Сергій ПЛАЧИНДА
СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

II. СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

K

КАПИЩА (КОНТИНИ, ХРАМИ) - язичницькі, здебільшого дерев'яні, культові споруди та місця для вшанування богів, жертвоприношень, різних треб тощо.
Як правило, К. за будь-якого розміру поділялися на дві половини - передню (простору, для язичників) і власне святилище, де горів вічний вогонь, стояло дерев'яне скульптурне зображення Головного Бога і куди мали право заходити лише волхви та огнищани, які підтримували вічний вогонь. Розмежовувалося К. трьома чи чотирма різьбленими стовпами.
Дах К.- високий, гострий, похилий, яскраво розмальований. Його криси спадали до землі. Стіни передньої частини прикрашалися
рогами, черепами звірів, червоними тканинами. На стінах як зовні, так і всередині вирізьблювалися зображення богів, людей, птахів, звірів, комах, священних дерев і рослин тощо.
Будувалося К. головним виходом на захід з тим, щоб язичники, вклоняючись вогню і богам, були обернуті на схід, до Сонця.
Довкола К. містився двір, обнесений різьбленою огорожею. За звичаєм після богослужіння й жертвоприношень влаштовувалася загальна учта (бенкет), для чого довкола К. робилися прибудови на випадок негоди тощо.
За свідченням арабських письменників (Масуді та ін.), стародавні українці мали й кам'яні К., оздоблені мармуром, дорогоцінним камінням та численними скульптурними зображеннями богів.
Іноді К. розміщалися простонеба, зокрема на різних узвишшях, верхів'ях гір, на скелях, у лісах і гаях, понад ріками, озерами - скрізь, де, за повір'ям українців, могли проживати божества.
З найдавніших часів відомі укріплені К. - городища (діаметр 10-80 метрів, висота насипаних валів 3-20 метрів). У городищах, окрім богослужіння й жертвоприношень, у К. спалювали мертвих.
Існували К. окремим - найбільшим - богам: Перуну, Дажбогу, Велесу, Світовиду, Радегосту, Ладі та ін.
К. свідчать про високий рівень будівництва та мистецьку культуру давніх українців. (За Я. Головацьким).

КАРНА - божество оплакування померлих, плакальниця. Згідно з повір'ям, дбала про обряд поховання. К. згадується в "Слові о полку Ігоревім". (За П. Трощеним).

КІКІМОРА - богиня сновидінь. Донька Мари. Уявлялась сонливою, блідою дівою, що жила у людській оселі у комині чи запічку. (За О. Афанасьєвим).

КЛЬОЦНИК - у давніх українців, згодом у білорусів домашній бог, охоронець комор та засіків. (За О. Афанасьєвим).

КОЗА - тварина-тотем давніх українців, зокрема наддніпрянських. З XIV ст. входить міфічним образом до українського фольклору (див. КОЛЯДА).

КОЛЯДА - давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців - КОЛЕНДА, молдаван та румунів - КОЛИНДА). Один із найбільших та найшановніших персонажів міфології українців. Ім'я походить від слова КОЛО - стародавньої назви Сонця (у скіфів КОЛО - КЕАЙС).
За легендою, К. щороку в найдовшу ніч зими народжує БОЖИЧА - нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи К. відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення К. в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за К.
Свято К. у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня (за ст. ст.), до свята входило обрядове запалювання вогню (пов'язане
з народженням нового бога світла Божича; вогонь мав допомогти золотосяйному новонародженому в боротьбі з Марою), посипання зерном (на врожай) в домі сусіда чи родича, обрядове заколювання свині, ходіння з плугом та козою, споживання куті, ряження, танки, пісні (колядки), спалювання колоди (символ Мари).
З святом К. вчені пов'язують першопочатки українського вертепу та театру.
За легендою, К. навчила давніх українців-ОРІЇВ (див. ОРІІ) робити колесо.
Популярність сонячного (язичницького) свята К. примусила православну церкву підпорядкувати цій даті свято Різдва.
З XIV ст. свято К. входить до української народної обрядовості. Відгомін свята К. дійшов до наших днів (колядування тощо). (За П. Трощиним).

КОНІ - священні тварини в давніх українців. Старовинний міф оповідає про те, що бог дужості і війни ТУР заходився будувати земляні вали проти диких кочових племен і примусив рід ПАНІВ (найстародавніше і наймудріше давньоукраїнське плем'я, частина якого переселилася у XVIII ст. до н. е. на територію Північної Італії та Палестини. - С. П.) звозити землю влітку на санях (на той час ще не винайшли колесо). Пани взялися за роботу і виконали свою повинність - нагорнули земляний вал на терені свого племені, а далі виконувати каторжні роботи відмовились. Розгніваний ТУР, який недолюблював розумних, перетворив неслухняних людей у коней, котрих і запряг у сани. Коляда пожаліла коней і опустила з неба колесо... (За М. Кожухар-Плачиндою).

КОНЮШНИК - "домашній" бог, що охороняв конюшню і коней від усякого лиха, хвороб, пожежі тощо. Давні українці приносили пожертвування К., залишаючи в яслах конюшень на ніч всілякі продукти. (За О. Афанасьєвим).

