 |
|
Просвіта
 |
 |
 |
 |
 |
|
|
ЛАЙЛИВІСТЬ — ЦЕ ХВОРОБА * * * У Росії віддавна переслідували за надмірну лайливість, але тільки тоді, коли вона спрямовувалася проти верховних правителів. Так, наприклад, за Соборним укладом 1649 року «непристойні слова» розглядали як державний злочин і могли покарати як за державну зраду аж до страти. Смерть обіцяв і складений у часи Петра І «Артикул воїнський», якщо хтось одважиться лихословити на царя та його родину. Згодом смертю карали навіть, за мат на адресу державних закладів та установ. Історія зберегла чимало свідчень розправ із лайливцями-вільнодумцями. Скажімо, 1732 року було замордовано на дибі дрібного чиновника, який одважився нецензурно висловитися про тодішню російську судову систему. Проте найжорстокішими були покарання, які чекали на того, хто нецензурно висловлювався про царські укази та вживав міцні вислови під час їх читання, а також "використовував не за призначенням державні папери з монаршими іменами. Також пильнувалося, щоб у державних документах не вживалися вуличні слова та звороти — їх слід було передавати за допомогою евфемізмів на кшталт «негожі слова». Але ніякі каральні санкції це могли подолати природної російської лайливості, тож у часи царювання Катерини II було видано «Маніфест про мовчання» (4 червня 1763 року), який перевидавався ще кілька разів, однак мети своєї так і не виконав. * * * Якось журналісти поцікавилися у відомої російської артистки естради й кіно Ольги Аросєвої, чому вона так часто в спілкуванні з людьми, за свідченням колег, використовує нецензурні слова. Мисткиня свою схильність до мату пояснила тим, що без того співвітчизники часом просто не розуміють її. Надмір нецензурщини в сучасному римському театрі О. Аросєва пояснює тим, що і митці, і суспільство в цілому дуже довгий час перебували під гнітом політичних та естетичних заборон, а в наш час усі ніби з ланцюга зірвалися й у мистецтві та суспільному бутті встановилася словесна вседозволеність. * * * Хоч як дивно це звучить, але в лайливості теж можуть ставитися своєрідні рекорди. Так, до прикладу, британська телерадіокорпорація Бі-бі-сі у своєму м'юзиклі «Джеррі Спринтер. Опера», за підрахунками глядачів, випускає на екран вісім тисяч лайливих слів та зворотів, що викликало шквал протесту — 45 тисяч скарг громадян. Натомість представник компанії нарахував лише 300 зразків лайки в цій постановці й тому як аморальну знімати її з телеефіру відмовився. * * * Як подолати звичку вживати нецензурні слова? Безперечно, тут рецептів може бути дуже багато. Видатний український педагог Антон Макаренко в керованій ним школі практикував дуже своєрідний метод відучування своїх підопічних від лайки. Він вів учня, не раз поміченого у використанні нецензурщини, до лісу, саджав там на пень і давав, наказ лаятися вволю. Після цього найзатятіші лайливці зрікалися своїх негарних схильностей. * * * Багато хто з російських мовознавців б'є на сполох, уважаючи, що російська мова гине, поступово, але невпинно відмирає, а головною причиною цього визнається надмірне засилля в цій мові жаргонних елементів, що прийшли до неї зі світу кримінальників. Ці слова, за твердженням мовознавців, мають дуже негативну; агресивну енергетику, тому руйнують мову зсередини. Другим суттєвим чинником руйнування російської мови фахівці називають так звані слова-паразити (як, наприклад, «ну», «сказати б», «безумовно», «взагалі» й под.). Такі слова нібито засвідчують вузькість словникового запасу сучасних людей. * * * Схильність російського простолюду до лайки була такою великою, що викликала огиду й відразу російської ж інтелігенції. Скажімо, видатний російський маляр Михайло Врубель на запитання про те, чи любить він російське село, відповів так: «Люблю, але без людей, бо вони страшенно лаються. Уявіть собі картину: довкола ліс, поле, річка — краса! А вуха тільки й чують, що "твою мать" та "твою мать"!» * * * Нещодавно депутати російської Держдуми вже вкотре замислилися над тим, чого не повинні бачити та чути російські діти. Залучивши експертів, вони запропонували звести в один документ усі заборони й обмеження на інформацію, яка деструктивно впливає на психіку та здоров'я памолоді. За цією темою в Держдумі Російської Федерації пройшли парламентські слухання. Щоб визначити, що показувати дітям, а що ні, було запропоновано створити мережу експертних закладів. Психологи, лінгвісти та інші фахівці мають відітнути все зайве. Насамперед спеціалісти займуться ненормативною лексикою. Усі нецензурні слова зведуть до єдиного списку та опублікують в офіційних ЗМІ. Заступник генпрокурора С. Фридинський іронічно зауважив з цього приводу, що саме з такого списку російські діти довідаються багато нового для себе з царини ненормативної лексики, а цілий ряд творів класичної російської літератури доведеться заборонити. На слуханнях відзначалося, що більше 80 % найрізноманітніших відомостей діти й підлітки одержують саме в результаті впливу інформаційних технологій. * * * «Клієнт завжди має слушність» — цю фразу, певне, знає і не раз уживав кожен. Але те, в чому йдуть назустріч своїм клієнтам російські банки, — перевершує будь-які, навіть найсміливіші, фантазії банківської клієнтури. У своїх рекламних роликах, показаних нещодавно на телебаченні, один із провідних банків цієї країни обігрує сленг різних категорій клієнтів. До прикладу, в одному з таких роликів неголений підліток із навушниками приходить до банку й каже: «Хочу залити свій грін у понтовий пластик, щоб не вештатися, як лох, із налом». Працівниця банку (що найцікавіше) не виганяє такого специфічного клієнта, не кліпає зачудовано очима, слухаючи його прохання, а впевнено відповідає: «Ноу проблем, чуваче, забашляти голимий кеш і зафігачити все повз шнягу». Окрім згаданого, знято ще чотири подібні ролики, де банківські працівники спілкуються в такий самий спосіб, тобто з використанням жаргонної лексики, із робітником, світською дамою, «особою кавказької національності» та програмістом. * * * Дослідники встановили, що поміж усіма жаргонними словами молодіжний жаргон охоплює 28 % від їхньої загальної кількості. * * * Лайлива лексика все міцніші позиції посідає в мовленні людей, насамперед підлітків. З огляду на це, адміністрація школи в британському містечку Веллінгборо (Нортгемптоншир) дозволила учням двох старших класів лаятися на уроках. Правда, лайливість у цьому випадку все-таки обмежується кількісно — учитель має публічно вести суворий облік кожного вимовленого учнем лайливого слова і тільки після того, як кількість вимовлених школярем протягом заняття лайливих слів сягне п'яти, з ним проводитиметься виховна бесіда. Керівництво школи пояснює таку ліберальність тим, що мат усе більше закорінюється в мовленні школярів і учнівській молоді вже важко висловитися без нього. Ці нововведення впроваджуються як тимчасові санкції. За задумом адміністрації, вони мають продемонструвати школярам, як багато вони лаються і що так робити йе слід. Позиція керівництва школи викликала обурення батьків учнів і британських політиків. Один із членів парламенту навіть присвятив цій «педагогічній новації» окремий виступ, зауваживши, що викорінювати будь-яке негативне явище слід іншими шляхами, а не дозволяючи його. * * * Житель російського міста Єкатеринбург, науковий керівник Центру екологічного виживання та безпеки Геннадій Чеурін оприлюднив результати своїх досліджень: уживання лайки спричинює чоловічу імпотенцію. Представники ж офіційної медицини доволі скептично ставляться до цього твердження і навіть більше — виділяють своєрідне збочення, яке називається девіація та являє собою збільшення статевого потягу завдяки лайці. * * * Лайка може дуже зіпсувати репутацію людини, навіть якщо ця людина лається поза своєю волею та всупереч своїм звичкам. Так сталося з «оскароносною» голлівудською актрисою Холлі Беррі. За щорічним рейтингом американського видання «Film Threat» «50 найнепривітніших людей Голлівуда» цю актрису названо другою посеред грубіянів. Як пояснює сама редакція видання, таку «відзнаку» темношкіра актриса одержала за ту брудну лайку, яка лунала з її вуст у кінострічках «Готика» та «Жінка-кішка». Хоча в реальному житті Холлі Беррі ніколи не лається, а навпаки, є дуже привітною та милою в спілкуванні. * * * Як виявляється, лаятися можна не тільки словесними засобами, а й за допомогою музики. У середовищі музик, які грають у ресторанах, узвичаєно виконувати мотив «до-ре-мі-до-ре-до» в тих випадках, коли їм трапляються дуже набридливі клієнти, котрі ледь не силоміць нав'язували свої замовлення оркестрові на виконання певних номерів. Мовою словесних засобів цей мотив перекладався як адресування у відомому напрямку, тобто відсилання когось за ду-у-уже далекою адресою. * * * Американські психологи дійшли висновку, що гостро висловитися на роботі буває навіть корисно. Проведене ними дослідження називалося «Стимулювальна роль лайки в умовах виробництва». У процесі дослідження вони опрацювали ввесь той позанормативний лексичний фонд, який фігурує у виробничих стосунках між людьми, і склали словник, що охоплює 150 найуживаніших лайок. Було розроблено також методичні рекомендації щодо застосування лайки у професійних взаєминах, а згодом і додаток із 75 вибраних лайок, рекомендованих для використання в офісах. * * * Схоже на те, що лайка заполонює ввесь простір людського існування, зокрема й технічні засоби спілкування. Про це свідчить те, що останнім часом усе більшу кількість прибічників прибирає такий різновид розваг за допомогою телефонного зв'язку, як пранк (у перекладі з англійської мови — витівка). Народився пранк випадково, як і всі новомодні «фішки». Один чолов'яга телефонував іншому, але потрапив не туди, проте не розгубився й обіклав співрозмовника страшенною лайкою, записуючи це на магнітофон. Нині така практика стала масовою й загрожує перерости у своєрідний нецензурний рух. Таким чином, можна сказати, що хамство піднеслося до рівня субкультури. Записи такого «спілкування» вивішуються на сайтах, проводяться змагання та конгреси пранкерів, усе більші з'являється в цього руху нових прибічників. * * * Київський психолог Оксана Навроцька стверджує, що використання лайки є глибоко мотивованим з точки зору психічної розрядки. На думку спеціалістки, якщо людина не вихлюпне свою негативну енергію в такій (нехай і специфічній і не для всіх прийнятній) формі, то ця енергія спалить зсередини саму людину. О. Навроцька радить не адресувати цю лайку конкретним особам, аби не образити їх і не викликати в людини стресовий стан, який дуже часто спричинює серйозні хвороби. * * * Кожен, хто глибше обізнаний із творчістю російського письменника Олександра Пушкіна, знає, що цей автор був не тільки видатним майстром літератури, а й доволі вправним літературним матюкальником. «Чого-чого, а матюків у поезії Пушкіна предостатньо», — пише знавець його творчості професор Олександр Портнов. Справді, навіть в антології російської непристойної літератури «Пустотливий Ерос» (СПб., 1998 р.) ця частина доробку Пушкіна представлена доволі ваговито — понад 80 сторінок. Тут і епіграми, і пародії, і сатири, і поеми, і твори інших жанрів, у кожного з яких своя доля. Наприклад, поему «Гавриліада» О. Пушкін намагався приписати тодішньому літераторові-графоману Д. Горчакову, хоча сучасники непомильно визначили авторство цього твору, настільки воно було очевидним; за цей твір Пушкін зазнав гострої критики з боку Синоду російської церкви та державної влади. А деякими місцями трагедії «Борис Годунов» О. Пушкін накликав на себе гнів царя Миколи І, який став цензором його твору й викреслив із нього багато фрагментів із французькою та російською лайкою. Також Пушкінові приписували велику кількість анонімних поетичних утворів, у яких лайка посідала далеко не останнє місце, — настільки міцною була його репутація літературного лайливця. * * * Сучасний російський письменник, один із чільних
майстрів непристойної літератури й віртуозів несловникової лексики
О. Брехунов робить прецікавий висновок про певні зміни в стані
й статусі російського мату на сучасному етапі його історії: «Лайливість,
на жаль, давно та міцно ввійшла в наше життя. Триповерховими побудовами
