Олекса Pізниченко
Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?

ВІРШІ ПРО МОВУ

Про що річчина річ?
(Вступ до циклу "Наодинці з Богом)

Є РІЧ і є РІЧ.
Є РІЧ духовна, людська, себто МОВА, себто - СЛОВО. І коли Євангеліє говорить: "І було Слово Богом...", то це значить що РІЧ була Богом.
І є РІЧ матеріальна, оті РЕЧІ, що нас оточують, що складаються з РЕЧОВИНИ, що є РЕЧОВИМ доказом існування нашого на Землі сій. Зв'язок між цими РЕЧАМИ-РІЧАМИ такий, що речовина являє собою згустки енергії, себто, теж нематеріальну РІЧ...
РІЧКА - це оречевлена РІЧ планети, РІЧ Землі, звернена до нас, до людей, дітей її. РІЧКА - це голос, це соло, це солоспів Природи.
РІЧКА - це говірка, субстанція, напівдуховна (бо може бути парою! випаровуватись!), РЕЧОВИНА, видихнута, вивержена, виРІКНУТА Землею із нутра своїх надр, із денця потаємного Душі і Тіла свого.
Кожна окрема Річка - це діалект, говірка окремого обшару Землі, окрема РІЧ мовлена. Є говірка Амазонки, і є говірка Дунаю, є говірка Темзи і є говірка Дніпра-Славутича.
А є говірка мого БОГУ. Річка ця є серединою для мого краю, що був колискою для оріїв - аріїв - венетів - антів - русів-українцІв -індів - хетів... Кажуть, що також і воду, вологу називали мої предки БОГОМ 1. Тож сама назва Річки є священною, як є ГАНГ священним для індусів. Вдумайтесь у цю назву: БОГ. Б О Г... 2
Звичайно, слово Д А Н А в іранських мовах означає і воду, і біг, бігання", як і наш БІГ-БОГ. Тож недаремне, ненавмисне по обидва боки Богу ми маємо по дві величезні річки, чиї назви походять від слова ДАНА: ДУНАЙ і ДНІСТРО (ДАНА-СТРІС) та ДНІПРО (ДАНА-ПРІС) і ДОН.
Це є ще одним свідченням того, що народ наш займав ці терени справіку, споконвіку, що на всьому цьому обширі звучала одна мова, одна РІЧ.
Біг Річок із краю в край, із століть у тисячоліття - це вічний водообіг, кровообіг "Землі нашої. Цьому не було би спину, якби ми не били Природі ножем у спину, не відаючи, а коли й відаючи, та забуваючи, що влучаємо цим ударом і у свій РІД.
Природі заціплює рота. Землі відбирає РІЧ, МОВУ: чахнуть, затухають РІЧЕЧКИ, замулюються ДЖЕРЕЛА, живі голосники Земного ГОРЛА. Замулюються ГОРЛА і болотіють ГИРЛА Річок. Навіть колишній РИК на порогах, брояках не годен стати КРИКОМ, бо ми ті пороги затопили.
Діалог Роду людського з Природою загрожує стати монологом когось одного, але вже збожеволілого. Бо ми забуваємо у пишноті своїй, що не Природа при Роді людському, а РІД наш при ПРИРОДІ.
Де поділися молочні і медові Ріки? Та ще й з кисільними берегами? Залишилися РІЧИЩА, РОВИ, ЯРИ, КАНАВИ-КАНАЛИ. Конають РІКИ з року в рік: канави творяться із РІК...
Проводячи безліч годин наодинці зі своїм Богом, я вслухався у його мову, я намагався переказати словами нашої мови його РІЧ.
Його мова співзвучна нашій душі, бо ми створені по Його образу і подобі. Його душа вдихнута в наше тіло.

1) Про давність слова БОГ (БІГ) свідчать наші слова: Бігме, бігма, бігматися, богматися, спасибі, дайбі, присійбі, ійбо, біжник, божба, богувати, збіжжя, небіж, небіжчик, убогий, пробі, богун, бодай тощо.

2) "СЛОВНИК ГІДРОНІМІВ УКРАЇНИ" (Наукова думка, 1979 р.) подає ще такі назви з коренем БОГ, БІГ: (числа - кількість річок-водойм з такою назвою) БІГ-2, БІГАЧ-5, БІГУНЬКА-3, БІГУН-2, БІГУЧА-3, БІЖ - 5, БІЖЕНИЦЯ -2, БОГДАН(ка). 11, БОГДАНІВКА -8, БОГДАНІВСЬКА - 3, БОГДАНОВА -2, БОПВКА -2, БОГІВЩИНА -3, БОГОВА -2, БОГОВЕЦЬ -5, БОГОВИЙБРІД -З, БОГОДУХОВА -6, БОГОДУШНА -4, БОГОРОДИЧ -4, БОГОРОДИЧНИЙ -З, БОГУСЛАВКА -3, БОГУШ -4, БОГУШІВКА -2, БОГУШНИК -2, ВОЖЕНИЙ-2, БОЖЕНИК - 2, БОЖКА - 2, БОЖОК - 3.

