Літературний цех гумору та сатири називають вогнистим. І мають рацію. Тут кують зброю. Зброю сміху. Уже понад півстоліття у тій зброярні працює український письменник Володимир Шахнюк. Доля розпорядилася так, що він вперше усміхнувся в вогні. То був пекельний вогонь Сталінграда. В газеті повітряної армії було опубліковано гумореску "Швейк-авіатор". А за нею у сатиричному відділі газети з'явилося іще ряд сатиричних замальовок. Як дотепний фейлетоніст рядовий боєць-зв'язківець Володимир Шахнюк здобув пошану в середовищі однополчан.
Володимир Потапович з усмішкою розповідає про свої життєві та творчі путі-дороги: "Народився в м. Славуті Хмельницької області 1920 року. 20-го березня і 20-го сторіччя. В подальшому мені щастило на двадцятки: в двадцять літ одержав книжку червоноармійця, через двадцять - вийшла моя перша книжка, а ще через двадцять вручили пенсійну книжку. Очевидно "чергова моя книжка вийде теж через років 20, якщо мине паперова криза і зникне інфляція".
Дитинство минуло в дитячому будинку. Першу освіту здобув у школі фабрично-заводського навчання. Згодом закінчив Харківське газетне училище, у якому тоді ж вчився Олесь Гончар. У студентські роки з'явилися перші проби пера. В. Шахнюк пробував свої сили в жанрі фейлетону. В наступному творчу роботу поєднував з працею в редакціях обласних газет Вінниці, Рівного, Сімферополя.
1961 року вийшла перша книга В. Шахнюка "Характер не той", яка була прихильно зустрінута критикою. Відомий літературознавець, критик Іван Зуб побачив у особі молодого письменника митця, котрий "входить в сім'ю сатириків, маючи непозичений голос і пристрасну душу войовничого недруга відсталості, рутини, косності. "Молодий сатирик досягає успіху, вдаючись до сатиричної гіперболізації, вдало окреслюючи сатиричні характери.
Перу В. Шахнюка належать збірки сатиричних та гумористичних творів - "Де Макар телята пас" (1964), "Приємні неприємності" (1965), "Жарти жартами" (1968), "Пташине молоко" (1972), "Веселе й сумне" (1980).
Систематично виступає письменник з гуморесками, фейлетонами та нарисами в журналі "Україна", а також на сторінках газети "Кримська світлиця".
Провідне місце у сатиричних та гумористичних творах В. Шахнюка посідають соціальні мотиви. Автор виступає проти деформацій у сфері моралі, посилає сатиричні стріли проти хитрунів-пристосуванців, що вміють знайти теплі місця, обдурити, проти безініціативних горекерівників, проповідників "принципів" - "якось воно буде", проти улесливих підлабузників - цих, за висловом В. Маяковського, "любителей нежного обхождения с начальством".
Творчі пошуки В. Шахнюка розгортаються в руслі сатиричної та гумористичної традиції української літератури. Відчувається позитивний вплив на нього досвіду славетного українського реготуна, "генерала сміху" Остапа Вишні, а також невичерпних джерел національного фольклору. Комічнє і смішне у Шахнюка, як в Остапа Вишні, як і в фольклорі, виростає з контрасту зміщених площин, плідного використання засобів сатирико-гумористичної гіперболізації, народних дотепів, влучних, сповнених комізму неологізмів.
Плідно скористався письменник досвідом М. Гоголя, І. Нечуя-Левицького, Д. Фонвізіна, В. Короленка.
В. Шахнюк автор комедії "Саранчуки", у якій в умовах тоталітаризму виявив сміливість і громадянську мужність, поставивши біля ганебного стовпа номенклатурників, що зімкнулися з кримінальними злочинцями.
В. Шахнюк відомий і як публіцист. Письменник нещадно висміює шовіністичних головотесів, які хотіли б затягти Україну в імперію, тих, що силкуються спаплюжити українську незалежність, приписати їй шкідливість і взагалі всього українського, включаючи мову, культуру, історію. Його гострий сарказм скерований проти вчорашніх партократів, що, проснувшись вранці після проголошення суверенності України, відразу ж стали "демократами", перефарбувалися і знову посіли державні високі посади і паразитують, заганяючи народ все глибше в яму поневірянь, дискредитуючи молоду українську державність. Його бентежать жахи війни у Чечні, у якій гинуть тисячі і тисячі ні в чому не повинних мирних жителів. Митець засуджує цю загарбницьку війну.
Майстер сміху пильно вдивляється в життя, прагне по-своєму осмислити проблеми сьогодення.
 

