Василь ШУКАЙЛО
ЖУРАВЛИНА ПОРА

ЛИСТОК ТОПОЛІ, ПОСЛАНИЙ ГРОЗОЮ...

МАЛИЙ ВИСТОРОП. СПОГАД

В саду самотнім, вітрянім саду
про щось мені тополі лопотіли,
немов мене покликати хотіли
в країну снів, у зелень молоду,

туди, де ані мук, ані смертей,
де вічний шум оновленого листя,
де кров зелена в клені струмениться,
що міцно в землю вріс, немов Антей.

В зеленім царстві тім я богував,
літав, мов птах, між вітами й віками,
й півонії спліталися вінками,
і кущ бузку свій трунок дарував, -

й жага солодка сповнювала груди
в передчутті шляхів і див нових...
Тоді, малий, я знати ще не міг,
що щастя - ось воно, і більше вже не буде.

*

Листок тополі у поштову скриньку
влетів, із ночі посланий грозою,
щоб сповістити, що настало літо,
що в темнім лузі достигають роси
і косять трави леза блискавиць,
а в нетрях черемхових солов'їхи
нові пісні висиджують в гніздечках,
і гострі зорі зірко заглядають
в зіниці їх стривожених очей.

Казки веселі сонними ночами
на лісових галявинах пустують,
і де вони вкололи босі ніжки -
суниць краплини в мураві горять.
Дуби кремезні вийшли на узлісся
та й думають свою козацьку думу,
а дика качка виплива на воду
із табунцем пухнастих сонценят.

Листок тополі, посланий грозою,
мені про літо вранці розповів,
і на душі так сумно-сумно стало,
що я давно вже в осені живу.

*

З полів зійшла серпнева спека,
ясна туманиться блакить,
і день стоїть, немов лелека,
що завтра в ірій відлетить.

Виводить лісова стежинка
до верб заснулих край села...
А осінь лагідна, мов жінка,
що на побачення прийшла.

*

Зимою дихає ясний осінній ранок.
Скінчився літа сонячний бенкет.
І тільки листя золотий букет
поклав ще з ночі хтось мені на ґанок,

мов спогад про розмови до зорі,
про юний шал і стугоніння крові...
Ті дні - уже листочки паперові
в пожовклому моїм календарі.

*

Розносить осінь золоті листи
далеким невідомим адресатам,
і шелестить в листах отих: "Лиш ти,
лиш ти, лиш ти..." Лиш тиша й небеса там,
в тих мовчазних задуманих лісах,
і я цієї тиші не порушу.
Летить над полем перелітний птах,
замкнувши до весни співочу душу.

Летіть, листи! Діброво, шелести,
моя печальна вітряна діброво.
Мені вже час за обрій відплисти,
куди твоя не долинає мова,

бо всі листи твої - вже не мені,
бо всі слова у них - вже не для мене.
Бринить лелечий клекіт вдалині,
мовчать в сумних лісах безлисті клени.

Летіть, листи!
Діброво, шелести...

*
В. Д.

Така мала, нечутна відстань -
з весни - і знову до весни, -
а вже новим веселим листям
струмують в небо ясени.

А вже над жовтим лугом пісня
дзвенить - і та, і мов не та,
а вже в мажор весняний
пізня
печаль осіння заліта.

Так непомітно, час від часу,
минає час. Минулий час.
І ці незграбні викрутаси,
либонь, такі смішні для Вас.

Ну, що ж, посмійтесь! Я, їй-Богу,
Вас засмутити не хотів, -
мов той листок, що до порога
з минулих весен залетів.

*

Серпень наближається до схилу,
сонечко вже гріє - не пече.
Відшуміло літо, відшуміло,
вересень торкає за плече.

І йому, немов старому другу,
я вітально руку простягну.
Осене моя шістдесят друга,
що несеш в мою самотину?..

2001

*

У Києві без тебе
волами дні бредуть,
у Києві без тебе
каштани не цвітуть.

У Києві без тебе -
самотність людних площ,
у Києві без тебе -
з ясного неба дощ.

У Києві без тебе -
і у маю зима,
у Києві без тебе -
і Києва нема.

*

А вітри з усього світу білого
позлітались осінь роздягать.
Язичками листя незлетілого
щось мені тополі лопотять.

Щось мені та осінь наговорює,
кличе, кряче вороном сумним.
А вітри летять кудись в історію,
в невідомість, неминучість, дим...

*

Світанком росяним імлистим
пройди алеєю навскіс -
і золотим осіннім листом
впаде до ніг тобі мій лист.

Візьми, зігрій його в долонях -
і я в думки твої примчу,
і стрепенуся, наче сонях,
що дотик сонечка відчув.

*

Дитино Всесвіту, кармінова трояндо,
закохана у це безоднє небо,
у теплий дощ, у промінь золотий,
у тихий легіт, що цілує ніжно
твої довірливі цнотливі пелюстки,
нашіптує слова тобі ласкаві
і стан тонкий торкає обережно,
навіюючи давні, любі сни, -

скажи, невже ти створена для того,
щоб ніж садівника тебе нещадний
від рідного коріння відділив,
прирікши на повільне умирання
твій пишний цвіт, твою духмяну вроду,
розкриту для любові і добра?..

Не скажеш ти, бо і сама не знаєш,
що поряд із красою ходить смерть,
яка знавцем краси себе вважає
затим, що є володарем її.

*

Юні клени скидають листя
в сумовитій нічній діброві -
і стоять вони проти місяця,
мовби легіні чорноброві.

А русяві стрункі берізоньки
паленіють, мов жар, від сорому -
і скидають, скидають ризоньки
перед кленами в царстві сонному...

ПІСНЯ

Хочеш, мила, місяцем стану,
вийду, гляну на ту межу,
край вікна твого вартою стану,
тихий сон твій постережу?

Хочеш, мила, жайвором стану,
підіймуся в сонячну вись,
розбуджу тебе піснею зрану,
тільки ти навстріч усміхнись!

Хочеш, мила, леготом стану,
в сад вишневий твій прилечу,
обів'юся круг твого стану,
найдорожчих слів нашепчу?

Хочеш, мила, явором стану
над водою в темнім гаю,
дивуватись не перестану
на чудову вроду твою?

Хочеш, мила, -
долею
стану?..

До змісту Василь ШУКАЙЛО "ЖУРАВЛИНА ПОРА"