грішить нині мовлення практично всіх прошарків населення, незалежно
від соціального статусу та рівня освіти. І побутове вживання лайки
— коло пивного кіоску чи В середовищі високочолих інтелектуалів
— аж ніяк не збагачує наше мовлення. Відрив від коріння, тотальна
урбанізація сучасного життя спричинили зміну статусу російського
мату — він став більш люмпенізованим, а його семантика впевнено
переміщується в галузь лайки. * * * Нині в мережі Інтернет створюється Товариство відкритих матюкальників. За задумом фундаторів цього дивоглядного товариства, воно покликане дати можливість" самовираження для всіх тих, хто вважає ненормативну лексику мови лишень її великим емоційно-експресивним ресурсом, а не якимось звихненням чи соціальною болячкою. Інше важливе завдання товариства — ізолювати від цих «ресурсів» тих осіб, які не готові спокійно реагувати на прилюдну лайку. Один із напрямів діяльності товариства — дискусії щодо вживання нецензурщини, а в найближчих планах засновників — відкриття Школи якісного мату, як також і створення антології літературних творів та життєвих історій, пов'язаних із цим явищем — лайкою. Чи слід називати країну у якій засновано це товариство? * * * Між афроамериканцями, що живуть у США, дуже популярною є гра «Дюжина», яка використовується певною мірою як тест на знання мови. Грають у «Дюжину» двоє, головне правило — обікласти супротивника найстрахітливішою лайкою, яка стосується його сім'ї та його самого й оформлюється негритянським сленгом під назвою «ебонікс»; другий гравець одразу ж, без зволікань має давати відповідь. Повторювати «перли» не можна, загалом ці «перли» нанизуються 12 разів, звідки й походить назва гри. * * * Російське слово «материться» походить від слова «мать», оскільки саме воно найчастіше фігурує в лайці цього народу. В українців саме вживання лайки називається «батькуванням», бо ж у них надто сильним є культ пошанівку жінки-матері, аби використовувати її ймення в лайці. Саме слово «лайка» прозоро вказує на ставлення наших далеких пращурів до цього явища — людина, що вживає нецензурщину, уподібнюється до дзявкітливого собаки. А така характеристика цього явища, як «лаятися по-чорному», пов'язана з уживанням під час побудови лайливих конструкцій слова «чорт» і похідних від нього — саме це слово для давніх українців було найстрашнішою лайкою. * * * * Депутати російської Державної думи прийняли нещодавно закон «Про російську мову», який забороняє вживати нецензурні слова на будь-якому рівні, проте самі ж вони належать до першорядних порушників цього закону. Найприкметнішим з цього погляду є конфлікт, що стався кілька років тому в Думі. Усе почалося з того, що депутат Олександр Федулов, критикуючи діяльність думської комісії з етики в питаннях співвідношення національностей у складі органів влади, активно використовував нецензурну лексику. За це його було позбавлено слова, до того ж інший депутат — Василь Шандибін — кинувся «виховувати» матюкальника за допомогою кулаків. Після цього в конфлікт втрутився постійний заводіяка і політично-побутовий бешкетник В. Жириновський, наполягаючи на праві депутата висловлюватися за власною уподобою. Коли бійку між депутатами було припинено, конфлікт між ними перейшов у словесну форму. Такі з'ясування взаємин за допомогою словесного непотребу для російського парламенту стали звичним явищем і трапляються ледь чи не кожного дня. Народ Росії анітрохи не обурюється такою поведінкою своїх обранців, а на Заході через це вищий владний орган цієї країни все частіше порівнюють із парламентом країни «третього світу». * * * * * * * * * * * * У третьому, посмертному виданні тлумачного словника Володимира Даля, підготовленому до друку видатним польським та російським філологом Іваном Бодуеном де Куртене, було широко представлено лайливі слова. Але через обурення громадськості вже у п'ятому виданні словника довелося цю лексику прибрати. * * * На думку мовознавців, лайка виконує в мовленні людей до 30 функцій — від психологічної розрядки до способу переконання співрозмовника. За допомогою лайки присягаються, підліткам вона допомагає самоствердитися, керівникам — наблизитися до підлеглих. Але найголовніша функція, яку виконує лайка, — пов'язування між собою сегментів мовлення. На жаль, мало хто нині замислюється про руйнівну енергетику лайки і про її гріховність, зв'язок із потойбіччям. * * * У медицині описано багато випадків, коли спаралізовані пацієнти не могли вимовити односкладних слів «так» і «ні», але легко проговорювали цілі тиради недрукованої лексики. Це пояснюється тим, що брутальні слова Проходять зовсім іншими нервовими ланцюжками порівняно зі звичайною лексикою. Неодноразово описувалися в медицині й випадки, коли під дією анестезії люди, що ніколи в житті не матюкалися, вимовляють такі «перли», від яких в'януть вуха. Отже, можна зробити висновок, що одного разу почуте грубе слово живе в людській свідомості й може спричинити її руйнування. * * * У радянську добу лайку популяризувало найвище
партійне керівництво. Скажімо, Володимирові Ульянову-Ленінові
його коханка Іннеса Арманд неодноразово зауважувала з приводу
використання ним лайки в любовних листах до неї, а фахівці знаходять
у його працях зразки дикої брутальності та нецензурщини. Особливою
«прикрасою» численних виступів вождя світового пролетаріату були
брутальні слова й вирази, як-от: шахрай, солодкавий дурник, старий
бюрократичний щур, ослячі вуха, жалюгідна грудка слизу і лайна
й подібні «перли». В унісон з тональністю голосу вождя говорила
і тодішня преса — газети тих буремних революційних років рясніли
образами на кшталт «білобандитів», «мерзотників», «шакалів», «виродків»,
«страхітливих покидьків» тощо. Слід зазначити, що й сучасна комуністична
преса не надто церемониться зі своїми опонентами, пойменовуючи
їх «гадами», «хапугами», «сучими дітьми», «гнійними стрептококами»,
«брудними людиноподібними мавпами», «гидотними избоченцями» та
ін. За спогадами сучасників, на кремлівських збіговиськах Сталін
полюбляв виспівувати під рояль російські частівки з матюками.
