ВАСИЛЬ МАРСЮК
ГОЛОС ВОЛАЮЧОГО НА МАЙДАНІ

Публіцистика і критика

ЛЮБОВ НЕГОЛОСНОГО ДИСИДЕНТА

Ознайомившись із романом Петра Федотюка «Тінь оси», опублікованому у свіжих номерах журналу «Вітчизна», я відкрив для себе чудового прозаїка-романіста. Щоправда, мені й раніше доводилося читати вірші та деякі оповідання П.Федотюка, котрі свідчили про його небуденний хист і творчі можливості. Був у нього й роман «Петрів Хрест» (1991 р.), цікавий як формою, так і змістом, якого, на жаль, не помітила критика (та хіба тільки цей твір і цього автора?).
І ось новий роман «Тінь оси» відкриває ще одну грань обдаровання автора. В динамічному творі є чимало цікавих пізнавальних картин, ситуацій та спостережень із життя творчої інтелігенції, зокрема, із середовища радіожурналістів.
Калейдоскоп подій, які розвиваються у романі, не затуляє головної сюжетної лінії, не розпорошує уваги читача, а еротичні картини не ґвалтують його уяву «циганськими страстями». Перед нами не потік свідомості, модний нині серед наших так званих постмодерністів, які часто і сліпо мавпують далеко не кращі теперішні і позавчорашні зразки західного письменства, а пробігає перед нашими очима потік живого життя, перебіг людських стосунків у недавні роки так званого застою за доби розвинутого соціалізму, чи то пак недобудованого комунізму. Роман позбавлений тих «родимих плям», якими часто грішать твори деяких теперішніх прозаїків: надмірна дидактичність та канонізація образів людей, які мали хоч якісь дисидентські настрої.
Головний персонаж Віктор Синицький, чинячи пасивний, тобто єдино можливий в тих умовах, легальний опір компартійно-кагебістському режимові, не здійснює справді героїчних вчинків, не стає на котурни ні перед начальством, ні перед колегами-журналістами, ні перед коханою жінкою. І все ж він герой тим непоказним геройством, про яке так гарно сказав у короткому вірші відомий японський поет ХVІІ століття Басьо, пишучи про звичайні квіти:

О, скільки їх на полях! 
І кожна цвіте по-своєму.
У цьому найвищий подвиг квітки! 
(Переклад з російської мій. - В. М.)

Немає в «Тіні оси» й банального любовного трикутника. А любов є, любов Віктора до заміжньої жінки Лари Завадської, чий чоловік носить не тільки «роги» зраджуваного, а й офіцерські погони кагебіста. Здавалося б, який благодатний матеріал для того, щоб автор роману міг навигадувати детективних сцен таємного стеження за щасливими ( і водночас нещасливими) коханцями чи наситити текст вигадливими методами переслідування суперника, інтелігента-інакодумця! Проте автор обрамляє взаємини цих людей у не менш цікаві і зримі рамки: державний зраджуваний муж виявляється не надто дужим чоловіком, а його дружина, вродлива, мудра і водночас кусюча, як оса, поділяє кохання із колегою-журналістом Віктором, однак їхня любов не дає їм постійної душевної рівноваги, властивої щасливим коханцям. До того ж Віктору завдає душевного болю його роздвоєне сумління, обов’язок перед своєю одомашненою дружиною Ніною.
За простими зовні подіями в романі «Тінь оси» читач відчуває рух глибинних життєвих течій, він перебуває у невидимому силовому полі, майстерно створеному автором, в атмосфері непростої діяльності редакційного осередку.
Твір Петра Федотюка глибоко драматичний. Головний герой почувається в стані ворожої облоги, в стані ретельного стеження за ним з боку редакційного начальства, він ніби постійно відчуває тінь оси, яка витинає навколо нього небезпечні віражі, щоб всадити своє жало. І весь хід любовного роману між Віктором і Ларою веде до несподіваної, як у новелі, трагічної розв’язки.
Приваблює образ Лари Завадської. Це, з одного боку, сильна особистість, а з другого, вона по-дитинному вразлива. Смертельно хвора, вона з останніх сил, допоки ще могла приховувати від коханця свою хворобу, боролася за щастя бути з ним. І, зрештою, стала для нього тільки тінню, тільки щемливим спогадом. Ця жінка так любили Віктора, що, вже не маючи змоги і сил зустрічатися із коханим, посилає на любовну зустріч із ним свою сестру-близнючку, з якою вони схожі, як дві краплі води. Драматизм оповіді посилюється. Почуття міри не дає Петрові Федотюку збитись на банальне любовне пригодництво у романі, хоч у ньому не бракує досить відвертих еротичних сцен. Це вигідно вирізняє його з-поміж тих сучасних авторів, які, описуючи у своїх творах любовні колізії та картини, «живописують» не стільки для читачів, скільки, здається, для власного смакування.
Наприкінці роману на головного героя навалюються і втрата коханої жінки, і втрата улюбленої роботи (репресивний тиск). Перед нами постає молоде спустошене життя. Але це спустошення не безнадійне. Це спустошення осінньої ріллі, в котру посіяно озиме зерно. І в читацькій уяві має зринути картина весняної ниви як неусвідомлена надія на те, що життя триває.
Добрий посів (ні, ужинок!) зробив автор роману «Тінь оси» Петро Федотюк. І саме про це найперше мені хотілось повідомити майбутніх його читачів. Хочеться також побачити його оригінальний твір виданим окремою книжкою, до того ж пристойним тиражем. Інтелектуальний читач потребує саме такого енергійного сучасного письма.

21.04. 2002 р.*

* Опубліковано в газеті «Літературна Україна» від 16 травня 2002 р.

До змісту Василь Марсюк. Голос волаючого на майдані.