Перша "популярна", і навіть міжнародна, акція наших ВМС після скандальної подорожі-перевірки по військових частинах Криму Головнокомандувача Збройних - Сил України Леоніда Кучми стала першим випробуванням призначеного у травні 2003 року (після згаданої непарадної поїздки Президента) Головнокомандувачем ВМС ЗС України контр-адмірала Ігоря Князя. Йдеться про навчання ВМС України спільно з ВМС НАТО "Кооператив-партнер 2003".

Факт, що представники другої позиції рейтингового дна боєздатності ВМС чорноморського басейну (після Грузії) беруть участь у щорічних навчаннях подібного рівня (за участю близько 45 надводних кораблів ВМС США, Франції,
Греції, Італії, Туреччини, Болгарії, Румунії тощо) є абсолютно позитивним. До того ж, навчання, що тривали з 20 червня по 5 липня, цього року відбувалися саме на нашій території і передбачали участь не лише ВМС України (фрегат "Гетьман Петро Сагайдачний", корвет "Луцьк", рейдовий тральщик Генічеськ", морський тральщик "Жовті Води", середній десантний корабель "Кіровоград", рятувальний буксир "Кременець", катери, літак, майже 140 морських піхотинців...), але й цивільного населення при оперативному "взятті* силами ВМС материкових об'єктів. Врешті, ми продемонстрували, що маємо кілька кораблів, які спроможні не тільки добре триматися на воді, укотре виявили таке невиразне, але стабільне прагнення в НАТО...

Разом із тим ці і подібні навчання Збройних Сил України без внутрішнього розвитку боєздатності останніх - лише парадний серіал та певне камуфлювання існуючих армійських проблем. Так чи інакше, наш флот опинився сьогодні в найбільш кризовій за останні 12 років ситуації. Десята хвиля кардинальних реформ у Збройних Силах, що грандіозними темпами розгортається з початку цього року, схоже, повністю накрила підводні та надводні пертурбації наших ВМС. Події, що впродовж квітня-липня цього року відбуваються на півдні країни, дехто вже відкрито називає "новим переділом Криму"..

Логіка останніх подій випливає з українсько-російських переговорів 1992-1994, та 1997 років навколо розподілу радянського Чорноморського флоту та щодо статусу Севастополя. І хоча на той час українсько-російські домовленості та угоди, попри їхню невідповідність нашим Національним інтересам. Конституції та геостратегії, могли оцінюватися як можлива тактична поступка для уникнення міждержавного конфлікту, - 10 років безперервних "поступок", фактів, подій та наслідків уже чітко наводять на тенденцію послідовного витіснення усіх військових формувань ЗС України з Кримського півострова. І останній переконливий доказ - події цього року.

Рекордним темпам демілітаризації саме Українських (а не російських - як то вимагають наші Національні Інтереси та прагнення в НАТО) військово-морських баз у Криму у квітні-липні цього року, мабуть, не випадково передував черговий - безкраватковий, але стратегічний - візит Президента Леоніда Кучми до кримського Фороса на зустріч із Президентом РФ Владіміром Путіним. Так чи інакше, Головнокомандувач ЗС України вперше за майже десять років правління-командування, і саме перед зустріччю з російським колегою, вирішив оцінити наші ВМС, як висловився Президент, "із тилу". Тобто, без запрошення і попередження завітав на кілька військових об'єктів півострова. Проте нічого незвичайного він там не міг побачити і не побачив, окрім зруйнованих російськими ж військовиками після розподілу ЧФ штолень для атомних підводних човнів у Балаклавській бухті (тактика "випаленої "землі" при здачі території ворогові), окрім голодних матросів та куп різноманітного мотлоху (чого чекати за такого розподілу майна ЧФ та бюджетного фінансування?)...

