Життя і діяльність Дмитра Барабаша припадають на час найбільшого розквіту слави Петра Сагайдачного. Але успіхи славетного гетьмана стали можливими лише тому, що він зумів організувати й об’єднати навколо себе когорту талановитих козацьких командирів. Дмитро Барабаш – один з них, хоч і не завжди і не у всьому погоджувався з гетьманом. Письмових джерел про цього талановитого сподвижника Сагайдачного залишилося досить мало. Але з того, що маємо, гетьман Дмитро Барабаш виступає славним морським лицарем і флотоводцем України.
Звідки походить, де навчався і коли розпочав козакувати Дмитро Барабаш, невідомо. Та на Січі козаком він був тямущим, освіченим і входив до числа кращої запорозької старшини, брав участь у всіх морських походах Сагайдачного.
У 1616 році, після завершення тривалого морського походу Сагайдачного на Кафу, Трапезунд і Синоп стосунки поляків з турками надзвичайно ускладнилися. Польща, не маючи військових сил протистояти Турецькій імперії і занепокоєна значним зростанням сили українського козацтва уклала під Яругою угоду з турками, більшість статей якої мали антикозацьку направленість. На виконання підписаної угоди, Річ Посполита вирішила створити урядову Вільшанську комісію, яка мала виробити заходи приборкання запорозького лицарства. А з ним і України.
Польща, уладнавши таким чином свої стосунки з Туреччиною, розпочала підготовку до війни за трон московського царя.
Приготування польського королевича Владислава до походу на Москву та його мобілізаційні заходи викликали у козацькому середовищі зіткнення інтересів прихильників поміркованої пропольської лінії на чолі з Петром Сагайдачним і „непоступливих” полякам козаків, яких очолив Дмитро Барабаш.
Позиція останніх взяла верх і весною 1617 року Дмитро Барабаш був обраний гетьманом.
Новий провідник запорожців вирішив скористатися з військових приготувань поляків і нагадати їм про значення козацької служби. У листі від 31 травня 1617 року до короля Сигізмунда ІІІ він делікатно повідомляв йому, що козаки взяти участь у поході королевича зможуть лише при умові, коли їм король розв’яже руки... для морських походів. Мотивація у Барабаша була невибаглива – загальне зубожіння козаків: „коли оказія до служби вашої королівської мосці і Речі Посполитій з’явиться, нічим до відсічі стати”. В цьому ж листі гетьман нагадав королю, що саме його козаки розігнали татарську орду, яка безкарно було дійшла до Богуслава.
Певно, що аргументи гетьмана не були сприйняті королем. Варшава в підготовці походу на Москву ставку зробила на Сагайдачного. Невдоволений таким рішенням поляків, Дмитро Барабаш провів козацьку раду в Черкасах і заявив, що їм “в Московської держави землю не ходити” та відмовився взяти від посланців королевича гроші і сукно. Не зважаючи на заперечення Петра Сагайдачного Дмитро Барабаш проголосив морський похід у Чорне море.
Сформувавши флотилію із 100 чайок, Барабаш вийшов в Чорне море і взяв курс на Босфор.
Турки дізнались про похід козацького флоту і на оборону свого узбережжя направили цілу ескадру, відкликану з Середземного моря. Флотилія Барабаша атакувала турків і таки прорвалась до Босфору. Козаки смерчем пройшлися по передмістях турецької столиці, взяли чималі трофеї і визволили декілька десятків невільників.
Похід Дмитра Барабаша Чорним морем завершився щасливо. Але турецький султан вирішив покласти цьому край і наказав своєму командувачу військ у Волощині і Молдавії сплюндрувати територію Війська Запорозького. Іскандер-паша пішов походом в Україну, але, дійшовши до Поділля та не маючи на більше сил, уклав з козаками мир у вересні 1617 року в місті Буші.
Похід Іскандер-паші в Україну і конфлікт з поляками призвели до того, що на козацький раді Дмитро Барабаш, як раніше Сагайдачний, склав свої гетьманські повноваження.
В історії вітчизняного флоту залишився відомим лише один самостійний морський похід Барабаша. Але й з ним він навічно вписав своє ім’я в ряд визначних флотоводців України, і воно належить морській історії України.
Барабаш дбав про флот і своїх козаків, їхні сім’ї й умови життя. Прикладом цього може служити якимось чином збережене розпорядження Дмитра Барабаша переяславському старості повернути землю козакові Лукашенкові, яку, поки той ходив походами, несправедливо відібрав у нього пан Саченко.
Вияв такої справедливості в ті непрості часи багато в чому може характеризувати як самого гетьмана, так і причини довіри до нього козацької маси і обрання гетьманом.
На жаль, як склалася подальша доля цього гетьмана-флотоводця історія свідчень не залишила. Але, враховуючи його лицарський характер та ті бурхливі часи, нема підстав вважати, що Дмитро Барабаш відійшов від справ. Вірогідно, як і більшість козацької старшини, він поклав своє життя на жертовний алтар боротьби за волю і права свого козацького народу.
Ім’я гетьмана Дмитра Барабаша має зайняти гідне місце в ряду найвидатніших флотоводців нашого народу.