Михайло Тернавський - унікальне явище в українській літературі. Поет, перекладач. Пише українською, російською, польською, литовською мовами і мовою есперанто. Як поет-есперантист відомий далеко за межами України. Його твори публікувалися на сторінках газет, журналів Англії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Бра-зилії, Естонії, Італії, Колумбії, Нідерландів, Польщі, Угорщини, Франції. Зарубіжна критика одностайно відно-сить М. Тернавського до ряду обда-рованих майстрів-есперантистів, називає "аборигеном Парнаса".
Михайло Якович Тернавський народився 11 серпня 1934 року в Полтаві. Перед війною родина деякий час жила у Заліщиках Тернопільської області. Під час війни батько був на фронті. А мати з двома дітьми опинилася в Казахстані. Восьмилітній Михайлик пережив велике горе. Від голоду, холоду, поневірянь помер його малолітній братик. "Скільки їх українських трупиків залишилися в чужих землях!" - пише в своєму щоденнику М. Тернавський.
В 1944 році Михайлик з матір'ю повернувся на Полтавщину. Поселилися у селі Циганському, де мешкала бабуся. А між тим повер-нувся з війни і батько покалічений - без ока, одна рука не діяла... Але живий. Родина повернулася в Полтаву. Михайлик продовжував навчання. Любив дуже читати. А в п'ятому класі і сам почав писати віршики.
1968 року закінчив Харківський інститут культури. Працював директором полтавського клубу письменників. Творча біографія почалася з критичних виступів у пресі. Згодом заявив про себе і як поет. Плідними наслідками увінчалася й перекладацька діяльність. З'явилися в періодиці, пресі переклади українською мовою болгарських, російських, польських, білоруських поетів.
М. Тернавський - автор збірок "Відтінки" (Харків, "Прапор", 1967), "Сонячний годинник" (Харків, "Прапор", 1976), "За видноколом" (Сімферополь, "Таврія", 1986). 1987 року вийшла збірка М. Тернав-ського "Колоро" мовою есперанто. В зарубіжній пресі та періодиці друкуються переклади мовою есперанто поетів України.
М. Тернавський - поет самобутнього стилю. Він приваблює неординарністю ліричних перевтілень, здійснюваних шляхом довірливо-природної розповідальності; глибинністю підтекстів, які випливають з тонких натяків, неочікуваних асоціативних зближень та несподіваності крутих поворотів поетичної думки. Природньо не раз поет підключає іскринки гумору, іронії. Є іще одна грань поезії М. Тернавського: природ-ність наївності і простоти повних життєвого змісту його віршів. Англій-ська поетеса Мева Марон писала: "Наївна його поезія ніби говорить безпосередньо про речі дуже прості, ніби поет не усвідомлює зв'язку з усім світом і суспільством, а втім, зв'язок цей є. Вірші дуже природні".
М. Тернавський пише про речі прості, у яких закладена складна простота буття. Пише мудро, підносячись на рівень філософічності. А щоб писати про речі прості мудро, - справа не з простих. Без таланту тут не обійтись. Важливо і дорого те, що Михайло Тернавський той талант має.
У поезії М. Тернавського панує верлібр, який здобуває нові риси української поетики, характеризується широким застосуванням розмовності і пов'язаною з нею своєрідністю синтаксичних структур та гнучкою і багатою інтонаційністю.
Визначальним регулятором творчих шукань поета є саме життя. Вчитуючись у поезію М. Тернавського, І. Драч, між іншим, відмічає: "Видно, що автор не такий собі бодрячок-здоров'ячок, а людина з виболеною долею". Треба нагадати одну автобіографічну деталь: батько поета був сином поміщика із Запорізької області: "мені багато чого не дозволялося саме з цього приводу". Гірка була сама історія його входження в літературу. З'явилося бажання вийти з своїми творами в інші країни. Вивчив есперанто. Почав писати цією мовою. Писав, що підказувало серце, відчувши свободу творчості. Прийшов успіх. Вірші друкувалися і друкуються й нині у есперантистських часописах зарубіжжя.
В центрі ліричних роздумів М. Тернавського стоїть людина, яку він бажає бачити щасливою, духовно досконалою, прекрасною. Людина - соль землі, основа життя. Його ліричний герой знаходиться постійно в стані роздумів над людською долею. Він переповнений радістю, захопленням, коли людина хмеліє від любові до рідного краю, його культури, краси природи, підноситься на високі рівні духовності. Але поета вражає жорстокість людської долі. І тоді мотиви зачаклуненості білим світом поступаються місцем сумовитості, а то й гіркою іронією чи сумовитою посмішкою. Тернавського хвилювали болючі суспільні проблеми часів тоталітаризму, спричиненого ним громадянського безладу, насилля. Для вираження життєвої правди поет вдавався до езопівської мови. Він протестує проти "заморожування" України в добу брежневсько-сусловського "розвинутого соціалізму", засуджує деформації та знекровлення талантів, руйнування творчих особистостей в умовах авторитарних засад, адміністративно-державного контролю, насаджування національного нігілізму.
Тонкістю вираження порухів людської душі відрізняється інтимна лірика М. Тернавського.
Поет з розкритою душею і любов'ю ставиться до людей різних країн, народів, національностей планети. Він уміє цінувати неповторність і красу їхніх культур, мистецтв, літератур. Шляхом перекладання збагачує міжнародними культурологічними цінностями свій народ. Пишучи п'ятьма мовами, в тім числі й есперанто, він виносить на світову орбіту духовні цінності українського народу.
Член Національної Спілки письменників України з 1978 р.
Помер 9 серпня 1998 р.

