Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки
Ю. Луцький
ТИСЯЧА ЦИТАТ З УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА

СЛОВО

Ти думаєш, дурню,
Що я тебе люблю,
А я тебе, дурню,
Словами голублю.

Жартівлива пісня

То ж сидить на могилі
Козак старесенький,
Та на бандуру грає-виграває,
Голосно жалібно співає.

"Дума про смерть козака-бандуриста"


Я музу кличу не такую:
Веселу, гарну, молодую.

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798


Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Тарас Шевченко
"Думи мої, думи мої...", 1839


Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, -
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я - тут загину.

Тарас Шевченко
"Думи мої, думи мої...", 1839


Отакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває весільної,
А на журбу зверне.

Тарас Шевченко
"Перебендя", 1839


Я не одинокий, я не сиротина,-
Єсть у мене діти, та де їх подіти?
Заховать з собою? - гріх, душа жива!

Тарас Шевченко
"Гайдамаки", 1841


Буде з мене, поки живу,
І мертвого слова,
Щоб виливать журбу, сльози.

Тарас Шевченко
"Гайдамаки", 1841

Теплий кожух, тілько шкода -
Не на мене шитий,
А розумне ваше слово
Брехнею підбите.

Тарас Шевченко
"Гайдамаки", 1841


Єсть ще і такі паничі, що соромились свою благородну фамілію (Кирпанучкошиєнков) і надруковать в мужицькій книжці.
Далебі, правда!

Тарас Шевченко
"Гайдамаки" ("Панове субскрибенти!"), 1841

Може, верну знову
Мою правду безталанну,
Моє тихе слово.
Може, викую я з його
До старого плуга
Новий леміш і чересло.

Тарас Шевченко
"Чигирине, Чигирине...", 1844


Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає -
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845


А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди.

Тарас Шевченко
"Передмова до нездійсненого видання "Кобзаря"", 1847


Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу.

Тарас Шевченко
"Передмова до нездійсненого видання "Кобзаря"", 1847


О думи мої! о славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся... але не каюсь!..

Тарас Шевченко
"N. N."("О думи мої! о славо злая!"), 1847


Думи мої, думи мої,
Де ви подівались,
Нащо мене покинули,
Чому одцурались?

Михайло Петренко
"Думи мої...", 1848


Не для людей, тієї слави,
Мережані та кучеряві
Оці вірші віршую я.
Для себе, братія моя!

Тарас Шевченко
"Не для людей, тієї слави...", 1848


А на громаду хоч наплюй!
Вона - капуста головата.

Тарас Шевченко
"Хіба самому написать...", 1849


Нехай як буде, так і буде.
Чи то плисти, чи то брести.
Хоч доведеться розп'ястись!
А я таки мережать буду
Тихенько білії листи.

Тарас Шевченко
"Лічу в неволі дні і ночі... ", 1850


Єсть нерушимий закон правди в душі у всякого поета; не здолає поет самохіть підняться вгору душею: підіймає його дух його плем'я.

Пантелеймон Куліш
"Листи", 1857

 

Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило.
І на Украйні понеслось,
І на Україні святилось
Те слово, божеє кадило,
Кадило істини. Амінь.

Тарас Шевченко
"Неофіти", 1857


Возвеличу,
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.

Тарас Шевченко
"Подражаніє 11 псалму", 1859


Література є душею народного життя, є самосвідомістю народності. Без літератури народність є тільки пасивною появою, і для того чим багатша,
чим достатніша у народа література, тим тривкіше стоїть його народність.

Микола Костомаров
"Дві руські народності", 1861


Оживить живеє слово
Рідну Україну.

Пантелеймон Куліш
"Старець", 1861


Ой співав я: "Буде жити
Наше слово, буде!"
Чи живе ж воно у тебе,
Безталанний люде?

Пантелеймон Куліш
"Старець", 1861


Ой співав би на ввесь голос -
Нікому співати!

Пантелеймон Куліш
"Старець", 1861


Віщуванням новим
Серце моє б'ється, -
Через край із серця
Рідне слово ллється...

Пантелеймон Куліш
"Заспів", 1862

 

Чи довіку ж, браття,
Будемо мовчати?
Благословіть мені кобзу
Німую узяти!

Пантелеймон Куліш
"До братів на Вкраїну", 1862


Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває,
Той у грудях не серденько, тільки камінь має.

