Олександр Пономарiв
УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС —
ПОВЕРНЕННЯ ДО НАЦІОНАЛЬНИХ ЗАСАД

Після публікації звернення Всеукраїнського товариства «Просвіта» до громадськості на підтримку Проекту нової редакції «Українського правопису», затвердження якого Президент відклав через «шалену кампанію проти повернення нашого правопису до національних засад», яку очолили два академіки: мовознавець, відомий зближувач мов за Радянського Союзу В. Русанівський та неабиякий дилетант у мовно-правописних питаннях історик-археолог Петро Толочко. Авторів правописних змін (як у сумнозвісні 30-ті роки минулого століття» називали «шкідниками на мовному фронті», «самозванцями», «підлабузниками діяспори» і навіть «малахольними прохвесорами».

Редакція «УС», як і більшість патріотично налаштованих українських мовознавців, сприймає запропоновані зміни позитивно і має намір запровадити їх у правопис мови часопису.
Для ознайомлення читачів з пропонованими основними правописними змінами надаємо слово докторові філологічних наук, професорові Олександру Пономареву (Український правопис — повернення до національних засад. — ВЦ «Просвіта», 2003.-С. 18-22).

Питомі слова та давно засвоєні запозичення

1. Якщо іменник виступає у формі родового відмінка однини, то пів з ним пишемо окремо: пів аркуша, пів віку, пів години, пів десятка, пів дороги, пів кілометра, пів огірка, пів світу, пів яблука, пів Азії, пів України, пів Києва. Цим установлюємо єдине правило написання пів замість уживаних досі трьох: півгодини, пів-Києва, пів'яблука.

2. У деяких словах перед приголосними н та р на початку слова пишемо и: инакше, иноді, инколи, инший, инакодумець, иншомовний, инородець, инопланетянин, переинакшити, индик, иній, иржа, иржавіти, иржати, ирій (про вирій), ирод, икати, икавка (пор. гикати, гикавка). Приклад: «Сірі гуси в ирій, ирій По чотири, по чотири полетіли (Тарас Шевченко).

3. У родовому відмінку однини іменники третьої відміни, що закінчуються на -ть з попереднім приголосним, а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь мають закінчення -и; вісти, незалежности, радости, чести, смерти, чверти; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси. Усі инші іменники мають закінчення -і; боязні, галузі, осі, печі, подорожі, тіні, сталі та ин.

У давальному та місцевому відмінках однини всі іменники третьої відміни мають закінчення -і: вісті незалежності, радості, любові, ночі, подорожі, сталі, тіні. Приклади: «Не завидуй багатому: багатий не має ні приязні, ні любови, — він все те наймає» (Тарас Шевченко);

«Поет не боїться від ворога смерти, Бо вільная пісня не може умерти» (Леся Українка).

4. Іменники четвертої відміни в родовому відмінку однини мають закінчення -и: галченяти, голуб'яти, дитяти, козеняти, курчати,коліщати; імени (ім'я}, племени (плем'я!, вимени (вим'я), тімени (тім'я). У давальному та місцевому відмінках усі ці іменники закінчуються на -і: галченяті, голуб'яті, козеняті, курчаті, коліщаті; імені, племені, вимені, тімені. В орудному відмінку іменники з суфіксом -єн- мають паралельні форми: іменем і ім'ям, племенем і плем'ям, вименем і вим'ям, тіменем і тім'ям. Приклад: «Послав послами до Латина Од імени свого і чина» (Іван Котляревський).

5. Назви населених пунктів у родовому відмінку однини мають закінчення -а, -я:

«Берліна, Вашингтона, Воронежа, Житомира, Кременчука, Лондона, Луганська, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Пекіна, Пскова, Севастополя, Стамбула, Тернополя, Харкова (але за традицією Риму).

У складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що в родовому відмінку закінчується на -у, -ю, пишемо -у, -ю: Зеленого Гаю, Кам'яного Броду, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу, Широкого Яру тощо.

У розмовному мовленні деякі назви населених пунктів можуть мати паралельні закінчення -а, -я та -у, -ю: Лондона і Лондону, Оренбурга і Оренбургу, Парижа і Парижу, Стамбула і Стамбулу тощо.

6. У деяких топонімах України та прізвищах українців відповідно до вимови й походження їх пишемо ґ: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Горонда, Уґля (села на Закарпатті); Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґердан, Ґжицький, Ґиґа, Ґойдич, Ґонта, Ґула, Ломаґа, Мамалиґа та ин.

