Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

ПОЛІТИЧНА АГРЕСІЯ У ШАТАХ ОСВІТИ

Отже, сталося... З першого вересня на території України, в місті Севастополі розпочинає свою роботу філія Московського університету. Вона фінансується урядом Москви, а ще точніше Ю. М.Лужковим.

Антиукраїнські сили отримали потужний ідейно-теоретичний центр, не кажучи вже, що перебудовані касарні Чорноморського флоту, передані Московському університетові, стовбичать над Севастопольською затокою як втілена у камінь територіальна претензія.

Позиція українського керівництва є відверто жалюгідною: заплющення очей на реальний політичний сенс того, що сталося, під прeтекcтом, що йдеться нібито лише про освіту. Насправді, освіти в цьому дуже мало. Проте забагато політики. Створення філії МДУ в Севастополі є акцією символічною: Росія чітко позначила свою культурну, духовну присутність на цьому клаптику української землі, матеріалізувала свої наміри в боротьбі за територію, за вплив на місцеве населення.

Між іншим, в ліцензії на право здійснення освітньої діяльності, МДУ на українських теренах дозволялося обслуговувати лише освітні потреби громадян РФ, які мешкають у Севастополі. Але Москва ще раз продемонструвала своє ставлення до будь-яких угод з Україною: за повідомленнями місцевої преси, ця філія МДУ оголосила прийом усіх бажаючих, як в Україні, так і в інших країнах. Таким чином, керівники цієї структури бадьоро заповзялися підпорядкувати своїм інтересам освітній простір України, усуваючи з нього українські вузи. Відбувається це за абсолютної байдужості керівників Міністерства освіти і науки. А Росія зробила ще один успішний крок в боротьбі за Севастополь і Крим.

Натомість, в місті Севастополі за 9 років незалежності це високошановне Міністерство спромоглося створити лише 2 (на сто тисяч місцевих українців!) змішані школи з дуже невизначеним статусом, з більшістю російських класів. У Севастополі працюють філії понад 10 російських вузів. І жодного україномовного вищого навчального закладу, жодної повноцінної української гімназії...Наші “політики” не розуміють, що присутність політична і військова, і навіть економічна, не є запорукою територіальної цілісності, без присутності культурної і освітньої.

Якщо з боку українського керівництва то є тактика поступової передачі міста Росії, то вона є абсолютно правильною і досить ефективною.

Прикро, що навіть настрої у місті, насамперед серед молоді, змінюються швидше, ніж курс київських можновладців. Авторові цих рядків довелося спілкуватися із севастопольськими школярами, котрі здебільшого, ладні вивчати українську, цікавляться історією і культурою України, але наскільки ж погано цей інтерес задовольняється... Українську мову викладають навіть люди, котрі самі вивчали її кілька місяців у місцевому інституті післядипломної підготовки вчителів, а по деяких заявах юних севастопольців можна уявити як їм викладають історію українського народу.

Шкода, адже в цьому стратегічно важливому регіоні культура і освіта перетворюються на потужний політичний чинник...Хотілося б сподіватися, що київські урядовці зрозуміють це раніше, ніж проблеми Севастополя стануть проблемами виключно міського голови Москви... Бо нині наші провідники справляють враження значно дурніших у порівнянні зі своїми російськими опонентами. Принаймні ті не займаються годуванням вовків, як те сталося на святкуванні 10-ї річниці Декларації про суверинітет України в Севатополі. Чомусь на честь цієї дати вирішили нагородити радянських ветеранів орденами Богдана Хмельницького. Один з них, отримав регалію із зображенням гетьмана, вигукнув: “Служив, служу і служитиму Радянському Союзові!” І отримав бурхливі оплески аудиторії. Закінчилося це чудернацьке дійство, де не було жодного представника місцевої української громадськості (бо не запросили!), виступом самодіяльного ансамблю “Посідєлкі”...

Офіційному Києву варто виявляти більше уваги до того, що робиться на крайньому півдні країни, бо інакше крайній південь зацікавиться офіційним Києвом... І тоді нарешті доведеться прокинутися і побачити вельми неприємну реальність...

Ігор ЛОСЄВ,
доцент, кандидат філософських наук,
Почесний член севастопольського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