Не так давно Президія Спілки письменників України прийняла до своїх лав нашого земляка, обдарованого поета-лірика Василя Латанського. У його внутрішньому образі органічно поєдналися педагог і поет. Він уже майже сорок літ вчителює. В одному з своїх віршів він сповідально зізнається:
Ой школярики, школярики мої -
Невгамовно щебетливі солов'ї!
Сорок літ щебечете мені
І веселі, і журливо чарівні.
Педагог за покликанням, свою сердечну любов віддає дітям. Ось та любов і "нащебетала" українській літературі дитячого поета.
Василь Григорович Латанський народився 18 листопада 1938 року в селі Луківка Катеринопольського району Київської (тепер Черкаської) області в родині колгоспників. Батько - учасник Великої Вітчизняної війни. Любов до літератури захопила Василька іще в шкільні роки. Вірші шестикласника Васі Латанського публікувалися на сторінках газет. Не раз був він переможцем у конкурсах на кращий твір. По закінченню середньої школи 1957 року служив у армії. А 1960 року вступив на філологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. Студент В. Латанський продовжує писати вірші. Бере активну участь у роботі університетської літературної студії "Франкова кузня". Два роки очолював її. 1965 року, закінчивши університет, дістав направлення на роботу в Крим, у село Пруди Совєтського району, де і тепер працює вчителем української мови та літератури та директором середньої школи.
В. Латанський пише для дітей дошкільного та молодшого віку. Пише цікаво, емоційно-барвисто. Поетично! Цого твори збуджують дитячу допитливість, сполучену з чарівною дитячою наївністю, безпосередністю. Поет прагне оберігати дитину в делікатному віці від душевних травм. Тонкий знавець дитячої психології, В. Латанський у кращих своїх творах показує, як діє дитяча уява, процес міркування, тлумачення баченого в оточуючому світі. При цьому не раз оповідь виходить у сферу смішного. Дуже тонко і точно підмітив своєрідність індивідуальної манери В. Латанського талановитий український критик, літературознавець, академік Академії наук України, доктор філологічних наук, професор Київського державного університету ім. Т. Шевченка Михайло Наєнко: "Є в поезії Латанського, окрім щирості та задушевності, й ще одна прикметна риса, яка дається не кожному поету. Маю на увазі внутрішньо прихований, але повсякчас присутній у поезії В. Латанського ліричний усміх".
Останнім часом прозвучала в драматично-болючому ключі і тема долі сучасної школи, яка внаслідок політичних та економічних негараздів опинилася над прірвою. "Вмирає школа..." Скорботно звучить мотив поневіряння вчительства, що місяцями скніє без зарплатні, "гризе сухарі", мучиться в холодних, неопалюваних взимку класах. "Десь палко дебатують депутати, а в школі навіть віника нема". Поетові болить трагічна доля дітей, що "зімлівають з голоду".
Не одна сотня віршів В. Латанського побачили світ на сторінках газет, українських журналів. І тільки тепер, дякуючи добрим людям-спонсорам, з'явилися його два поетичних збірники - "Ужинок" (1997), "Які очі - такий світ" (1998). З'являються часто його нові вірші для дітей і про дітей на сторінках "Кримської світлиці". Письменник звертається до публіцистики. У статтях він гаряче відстоює інтереси творчої інтелігенції, діячів культури української від шовіністичного паплюження та фальсифікацій.
 

ЛІРИКА
КОСЯТЬ ТРАВИ ЦВІРКУНИ
Як прийдуть до мене сни,
Я не буду спати,
Бо не сплять -
цвір!-цвіркуни,
Косять біля хати.

Від зорі і до зорі
Косять трави, косять...
Ну й завзяті косарі!
Де ж кладуть покоси?

Чом нескошена трава
Сохне біля хати?
Може, й справді так бува,
Розпитаю в тата.

ПІСЛЯ ДОЩУ
Стоїть картопля мокра-мокра
У пелехатому плащі.
Сміється до капусти морква:
"От і діждалися дощів".

Метляє хвостиком петрушка
Аж за межу, де барбарис.
А він шепоче їй на вушко:
"Ще буде сонце.
Не журись!"

КОШЕНЯТКО
Спить на сонечку маленьке
Біля киці, біля неньки,
Як іде, не поспішає -
Лапка лапку доганяє:
- Няв-няв-няв!..

У ХАТІ СНІГ
- В нашій хаті вже зима! -
Хвалиться малий Хома. -
Подивіться: пада сніг
На дивани, на поріг...
Я розсипав сніг по хаті,
Що з млина привіз наш тато.

ЗАСТУДИВСЯ ЇЖАЧОК
То приляже на бочок,
То почне дрімати...
Застудився їжачок
А як лікувати?

Як узнати болячки:
Може, грип? Чи нежить?
Не пускають колючки
Хворого обстежить.

ВМИРАЄ ШКОЛА
Вмирає школа...
Людоньки, вмирає!
Куди ж поділись мудрі "лікарі"?
В якому царстві, у якому краї
Гризе, як наш учитель, сухарі?
Вже котрий місяць скніє без зарплати,
В холодних класах тішиться зима.
Де палко дебатують депутати,
А в школі навіть віника нема.
Он зомліває з голоду дитина.
Тих "лікарів" даремно вигляда.
У них завжди є долари у скрині,
А нас обсіли злидні і біда.
Біда з бідою - от і край наш нині.
Ми, хоч і бідні, все-таки панва.
Та усміхнеться доленька Вкраїні!
Рятуймо школу! Поки ще жива.

До змісту книги

Бібліотека "Українського життя в Севастополі"