7. Особові імена чоловічого роду м'якої групи на -р відмінюємо так, як решту іменників цієї групи: лікар — лікаря, кл. лікарю!, Ігор — Ігоря, кл. Ігорю! Лазар — Лазаря, кл. Лазарю! (як коваль — коваля, кл. ковалю!, Василь — Василя, кл. Василю!). Імена по батькові — відповідно Ігорьович та Лазарьович, як Васильович (а не Ігорович і Лазарович).

СЛОВА ИНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

8. Літеру й пишемо в загальних та власних назвах після літер д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч (щ), ш, р (так зване «правило дев'ятки») перед наступною літерою, що позначає приголосний звук, крім й: дилема, жирафа, зигота, ритміка, символ, титан, цикл, чичероне, шифр, Диксон, Жиронда, Зиґфрид, Рив'єра, Сидней, Тибр, Цицерон, Чимароза, Шираз. Цим поширюємо «правило дев'ятки» на всі назви — загальні і власні, й усуваємо подвійні написання на кшталт Дізель (німецький винахідник) і дизель (двигун внутрішнього згоряння); Сірінга (давньогрецька німфа) і сиринга (сопілка); тіролька (мешканка австрійської провінції Тироль) і тиролька (вид капелюха) тощо. У чинному правописі з цього правила існує дуже багато винятків, тож пропозиція спрощує написання.

9. Иншомовні дифтонги аи, ои, о» передаємо в українській мові переважно через ав: авгур, авдит, авдиторія, авдієнція, авдіовізуальний, авкціон, автентичний, автобіографія, автомобіль, автотренінг, автохтон, астронавт, інавгурація, лавр, лавреат, мавзолей, павза, фавна; Австралія, Австрія, Таврія; Август, Аврора, Фавн та ин. Приклад: «На все добре, тишо авдиторій, На все добре, гаморе перерв!» (Василь
Діденко).

10. Літеру h, грецьку літеру у початковий придиховий звук, відтворюваний надрядковим знаком (...), передаємо українською літерою г: габілітація, гармонія, гектар, гелій, герменевтика, гербарій, гідрографія, гімназія, гімнастика, гінді (одна з мов Індії), голдинг, гонорар, горизонт, граматика та ин.; Гавана,. Галле, Гельсинкі, Гемпшир, «Гілтон» (готель), Гіндустан, Ісфаган; Гавел, Гаммер, Ганс, Гаррі, Геєрдал, Гектор, Гельмут Гекуба (Гекаба), Гелена, Гомер, Горст, Тофман, Гумбольдт, Йоганнеста ин.

Літеру g у загальних назвах та у власних географічних назвах на письмі, як правило, передаємо літерою г; агент, агітатор, агресія, багаж, газ, гараж, гарантія, гастролі, гвардія, генерал, геній, глобус, граната, інтелігенція, магістр, навігація, прогрес, регулярний; Англія, Бельгія, Гамбія, Гвінея, Гренада, Греція, Грузія, Катанга, Парагвай, Рангун, Чикаго та ин.

В антропонімах (особових іменах та прізвищах) відповідно до д у мові-джерелі пишемо ґ, а відповідно до п — г: Верґілій, Вільгельм. Геґель, Ґемінґвей, Гендель, Васко да Ґама, Магатма Ґанді, Федерико Ґарсія Лорка, Ґрета Ґарбо, Едвард Ґриґ, Віктор Гюґо тайн.

11. Замість -іа- пишемо -ія- не лише в кінці, а й усередині слів: артеріяльний (пор. артерія), геніяльний, діялектика, діяспора, індустріялізація, маніякальний (пор. маніяк), матеріял (пор. матерія), тіямін, фіялка тощо.

12. У загальних назвах иншомовного походження подвоєння приголосних зазвичай не зберігаємо: абревіятура, акорд, акредитив, анали, аташе, бал, балада, бароко, бона, бруто, інтермецо, кілер, колега, колі (порода собак), лацароні, лібрето, лобі, мадона, мира (запашна смола, корінь тут той самий, що й у слові миро, отже, не мірра), нето, оперета, піца, піцикато, піянісимо, ралі, саміт, спагеті, стакато, сума, тона, фортисимо, шасі; гуни, нормани, фіни, хети та ин. У винятках із цього правила щодо загальних назв подвоєння зберігаємо лише там, де воно відбиває вимову подовженого приголосного: ванна, манна тощо.