Достатньо було згадати шановному Головнокомандувачу, що із трьох фрегатів, переданих нашим ВМС росіянами, за сумнозвісним розподілом, жоден не є боєздатним, не говорячи про іншу бойову та допоміжну техніку. Між іншим, у такому ж стані нам "розподілився" і єдиний підводний човен "Запоріжжя", що його також мав нагоду негативно оцінити Президент у Балаклавській бухті.

Наскільки адекватними багаторічній політиці Президента були реалії ВМС України, настільки неадекватною виявилася його "реакція" на згадані реалії. Як не прикро, вони не стали додатковими аргументами захисту Національних інтересів Головнокомандувачем у запланованій зустрічі лідерів двох "братніх" держав. Натомість Леонід Данилович публічно і вщент розгромив наші ВМС, зневажив офіцерську честь та людську гідність уже екс-Головнокомандувача ВМС України адмірала Михайла Єжеля та його штабних колег. Обурення Президента не закінчилося навіть звільненням Михайла Єжеля з посади і оперативним розкручуванням кримінальної справи щодо екс-керівництва ВМС слідчими з СБУ та прокуратури, інспекторами Міноборони. Він сенсаційно, владно, а головне - відкрито - заявив, що взагалі "тут не має бути військових!" Певно, такого безболісного і швидкого розв'язання "проблеми Українського флоту в Криму" не очікував навіть Владімір Путін (якщо, очевидно, особисто не спрямував колегу у "правильне" русло). У будь-якому випадку, відразу після кримської зустрічі президентів у квітні розпочалося досі не бачене широкомасштабне згортання ВМС України на півострові. І коли ще за кілька місяців до того всі військовослужбовці та офіцери ВМС не могли навіть подумати про демілітаризацію "останньої стратегічної військово-морської бази ВМС України", єдиної бухти, де у видовбаних у скелі штольнях могли дислокуватися підводні човни, навіть атомні (у цілковитій безпеці від можливого ядерного удару), - практично вже у квітні завершилася повна демілітаризація Балаклавської бухти. У рекордні строки не стало єдиного судноремонтного заводу ВМС України, що забезпечував поточний ремонт наших бойових і прикордонних" кораблів (судноремонтні підприємства Севастополя належать або приватним особам практично російського громадянства, або -.знову ж Російській Федерації). Не стало там й інщих підприємств ВПК України, частин СБУ, прикордонних військ. Утратив єдине пристановище і єдиний, але ще небоєздатний український човен "Запоріжжя", що вже кілька місяців висить на стапелях російського судноремонтного заводу в Севастополі.

І все це, врахуйте, без жодного законодавчого рішення (відповідне рішення й по сьогодні лежить у Кабміні, не виходячи в світ). Утім, подібні дії, мабуть, є цілком логічним завершенням тривалих "підходів" до Балаклавської бухти російського капіталу, що прагне перетворити її на своєрідний Лас-Вегас із грандіозним розважальним комплексом. Саме з цього боку, очевидно, йшла довготривала ініціатива демілітаризації Балаклави.

Як і можна було очікувати, "очищенням" згаданої бухти процес витіснення українських військових із Севастополя та Криму не завершився. Практично, в той самий час на державному рівні починає серйозно обговорюватися питання демілітаризації Південної військово-морської бази ВМС України (якою командував до нового призначення контр-адмірал Ігор Князь). Маємо всі ознаки того, що найближчим часом остання важлива база ВМС України в Донузлаві або повністю демілітаризується, або своєю більшою частиною. Утім, на питання про шляхи можливого перебазування основних сил ВМС начальник прес-центру ВМС України в Севастополі Микола Савченко відповів так:

- Ми не розглядаємо зараз питання іншого базування. Якщо буде рішення про демілітаризацію - будемо пропонувати свої варіанти. Це не від нас залежить. Може, буде рішення віддати окремі причали для розвитку торгового флоту, але я не думаю, щоб уся база відійшла під торговельний флот... Рішення приймається у Києві.