А Молотов навіть резолюції на державних документах формулював
часом за допомогою матюків. Цю ж лінію продовжували Хрущов і Брежнєв,
а вищих керівників, як відомо, в усьому намагалися повторювати
дрібніші начальники. Тому й виробилося навіть окреме поняття —
«компартійний мат». Проте в радянські часи існувала окрема стаття
в Карному кодексі, яка обіцяла штрафні санкції * * * Професор Московського університету Борис Успенський уважає, що сучасна лайка має слов'янські корені. На думку вченого, своїм народженням ненормативна лексика зобов'язана язичницьким ритуалам, під час яких наші пращури молилися богині родючості Мокоші, яка відповідала за нижню частину світобудови. Тобто мат був чимось на зразок спеціальної ритуальної мови, якою наші пращури спілкувалися з потойбічними силами. Нічого сороміцького в цих словах для них не було. Але з приходом християнства все змінилося. Нова релігія накладала сувору заборону на культ тіла й відкидала все, пов'язане з язичництвом, а тому статева сфера життя людини ставала ганебною. Саме войа й лягла в основу всіх нині сущих непристойностей. * * * На думку відомого українського філолога академіка Олеся Пономарева, в українську мову лайка прийшла з прийняттям християнства з Греції. Але ті слова, що для грецької мови були звичайними, нормативними, для нашої мови стали нецензурними, лайливими. * * * Для німців і японців найбільшою образою є звинувачення в неохайності, нечистоплотності, бо особливо високо в цих культурах цінується тілесна чистота, чепуристість. * * * Видатний російський кінорежисер радянського часу Андрій Тарковський мав намір у своєму фільмі «Андрій Рубльов» використати справжні скомороші частівки тих давніх часів, коли жив видатний іконописець, З великими труднощами одержавши оригінальні тексти цих частівок (вони були суворо засекречені), Тарковський відмовився від попереднього наміру — надто вже непристойними, вульгарними виявилися ці «витвори». * * * Турецький мандрівник Ельвія Челеві, що відвідав Україну 1657 року, визнавав величезне багатство української мови, але лайливих слів нарахував у ній аж... чотири. Це такі слова, як «чорт», «дідько», «свиня» і «собака». * * * 2003 року Астраханський університет (Росія) видав шкільну хрестоматію з текстами, що містять матюки. Цей посібник рекомендовано для викладачів, студентів та учнів старших класів загальноосвітніх шкіл. До його складу включено твори Володимира Сорокіна (зокрема «Вільний урок») і праці Едуарда Лимонова, у яких використано ненормативну лексику. * * * Психолог Гарвардського університету Деніс Гримза
дійшов висновку, що за типом лайки можна визначити характер людини.
На його думку, висловлювання «пішов до...» використовують люди
з надзвичайними творчими здібностями. Із них виходять прекрасні
керівники. Слова «пішов на...» використовують люди незарозумілі,
чесні у стосунках. Вони — чудові виконавці, але не лідери. Консерваторам
до вподоби «пішов у...». Такі люди мають широкий світогляд та
артистичність. їм краще присвятити себе мистецтву. Ті, хто користується
усім спектром лайок, — незалежні, пристрасні, обожнюють гроші,
добрі товариші. Гримза вивчав нецензурну лексику багатьох мов
світу від української та англійської до кечуа і свагілі. На його
думку, досить винахідливими лайками вирізняються араби. Саддама
Хусейна нагородили таким титулом: «Народжений від співжиття матері
зі скорпіоном». У мусульманських та християнських лайках часто
фігурує Бог, оскільки для людей, котрі сповідують ці релігії,
образити Бога — непростенний гріх. Часто народи здобувають словесний
матеріал для своїх прокльонів з буденного сімейного життя й суспільних
вад, приміром таких, як проституція. Наприклад, для деяких африканських
народів назвати когось сином повії — означає завдати страшенної
образи, як, до речі, й для американців та англійців. * * * У нашому суспільстві попри все намагаються боротися з несловниковою лексикою. Звісно, якщо матюкання у крові, то допоможе, мабуть, лише переливання. Якщо ввіллють кров якогось професора словесності — заговорить як вишколений ритор. Інший спосіб покласти край нецензурщині — економічний. Деякі колективи вже впровадили його. За кожне «міцне» слово — штраф на певну суму. Якщо запитати матюкальника, чому він «гне», можна почути: «За звичкою», «Просто так» або «Щоб краще зрозуміли» тощо. Мабуть, немає людини, яка б хоч раз не використала за певних обставин несловникову лексику. Та все ж не хочеться, аби лайка стала атрибутом звичайної мови. * * * Великий австрійський психіатр-невропатолог Зігмунд Фройд зазначав, що перша людина, котра вилаялася замість того, щоб ударити, і була засновником людської цивілізації. * * * Київський психолог Андрій Ковальчук засвідчує випадок, коли трирічна дівчинка, не знаючи жодного нецензурного слова, придумала своє — «пляшка», яким намагалася образити старших. Для неї це слово набуло такого ж значення, як і «міцні» вислови дорослих. * * * Не завжди матюки є ненормативною лексикою і не в усіх мовах вони мають інтимне чи сакральне значення, Приміром, у фінській мові матюки не мають жодного значення, вони є простими, як для нас, вигуками на зразок «ах!», але їхнє забарвлення відповідає нашим найстрашнішим матюкам. І це, знову ж таки, ненормативна лексика. У японців взагалі як такої нецензурної лексики немає, японець виходить на інший синтаксичний рівень, коли хоче поматюкатися. * * * Російський письменник і лінгвіст Сергій Снєгов, нараховуючи у своїй рідній мові 50 синонімів до слова «украсти» і лише 5 до слова «заробляти» та 100 образливих назвиськ людини і лише 10 позитивних її характеристик, робить однозначний висновок про етичну філософію й моральну систему мови росіян ця мова зароджувалася в часи соціального антагонізму, а не соціальної гармонії. Тільки в далекому майбутньому, вважає С. Снєгов, російське суспільство згармонізується і російська мова позбудеться тих елементів, які виражають взаємну недоброзичливість і взаємне суперництво, антигуманність і зневагу до людини. * * * Французький письменник і лінгвіст Жак Россі у двотомному «Довідникові з ГУЛАГу» (1987) констатує не вельми приємний для російської мови факт — щоденна мовленнєва практика росіян понадто закорінена в жаргоні кримінальників і лайці, брутальність і лайливість в'їлися у стихію російської мови і мислення, стали їхніми визначальними ознаками. * * * Одним із визначних віртуозів лайки слід назвати російського царя Петра І: відомо, що, коли рубали голови бунтівним кремлівським стрільцям, цар-лихослів лаявся такою вуличною лайкою, яку силою його гніву було, за свідченнями очевидців, «сплетено в легендарну нитку з 74 слів. * * * Відома російська артистка естради Марія Миронова якось зауважила: «Немає такої чистої і світлої