Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРK Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

Виступ Мирослава Мамчака на Конгресі українців Севастополя 9.04.2011 р.



Шановна Українська громадо! Шановні гості!

За період, що минув з часу проведення попереднього Конгресу українців Севастополя, ситуація по задоволенню духовних і інформаційних потреб української громади міста-героя не покращилася, стала ще гіршою. Справа в тім, що українці Севастополя поряд з іншими сегментами життя, за останні два роки повністю відсунуті владою від інформаційного простору нашого міста, який не лише багато в чому характеризує, а й напряму визначає політичну ситуацію у місті. Тому за інформаційний вплив на Севастопольську громаду протягом минулих років велася відчайдушна боротьба між владою, яка по своїй суті мала лише українську назву, політичними партіями і інформаційними центрами, які теж обслуговували відповідні політичні течії і фінансово-олігархічні клани. Засоби масової інформації Севастополя всі без винятку стали об’єктом маніпулювання як з боку політичних, так і іноземних інформаційних центрів, у першу чергу російських. Державного регулювання в інформаційній сфері Севастополя як не було, так і не має, тому у цілому інформаційна сфера нашого міста не має не те щоби українського обличчя, а й змісту. Не діють у нас і закони інформаційного ринку, україномовні ЗМІ як не доходили до газетних кіосків, так і не доходять.

На сьогодні у Севастополі реєструючими органами зареєстровано майже 300 засобів масової інформації з місцевою сферою розповсюдження інформації; з них українською мовою – 1, просвітянський «Дзвін Севастополя», який перестав дзвонити ще в останні роки помаранчевої влади. Сьогодні із-за відсутності фінансової підтримки він перестав виходити зовсім. Єдиним вікном у світ Української громади є сайт «Українське життя у Севастополі», який особисто утримує член Конгресу Микола Владзімірський, за що ми маємо скласти йому особливу подяку сьогодні.

В даний час жителі міста мають доступ до 3-х ефірних метрових і 17-ти ефірних дециметрових телеканалів, та, без малого, сотні кабельних телеканалів, в основному іноземних виробників інформаційної продукції.
У Севастопольському регіоні на даний час працює 39 ТРО України і студія ЧФ РФ, з них у області телебачення: загальнонаціональний, 10 мережевих, 3 регіональних, 5 міських телерадіокомпаній у тому числі і ТРК ВМС «Бриз»; у радіомовленні -- 17 радіокомпаній (13 мережевих, 1 регіональна, і одна місцева – флотське радіо «Бриз»), 2 компанії кабельного телебачення, 2 місцеві радіостудії працюють у міській мережі проводового радіомовлення на каналі Національного радіо.

Не є якимось секретом, що у Севастополі з населенням близько 380 тисяч видається більш як 20 патологічно антиукраїнських газет із незмінним репертуаром: «нелегітимність» існування держави Україна, «незаконність» володіння Україною цілим рядом територій, «неповноцінність» і роздільність української нації, мови та культури, зневажають український національно-визвольний рух, заперечують українську історію й тому подібне. Загальний наклад цієї преси - понад 100 тисяч примірників. Ці наклади працювали і продовжують розколювати українців на «східняків і західняків», лякають севастопольців бандерівцями, українізацією і іншими вигаданими ідеологічними штампами. Як символ ідеологічної зверхності над нами, російські прапори заполонили все місто. Відверто проглядається, що не будь волі місцевої влади, у севастопольському транспорті не було б жодного прапорця, який щодня нагадує кожному українцю про чужинецьку зверхність над нами.

