"Наче з арфи золотої..."
Українські письменники про Крим

Павло ТИЧИНА
(1891 - 1967)

З Кримського циклу

ПЛЯЖ

М.Рильському

З гори вона збігла і гола лягла,-
не знає, не знає, не знає чому -
жагуче коліна сумні розняла
і сонце приймає, як мужа.

Такі хвилеводи, така ряботінь, -
здається, здається, от-от! -
тінь - та й немає, самії сліди:
риба дугою-стрілою з води...

Невже це було колись: банда... пожар...
Її зґвалтували і кинули в жар...
Які ще раби, які ще раби!
Море, о море, ти полюби.

О як вона вирвалась, кинулась в бір, -
і бігла, і бігла, і бігла - о жах! -
куди не погляне - оскалений звір
і небо у чорних кривавих слідах.

Був мертвий, і дикий, і проклятий час,
як десь вона впала вночі у траву.
Тепер вже не знаю ні націй, ні рас,
свободу людей своїм богом зову!

І буду боротись, і буду іти
в новії, нерабські, незнані світи.
Які ще раби ми, які ще раби!
Море, о море, ти полюби.

Та море хвилює, та море будує:
в нім стільки проклятих отих надбудов.
Любов моя чиста, любов незагасна,
невчасна, сучасна, прекрасна любов!

До змісту "Наче з арфи золотої..."