ВІДРЯДНІСТЬ

Це було в ту епоху, коли наші командири виробництва поклонялися валу, як вогнепоклонники вогню, коли пожежникам платили за кількість пожеж, а витверезникам - за валовий обсяг очманілих клієнтів.
Ось в цю благословенну пору в місті Безводному станція рятування утопаючих тихенько йшла на дно. План не виконувався - не було валу. Рятівники розбіглися, наче пацюки з тонучого корабля. Адже зарплати кіт наплакав, премій ніяких, додому нічого, окрім утопленика не понесеш. Та й утоплеників чортма.
Одне олово, станція мала забулькотіти, та раптом трапилось чудо: рятівники стали одержувати зарплату на рівні космонавтів. Плюс премії, прогресивка. На власні кошти станція збудувала базу відпочинку, кафе "Русалка", навіть стала випускати часопис "Безводненський утопленик".
Секрет відкрився просто: стадія перейшла на відрядність. Чим більше утоплеників - тим більший заробіток. Грошові нагромадження збільшувалися, а населення убувало. Навіть майстри спорту з плавання стали тонути, як ті пудові гирі. Учасники масового запливу з нагоди скасування рибного дня всі до єдиного пішли на дно. Медалі переможцям довелося вручати посмертно. Місто обезлюдніло. Нікого було посилати на картоплю, нікому було нав'язувати квитки в місцевий театр. Правда, черги зникли. Пиво і потрійний одеколон можна було купувати вільно, як уцінені штани.
Невідомо, яких економічних висот досягли б рятівники, коли не фінінспекція. Вона поставила хрест на відрядності і крива росту утоплеників опустилася до нульової позначки. Кадри розбіглися. Станцію закрили.
Залишившись без діла, рятувальники жалкували: - Треба було починати відрядність з фінінспекторів.
 

БУРЯ В СКЛЯНЦІ

Збунтувалися звірі проти свого лідера Лева, який за старого режиму називався царем звірів. Гомоніли на всі голоси:
- Тільки демократом назвався, а який був зажерливий, такий і залишився!
- Як ділити здобич, то лідер, а на полювання нас посилає!
- Від нього слова людського не почуєш: все ричить та ричить!
- Звісно, хижак!
- То що ж будемо робити? - запитав Вовк.
- Нехай іде у відставку, - запропонував Бегемот і звернуся то Чаплі: - Пиши, небого. Слухали: про антидемократичну, авторитарну поведінку Лева. Ухвалили: запропонувати Леву подати у відставку, оскільки стиль його керівництва не відповідає вимогам сучасності.
- Гаразд! - дружно вигукнули збори.
- А тепер оберемо делегата для вручення Левові нашої постанови - сказав головуючий.
- Крокодила!
- Не можу - у мене сьогодні інструктаж з підводного полювання.
- Тигра!
- З радістю виконав би це доручення, - чемно усміхнувся Тигр, - та поспішаю на змагання з стрибків у довжину на першість спорттовариства "Екватор".
- Кенгуру!
- У мене сьогодні фінал з потрійного стрибка.
- Слона!
- Ангіна, - прохрипів Слон.
- Осла!
- Я сьогодні виступаю в складі команди кмітливих і веселих.
- Мавпу!
- Що ви, людоньки, мені ж доручено виступати в суді громадським обвинувачем у справі плагіаторів.
- Зайця!
Сірий не міг вигадати пристойної причини і почимчикував з постановою зборів.
По дорозі зустрів лисицю. Похвалився їй, яке важливе доручення виконує.
Лисиця отетеріла:
- Ви що ж, з глузду з'їхали - на Лева жалітися. Та він всіх нас!..
- Чого ти злякалася? Носишся з своїм Левом, як з писаною торбою! - войовничо настроївся Заєць. - Та ти знаєш, хто такий Лев?..
З цю мить з кущів показалась грива царя звірів. Заєць присів на задні лапки і голосно продовжив розпочату фразу:... Лев - це наш батько рідний, наш заступник і охоронець. Ось хто такий Лев!