Володимир Сергійчук
Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

Ось так Петро І "реформував" Україну

Так, свою державність Україна втрачала. Особливо ж гостро стали відчувати експансію московського абсолютизму в Україні з приходом до влади Петра І, якого й досі деякі історики характеризують як великого реформатора Росії, забуваючи одне: методи, за допомогою яких втілювалися в життя його нововведення, варварські.
А в Україні ж пам'ятали "Березневі статті", зокрема, й щодо козацького війська. Петро І ж оголосив з квітня 1707 року про реорганізацію козацької армії, що мало призвести до її ліквідації. Такі спроби з його боку були ще 1705 року, коли він посилав до Прусії Прилуцький та Київський полки, маючи намір обернути їх у драгунські.
Козацьке військо змушене було брати постійну участь у численних походах і важких боях, не одержуючи за це не тільки ніякої винагороди, а й зазнаючи всіляких образ від московських воєначальників. Дійшло навіть до того, що російські солдати стягнули з коня наказного гетьмана Дмитра Горленка і ледь не побили його. "В Україні московські війська, - писав зарубіжний дослідник Л. Левіттер,- ...своїми грабунками, підпалами, побоями та знасилуванням нагадували радше карну експедицію, ніж союзне військо" (Мацьків Т. Студія про мазепинців // Український історик. - 1983. - Ч.2-3. - С. 170).
Австрійський посол у Москві Отто Плеєр повідомляв до Відня на початку 1706 року, що Мазепа скаржився цареві на Меншикова, котрий силою відібрав у козаків коней. Однак безчинства з боку російського командування й далі продовжувалися. І коли гетьман наступного року знову звернув на це увагу Петра І, той змушений був наказати своїм полкам, аби Україну проходили "...скромно, не чиня никаких обид и разорения малороссийского края жителям под опасением нашего гнева и казни" (Письма и бумаги императора Петра Великого. - М., 1948. -Т. VІІІ- Вып.2.- С. 864-865).
Однак це не допомагало, бо постійна присутність московського війська в Україні продовжувала залишатися джерелом різних безчинств над мирним населенням на території кожного полку. Зокрема, в Полтаві перебував драгунський Гренадерський полк, у Миргороді - драгунський Астраханський, у Лубнах - драгунський Невський, у Гадячі - драгунський Новотроїцький, у Ніжині - драгунський Інгермландський, у Переяславі - Ростовський, у Козельці - Троїцький, у Прилуках - Ямборський.
Велике невдоволення викликало в українського населення й те, що його постійно залучали до будівництва Петербурга. У неймовірно важких умовах щороку на берегах Неви працювали тисячі українців, значна частина яких через хвороби й каторжну працю гинули в болотах. А скільки полягло їх при спорудженні каналів? За підрахунками окремих дослідників, Петро І лише в останні п'ять років свого життя залучав до різних будівельних робіт 150 тисяч українців, 25 тисяч із яких не повернулися додому...
А починалося все це за часів гетьманства Мазепи. Така гірка статистика вже потрапляла до його рук. Як йому було сприймати зведення про навічно полеглих синів свого народу у чужих землях?
Наша історична література впродовж багатьох десятиліть вихваляла Петра І за створення всеросійського ринку, який давав начебто великі можливості і для розвитку українського господарства. А насправді, після приходу Мазепи до влади, Україна все частіше зверталася до звичних для неї торговельних операцій із Західною Європою. Вони здійснювалися через балтійські порти Гданськ, Кенігсберг та сухопутні шляхи через Краків і Бреслау. З України гнали худобу, везли шкіру, віск, тютюн, селітру, горілку, скло, збіжжя тощо. Широким був і зустрічний потік товарів. Так, з Сілезії доставляли голландське й англійське сукно, біле й пофарбоване полотно, шовкові тканини, різні металеві вироби, срібний і кришталевий посуд, латинські, німецькі та французькі книги. Подібні товари, а також медикаменти надходили з Кенігсберга й Гданська.
Розвиток промисловості Гетьманщини відбувався такими швидкими темпами, що Мазепа 1700 року навіть спеціально займався проблемою розширення міжнародних зв'язків з питань українського господарювання. Саме тоді він затвердив головні сухопутні й водні шляхи: скажімо, з Стародуба суходолом на Бихів, Борисів, Мінськ, Раків, Оливу, Вержболово, Кенігсберг; з Чернігова - на Лоїв, Речицю, Несвіж, Гродно, Августово, Кенігсберг.
Звісно, розвиток економічної самостійності Гетьманщини непокоїв російського самодержця, що й обернулося 1701 року виданням указу Петра І, згідно з яким український експорт у Європу мав здійснюватися через... Архангельськ. Тобто із Гетьманщини прядиво, поташ, юхту, сало та інші товари слід було спершу везти через Москву до Білого моря, а потім навколо Скандинавії до Англії, Німеччини...
Це була перша спроба Петра І перетворити українських купців у своєрідних помічників російського капіталу. З іншого боку всі закордонні товари мали проходити лише через руки московської торгівлі, які, звісно, піднімали на них ціну для українського населення.
За цим треба, на нашу думку, з одного боку бачити далекоглядність Мазепи, котрий через торговельні зв'язки з Європою та Близьким Сходом прагнув утвердити економічну самостійність і міжнародний престиж України, а з іншого - бажання Петра І силоміць відрізати її від закордону, щоб вона втратила характер самостійного економічного організму й поступово перетворилася у звичайну колонію Росії, в якій тільки й можна було б реалізовувати сировину й продукти з України. У той же час Україна мала стати постійним ринком збуту російських виробів, переважно гірших і дорожчих, ніж іноземні.
Таким чином примусове втягнення до всеросійського ринку українського господарства спричинилося, по суті, до розорення останнього.
До того ж, Петро І чинив перешкоди Україні не лише у спробах зміцнити економічні зв'язки з Європою, але й в посиленні господарських контактів Лівобережної України з Правобережною та Слобожанщиною, тобто боявся створення єдиного економічного механізму. Монарх, очевидно, розумів, що заходи Мазепи в цьому напрямі (інтеграція економіки України в Європу, створення українського капіталу) - чи не головна козирна карта у протистоянні натискові російського самодержавства.

[Вступне слово] [Вірили в єдиновірного, православного] [Якби Україна знала] [Присягали на незвіданість]
[Протверезіння козацької наївності: геть від Москви!] [Державницький чин Івана Виговського]
[Москва не вірила українським сльозам] [Перший поділ України - руками самих українців]
["Нижайшій раб" Іван Сірко, але не Петро Дорошенко] [Для гетьмана немосковської вдачі - кайдани]
[Ось так Петро І "реформував" Україну] [Заради всієї України]
[Хто задумав "Малороссийскую землю поработить..."] [Самі себе воювали]
[Полтавська поразка Карла XII як велика трагедія України] [Щоб України не було й не могло бути]
[Післяслово] [Додаток 1. Статті Богдана Хмельницького] [Додаток 2. Березневі статті]