Сидір Воробкевич
"Рідна мова", 1869


Кобзо, моя непорочна утіхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони мені стиха,
Голосом правди святої дзвони,
Нашу тісноту гірку спом'яни.

Пантелеймон Куліш
"До кобзи", 1882


Люде добрі! Пожалійте
Бідолашного піїту,
Що від горя, від наруги
За слізьми не бачить світу.

Володимир Самійленко
"Горе поета", 1886

Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому?
Може б, та щира, гарячая мова
Зломила зиму!

Леся Українка
"Співець", 1886


Смішний поет, що хтів би, окрім зла,
В тім світі правди й розуму глядіти.

Іван Франка
"Вольні сонети", 1887


Хай кожен так собі співає,
Як хто зуміє і здолає, -
Усяким співам волю дай,
То й буде в нас співучий край!..

Борис Грінченко
"Сорока", 1889


До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.

Леся Українка
"Сім струн", 1890


Фантазіє, богиня легкокрила,
Ти світ злотистих мрій для нас одкрила
І землю з ним веселкою з'єднала.

Леся Українка
"Сім струн", 1890


Кобзарю! Не дивись ні на хвалу темноти,
Ні на письменницьку огуду за пісні,
І ласки не шукай ні в дуків, ні в голоти:
Дзвони собі, співай в святій самотині.

Пантелеймон Куліш
"Поетові", 1890


Не славте кобзаря піснями голосними:
Дзвенить йому хвалу його тридцятиструнна.
Колись він заблищить між душами ясними,
І зникне вся хула ворожа, нерозумна.
І буде дух його із віку в вік сіяти,
Серця зцілющою водою покропляти,
І рани гоїти, і сльози обтирати.

Пантелеймон Куліш
"Покобзарщина", 1893


Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.

Леся Українка
"Мелодії". 1893


Не співайте мені сеї пісні,
Не вражайте серденька мого!
Легким сном спить мій жаль у серденьку,
Нащо співом будити його?

Леся Українка
"Мелодії". 1893


На крилах пісень.

Леся Українка
Назва збірки поезій, 1893


З кривавого багна багно літературне
Зробили ви собі, о кодло некультурне!

Пантелеймон Куліш
"Сліпченкові", 1893


Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Леся Українка
"Слово, чому ти не твердая криця...", 1896


Стій, серце, стій! не бийся так шалено.
Вгамуйся, думко, не літай так буйно!
Не бий крильми в порожньому просторі.
Ти, музо винозора, не сліпи
Мене вогнем твоїх очей безсмертних!

Леся Українка
"То be or not to bе?..", 1896


В зів'ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто знає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?

Іван Франко
"Зів'яле листя"("Епілог"), 1896


Пісне, моя ти підстрелена пташко,
Мусиш замовкнуть і ти.
Годі ридати і плакати тяжко,
Час нам зо сцени зійти.

Іван Франко
"Пісне, моя ти підстрелена пташко...", 1896

 

Рідна мова на чужині
Ще милішою стає.

Павло Грабовський
"Рідний край", 1898


Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності...

Ольга Кобилянська
"Valse melancholique", 1898


Поезіє! сопутнице моя!
Ти - теплий, животворний промінь сонця,
Ти - тихий місяць, що в тюрмі сія
З закуреного темного віконця.

Агатангел Кримський
"Поезіє! сопутнице моя!", 1898-1901

 

Несказане, невимовне
Кобза промовляє
І святими почуттями
Серце надихає.

Пантелеймон Куліш
"Маруся Богуславка", 1899


Ні! я суб'єктивний,
Я - з егоїстичних:
Все чуттів шукаю
Тонко естетичних.

Агатангел Кримський
"Світові скорботи", 1901


До мене, як горожанина,
Ставляй вимоги - я людина.
А як поет - без перепони
Я стежу творчості закони.

Микола Вороний
"Іванові Франкові", 1902


Мрії розвіяні і недомріяні,
Радості бачені в сні,
Квіти столочені, сльози розкочені
Я переллю у пісні.

Богдан Лепкий
"Мій спів", 1902


Поете, тям, на шляху життьовому
Тобі перлини-щастя не знайти,
Ні захисту від бурі, злив і грому.

Іван Франка
"Поете, тям, на шляху життьовому...", 1904


Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних!
Я хочу вам про рідний край казать...