НАШ КРАЙ - ЦЕ РАЙ

Діялось давно це - на початку світу:
став своїм народам Землю Бог ділити.
Кожному відкраяв щедро його долю,
та й присів собі спочити на престолі.
Глип - а осторонь вусаті та косаті
чемно так чекають небожата.
- Ох ти. Боже! - охнув Бог і так промовив:
"Що ж це ви занадто чемні, га, панове?
Я ж всю Землю поділив уже, покраяв,
ні шматочка в мене вільного немає..."

А вусаті і косаті кажуть: "Боже!
Лізти в очі сперед інших нам негоже.
Та й про землю нащо нам переживати:
неможливого нема для тебе. Тату!*'

"Що ж це діять? - каже Бог. - Ви гарні діти.
Де ж мені вас поселити? Де вас діти?
От що зроблю: вкраю вам я свого Раю -
Там і гори, і річки, і степ без краю!
Нате срібний ключ вам - відмикайте!

А іще-
ці золоті гостинці майте:

Ось ярмо - волів сивеньких запрягати.
Плуг, щоб землю пооравши, обробляти,
Ось сокира, щоб хати і храми ставить.
Чаша, щоб вином святкові дні пожвавить".

З того часу не один вже вік пролинув -
ми ж свій край зовемо досі - Україна.

Орем землю зводим храми і заводи
і боронимо Вітчизну від заброди,
бережем, лелієм Божого гостинця
і пишаємось, що всі ми - українці.

12.12.97

АНТІЯ-РУСЬ-УКРАЇНА

Земле рідна! Який тілотрус,
що за муки Ти зносити мала,
коли назви, линявши, міняла -
навіть згадувать, Мамо, боюсь!

КІММЕРІЯ, ДУЛІБЩИНА, АНТИ.
ВОЛИНЯНА і СКІФІЯ - Ти.
Кожна назва - мов кола із ДАНТЕ,
і усі їх судилось пройти.
Збувшись назви - другою натомість
Ти вкривалась болюче, як в схов,
на віки утрачавши свідомість
і до тями приходивши знов.

УКРАЇНО! З Дунаю до Дону
СКІФСЬКУ шкіру згубивши чомусь,
Ти воскресла пречисте зі скону,
на осердя наростивши "РУСЬ".

Переможно в "РУСІ", мов у шатах,
Ти у храм християнський ввійшла -
стали тяти Тя, пасинкувати,
обчухрали із м'ясом, дотла...

Як "ГЕТЬМАНЩИНУ" з Тебе здирали!
На паси розривавши, тягли...
А натомість підступно, помалу,
силоміць в "МАЛОРУСЬ" одягли.

Та тріщить г а м і в н а Твоя, Мамо!
Струпаки відпадають, мов лист.
Ти свідомо вертаєш до тями,
як щоразу верталась колись.

А на виразках твоїх одінням
роговіє не шкіра, а суть.
УКРАЇНА - ВКРАЇНА - КРАЇНА ~
так віддавна КРАЙ рідний зовуть.

16.10.1990

***

Я, їздець у безплатних трамваях,
я, купець кісточок і копит,
тиху радість у серці ховаю:

Україна збулася - і квит!
Ти була, ніби грушка-минушка,
і тебе обминав, хто хотів.
Я любив тебе, ще Попелюшку,
як Принцесу люблю й поготів!
Я не принц твій, моя Україно,
але принц тебе, знаю, знайде,
привітає цілунком уклінно
і тебе до вінця поведе!
1996

РІДНА МОВА

Не проходь мимо мови,
Мов не знаєш її!
Мов до неї хоч слово,
Але слово - її.

В неї лихо і скрута -
І твоя в тім вина,
Що недужа й забута
Дотліває вона.

Так, бува, породілля
Немовлятко своє
З переляку, з безділля
В дім малятки здає.

Покидає назавше,
Не бажаючи знать,
Пів серденька утявши.
Але пам'ять не втять!

Буде лишенько мати
На життєвім шляху,
В ній пробуджена мати
Зойкне "пробі" в страху.

А позбавлене ласки -
Що те бідне дитя?
Все життя, як поразка,
Все життя - без пуття...

Чи не так ти своєї
Мови зрікся здавна?
Тож, зустрівшись із нею,
Не проходь, не минай.
їй на скроню долоню
Поклади, сироті.
Мов їй лагідно: "доню",

Прокляни свої смішки,
Слово ласки скажи.
І до шапоньки ніжки
Шанобливо зложи.
1989

ПЕРШОГО ГРУДНЯ

Я маю паспорт УКРАЇНИ!
Приходьте, друзі, на коньяк.
Ми разом справим паспортини:
я вже не турок, я - козак!

Тисячолітній тризуб владний
з обкладки злотом мерехтить -
тому цей день такий парадний,
тому цей день такий святий!

Блакитножовтий прапор волі,
що ворогів лякав, як грім,
ввійшов потужно в наші долі
і осінив наш рідний дім!

У третьому тисячолітті
вже без москов і без варшав
державно, вільно, справжньо жити
нам Бог судив межи держав.

Тож вище келихи, панове!
За щастя вип'ємо, ачей
всміхнеться доля козакові.
За Україну!
Будьмо!
Гей!

1 грудня 1997

Далі

До змісту