13. Уникаємо подвоєної йотації в словах на взірець вая (листок папороті), єна (грошова одиниця Японії), конвеєр, лояльний, мая (група індіянських племен), параноя, плеяда, рояль, саквояж, секвоя, феєрверк, фоє, юдей; ГеєрдаЛ) Ґоя, Мая, Меєрхольд, Німеєр, Феєрбах, Хаям; Гаваї, Ємен, Єрусалим тощо.

14. У словах грецького походження (th) в переважній більшості випадків передаємо літерою т: антологія, антропологія, аптека, астма, бібліотека, гіяцинт, дифтонг, еритроцити, естетика, етика, етил, лабіринт, математика, метатеза, метод, ортодоксальний, ортопедія, ортофонія, партеногенез, патетика, пітекантроп, пітон, ритм, таласоїд, талом, театр, терапія, теза, тезаврус, теїзм, тема, теогонія, теологія, теорема, теорія, терми, термос, терпентин, тимін, тіосульфат, торакс, тромб, трон, туя; Амальтея, Прометей, Талія (муза), Текля, Теофіл, Тесей; Бористен, Еритрея, Ітака, Лета, Термопіли та ин.;

літерами т і ф (порівняно нечисленні варіянти з ф неприродні, бо з'явилися після втручання в правопис позамовних чинників у рамках теорії та практики наближення української мови до російської): анатема (анафема), апотеоза (апофеоз), аритметика (арифметика), дитирамб (дифірамб), етер (ефір), катедра (кафедра), логаритм (логарифм), міт, мітологія (міф, міфологія), маратон (марафон), ортографія (орфографія), ортоепія (орфоепія); Атени (Афіни), Атон (Афон), Гетсиманський (Гефсиманський), Голгота (Голгофа), Етіопія (Ефіопія), Картагена (Карфаген), Коринт (Коринф), Партенон (Парфенон), Теби (Фіви), Тесалія (Фесалія), Тракія (Фракія); Атена (Афіна), Голіят (Голіаф), Демостен (Демосфен), Естер (Есфір), Пітагор (Піфагор), Саваот (Саваоф), Теміда (Феміда), Темістокл (Фемістокл), Теокрит (Феокрит), Теофан (Феофан), Юдита (Юдіф);

у власних іменах людей співіснують фонетичні варіянти, зумовлені різною традицією передавання цієї грецької фонеми:

Опанас, Панас, Атанасій (Афанасій), Агатангел (Агафангел), Марта (Марфа), Матвій (Матій) Методій (Мефодій), Тадей (Фадей), Тимофій і Тимотей, Федір і Теодор, Теодосій, Тодось (Феодосій). Ще один приклад: «Наука по катедрах кульгала або дрімала (Іван Нечуй-Левицький).

15. Апостроф у загальних і власних назвах ставимо перед літерами я, ю, є, ї після приголосних б, п, в, м, ф, г, ґ, х, к, ж, ч, ш, р: б'ювет, б'юджет, б'юро, вестиб'юль, п'єдестал, п'юре, інтерв'ю, м'юзикл, курф'юрст, к'ювет, к'юре; В'юртемберг, П'ємонт, М'юнхен, К'яхта, Х'ярма, Рив'єра; Барб'юс, Б'юффон, П'єр, Женев'єва, М'юллер, Ґ'юнтер, Монтеск'є, Руж'є, Алабаш'ян; після кінцевого приголосного в префіксах і частинах складного слова: ін'єкція, ад'юнкт, ад'ютант, кон'юнктивіт, об'єкт, суб'єкт, пан'європейський, транс'європейський, фельд'єгер.

16. Не відмінюємо іменників з кінцевим -о, коли перед ним стоїть инший голосний: радіо, Онтаріо, Базиліо, Маріо; але пальто — пальта — пальтом — (у) пальті, так само б'юро, депо, кіно, метро, ситро, Анджело, Роберто (пор. Гаврило, Кирило, Петро).

17. Нарешті, пропонуємо усунути усталену помилку. Пишемо ін'єкція, об'єкт, суб'єкт, траєкторія, тож і однокореневе проект (від лат. injecto—«вкидаю», jactio — «кидаю») треба писати саме так, а не проект.

Олександр ПОНОМАРІВ,
доктор філологічних наук, професор Київського
Національного університету імені Тараса Шевченка