Олександр Олесь
"Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних!", 1906


О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!

Олександр Олесь
"О слово рідне! Орле скутий!", 1907


Лишу я співи про красу,
Забуду власні жалі
І з гір високих понесу
Народові скрижалі.

Олександр Олесь
"Лишу я співи про красу...", 1908


Говори, говори, моя мила:
Твоя мова - співучий струмок.

Павло Тичина
"Десь на дні мого серця...", 1914


А справжня муза неомузена
там десь на фронті в ніч суху
лежить запльована, залузана
на українському шляху.

Павло Тичина "Плуг", 1920


За всіх скажу, за всіх переболію,
я кожен час на звіт іду, на суд.

Павло Тичина
"За всіх скажу...", 1922


Немов той Дант у пеклі,
стою серед бандитів і злочинців,
серед пузатих, ситих і продажних,
серед дрібних, помстливих, тупоумних,
на купі гною жовчного, що всмоктує, затягує на дно:
співай, поете, з нами в тон!
Стою - мов скеля, непорушний.

Павло Тичина
"Відповідь землякам", 1922


Співай, ненько, тихесенько,
як давно співала,
коли мене маленькою
до сну колисала!..

Уляна Кравченко
"Співай, ненько, тихесенько...", 1925


Митцем треба народитися...

Микола Хвильовий
"Камо грядеши", 1925


Азіатський ренесанс - це епоха європейського відродження плюс незрівняне, бадьоре й радісне грецько-римське мистецтво.

Микола Хвильовий
"Камо грядеши", 1925


Митцем взагалі може бути тільки виключно яскрава індивідуальність...

Микола Хвильовий
"Камо грядеши", 1925


Що ж тоді: - Європа чи "Просвіта"? Для мистецтва - тільки - Європа.

Микола Хвильовий
"Камо грядеши", 1925


Нове мистецтво утворюють робітники і селяни. Тільки з умовою: вони мусять бути інтелектуально розвиненими, талановитими, геніальними людьми.
Хто цього не розуміє - той дурень.

Микола Хвильовий "Камо грядеши", 1925


Треба негайно на настирливе запитання "Європа чи "Просвіта?", відповісти: - "Європа".

Микола Хвильовий
"Камо грядеши", 1925


Отже, гряде могутній азіатський ренесанс у мистецтві, і його предтечами є ми, "олімпійці".

Микола Хвильовий
"Камо грядеши", 1925


Романтика вітаїзму... це мистецтво першого періоду азіатського ренесансу. З України воно мусить перекинутися у всі частини світу...

Микола Хвильовий
"Камо грядеши", 1925


Всі ці літературні всеукраїнські ЦК зовсім непотрібні для письменника. Справа не в літературному ЦК, а в літературі.

Микола Хвильовий
"Думки проти течії", 1925


Напружений, незломно-гордий,
Залізних імператор строф -
Веду ці вірші, як когорти,
В обличчя творчих катастроф.

Євген Маланюк
"Напис на книзі віршів", 1925


В суботній час серед вітрів і піни
Так уродилась пісня України, -
І в дальнє море - у суботній час -
Вона зове і пориває нас.

Максим Рильський
"В суботу грає море...", 1926

За всяку ціну ми мусимо вивести нашу літера-
туру на широку європейську арену.

Микола Хвильовий
"Листи", 1928


Там такий, що в його кури по-вкраїнському говорять.

Микола Куліш
"Мина Мазайло", 1929


О, як не хвилюватися, як, коли оце саме "ге" увесь вік мене пекло і кар'єру поламало.

Микола Куліш
"Мина Мазайло", 1929


Той не поет,
Хто не відчує
спраги змагання.
Хто затаїться
в башті мовчання,
Як анахорет.

Микола Вороний
"Ода до поетів", 1929


Будь проклята, співуча мово
Сльозавих і слизьких пісень,
Бо кожен чин пожерло слово,
Бо зміст заїла передмова
І в ніч лягає кожен день.

Євген Маланюк
"Павза", 1929


Не сховатись, дарма, під наметом краси,
в чаді п'яному строф кришталевих.
Вітре днів, мої власні слова рознеси,
на шляхах їх розвій стомилевих.

Богдан-Ігор Антонич
"Суворий вірш", 1934


Слова, що вимріяні у безсонні, довгі ночі,
коли стріла натхнення, вбита в серце, їддю точить.
Зникають речі, розвіваються довкола стіни.
Тремчу над книжкою у вічності холодній тіні.

