Олекса Pізниченко
Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?

БУВАЛЬЩИНА ПРО ДВОХ ПОДОРОЖНІХ

І. БУДЬМО!
Перша особа множини наказового способу

Запишімо (можна сказати й залишмо) поки що обіч московські омоніми ЕСТЬ, КАК, КАКОЙ та подібні слова КУШАТЬ - КУШТУВАТИ

Розгляньмо пропозицію Москаля "БУДЕМ КУШАТЬ". Якби він сказав чи "покушаем", чи "поедим", все одно Козак мав право здивуватися, перепитати: "Коли?" Бо ж тут неозброєним оком видно, що ці слова стоять у майбутньому часі. По-московськи можна ще сказати "ЕДИМ", а це Козака теж би здивувало, бо вони ще не їли, тільки збиралися: МЬІ ЕДИМ=МИ ЇМО-теперішній час.

Козак же сказав просто і ясно "їжмо!" Це є наказовий спосіб, мос. повелительное наклонение. І якраз першої особи множини. Тієї особи, яка у мові Москаля уже зникла, вигасла, загубилася! Геніальний наш мовознавець -знав понад 90 мов!- академік Агатангел Кримський (1871-1942) у своїй розлогій науковій праці, писаній у Бейруті в кінці минулого століття, про цю українську перлинку сказав так: "Відомо, що в малоросійській говірці до цих пір повністю збереглася особлива форма для наказового способу 1-ої особи множини і чітко розрізнюється за змістом і вживанням від дійсного способу. Ніхто ніколи не змінює БУДЬМО БРАТАМИ з БУДЕМ БРАТАМИ, ТІКАЙМО з ТІКАЄМО, ВТЕЧІМ з ВТЕЧЕМО. ХОДІМО з ХОДИМО. ЗАБЕРІМ з ЗАБЕРЕМО і т.ін." (А.Ю. Кримський,..Твори у п'яти томах, Київ, 1972-1973, т. 3, стор. 36-37).

А ось як пишуть самі радянські мовознавці: "У московській мові 1-ша особа множини наказового способу збігається з формою 1-ї особи множини теперішнього часу або простого майбутнього з наказовою інтонацією ВОЗЬМЕМ, ПОЧИТАЕМ. СКАЖЕМ…" (М.Я. Брицин та інші, "Порівняльна граматика української і російської мов", Київ, 1987 р. стор. 189).

Як бачите, їм не можна було відверто сказати чи наголосити на тому, що московська мова втратила чи не зберегла, а отже, не має форми наказового способу 1-ї особи множини. Мовознавчі сексоти одразу ж сигналізували б до ЦК єдиної і найріднішоі тоді партії про таке святотатство авторів підручника. І довелося б їм розпрощатися з роботою або їхати "в края не столь отдаленные".

Далі наші автори-мовознавці цілком слушно зауважують:

- "Проте, форма 1-ї ос. мн. наказового способу може утворюватися ще й приєднанням до неї флексії 2-ї особи множини - ТЕ, коли звертаються до багатьох осіб: ВОЗЬМЕМТЕ, ПОЧИТАЕМТЕ, СКАЖЕМТЕ, ЕДЕМТЕ".

Наш Козак сказав би про це: "І правду кажуть люди, що москалі великі плутаники-першу особу утворювати з допомогою другої! Ну і ну!"

Не зайвим буде скласти для наочности таку табличку, зручну для користування на уроках.

Гадаю, треба орієнтувати учнів на те, що це унікальна, виняткова перлинка нашої мови, і її треба всіляко підтримувати. Треба огуджувати і картати тих, хто на письмі вживають форми: подивимося, розглянемо замість: ПОДИВІМОСЯ!, РОЗГЛЯНЬМО! тощо. Треба також звертати увагу учнів на чергування И/І-СПИ/СПІМО. Оце - І - у множині виникло з -"Ъ-: ХОДИМО! НАЙДІТЕ! тощо.

Ця риса надзвичайно цікава, бо продовжує розрізнення звуків И та І, яке деякі західно-слов'янські мови втратили. До речі, на це чергування мало дослідників звертають увагу, бо в їхніх мовах, як правило, і в однині, і у множині пишеться одна літера І та вимовляється один звук: (І). Наша ж мова пронесла це чергування через тисячоліття:

ходИ/ходІмо!; пишИ/пишІмо!; бережИ/бережІмо! і т.д.

І ще одне обминути не можу. Є досить популярна книжка Ф.П.Філіна "Происхождение русского, украинского и белорусского языков" (Л., "Наука", 1972). Автор, відомий мовознавець, широко розглядає розходження у всіх трьох мовах. Так ось, він майже не звертає увагу читачів на цю рису. Він назвав один із трьох розділів, які присвячено дієслову (437-468 стор.) так: "Форми 1-ої особи множини теперішнього та майбутнього часу". Тут він жужмом розглядає закінчення першої особи мн. у різних мовах. Зауважує таке:

"Форма -МО поряд з - МЪ зустрічається в пам'ятках давньоруського періоду... Це - МО ми не можемо приписати впливу старослов'янської мови, тому що в старослов'янській мові нормою була форма - МЪ ". (стор. 487).

Але все ж мимо його волі в одному місці проскочила правда про наше - МО. На початку цього розділу є така фраза: "...а - МО може безпосередньо відображати індоєвропейське -МО". Отже, запам'ятайте це визнання! Воно означає, що наше закінчення - МО (ЇЖМО, БУДЬМО, ПИЙМО, П'ЄМО, ХОДИМО тощо) є чистим продовженням індоєвропейського, себто орійського-арійського - МО. І збережене воно пречудове в устах усіх українців!

Світлої пам'яти Вячеслав Чорновіл разом з РУХом два чи три роки тому по всій Україні розвішали гасло, таке символічне, таке пророче для нашого народу: "БУДЬМО!". Воно переросло значення лише тосту. Воно символізує незнищенність нашого народу і віру у своє майбутнє!

Л.А. Булаховський ("Исторический комментарий к литературному русскому языку". Изд. "Рад. Школа", К.. 1939р., §26, стор. 156) зауважує:

"У формах 2-ої особи множини -33-, що є особливістю для І та II класів, витіснене закінченнями 2-ої особи однини в паралель відношень у III і IV класи: несите, ведите, толкните замість старих НЕСЪТЕ, ВЕДЪТЕ, ТОЛКНЪТЕ".

Увага! Цікаво, що оце "В у московській мові змінилося не в Е що було б закономірним, а в И (і) (як в українській!): ВЕДИТЕ, ТОЛКНИТЕ, або зникло взагалі: БУДЬТЕ, СТАНЬТЕ.

Перехід в -Й- свідчить, що ці слова запозичувалися з нашої мови, коли уже в українській відбувся перехід Ъ в І.

У всякому разі, цією рисою наша мова старіша за московську.

Далі

До змісту