,— за мною погнався бик.
Я кинулася тікати, впала, і в чадру мені насипався пісок. Фільси десь там, у піску.
— Та бог з ними, з тими нещасними фільсами,— засміявся чоловік, цілуючи жінку. — Добре, що ти вернулася жива й неушкоджена. А пісок треба було висипати.
Як бачиш, хитра жінка не розгубилася і пустила чоловікові туману в очі, так що він не тільки не розсердився, але навіть пожалів її.
Закінчуючи свою розповідь, папуга заспокоїв Ходжесте:
— Отож я певен: якщо ти втрапиш у халепу, то зумієш з неї вирятуватися.
Ходжесте піднеслася духом. Уже вдягнена і взута вона підвелася, щоб іти до княжича, але в ту мить закукурікав півень, на сході зайнявся світанок, і йти на побачення було запізно.

1 Дрібна мідна монета.

Далі

«Всесвіт» 1987

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