Перший візит Президента "в тил" ВМС та до різних військових частин ЗС України (загалом перевірялося вісім частин) став приводом наради всіх керівників силових структур, яку провів Леонід Кучма наприкінці червня, і яка юридичне оформила ротацію найвищих кадрів Збройних Сил. Відставку міністра оборони В. Шкідченка також пов'язують із перерозподілом сфер впливу в секторі торгівлі зброєю, як і з розподілом (демілітаризацією) військових об'єктів та майна, у тому числі - в Криму.

Тішить, що Головнокомандувач ЗС нарешті офіційно визнав (на тій же нараді силовиків), що наш флот - у катастрофічному стані. Однак єдиною причиною такого стану Леонід Данилович оголосив незадовільну роботу, дезінформацію і навіть нібито кримінальні злочини екс-Головнокомандувача ВМС Михайла Єжеля.

Натомість реальною і головною проблемою наших ВМС, проблемою Севастополя та всього Криму залишається політика керівництва держави щодо українсько-російських взаємин на півострові, незаконне перебування та діяльність на нашій території російської військово-морської бази та різноманітних військових частин РФ, фактично, сумнівний статус Севастополя, планомірна скупівля росіянами кримської землі, стратегічних військових об'єктів та підприємств із тотальним витісненням українського бізнесу та Збройних Сил України.

Підписана в 1997 році міждержавна угода між Україною та Росією не просто суперечить нашим національним інтересам - вона не вирішила жодної проблеми. До сьогодні навіть юридичне не оформлена оренда Росією cевастопольських бухт та військових об'єктів; Мало того - лише в кінці минулого року місцева влада додатково виділила ЧФ РФ близько 20 га землі прибережної зони (врахуйте, що Росія за оренду землі не платить). Окрім того, у Севастополі російські військові (навіть озброєні патрулі) постійно чинять різні безчинства щодо військовослужбовців ВМС України. Очевидно, чисельність і боєздатність російського гарнізону, включно із бронетанковою технікою (близько 150 одиниць), бойовими та допоміжними кораблями, літаками тощо, ніяк не порівнюється із нашими мізерними "силами". Окрім того, не так давно у Крим із Кавказу Росія перекинула чималеньку кількість штурмовиків СУ-25 (чисельністю до полку).

Ще однією вагомою причиною катастрофічного стану наших ВМС є те, що за 12 років не розроблено програми військового кораблебудування, хоча був указ Президента від 1993 року про розробку такої програми і протягом тривалого часу висловлювалися пропозиції щодо цієї програми з боку керівництва ВМС України. Досі не визначено, який же флот в Україні хоче бачити керівництво держави.

За 12 років не закладено будівництво жодного бойового корабля, не добудовуються кораблі, закладені ще за часів СРСР (крейсер "Україна", фрегат "Байда Вишневецький", корвет "Чернігів").

Між тим, новопризначений міністр оборони Євген Марчук на першій офіційній міжнародній зустрічі з керівником військового відомства Росії Сергієм Івановим уже в липні цього року, на жаль, не виявив нової і принципової позиції керівництва ЗС України щодо Криму, заявивши: "Є угода про базування Чорноморського флоту в Україні. Вона діюча. Питання її денонсації не ставилося, не ставиться і не буде ставитися". Міністри також повідали, що боргів РФ перед нашою державою практично немає (?!) і що подальший рух у розв'язанні (?) спільних проблем увінчається поїздкою Євгена Марчука до Москви наприкінці цього року.

Р. S. Питання інвентаризації деяких об'єктів та земель, "орендованих" ЧФ РФ, найближчим часом будуть пріоритетними під час п'ятого засідання українсько-російської підкомісії з питань функціонування ЧФ РФ на території України. Співголова підкомісії з українського боку - радник Президента Василь Роговий, із російського - міністр промисловості, науки і технології Ілля Клєбанов.

Олександр СОЛОНЕЦЬ

"Слово Просвіти"
№ 29, 16-22 липня 2003 р.

До розділу "Вільна Трибуна"