КОРКУША - потвора, що заражала людей коростою, віспою, обкидала чиряками і струпами тощо. Одна з тринадцяти доньок МАРИ.
Зображувалась коростявою, конопатою бабою, вкритою струпами та гнилими виразками. (За П. Трощиним).

КОРОВИ - священні тварини в давніх українців. За старовинним міфом, Чорнобог підступними засобами полонив сонного Перуна, зв'язав його і заховав у найглухіших нетрях свого підземелля. Доки ТУР і ЧУР ходили визволяти Громовержця, на Землі утворилася посуха: обважнілі хмари низько літали над землею, але не було Перуна, який розколов би їх своїми стрілами. Тож висохли річки й криниці, дохла худоба і звірі, люди вмирали від голоду й спеки.
Орії благали Вирій порятувати їх. Ці молитви почув Дажбог. Він прихилив до землі важкі хмари й перетворив їх у дивовижних тварин - К., від яких потекли Оріаною МОЛОЧНІ РІ.КИ, що напоїли й наситили людей і все живе на землі. (ЗаМ. Кожухар-Плачиндою).
В IV тисячолітті до н. е. орії занесли до Індії культ К., де й досі вона вважається священною.

КОРОЧУН (КАРАЧУН) - ритуальний хліб, спечений у формі великих круглих сонцеподібних буханців на свято Коляди, з нагоди Нового року, народження нового Сонця - Божича.
Спечений під час найкоротших днів, хліб-К. зберігався до кінця свята Коляди з тим, щоб далі вкорочувались довгі ночі, вкорочувалась темінь, холод і зло. (За О. Афанасьєвим).

КОСТРОМА - міфічний образ весни у давніх росіян. Свято утворилося на грунті давньоукраїнського свята ТОПОЛІ.
У недільний день на вигоні збиралися дівчата, хлопці і жінки, що починали з піснями виготовляти опудало К. На опудало одягали сорочку, сарафан, хустку, черевики, прикрашали квітами. Прибрану К. клали в корито. Хлопці одягали на себе мішки і йшли попереду. Дівчата й молодиці в білих косинках брали корито собі на плечі й несли його до річки. Причому, голосячи, співали:
Кострома, Кострома,
Ты нарядная была,
Развеселая была,
Ты гульливая была!
А теперь, Кострома,
Ты во гроб легла...
Корито з опудалом клали на воду й пускали за течією. По тому всі ставали на коліна, кланялись у бік Сонця, вигукували: "Прощай, весно!.. Повертайся знову!"
На основі свята К.-весни виникла російська дитяча гра "Кострома". (За М. Слободянюком).

КРАЛИЦЯ - міфічний образ-тотем весни, богиня рослинності у давніх чехів. Весняне свято - знак священного пошанування навколишньої природи, своєрідне табу на вирубування дерев - запозичене з давньоукраїнського свята ТОПОЛІ.
Під час накликання дощу дівчина - К. - прикрашалася квітами, гіллям, обливалася водою. (За М. Слободянюком).

КРИВИЙ ТАНОК - старовинний український танок, мав накликати весну. На галявині, в трьох її кінцях, забивали кілки, поміж якими юнаки та дівчата водили хоровод, що символізував нелегкий шлях богині Лади з Вирію до рідних земель.
З XIV ст. К. Т. входить до української народної обрядовості. (За М. Слободянюком).

КУПАЙЛО (КУПАЛО) - давньоукраїнський бог родючості, врожайного літа, лікарських рослин та добробуту. Свято К. з масовими ігрищами, поклонінням вогню й воді відзначалося в ніч з 23 на 24 червня. До святкового ритуалу входило: запалювання ЖИВОГО ВОГНЮ (від тертя дерева об дерево), плетіння дівчатами вінків і кидання їх у воду, стрибання через вогонь ("очищення"), прикрашання худоби вінками й дзвіночками, спалювання опудала МАРИ (смерті), одягання масок з метою "обманути злих духів" і-т. п. Вважалося, що зібрані в купальські дні лікарські рослини мають найбільшу цілющу силу. З XIV ст. день К. стає великим народним святом в українській обрядовості. (За О. Афанасьєвим, П. Трощиним).

КУРЯЧИЙ БОГ - камінь, грубо оброблений під вигляд уявлюваного "Перунового молота", що його вивішували у курниках як засіб проти захворювання домашньої птиці. Пізніше К. Б. називали всілякий камінь з отвором. (За О. Афанасьєвим).

КУСТ - міфічний образ-тотем давніх білорусів. Свято утворилося на грунті української ТОПОЛІ. Свято відбувалося наприкінці весни як знак священної поваги до гаїв, лісів, дерев - усієї природи. Обиралася вродлива дівчина, яку заквітчували вінками й гілками та водили селом, в поле, на луки з піснями. Свято К. було своєрідним табу на вирубування дерев, нищення природи. В образі К. відбилося первісне уподібнення людини своєму тотему - дереву. (За М. Слободянюком).

КУЯВІЯ - одна з першоназв стародавньої України; згадується в працях арабських географів Ал-Балхі, Ал-Істархі, Ібн-Густе як одне з царств України-Русі.
На думку більшості учених, К. - Київ, Київська земля.

До змісту