думки, яку російська людина не змогла б виразити в брудній лайливій формі». * * * Народний цілитель В'ячеслав Зінов'єв стверджує, що коли нецензурна лайка є основним способом спілкування в сім'ї, то вона перекриває дорогу успіхові для всіx її членів, створюючи негативне торсіонне поле навколо людини, внаслідок чого до неї притягується все погане. Тож найкраще лайку порівняти з дірками в кишені, через які випадає успіх. * * * Лайка — екологічно шкідливе явище, що засмічує нашу підсвідомість. Із цим слід бути обачнішими: ми ж миємо регулярно руки, остерігаючись шлункових інфекцій. До того ж учені з'ясували, що лайливість — це хвороба. Наприклад, римський імператор Клавдій у звичайному житті був цілком пристойною людиною, але іноді на нього находили приступи лайливості, при цьому він дригався, розмахував руками й ногами, жахаючи підданих. Від таких приступів, за деякими даними, потерпали Петро І, Пушкін, Наполеон. У давні часи таку поведінку пояснювали просто: «Біс уселився». Нині доведено, що всі ці люди страждали синдромом Туретта. Це психоневрологічне захворювання, яке виявляється у мимовільних рухових і мовленнєвих тиках і в деяких випадках супроводжується неконтрольованим вигукуванням нецензурних слів, було назване за ім'ям французького психіатра позаминулого століття Жиля де ля Туретта, який першим описав цю хворобу. Його пацієнтка маркіза де Дамп'єр із дитинства потерпала від дивної недуги. У неї траплялися численні імпульсивні посмикування м'язів обличчя і рук (через що хвора не могла писати і тримати в руках ложку), які поєднувалися з мимовільним вигукуванням лайливих слів. Фахівець установив, що синдром передається спадково й особливо схильні до нього чоловіки, а також те, що він має вроджений характер, не лікується, але його прояви притлумлюються з віком. Іноді симптоми повністю зникають у зрілому віці. На думку сучасного британського композитора Джеймса Макконела, який потерпає від цього прикрого розладу, великий австрійський композитор В. А. Моцарт теж мав це саме захворювання. Пристрасть Моцарта до непристойних каламбурів, його нав'язливий характер і засвідчене сучасниками посмикування вказують на те, що композитор потерпав від цієї рідкісної неврологічної недуги. Цікаво, що й дослідження листів Моцарта за допомогою сучасної апаратури дають підстави для таких висновків: просвічування показало, що на місці ретельних закреслень чорнилом, які після смерті митця зробила його дружина, були звичайні лайки. Як виявилося, таких слів у листах генія було до-волі-таки багато, а «найулюбленішими» з них були згадки про сідниці та екскременти. * * * Торік на розгляд Конгресу США внесено законопроект, який передбачає збільшити суму штрафу за використання нецензурних слів на телебаченні й радіо: кожен випадок лайки штрафуватиметься сумою до 275 тисяч Доларів, за неодноразові порушення телеканалами і радіостанціями з них стягатиметься штраф до 3 мільйонів доларів. Цей проект розробляли конгресмени від республіканців і демократів. А в Італії у цей самий час парламент абсолютною більшістю голосів ухвалив постанову, згідно з якою кожен депутат під час засідань може вільно користуватися ненормативною Лексикою. Члени парламенту задоволені цією новацією, оскільки переконані, що вона полегшить їм шляхи віднайдення згоди під час обговорення законопроектів і допоможе зняти зайву напругу. * * * Російський письменник Максим Горький у своєму оповіданні «Ярмарок у Говтві», даючи стислі влучні характеристики різних народів, про українців писав так: «Усе робиться повільно, але ґрунтовно, вдумливо. Ядреної і крутої лайки росіян, від якої дух у грудях спирає й очі на лоба лізуть, не чути, — її замінює влучний гумор, що щедро прикрашає балачку. Не чути й російського "тикання"!» * * * 1993 року в Росії видано словник «Поза межами російських словників», упорядник якого — А. Флегон — дібрав близько 40 тисяч нецензурних слів і виразів. Ілюстрації до словникових статей в цьому виданні залучаються з класичних і сучасних джерел, загальна кількість яких — 240. Приклади лайливого слововживання наводяться з творів давньомосковської літератури, доробку О. Пушкіна, М.Лермонтова, С. Єсеніна, В. Маяковського, М. Шолохова, О. Солженіцина та багатьох інших російських письменників, а також із творів і промов політичних діячів (В. Леніна, Й. Сталіна, М. Хрущова й ін.). Велика кількість нецензурних слів і їхня вельми рясна представленість у російській літературі суперечать назві цього видання, й у кожного, хто з ним ознайомиться» складатиметься враження, що Ця брутальна лексика і є ядром російської мови, адже найповніший опис лексичної системи цієї мови трохи чи втричі перевищує словник Флегона. * * * Коли більшовицькі кремлівські лідери вирішили покласти край українському духовному відродженню, до столиці України було послано Молотова. Не скидаючи шапки, він вийшов на трибуну і покрив відбірним матом увесь український провід, що зібрався вершити подальшу долю України. Цей вчинок Молотова викликав шок, розгубленість, від чай. Слухачі були повністю деморалізовані, що полегшило присланим із Москви чекістам і місцевим негідникам досить легко розправитися з урядом та партійним керівництвом України. За короткий час вони були роз'єднані, ошельмовані й постріляні. * * * 1993 року в Польщі видано словник лайливих виразів
в упорядкуванні М. Пухачевського, де представлено майже 1800 одиниць,
узятих із польської та російської мов і проілюстрованих прикладами
вживання з художньої літератури. Через кілька років опис цієї
специфічної лексики було продовжено словником проклять і лайливих
прізвиськ. «Вершиною» ж польського словникарства такого штибу
слід визнати виданий 1994 року в Кракові «Словник гидких виразів»,
який подає міжмовні паралелі лайки, спираючись на матеріал восьми
мов (російська, польська, словенська, французька, іспанська, англійська,
німецька й італійська), проте в основу словника покладено російську
нецензурщину. У Нью-Йорку це видання відзначено призом «Золота
