Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

Володимир Сергійчук
Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

Для гетьмана немосковської вдачі - кайдани

Прямої, одвертої, але гарячої вдачі, гетьман Многогрішний, пише Андрій Яковлів, серед отруєної московськими інтригами, підкупами, двоєдушністю атмосфери почував себе безсилим і часто, спровокований московськими посланцями або деким із старшини, висловлювався гостро й одверто, говорив більше, ніж було потрібно. Особливо гострі розмови мав гетьман із царськими посланцями М. Савіним у грудні 1671 року та з О. Танєєвим у січні й березні 1672 року. Цим він озброїв проти себе Москву, яка засадничо не терпіла людей одвертої, негнучкої вдачі, особливо на гетьманськім уряді, не придбав собі прихильників серед більшості старшини й прискорив свою загибель.
Головними змовниками проти гетьмана були: генеральний обозний Петро Забіла, генеральні судді Самойлович і Домонтович та генеральний писар Карпо Мокрієвич. Ці змовники працювали в повному контакті з ніжинським воєводою Ржевським та з головою московських стрільців при гетьмані Неєловим.
7 (27) березня 1672 року до гетьмана прибули московські посланці Танєєв і Щоголєв, а вночі з 7 на 8 березня, умовившися з обозним і суддями через свого посланця, Танєєв, Щоголєв і Неєлов пішли на таємну нараду до обозного Забіли, де й домовилися, що одразу ж після від'їзду царських посланців змовники вхоплять "того вовка" - Многогрішного - і, зв'язавши, віддадуть Неєлову під варту.
Московські посланці виїхали з Батурина 10 березня, а вночі з 12 на 13 березня змовники разом із Неєловим вдерлися до покоїв гетьмана, вхопили сонного, зв'язали й під вартою московських стрільців відвели до Батуринського замку, потім вирішили відіслати закованого гетьмана до Москви, що й було зроблено.
А там усе відбулося так, як і просили змовники з числа генеральної старшини: гетьмана на дибі двічі били кнутом, після чого засуджено було його на смерть - за те, що мав намір стати підданим турецького султана, хотів посварити царя з королем польським тощо. І тільки після того, як голови засуджених уже поклали на "плаху", оголосили про помилування й заслання на Сибір.
Пекельні муки під час слідства та суд над Многогрішним у Москві, куди його привезли в кайданах, було грубим порушенням "Березневих статей" 1654 року. Адже ними передбачалося, що справи осіб козацького стану має розглядати тільки козацький суд. Згідно з тогочасним українським військовим правом гетьмана (якщо він навіть вчинив злочин) могла судити тільки Генеральна Рада Війська Запорозького. Суд і заслання до Сибіру Многогрішного - нечуване доти порушення прав і вольностей Війська Запорозького, стверджених царським словом Олексія Михайловича.
Угодницьку політику козацької старшини, яка брала участь у зміщенні Многогрішного, сповна використав цар під час укладання угоди з новим лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем. Згідно з цією угодою останній не міг карати винних старшин, а повинен був відсилати їх до Москви, не мав права посилати послів до чужоземних монархів. Аби обмежити владу гетьмана, усе це робилося за участю змовників з числа генеральної старшини.
Звичайно, Олексій Михайлович дуже радо затвердив ці статті, оскільки вони обмежували автономію України.
Але Москва домоглася ще одного, доволі важливого обмеження прав Війська Запорозького - територіального. Зокрема, з приводу прохання мешканців Гомеля прийняти їх до Гетьманщини, Многогрішний підтримав їх. Тепер же йшлося про окрему ухвалу стосовно того, аби козаки залишили міста й землі по р. Сожу й надалі там ніяких "задоров и зацепок не чинили". Хоча 31 березня 1660 року Олексій Михайлович у жалуваній грамоті ніжинському полковнику Василю Золотаренку писав так: "За его к нам великому государю и брата его верные службы, пожаловали городом Гомлем с волостью и с уездом и с землями и со всякими угодьи к нему належачими и доходы во владенье". Місто Гомель з околицями саме тому передавалося в козацьке володіння, що "тот город Гомль взял у Литовских людей брат его, наказной гетман Иван Золотаренко, и он, Василей" (Акты ЮЗР.- Т. 5.- С. 17).

[Вступне слово] [Вірили в єдиновірного, православного] [Якби Україна знала] [Присягали на незвіданість]
[Протверезіння козацької наївності: геть від Москви!] [Державницький чин Івана Виговського]
[Москва не вірила українським сльозам] [Перший поділ України - руками самих українців]
["Нижайшій раб" Іван Сірко, але не Петро Дорошенко] [Для гетьмана немосковської вдачі - кайдани]
[Ось так Петро І "реформував" Україну] [Заради всієї України]
[Хто задумав "Малороссийскую землю поработить..."] [Самі себе воювали]
[Полтавська поразка Карла XII як велика трагедія України] [Щоб України не було й не могло бути]
[Післяслово] [Додаток 1. Статті Богдана Хмельницького] [Додаток 2. Березневі статті]

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