Особливо підіймається у Севастополі інформаційна насиченість напередодні виборів, коли масово поступають і продукуються у Севастополі партійні видання масовим тиражем і у своїй абсолютній більшості поступають до осель безкоштовно, тиражами, які й важко облікувати. Як правило, більшість відповідним ЗМІ несуть виразну антиукраїнську риторику, яка на виборах, особливо президента і Верховної Ради, лише сприяє формуванню у місті атмосфери антиукраїнського психозу. Всі місцеві ЗМІ виконують єдину задачу – довести до свідомості севастопольців, особливо севастопольської молоді, відсутність будь якого, навіть дотичного зв’язку історії Севастополя з історією України. На виконання цього іноземного замовлення працюють не лише ЗМІ, а й система міської освіти, будуються бігборди на кшталт «Ми імєєм право на історію і руській язик». Німці, захопивши Севатополь у 1942 році, відкрили в окупованому місті українську школу і ввели предмет «Історія рідного краю». Нинішня влада закриває з наступного року єдину у Севастополі українську школу-інтернат, ввела у всіх без винятку школах «Сєвастополєвєдєніє» з грубим викривленням історичного минулого міста-героя. Яке відношення до місцевої влади після подібних заходів має превалювати в українців Севастополя?

Для севастопольських ЗМІ були і залишаються закриті теми. Головними з них є боротьба севастопольців і моряків Чорноморського флоту за Українську Народну Республіку в 1917-1921 років, про страшні комуністичні репресії в 1918-19 років і, як це не дивно звучить, правда про оборону Севастополя під час Великої Вітчизняної війни та репресії, які супроводжували її та про роки фашистської окупації міста. Чому приховують цю правду? А тому, що відкриється багато чого, що значно зменшить кількість голосів виборців у багатьох партійних організаціях, по-новому у ній відкриється і роль України у відновленні міста після численних війн, що пронеслися над його стінами. Сьогодні можна впевнено говорити, що абсолютно всі засоби масової інформації міста контролюються виключно однією політичною силою – партією Регіонів, яка й уособлює всю владу у місті. Для того, щоб і підпорядкувати останню непідконтрольну їй ТРК у місті – ТРК ВМС «Бриз» голова місцевої організації цієї партії і одночасно голова міськдержадміністрації Валерій Саратов зробив все можливе і таки добився звільнення керівництва цієї телерадіоорганізації. На даний час керівництво департаменту преси Міноборони категорично заборонило флотським журналістам висвітлювати нагальні проблеми севастопольських українців, всі програми взяті під жорстку цензуру - там навіть поговірка появилася: «не будете слухатися, підете вслід… ясно кого». Тому й зникають з ефіру програми, які б інформували севастопольців про українську політику, українську історію і сьогодення з послідовно державницьких позицій. Зараз розпочався тис на газету «Флот України», яка залишилася єдиним острівком українського духу і українського слова в Севастополі.

Слід відзначити, що у поточному році СДТРК дещо збільшила час українського мовлення у відповідності до умов ліцензії на право мовлення, ввела ранішні програми «Cевастопольські зустрічі» та інші, у тому числі українсько-російськомовні. Але у подібних програмах цієї ТРК важко віднайти програми, які б виховували любов до Української Держави, до її народу і рідної історії. Здебільшого, у таких так званих українських програмах, лише вітаються і прощаються з телеглядачами по-українськи, вся розмова ведеться на «общепонятном язикє». Ми ще й сьогодні можемо почути в радіоефірі української, між іншим в Криму радіостанції, яка мовить і на Севастополь, монолог ведучого на кшталт: «Извините, что мы не можем разговаривать на вашем родном языке. Нас заставляют разговаривать на не родном язикє».

Жорстке інформаційне протистояння народилося в Севастополі після відродженням України як незалежної держави і продовжується й досі не з вини української громади. І не українська громада створювала і спотворювала до вкрай нездорової ситуацію в інформаційній сфері протягом усіх років незалежності. Але потужна ідеологічна агресія в нашому регіоні вимагала і досі вимагає адекватних дій у сфері інформації, культури і освіти. Нашою зброєю була і залишається лише правда і віра в Україну, бо наші опоненти завжди в кількісному, технічному і фінансовому плані набагато переважали нас завжди. Ми, відстоюючи права українців у місті, не зазіхаємо на права інших наших співвітчизників з інших національних груп. Але наша виваженість, терпимість і толерантність розцінюється і сприймається домінуючою більшістю у Севастополі як наша відверта слабкість. Тому українство відверто зневажається. Наприклад, на глум усієї української громади антизаконно, в протиріч двом рішенням суду, вночі по-злодійськи встановлено пам’ятник цариці Катерині, отій за Шевченком, «голодній вовчиці» що світ українцям затопила, по-варварськи з участю членів партії Регіонів знищено Пам’ятну дошку на Графській пристані на відзначення історичних подій 1918 року. У Запоріжжі студентами зруйновано незаконно встановлений пам’ятник Сталіну, головному кату українців минулого століття – на цих молодих людей відкрили карну справу, у Севастополі вандали пошкодили пам’ятну дошку видатній севастопольській співачці Катерині Петрусенко – ніхто й не збирається шукати злочинців. Ці факти демонструють відношення влади до української громади. Комунальна ТРК «Севастополь» щоденно зранку потчує нас шовіністичним продуктом, що Севастополь є «город слави русскіх моряков», натомість ТРК «Бриз» заставили зняти свою заставку, яка Севастополь являється столицею українських моряків.

