Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки
"БЛАЖЕННІ ГНАНІ ЗА ПРАВДУ..."

ВІД РЕДАКЦІЇ.
Цей дикий випадок, що трапився недавно в одній із сімферопольських шкіл, розколов навпіл редакційний колектив. "Треба надрукувати прізвища всіх учасників цього конфлікту, нехай хулігани бояться хоч громадського осуду, якщо не міліції!" - вимагали одні. "Але ж чи етично проголошувати на весь Крим, на всю Україну прізвище вчительки, чию гідність брутально принизили перед її вихованцями? Навіщо жінці тепер все життя нести сором за того негідника, що перейшов їй дорогу?" - переконували інші. Врешті-решт колективна мудрість підказала: справді, не потрібна потерпілій така слава. Але розповісти про те, що сталося в школі, мусимо хо-ча б для того, щоб той, хто підняв на вчительку руку, добре собі затямив: оця газетна замітка - це готова заява до суду (незважаючи на те, що конфлікт уже спішно зам'ято). Залишилось тільки підставити прізвища...

Пані Ганна вишиває портрет Богоматері Володимирської (Вишгородської), святий образ якої дійшов до нас з кінця ХІ століття. Зрозуміло, що вишиває його жінка не перший рік (та ще й дотримуючись усіх канонів - перед неділею шити не можна). Але ж коли тоді, запитаєте, вишива-   ти - іншого вільного часу вчительська робота практично не залишає. А на це є канікули. Та ось до 10-річчя з дня незалежності нашої держави - 24 серпня на іконі має бути поставлений останній хрестик.

Разом з любов'ю до української вишивки передали Ганнусі мати та бабця ще й лагідну вдачу. Не випадково ж цей епітет не має точного російського перекладу - бо ця риса характеру здебільшого українська. Можливо, тому і не пішла пані Ганна працювати на журналістську ниву, хоча і закінчила факультет журналістики Київського університету. Але ж журналістська метушня, боротьба ідей, позицій, інтересів викликали деякий острах - боялась когось образити, перейти комусь дорогу. Тому і працювала вона деякий час в газеті коректором (пам'ятаєте, колись "Крымская правда" видавалася і українською мовою), а потім потягнулася   до дітей, до школи. Бо і власні синок та дочка навчалися в цій же сімферопольській школі під її невсипущим оком. А ще тому, що були тут українські класи, де затишно почувалися і учні, і їхні наставники: така вже повелася за цією школою слава. А вона ж, відомо, річ крилата.

Можливо, доля б ніколи не звела мене з пані Ганною, бо чимало є в Криму отаких самовідданих, сумлінних людей (лише із рідного села Ганни Майдано-Вербицького, що на Івано-Франківщині, у с. Теплівці поблизу Миколаївки ціла "діаспора" оселилася), але звів мене з вчителькою дивовижний і дикий випадок.

Перед Великоднем зібрала пані Ганна батьківські збори у своєму класі, вікна котрого виходили на пришкільний майданчик, за яким даленіло кілька кооперативних гаражів.
Готуючись до свята, цей майданчик та пришкільне довкілля з допомогою віників і грабель "вилизували" учні різних класів, і взагалі, одна із найновіших в місті, ця школа вже стояла прибрана, мов лялечка, в очікуванні світлої неділі. А дітлахи тим часом, поскладавши до купи робочий інвентар, виглядали зі зборів батьків, щоб разом йти додому.

Але не усім до вподоби отакий мир і спокій, не усім страсний тиждень смирення і каяття нагадує про швидкоплинність і відповідальність нашого земного буття. Дехто із нових "руських" або ж претендентів на це звання (що навіть страшніше) у боротьбі за "екологію" свого гаража здатний не тільки заплювати людську душу, але й взагалі на вчинки, що підпадають під статтю карного кодексу. Хоча, як побачимо далі, справа, здається, зовсім навіть не у гаражі, а у тій нетерпимості, яку сповідують деякі кримчани із "старшобратськими" замашками: можуть "по-сімейному" і ляпаса дати, і відповідною лексикою на "істинний шлях" наставити.

Почувши в коридорі гучний роздратований голос, пані Ганна вийшла із класу. На запитання: "Это ваши дети?" - вчителька відповіла по інерції українською, якою спілкувалася з батьками.

Незваний гість, вже не молодий кремезний чолов'яга, одразу ж підвищив тон на кілька регістрів:
- Да на каком это языке вы разговариваете! Нет такого языка и никогда не было. И государства Украины нет, сами ваши историки про это пишут. Все это - Россия! - надривався він, шаленіючи.

Пані Ганна перейшла на російську мову, але це вже не допомагало. Продовжуючи сварку вже суто політичного забарвлення, незнайомець повів її до гаражів, де завмерли перелякані діти. Розгублені батьки спостерігали за подіями у вікна класу. Вони теж побачили, як, показавши щось між гаражами (виявилося, хтось із численних нинішніх прибиральників висипав туди відро сміття),  чолов'яга  ухопив вчительку за носа і почав боляче його викручувати. А діти, які були поруч, ще й почули брудну вишукану матірщину на адресу своєї виховательки.

Пані Ганна розплакалась. Її ще ніколи так не ображали - жорстоко, незаслужено, принизливо. Чим вона завинила перед цим "господарем" життя, котрий дозволяє собі не лише нехтувати її людські права і гідність, але й гідність її народу, усієї держави, що годує його? Хто він, ця людина, що ненавидить свою країну, її мову і своїх земляків, але має  пристойний гараж і впевненість у своїй вседозволеності?
- Это очень уважаемый человек, - пояснили двоє чоловіків, що підійшли до гаражів після конфлікту.

Про те, що він таки дійсно "уважаемый", засвідчила і поведінка дільничного міліціонера, який оперативно зам'яв скандал, а наступного дня,  щоб вчителька раптом не написала відповідної заяви, прислав хулігана вибачатися.

На тому все поки що і скінчилося. Хоча ще не скоро загоїться у пані Ганни рана в серці. Ось і у дітей та їхніх батьків, свідків цієї дикої сцени, мабуть, надовго залишиться острах перед рідним словом, бо, виявляється, за нього можуть катувати ще й сьогодні, у рідній державі, на 10-му році незалежності.
...Святу Богородицю вибрали колись своєю покровителькою війська УПА. "Блаженні гнані за правду, бо їх є царство небесне", - сказано у Святому писанні. Та нам, грішним, все ж таки хотілося б, щоб не топталися по наших душах і у царстві земному.

Тамара СОЛОВЕЙ.

На фото: саме такий портрет-ікону  Богоматері Володимирської вишиває пані Ганна. Цікаво, а чи хоч якійсь іконі молиться її кривдник?

газета "Кримська Світлиця"

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