* * *
Якщо ти народився явором,
Ти повинен завжди бути явором
і повинен радіти з того, що ти - явір.
І не варто навіть витрачати час
на побивання,
що ти не дуб чи не секвойя.
І тим паче, не варто витрачати час
на заздрість до птахів.
Навіть до орланів,
що мають розмах крил 2 і 2,5 метра.
Ти явір
і ти повинен радіти з того,
що ти явір.
Бо ти, як явір, маєш
свої яворові радості.

* * *
Приємно бачити,
як багато дерев сходяться
до залізничної колії -
мов на забори чи на заняття які.
Приємно бачити,
як десь в долині гурт дерев зібрався
біля якогось озерця.
І боляче бачити
раптом серед степу
самітне дерево.
Воно і красиве, і розкішне буває,
але бачити однаково боляче.

* * *
Де я живу,
моря немає і чайок немає,
я бачив чайок
тільки в кіно і на малюнках.
А в кіно і на малюнках
чайки літають над морями,
та, коли я опинився
у селищі, яке розташоване
біля моря,
мені довелося побачити чайок,
коли вони шукають корм
на березі,
коли вони шукають корм
у дворищах рибалок -
а то навіть
вовтузяться на смітниках,
як звичайна
свійська птиця.
Я не засуджую їх.
Але дивно мені було спостерігати це.
Я ж бо звик до того,
що чайки
літають над морями.

* * *
Якби мені хто подарував такий бінокль,
щоб я міг заглянути в нього і побачити -
ген-ген, щастя уже запрягає воли,
бо має їхати до мене.
Якби мені хто подарував такий бінокль,
щоб я міг заглянути в нього і побачити -
ген-ген, щастя вже вмощується на возі,
бо має їхати до мене.
Якби мені хто подарував такий бінокль,
щоб я міг заглянути в нього і побачити -
ген-ген, щастя вже їде шляхом
назустріч мені,
назустріч мені.
Прикро, звичайно, що в наш вік
ракетних швидкостей
щастя полюбляє найбільше воли,
як засіб пересування.
Але, одначе,
якби мені хто подарував такий бінокль -
було б дуже і дуже непогано.

* * *
Шкода, що певний,
що не можу стати явором над озером,
а тим паче - самим озером.
А то марив би стати озером,
аби Ви,
нахиляючись наді мною,
пізнавали в мені
себе.

* * *
Коли на хвилі
загойдалась чайка -
я зворушивсь до сліз
і засумував,
що поряд нема тебе,
якій би я показав.