свиня». * * * У давніх арабів існував дуже популярний турнір — двоє чоловіків змагалися в тому, хто кого краще висварить. Переможець змагання в нагороду отримував табун верблюдів. * * * Часом лайливі слова втрачають своє первісне забарвлення і вже не сприймаються як образливі, що сталося, наприклад, із французьким словом теrdе (лайно). Коли під час битви біля Ватерлоо англійські війська оточили групку гордих і звитяжних французів, то герцог їм сказав: «Солдати, ви довели свою мужність, і ми не хочемо вбивати таких гарних воїнів. Можете йти». Французи ж відповіли супротивникові саме цим словом: «Меrde!», і розлючений такою смертельною образою герцог наказав розстріляти зухвальців із гармат. Проминуло двісті років — і президент країни Франсуа Міттеран цим самим словом напучував випускників університету. Зараз у французькій мові це слово означає щось на кшталт нашого «ні пуху ні пера». * * * Чи лаються тварини? Так, біологи встановили, що людина — далеко не єдина жива істота, здатна ображати інших. Американські вчені поставили за мету навчити горилу мови жестів, якою користуються глухонімі. Змалечку ця горила (її звали Коко) росла серед людей, які в ії присутності не говорили жодного слова, а спілкувалися лише за допомогою жестів. До жестикуляції привчилася й Коко: від перших слів-жестів до коротких і простих фраз на кшталт «Дай цукерку», «Дай попити» тощо. Коли мавпі було сім років, вона вже знала 645 знакожестів. Між горилою та вченими відбувалися короткі діалоги, які записувалися на відеомагнітофон. Якось вихователька показала Коко її велике фото, яке чомусь тій дуже не сподобалося — горила неймовірно розлютилася. «Ти птаха», — показала вона жестами. «Я не птаха», — заперечила вихователька. «Ні, ти птаха, птаха, птаха!» — заторохтіла Коко. Цей епізод зацікавив дослідників. Як вони з'ясували, у розумінні горили птаха / була істотою нижчого ряду. Отже, назвати когось птахою було рівноцінно тому, що в людей обізвати свинею чи собакою. Іншим разом, коли вихователька докоряла Коко за знівечену ляльку (як згодом з'ясувалося — не зовсім справедливо), та її просто-таки вилаяла. «Ти, — показала вона на пальцях, — поганий брудний туалет». Думку, а головне, настрій було висловлено чітко й зрозуміло. Отже, можна припустити, що у свідомості горил наявний якийсь ряд принизливих понять: птаха, туалет... Можливо, ще щось. Пов'язуючи когось (у цьому випадку — людину, яка її скривдила) з цим поняттям, горила ніби принижує об'єкт своєї ненависті. Це, очевидно, і є формула образи — об'єкт ненависті пов'язати, порівняти з чимось негативним, неприємним, негідним. За цією ж схемою діє й людина, коли хоче когось принизити, образити. * * * Чим пояснюється стійкість у людському характері лайливості та словесної агресії? Учені вважають, що це зумовлене закоріненістю нашої поведінки в стереотипах, які перейшли до людей від далеких тваринних пращурів. Ось що спостерігали зоопсихологи: територія, на якій живе тварина, вважається ніби її «власністю». Якщо ж на неї посягає хтось непроханий, «господар» надзвичайно збуджується. Він кидається на зайду, вищиривши ікла. Його очі блищать, шерсть стає дибки, він щось загрозливо вигукує. Здається, ще секунда — і розірве непроханого гостя на клапті. Але цього не буває, бо в тому немає необхідності. «Гість» сам тікає. Достеменно так у подібній ситуації поводяться і найближчі наші родичі — мавпи. Вони перекривляють одне одного, тупають ногами, б'ють себе кулачками в груди, щось люто вигукують. Таке поводження зоопсихологи називають «ритуальною агресією». Це не напад, а ніби його демонстрування. «Ритуальна агресія» немов замінює власне агресію. Типовий приклад — собаче гавкання. Сам напад, тобто коли собака кусає, буває дуже рідко. Звичайно, цього й не треба, своєї мети собака досягає за допомогою «ритуальної агресії», — настовбурчивши шерсть та гавкаючи. У стані «ритуальної агресії» тварини так і роблять — вищиряють зуби, б'ють лапами об землю, тобто залякують. А як поводиться людина, коли гнівається? Вона тупотить ногами, розмахує руками, стукає кулаком. Обличчя перекошене від люті. Навіть не усвідомлюючи того, вона ніби виконує закладену в неї програму — залякує. Дорослий якось стримується.. У «чистому» вигляді це поводження можна спостерігати у дітей. При «ритуальній агресії» дикі звірі клекочуть, шиплять, ревуть. Те саме робить і людина, адже, згадаймо: коли хтось лається, то ніколи не робить цього своїм звичайним, природним голосом, а неодмінно його підвищує, кричить або дуже голосно говорить, хоча той, кому це адресується, зазвичай буває поряд. Отже, робиться це не для того, щоб краще почули. Тоді для чого ж? У тваринному світі існує зв'язок між розмірами тварини і гучністю її «гарчання». Тож коли людина підвищує голос, вона ніби повторює модель поводження тваринного світу; у біологічному розумінні робить це, щоб здаватися «великим і страшним». Тому й можна сказати, що, виявляючи мовну агресію, людина уподібнюється до тварин. * * * Японці, хоч якими спокійними і стриманими здаються, теж мають схильність до лайки. Вони не терплять бруду, тому більшість їхніх лайок Пов'язані з нечупарністю, а деякі лайливі вирази японців у буквальному перекладі можуть здатися доволі помірними, однак на шкалі образ у цих островів вони займають значне місце. Як і в багатьох цивілізованих країнах; у Японії прилюдна лайка вважається неприпустимою й осуджується суспільством. Слід сказати, що неписані правила ввічливості стосуються всіх без винятку. Наприклад, 1955 року почалася урядова криза після того, як прем'єр-міністр необачно назвав свого опонента «тупим дурнем». Порушника відправили у відставку, а разом із ним автоматично було звільнено ввесь кабінет міністрів. * * * Психіатри схильність деяких осіб до постійного вживання нецензурних слів та до розповідання непристойних анекдотів розглядають як психічний розлад і називають його «копролалія», хоча більшість з-поміж них усе-таки погоджується, що лайливість людини більше пов'язана не так із її психічним звихненням, як із середовищем, у якому вона перебуває. Один із прикладів копролалії описав відомий американський сексопатолог Альфред Чарлз Кінзі у своїй праці «Сексуальна поведінка жінки» (1953 р.): інтелігентна жінка, викладачка університету, одержувала статеву втіху лише тоді, коли її партнер брудно лаявся. Ласкаві слова залишали жінку байдужою, тому вона не могла знайти собі пару у своєму середовищі й постійно заходила в зносини з малоосвіченими, грубими чоловіками. * * * Італійські парламентарі під час засідань вищого законодавчого органу країни звикли висловлюватися, насичуючи свої промови брутальною лайкою, і це нікого не дивує й не обурює особливо. Натомість у парламенті цієї країни вважається вкрай образливим назвати свого політичного опонента злодієм і хабарником. За такі вигуки депутата можуть просто виставити із зали застань за допомогою поліції. * * * Київський мовознавець Павло Демін вважає, що лайливі слова в українській мові збереглися з епохи скіфів-аланів, де вони були звичайними словами без негативного забарвлення. * * * У США лайливість уважається для державних діячів неприпустимою. Скажімо, неодноразово за це було критиковано президентів Трумена й Кеннеді, а Ніксонові схильність до нецензурщини прискорила втрату президентського крісла, коли було оприлюднено записи його телефонних розмов, лайка викликала в американської громадськості не менші обурення, ніж негідні вчинки й зловживання владою