"Наче з арфи золотої..."
Українські письменники про Крим

Світлана КОЧЕРГА
(1955 р.н.)

МИТТЄВОСТІ

***

Кохане місто, хто ти - прима?
Чи ти повія в грубім гримі?
Твоє відкрите надто декольте,
та кожен день з тобою - це святе.

Як шкода - тільки днів тих світлих
стає щораз скупіший відлік.
І не тому, що ти завжди - для всіх,
в тісному колі чужоземних свит.

Бо восени, коли навмисно
зірвуть вітри твоє намисто,
дощем огорне голі плечі шаль
і щезне врешті-решт чванливий чвал,

тоді ти вся моя, о Ялто,
дарований Всевишнім янгол!..
А я? Тебе чекаючи - прости -
не вийду з лабіринту суєти.

Мій шепіт в хорі падолисту
не чуєш ти, кохане місто.
Та знай, що лише Ти і Спас,
кому помолюсь я у смертний час.

***

Ще одне літо пішло у тло,
стертий нестерпний серпень.
Дощ розсипає холодне скло,
мокне розбитий серфінг.
З-під парасолі струнка Асоль
шхуни шукає обрис,
та непрозоро хмаринок сонм
ген затуляє обрій.
Так виглядала колись я блиск
шовку кожного літа...
За сподіваннями всіх помолись
перед дверима ліфта.
Та за платани, за гриву гір,
клаптик землі в асфальті,
і за безцінний Господній твір
тишу в осінній Ялті.

До змісту "Наче з арфи золотої..."