1
Дзюрчить струмок. Стрекочуть цвіркуни.
Гудуть джмелі, неначе на басолі.
Вже літо йде через село поволі
В садки, городи і на баштани.

Поміж картоплі - синій цвіт квасолі,
Вилазить гарбузиння на тини.
А соняхи, мов хлопці ясночолі,
Тож мати часто кличе їх: «сини».

Одна в садку, одна і на городі.
Давно сама, а діти у містах.
І часто їх запрошує в листах:
"Приїдьте на городину та й годі..."

А тих від справ нічим не відірвати.
Минає літо. Осеніє мати.

II
Під стріхою - віночки із цибулі,
В стручках квасоля на погрібнику
І кропу сніп на вишні у садку
Та гарбузи в городі, мов поснулі.

Відлітували голосні зозулі,
І ночі довшають, і справу клопітку
Знаходить мати в пору отаку,
Хоч стан її уже роки зігнули.

Спочить сіда, де соняхів ряди
Свої кашкети жовті познімали.
Поп'є на призьбі з кухлика води
І мовить: вчора журавлі кричали...

А потім тихо попрямує в хату
Листа онукам в місто написати.

До змісту Данило  КОНОНЕНКО "Ми виростали в повоєнні роки"