Богдан-Ігор Антонич
"Над книжкою поезій", 1934

До дна землі
й до дна цупкого слова
вдираюся завзято і уперто
і видираю в заздрісної смерті
пісні,
п'яніння,
ночі й дні.

Богдан-Ігор Антонич
"Хліб насущний", 1936


Література зберегла нам чисте сяйво найсвітліших українських морально-етичних традицій, але вона нічого не зрозуміла в проблемах свого часу і ніяк не ствердила українства на терезах світової історії.

Юрій Шерех
"Наша сучасність - наше мистецтво", 1947


Не мистецтво і не наука побудують Україну - а зброя і труд, політика і зброя. Але поки політика і зброя спрямовані на ідеали провінційності, вони означають тільки марні загибелі кращих людей. І тому сьогодні слово належить мистецтву і науці.

Юрій Шерех
"При битій дорозі", 1948


Роль мистецтва - може, єдина його справжня роль - показувати людям їх майбутнє.

Юрій Шерех
"Зустрічі з Заходом", 1950

Українське відродження XIX сторіччя проходило під знаком літератури й слова. Осередком українськості було слово. Перші парості руху не були
політичними.

Юрій Шерех
"Так було чи так мало бути", 1952


Шукати лиш суть, лиш голе буття шукати - суть буття. Відчувати простір: літ чорних птахів далеко, відчувати час: чіткі рисунки в чорних печерах і абсолютним вітром розуміти свій день, поете.

Богдан Рубчак
"Аrs роеtіса", 1956


Мистецтво починається з чесності... Чесність - чеснота митця, але вона - тільки передумова.

Юрій Шерех
"Про чесність і про правду", 1956


Тьмяно горять спокійні лампади,
голос хрустить наддертим крилом.
Твої слова - глибока стежка,
якою часом проходить Бог.

Женя Васильківська
"Поет", 1959


Я - за чисте мистецтво,
А мистецтво чисте тоді,
Коли роблять його
І руками, й думками чистими.

Віталій Коротич
"Чисте мистецтво", 1961


Поезія - рідна сестра моя.
А правда людськая - наша мати.

Ліна Костенко
"Доля", 1962

 

Є вірші - квіти.
Вірші - дуби.
Є іграшки - вірші
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є -
каторжани.
Крізь мури в'язниць,
по тернях лихоліть -
ідуть, ідуть по етапу століть...

Ліна Костенко
"Є вірші", 1962


Поете,
вмій шукати і чекати!
Найкращий вірш не ходить на свободі.

Ліна Костенко
"Все більше", 1962

Перо, мій скальпелю вогненний,
Ти мій жорстокий лиходій,
Мій дикий поклик цілоденний,
Первоцвіт мій, перволюб мій!

Іван Драч
"Перо", 1965


Митець мусить втікати з життя для того, щоб його впізнати. Мусить втікати з життя, дріб'язкового побуту, тому що він розносить митця на частки. Митець мусить, як Демокріт, виколоти собі очі, щоб нарешті заглянути в середину суті, щоб пізнати її, щоб пізнати істину життя.

Михайло Осадчий
"Більмо", 1968


Це, коли пишуть справжні письменники... Без них нам було б сумно жити, нецікаво, світ знебарвів би, втратив би для нас сенс свого існування, ми, напевно, не вміли б любити, якби не письменники...

Михайло Осадчий
"Більмо", 1968


Собі поети право залишають,
Всі інші відкидаючи права:
Належати до тих, кого вбивають,
А не до тих, хто холодно вбива.

Леонід Первомайський
"Коли не замовкає...", 1968


Вони (шестидесятники) повернули втрачену вагомість словам і поняттям, заставили людей знову повірити у реальність духовного світу. Це був
справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір'я у щось повірити. І запалити вірою інших.

Валентин Мороз
"Серед снігів", 1970


На нашій землі письменник: був завжди найбіднішим сином її, і йому відкривались важкі болі та високі заповіти.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

[Передмова]
[Батьківщина][Доля][Змагання][Історія][Любов][Мудрість]
[Народ][Праця] [Природа][Слово][Смерть][Тривога][Хвилини]
[Покажчик авторів][Юрій Луцький]

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