Конгрес українців надто мало зробив в інформаційному відношенні, щоби змінити щось на краще. За минулі два роки практично відсутні були заходи інформаційного впливу на ситуацію з сторони лідерів Конгресу, а ті, що були – були надто в’ялими і неефективними. Конгрес не підтримав жодного журналіста, що відкрито виступив проти існуючої у нас системи ідеологічного оболванювання мешканців, відсутність зв'язку української громади з українським бізнесом привела до відсутності фінансової підтримки Конгресу. Сьогодні найбільший вклад в розвиток українства у місті вносить товариство «Просвіта», яка й має найбільший серед українських організацій вплив у місті. Але протистояти виключно просвітництвом відвертій українофобії сьогодні бачиться лише подальшою здачею позицій. Ми, як якось справедливо зазначив доцент Ігор Лосєв, мусимо вибирати між наковальнею і молотом. Сьогодні ми є наковальнею.

Ми відверто мусимо визнати, що держава наша в особах її президента, уряду і національно-патріотичних партій і організацій ніколи не були поряд з українською громадою Севастополя, тому ми й опинилися в становищі «меншини в меншині». На сьогодні втрачено і духовний вплив на місто Військово-морських сил України, представники командування якого сьогодні не турбуються про розвиток своєї опори – української громади, а несуть оберемки квітів до пам’ятника тій цариці, яка остаточно знищила козацький флот України, а флотоводців закувала у кайдани. Біля її ніг сьогоднішні представники командування зі сльозами на очах шукають вчителів там, де іспокон були відверті опоненти українського національного духу і українського флоту.

Чому так сталося, що українців позбавлено впливу в українському місті Севастополь? Тут вина не лише центру, а й не у меншій мірі нас самих. Ми продовжуємо вірити в доброго Президента, в доброго закордонного дядька, тільки не в самих себе. Українська громада яку репрезентує Конгрес українців сформована не у 2005 році, як це сьогодні виставляє голова Конгресу. Вона існує з ще з далекого 1917 року. Слід згадати що у 1991-94 році українська громада мала у міській раді фракцію з двадцяти депутатів. Сьогодні у севастопольській міській раді немає жодного депутата, який би відкрито демонстрував українську державну позицію. Уражені ізоляцізмом, ми стали додатком міні партій і партійок, так і не сформувавши потужну і впливову громадську організацію. Нам, на відміну від антиукраїнських сил, не вдалося виховати і споживача українського культурно-інформаційного продукту. Майже половина мешканців Севастополя – етнічні українці з українськими прізвищами, які, у своїй більшості відірвавшись отчого дому, зраджують і встидаються материнської мови як і в часи колоніального комуністичного минулого цураються бути українцями в Україні, перетворившись, за Тарасом Шевченком, у тих духовних німих рабів, що не встидаються духовні кайдани волочити і в ярмі вмирати.

Сьогодні в нас впроваджують «Русскій мір» і втягують нас в нього. Що ми можемо протиставити цьому. Ставати на противоборство з ним, гадаю, марна трата сил та й цього не потрібно. Вважаю, Конгрес українців Севастополя повинен так же натхненно будувати Український світ в рідному українському Севастополі.

 

 

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