з боку Ніксона. І нинішній американський президент Джордж Буш зазнав критики за схильність до нецензурщини. Цікаво відзначити, що в Росії керівництво не менше полюбляє вживати лайку, але російську громадськість це залишає незворушною. * * * В Еквадорі постійно проводяться змагання, які мають назву «піропо». їхні учасники повинні якнайвідвертіше і якнайбрутальніше оповісти про свої любовні походеньки. Такі змагання влаштовуються й перед виборами на якусь офіційну державну посаду. Еквадорці вважають, що вони Мають право знати все про особисте й Навіть інтимне життя своїх обранців. Мером в Еквадорі навряд чи стане чоловік, неспроможний розважити своїх виборців двома-трьома непристойними анекдотами або адресувати перехожій крилі кілька міцних реплік. * * * У кожній країні, звісно, є свої особливі традиції лайки. Найсильнішою образою для воїна африканського племені масаї є пропозиція їсти овочі, бо для масаї немає нічого принизливішого за це. Порушники цього табу позбавляються воїнського звання й можливості одружуватися Чепуристі німці терпіти не можуть бруду й безладдя, тому всі їхні лайки пов'язані з цим. Посеред італійців найстрашнішою вважається лайка, пов'язана з Богом і жінкою, а для чоловіків нічого образливішого немає, ніж слово «рогоносець»! На Кавказі й у Середній Азії найгидотнішими вважаються лайки, пов'язані з жінкою, оскільки культ матері там має дуже міцне коріння; образа матері в цих регіонах є найстрашнішою, сприймається як образа всього роду й потребує кривавої відплати. У прибалтів як найбільш образливі використовуються слова «змія» і «жаба», у казахів «джміль», «щука», «горобець», тоді як в інших регіонах із негативним значенням ці слова не вживаються взагалі. Цікаво відзначити, що казах порівняє з левом потворну й незграбну людину, з черепахою — ледаря й легковажця, тим часом для східних слов'ян черепаха втілює повільність і неповороткість, а лев узагалі є позитивно забарвленим словом, яке слугує для образного називання сміливої та сильної людини. Порівняння з коровою у східних слов'ян є образливим і підкреслює вайлуватість і незграбність людини, у греків його розглядають як комплімент, а в Індії корів ушановують як священних тварин. Часом одне й те саме слово в різні епохи буття одного народу вживається з рідним підтекстом. До прикладу, в давньому Китаї заєць був священною твариною, сучасного ж китайця порівняння із зайцем дуже образить. Те саме в Китаї сталося й зі словом «черепаха», яке нині використовується як образлива лайка з сексуальним підтекстом. * * * За твердженням відомого сучасного мовознавця-фінолога Ростислава Мартинюка, основна маса лайливої лексики походить із мов фіно-угорських народів — ерзян, мокшан, комі, удмуртів, іжорців, вепсів, карелів, хантів, мансійців, мещерів та ін. Усі вони стало мешкають на території сучасної Росії. Вони і склали ядро російської народності. У часи Київської Руси-України русичі колонізували ці напівдикі фіно-угорські племена, принісши їм свою культуру, релігію й мову цих релігії та культури. Для слов'янізованих фіно-угрів лайка стала підсвідомим прагненням повернутися до своїх коренів, до мови далеких пращурів, бо звучала природніше, органічніше, ніж накинута мова чужої цивілізації. * * * Сучасні науковці безперечно погоджуються з твердженням про те, що інформація змінює свідомість людину. Нині впливом слова на організм людини все більше займаються природознавці — фізики, біологи, хіміки. Рівень науки наших дні» дає змогу встановити, що слова виливають Не тільки на свідомість людини, але й на її генетичний код, який передається нащадкам. Кожне слово несе певний заряд позитивної чи негативної енергії. Російські науковці кілька років поспіль спостерігали за двома групами людей — тими, хто постійно послуговувався лайкою, і тими, хто нецензурною лексикою не користувався. У любителів лаятися швидко з'являються зміни в організмі на клітинному рівні, і на цьому грунті — різні недуги. У другій групі, навпаки, під впливом хороших слів організм омолоджується, змінюється імунітет. Психотерапія зцілює з допомогою доброго слова, яке налаштовує свідомість і підсвідомість на позитивні зміни. * * * Американська естрадна співачка Мадонна для своєї команди встановила суворі правила поведінки: за кожен ужитий у процесі репетицій матюк на працівників накладається штраф у три фунти. Це дуже обурює і представників команди співачки, і знімальну групу, яка готує про виступи Мадонни документальний фільм. Цікаво відзначити, що штрафні санкції за найнепристойніші матюки оцінюються за подвійним-потрійним тарифом, а також те, що сама поп-зірка теж уже виплатила собі доволі кругленьку суму. Такі настрої розвинулися в Мадонни під впливом учення Каббали. * * * Оригінальний спосіб боротьби з нецензурщиною обрав американський пенсіонер, учасник Другої світової війни Раймонд Барбер. Беручи книжки в одній із бібліотек Нью-Йорка, він просто викреслював чорнилом усі лайливі слова, дописуючи при цьому кілька релігійно забарвлених фраз з приводу неприпустимості лайливості. Про це стало відомо після надходження до дирекції бібліотеки численних скарг від інших читачів. Загалом у такий спосіб пенсіонер «виправив» 373 видання загальною вартістю майже 10 тисяч доларів, за що й постав перед судом. *** Російські психолінгвісти констатують, що традиційна «любов» їхніх співвітчизників до ненормативної лексики і словесної вседозволеності негативно впливає не тільки на самих носіїв цих «мовних особливостей, а й також на їхніх нащадків, оскільки записана в ДНК інформація передається у спадок. Безпосереднім доказом цього твердження слугує десятиразове зростання в Росії за останні 20 років кількості дітей із відставанням у розумовому та фізичному розвитку. * * * Знаменита шимпанзе Вошо, вихована подружжям А. і Б. Гарднер, засвоїла від своїх вихователів не тільки звичайні слова, а й лайливі. Наприклад, слово «брудний» вона застосовувала не тільки щодо справді забруднених речей, але й називала цим словом усе те, що їй не подобалося. Навіть у звертанні до людей Вошо могла використати слово з таким значенням: «Брудний Джеку, дай попити!» — так жестами вона передавала вимогу, адресовану доглядачеві, що довго ігнорував усі її прохання. * * * Іноді вживати лайку не тільки не забороняють, а й навіть заохочують до Цього. Наприклад, психологи, що спеціалізуються на сімейній конфліктології, радять подружнім парам, між якими трапляються сварки, вигадати свої лайки, сказати б — «індивідуально-сімейні» лайливі слова, і використовувати саме їх (а не загальновідому ненормативну лексику) під час з'ясування взаємин. Цей вид словотворчості має нібито зняти зайву напругу в сім'ї і водночас не ображає так, як образа, завдана звичайною нецензурщиною.
З часів Другої світової війни російський мат набув поширення у Європі. У рукопашний бій солдати кидалися не лише з ім'ям Сталіна, але й із іншими «гаслами», які наповнювали жахом серця ворогів. До речі, деякі нецензурні російські слова до цього часу побутують у німецькій мові, хоча німці так і не освоїли віртуозний «триповерховий» російський мат. * * * У багатьох культурах практикується використання в лайці несумісного, здавалося б, із нею світлого й чистого імені матері. До речі, й саме слово «мат» походить від слова «мати». Наприклад, у сибірських селах згадування матері в гидотній лайці не вважається образливим, там подібні слова використовуються, так би мовити, для зв'язку слів. У греків такі конструкції мало поширені й уважаються дуже образливими, бо мають стосунок до Богоматері. В Україні довгий час панували такі ж традиції — культ Богородиці посеред українців був дуже сильним. Італійці теж щиро шанують Мадонну, тому коли хочуть когось якнайболючіше вразити, неодмінно згадують її ім'я у відповідних контекстах. * * * Починаючи з 1986 року, видавництво «Наукова думка» випускає у світ семитомний «Етимологічний словник української мови». У ньому представлено й ненормативну лексику. Через брак коштів на сьогодні видано лише чотири томи. * * * Валлієць Джон Еванс, який прожив 112 років, уважав себе найстарішим чоловіком планети за станом на 1989 рік, бо мав документ, що підтверджував дату його народження — 1877 р.; решту довгожителів він називав шахраями. Досягти такого похилого віку Дж. Евансові, за власним переконанням, допомогло те, що він ніколи не вживав брудної лайки, бо єдиним, що руйнує нервову систему й цим спричинює хвороби, старожил називав лихослів'я. * * * Поширенню лайки великою мірою сприяє ніким не контрольоване телебачення. Наприклад, дуже популярний посеред американської молоді телеканал МТV, за підрахунками Батьківського комітету з питань телебачення, видає слухачам по 32 брутальні лайки на годину в музичних кліпах, цим непотребством рясніють також серіали й інші телепередачі. Така політика викликає велике обурення батьків, які називають телевізію одним із найголовніших джерел поширення лайливості. * * * Європейці дуже величаються перед усім світом своєю культурністю, цивілізованістю. Наскільки це відповідає дійсності? Може, це один із міфів? Якщо судити з уживання нецензурних слів, то так — Європі самій не завадило б цивілізуватися, очистившись від усього брудного. Наведений нижче факт переконливо це доводить. На початку цього року покарання у вигляді 50 різок присудив релігійний суд міста Джедда (Саудівська Аравія) директорові шпиталю англійцю Девіду Брауну. На нього поскаржився персонал цього закладу, який складається виключно з місцевих жителів. Директор був дуже нестриманим на язик, і незрідка з його вуст звучала брутальна лайка, до якої на мусульманському Сході не надто й звикли. * * * Схильність людини до лайливості може спричинити покарання, іноді доволі таки своєрідні. Нещодавно один 22-річний житель Нової Зеландії зазнав оригінального покарання за те, що назвав свинями поліцейських, які Його затримали за порушення порядку. Місцевий суддя присудив винного у зневаженні представників влади до своєрідної форми примусових робіт: одну добу молодик мав пропрацювати чорноробом на свинофермі. Поза тим, його було зобов'язано також написати есе за темою «Про відмінності між свинями та поліцейськими» й подати його на розгляд суду. Підсудний покірно прийняв вирок суду й в останньому слові заявив» що образив охоронців порядку, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп'яніння, про що тепер дуже жалкує. Тож, як переконуємося, у деяких країнах закон пильнує культурне поводження своїх громадян і не припускає відступів від суспільної моралі. * * * Одним із головних джерел поширення лайки посеред людей різних країн сучасні дослідники називають американські кінофільми. І це справді так: вони надто перенасичені грубощами й нецензурщиною, але так було не завжди — у давніші часи цензура суворо забороняла використовувати в прокатних копіях кінострічок навіть м'які, помірні зразки лайки. Так, до прикладу, режисер культової американської кінострічки «Звіяні вітром» заплатив штраф у п'ять тисяч доларів за доволі безневинний, як на сьогоднішні виміри, вислів, що прозвучав із вуст одного з персонажів і був відстояний самим творцем фільму: «Відверто кажучи, моя люба, мені цілком плювати на це». * * * Лайка може зіпсувати долю людині, яка має звичку її використовувати у своїй мовленнєвій практиці. Підтвердити це можна прикладом життєвої долі американського актора Чарлза Рокета. 2005 року він укоротив собі віку че.рез те, що його професійна кар'єра пішла на спад, хоча до того він був доволі популярним і знімався в багатьох відомих кінострічках. На початку вісімдесятих років Ч. Рокет багато знімався для телеканалу NВС, зокрема й у пародії на знаменитий телесеріал «Даллас». В одній із програм цього телешоу актор дозволив собі нецензурно висловитися, що було зафіксовано камерою та потрапило на телеекран. Обуренню глядачів не було меж — вони буквально закидали дирекцію телеканалу гнівними листами з вимогою привселюдного вибачення з боку актора та членів знімальної групи. Самого Рокета після інциденту було звільнено разом із іншими творцями скандального шоу й учасниками тих зйомок. Саме з того часу кінокар'єра матюкливої зірки екрану різко пішла на спад, що й спричинило, як стверджували друзі, бажання обірвати життя. * * * Через надмірне вживання лайки серед шкільної молоді у школах Франції запроваджено закон, який забороняє учням адресувати лайливі слова вчителям. Згідно з цим законом, учнів у віці до тринадцяти років, які одважилися вилаяти вчителя, відправляють до відповідного закладу для неповнолітніх правопорушників терміном на шість місяців. Повнолітніх лайливців чекає штраф у шість тисяч євро та ув'язнення з тим самим терміном, але вже у справжній в'язниці. Самі французькі педагоги неодностайні у своєму ставленні до цього закону: частина з посеред них радіє нововведенню, частина ж уважає, щo з місць ув'язнення учні повернуться ще більш розбещеними. На жаль, нікому з французьких учителів та освітянських чиновників не спало на думку запропонувати систему заходів, які б виправили словесну розбещеність молоді не покараннями, а вихованням. Валерій ФЕДОРЕНКО |
 |
|
 |
 |
| Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ |