MУДРІСТЬ

Тепер уже правда у панів під ногами,
А щира неправда сидить між панами!
Тепер уже правду ногами топтають,
А щиру неправду медом-вином напувають!
Тепер уже правда у панів у недолі,
А щирая неправда у добрій волі.

Народна пісня

Ой що росте без коріння,
А що біжить без повода,
А що цвіте да без цвіту?
Камень росте без коріння,
Вода біжить без повода,
Папороть цвіте да без цвіту.

Русальна пісня

Було літо, було літо, - та й стала зима,
Насіяла чорнобривців - тепера нема.

Весільна пісня

То як стали словами промовляти,
Отцеву і матчину молитву споминати,
Став Господь милосердний їм помагати,
Стало Чорне море утихати;
То так то утихло,
Ніби не гуляло.

"Дума про бурю на Чорному морі"

Бо вже я потурчилась, побусурменилась,
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!

"Дума про Марусю Богуславку"

Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свій ум голова.

Григорій Сковорода
"Всякому городу нрав і права..."

Ой ти, птичко жовтобока,
Не клади гнізда високо!
Клади на зеленій травці,
На молоденькій муравці.
От яструб над головою,
Висить, хоче ухватить,
Вашою живе він кров'ю,
От, от, кігті він гострить.

Григорій Сковорода
"Ой ти, птичко жовтобока..."

Буває щастя скрізь поганцям,
А добрий мусить пропадать.

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

Не розглядівши, кажуть, броду,
Не лізь прожогом перший в воду.

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

Я в правді твердий так, як дуб.

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

Щодень було у них похмілля;
Пилась горілка, як вода,
Щодень банкети, мов весілля,
Всі п'яні, хоч посуньсь куда.

Іван -Котляревський
"Енеїда", 1798

Но зло, назначене судьбою,
Слідитиме скрізь за тобою,
Не утечеш за сто морей.

Іван Котляревський
"Енеїда". 1798

Біда не по дерев'ях ходить,
І хто ж її не скуштував?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас - судьби устав!

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

Де їсться смачно, там і п'ється.

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

Пропали! Як сірко в базарі,
Готовте шиї до ярма!

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

А про війну і в головах
Собі ніколи не кладіте,
А мовчки в запічках сидіте,
Розгадуйте, що їсть і пить.

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

Та вже що буде, те і буде,
А буде те, що Бог нам дасть;
Не ангели - такії ж люди,
Колись нам треба всім пропасть.

Іван Котляревський
"Енеїда". 1798

Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

З людьми на світі так буває:
Коли кого міх налякає,
То послі торба спать не дасть.

Іван Котляревський
"Енеїда", 1798

Мужича правда єсть колюча,
А панська на всі боки гнуча...

Іван Котляревський
"Енеїда". 1798

Там буде жить та поживати,
Покіль не буде цілувати
Ноги чиєїсь постола.

Іван Котляревський
"Енеїда". 1798

З ледачим все біда: хоч верть-круть, хоч круть-верть,
Він найде все тобі хоч в черепочку смерть.

Петро Гулак-Артемовський
"Пан та Собака", 1818

Всякий, хто вище, то нижчого гне;
Дужий безсильного давить і жме.

Іван Котляревський
"Наталка Полтавка", 1819

Ой ви, письменнії! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите!

Іван Котляревський
"Наталка Полтавка", 1819

Лучче синиця в жмені,
як журавель в небі.

Іван Котляревський
"Наталка Полтавка", 1819

Де згода в сімействі, де мир і тишина,
Щасливі там люди, блаженна сторона.

Іван Котляревський
"Наталка Полтавка", 1819

Всякому городу нрав і права,
Всяка іміеть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс.

Іван Котляревський
(за Сковородою)
"Наталка Полтавка", 1819

От живемо і маємося, як горох при дорозі.

Іван Котляревський
"Наталка Полтавка", 1819

То, сказано, - пани щоб день у день гуляли,
А ми, неграмотні, щоб хліба заробляли.

Євген Гребінка
"Рожа та Хміль", 1834

Все йде, все минає - і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло...
І листя пожовкле вітри рознесли.

Тарас Шевченко
"Гайдамаки", 1841

О Боже мій милий!
Тяжко жить на світі, а хочеться жить:
Хочеться дивитись, як сонечко сяє,
Хочеться послухать, як море заграє,
Як пташка щебече, байрак гомонить,
Або чорнобрива в гаю заспіває...
О Боже мій милий, як весело жить!

Тарас Шевченко
"Гайдамаки", 1841

Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне!

Тарас Шевченко
"Сон" ("У всякого своя доля...")

Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!

Тарас Шевченко
"Кавказ", 1845

Встане правда! встане воля!
I Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!

Тарас Шевченко
"Кавказ", 1845

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.

Тарас Шевченко
"Кавказ", 1845

За кого ж Ти розіп'явся,
Христе, сине Божий?
За нас добрих, чи за слово
Істини... чи, може,
Щоб ми з Тебе насміялись?

Тарас Шевченко
"Кавказ", 1845

Не нам на прю з Тобою стати!
Не нам діла Твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.

Тарас Шевченко
"Кавказ", 1845

В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845

Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засудять, і премудрих
Немудрі одурять!

Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...". 1845

Окують царей неситих
В залізнії пута,
І їх, славних, оковами
Ручними окрутять,
І осудять губителей
Судом своїм правим,
І вовіки стане слава,
Преподобних слава.

Тарас Шевченко
"Псалми Давидові", 1845

Встань же, Боже, поможи нам
Встать на ката знову.

Тарас Шевченко
"Псалми Давидові", 1845

Діла добрих обновляться,
Діла злих загинуть.

Тарас Шевченко
"Псалми Давидові", 1845

Один у другого питаєм,
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?
І, не дознавшись, умираєм,
А покидаємо діла...

Тарас Шевченко
"Один у другого питаєм...", 1847

В неволі, в самоті немає,
Нема з ким серце поєднать.
То сам собі оце шукаю
Когось-то, з ним щоб розмовлять,
Шукаю Бога, а находжу
Таке, що цур йому й казать.

Тарас Шевченко
"В неволі, в самоті немає..."

Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать.

Тарас Шевченко
"Г. З." ("Немає гірше, як в неволі...") 1848

Не так тії вороги,
Як добрії люди -
І окрадуть жалкуючи,
Плачучи осудять,
І попросять тебе в хату.

Тарас Шевченко
"Не так тії вороги... ", 1848

За шмат гнилої ковбаси
У вас хоч матір попроси,
То оддасте.

Тарас Шевченко
"П. С.", 1848

Боже милий!
Як хочеться жити,
І любити Твою правду,
І весь світ обняти!

Тарас Шевченко
"Ми восени таки похожі...", 1849

Якби ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне Бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.

Тарас Шевченко
"Якби ви знали, паничі...", 1850

Лічу в неволі дні і ночі,
1 лік забуваю.
О Господи, як то тяжко
Тії дні минають.

Тарас Шевченко
"Лічу в неволі дні і ночі...", 1850

Світять зорі, як світила,
І будуть світити...
А ми, на їх надивившись,
Ляжем в землю тліти...

Микола Костомаров
"Зорі", 1852

На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться...

Леонід Глібов
"Вовк та Ягня", 1854

Благословенная в женах,
Святая праведная мати
Святого сина на землі,
Не дай в неволі пропадати,
Летучі літа марне тратить.

Тарас Шевченко
"Неофіти". 1857

І ти слова його живії
В живую душу прийняла.
І на торжища і в чертоги
Живого істинного Бога
Ти слово правди понесла.

Тарас Шевченко
"Неофіти", 1857

Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь. Все брехня -
Попи й царі...

Тарас Шевченко
"Неофіти", 1857

Псалом новий Господові
І новую славу
Воспоєм чесним собором,
Серцем нелукавим.

Тарас Шевченко
"Неофіти", 1857

Спи, дитя моє, ти життя моє!
Тільки щастя і долі!
Будеш цілий вік, як той чорний віл,
У ярмі і неволі!

Степан Руданський
"Над колискою", 1857

Посіє пахар зерно, та й те не погибає безплодно.

Пантелеймон Куліш
"Листи", 1857

Що конина, то конина!
А щоб язик мала,
То вона б вам, добрі люди,
Всю правду сказала!

Степан Руданський
"Циган з конем", 1858

Чи у небі, чи у пеклі
Скажуть вікувати;
Треба всюди, добрі люди,
Приятелів мати.

Степан Руданський
"Баба в церкві", 1858

Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люде:

Святи її, хрести її -
Все свинею буде.

Степан Руданський
"Свиня свинею", 1859

Та гей, бики! Чого ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи лемеша іржа поїла?
Чи затупилось чересло?

Степан Руданський
"Гей, бики!", 1859

Нехай гнеться лоза,
А ти, дубе, кріпись,
Ти рости та рости,
Не хились, не кривись...

Степан Руданський
"Нехай гнеться лоза...", 1859

До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна;
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!

Леонід Глібов
"Журба", 1859

Оживуть степи, озера,
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без ґвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.

Тарас Шевченко
"Ісаія. Глава 35", 1859

Мій Боже милий, як то мало
Святих людей на світі стало.

Тарас Шевченко
"Подражаніє 11 псалму", 1859

Воззри, пречистая, на їх,
Отих окрадених, сліпих
Невольників. Подай їм силу
Твойого мученика сина,
Щоб хрест-кайдани донесли
До самого, самого краю.

Тарас Шевченко
"Марія", 1859

Мені ж, мій Боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!

Тарас Шевченко
"Молитва", 1860

А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.

Тарас Шевченко
"Молитва", 1860

О люди! люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!

Тарас Шевченко
"О люди! люди небораки!", 1860

І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?

Тарас Шевченко
"І день іде, і ніч іде", 1860

Якби з ким сісти хліба з'їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.

Тарас Шевченко
"Якби з ким сісти хліба з'їсти...", 1860

Змовчана правда краща од голосної брехні.

Пантелеймон Куліш
"Хата", 1860

Не кидай мене,
Моя чарочко!
Не жени мене
Ти, шинкарочко!

Степан Руданський
"Не кидай мене...", 1860

У нас, панове, наука своя, тисячолітня: вона навчила нас більше слухати праведного Слова Божого, аніж лукавої панської мови.

Пантелеймон Куліш
"Листи з хутора", 1861

На добраніч, усім на ніч!
Дайте одпочити...
Хто кохає мене щиро -
Не буде будити.

Пантелеймон Куліш
"На добраніч", 1862

Гей, друже мій темний,
Над силу ума
Вже дужчої сили
Й на світі нема.

Василь Мова
"Козачий кістяк", 1863 - 1888

Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка.

Михайло Старицький
Назва комедії, 1872

Марко Проклятий.

Олекса Стороженко
Назва повісті, 1874

Ах вернися, молодосте,
Раз до мене в гості!
Визирати тебе буду
На кедровім мості.

Сидір Воробкевич
"Молодосте...", 1876

Шукай краси, добра шукай!
Вони є все, вони є всюди.
Не йди в чужий за ними край,
Найперш найди їх в своїй груди.

Іван Франкo
"Шукай краси, добра шукай!", 1877

На шляху поступу ми лиш каменярі.

Іван Франкo
"Каменярі", 1878

Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Панас Мирний, Іван Білик
Назва роману, 1880

Та що ж то - право? Право - се лиш сила.
А сила - право, се закон природи.

Іван Франко
"Вольні сонети", 1881

Ні, темряво густа! Тобі нас не окрити...
Не вічно буде лжа в'язати людям руки:
Почезнуть, яко дим, дияволові діти,
Воскресне правди Бог у сяєві науки.

Пантелеймон Куліш
"До пекельного наплоду", 1882

Я атеїст, що знає тілько Бога,
А чорта і святих не признає...

Пантелеймон Куліш
"На сповіді", 1882

Ні родини нема, ні дружини нема,
Світ широкий усім, а мені він - тюрма!

Борис Грінченко
"І молилася я, й сподівалася я...", 1883

Хто спиняє розвій вільної думки, хто вбиває життя душі, той не менший проетупник від того, що відбирає тілесне життя.

Уляна Кравченко
"Із афоризмів", 1884

Кинене, посіяне зерно ще не завтра дасть жниво, треба ждати...

Уляна Кравченко
"Із афоризмів", 1884

Хай ні смерть, ні тюрма, ні тортури, ні труд, ні недостаток не відводить вас від правди.

Уляна Кравченко
"Із афоризмів", 1884

А земля - скорбот оселя,
Правди й волі арештарня...

Василь Мова
"На прогулянці", 1884

Люди?! Як мало їх...

Уляна Кравченко
"Із афоризмів", 1884

Який хто є, хай буде, коли іншим не має сили бути.

Уляна Кравченко
"Із афоризмів", 1884

Я дуже сміливий: я не боюсь нікого
Слабого;
За правду битися готов я до загину
З-за тину.

Володимир Самійленко
"Сміливий чоловік", 1886

Бідні діти, недарма мої татуньо покійні кажуть було, що будуть не ученики, а мученики; не учителі, а мучителі.

Анатолій Свидницький
"Люборацькі", 1886

Щастє-щастє! Та що не минає? А вік, як маків цвіт.

Анатолій Свидницький
"Люборацькі", 1886

І ласки панські, й панські жарти -
Мужик все виніс на спині.

Іван Франко
"Панські жарти", 1887

Так усе колись минеться,
Все, що вдіє людський дух,
Неодмінним зістається
Лиш невпинний, вічний рух.

Володимир Самійленко
"Дві планети". 1888

Святеє діло мати рідне:
Веселу хату, свій куток...

Іван Манжура
"Уривок", 1889

Замовчіте ж ви, пишнії, ситі,
Гордовитії, власні землі,
Бо єсть Божая правда на світі,
Та розсуде і вас, і її!

Іван Манжура
"Нечесна", 1889

Не може древо ледаче давати плоду доброго.

Пантелеймон Куліш
"Листи", 1890

І западе в живі серця
За правду обида,
До жорстоких катів мерця
Сплодиться огида.

Василь Мова
"Заповіт засланця", 1890

Тут одна лиш стежка бита
Вас до правди доведе.

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Та й хіба ж для мишей бідних
Конституції нема?

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Лис іде, як мокра курка,
Вовк Неситий ззаду штурка,
А Медвідь веде за шнур.

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

А вважай на ту падлюку,
Щоб не вдрав яку він штуку,
Бо то, брате, хитрий звір!

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Вуйку, ми ж одного роду!
З вами я в огонь і в воду!

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Все за мід я дать готовий,
Над усе я мід люблю!

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Страх не є котяче діло!
І у дірку скочив сміло,
І шасть-прасть! В сильце спіймавсь.

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Так-то лестними словами
Лис їх знадив, аж до ями
Лисової підійшли.

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

В нас підмога лиш одна єсть -
Се розумна голова.

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Ну, коли не рад здихати,
Наострись гаразд брехати.

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Хто ж то бачив, щоб наука
Йшла до голови без бука?

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

І на бунт, на чорну зраду,
Братобійчу, люту зваду
Всі врочисто сприсяглись.

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Що нам воля?
Вовк поїсть нас серед поля,
Нам про волю думать гріх!

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Ой, гірка була наука!
Лис відразу взявсь за бука.

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Іншим сіті наставляти,
Але добре пильнувати,
Щоб самим не впасти в них!

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

А назустріч небезпеці
Ліпше вийти, ніж в кутку
Дожидать на себе грому!

Іван Франко
"Лис Микита", 1890

Невже, крім пишних фраз та поривів дрібних
Нічого вже нема в найвищої істоти?

Володимир Самійленко
"Людськість!", 1893

Украдене щастя.

Іван Франко
Назва драми, 1893

Порадьмося вічем, як правда, свободним,
Руїнні гріхи з себе змиймо,
І духом незлобним, умом благородним
Культурі спасенній служімо.

Пантелеймон Куліш
"Заспів", 1893

Живу я розумом, а серце тихо спить.

Пантелеймон Куліш
"Шукання - викликання", 1893

Людина єсьм... Де взять такої вдачі,
Щоб примхи всі украй перемогти?
Нікчемних мрій ті пориви гарячі...
Як їх забуть? Куди від них втекти?

Павло Грабовський
"Людина єсьм...", 1894

Книги - морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.

Іван Франко
"Строфи", 1895

Тепер, куди не глянь, усюди слов'янин
На себе самохіть кладе кайдани,
І кажуть всі: варт віл свого ярма,
Дивіться, як покірно тягне рало!
Ні, ймення слов'янина недарма
Синонімом раба між людьми стало!

Леся Українка
"Slavus-sclavus", 1895

Ненавиджу красу, і силу,
І світло, й пісню, і життя,
Ненавиджу любов, чуття, -
Одно люблю лиш - забуття,
Спокій, безпам'ятну могилу.

Іван Франко
"В алеї нічкою літною...", 1896

В моїх очах чоловік щось дійсно божеське, хоч - як ви раз казали - він має своє коріння в землі. Він може розвинутися в прегарний цвіт, але до того треба волі, треба борби і відречення.

Ольга Кобилянська
"Царівна", 1896

Я не дивлюся на подружжя як на одиноку цілі женщини, т. є. не дивлюся як на головну ціль свого життя.

Ольга Кобилянська
"Царівна", 1896

Передовсім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зріючим у тисячних красках.

Ольга Кобилянська
"Царівна", 1896

Свобідний чоловік із розумом - то мій ідеал.
Ольга Кобилянська
"Царівна". 1896

Ніхто не відчував так глибоко зависимого нужденного положення жінки, як я.

Ольга Кобилянська
"Царівна", 1896

Як на силу ти багатий,
Не єднайся ти з гуртом:
Буде силу він спиняти,
Сам іди своїм шляхом!

Борис Грінченко
"Зернятка", 1898

Тоді юрба переконається, що незаміжня жінкa - то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено.

Ольга Кобилянська
"Valse melancholique", 1898

Гордість... се одинока зброя жінки, якою вона справді може вдержатися на поверхні життя.

Ольга Кобилянська
"Valse melancholique", 1898

Темнота печерна розум
Хмарами вкривала
І про щось невідоме
Серцю промовляла.

Пантелеймон Куліш
"Маруся Богуславка", 1899

Перехресні стежки.

Іван Франко
Назва повісті, 1900

Щоби вам не судилась найтяжча судьба,
Найстрашніша клятьба - полюбити раба!

Іван Франко
"На ріці вавілонській - і я там сидів...", 1902

Але Бог добрий, простить людям, хоч як вони його гнівають, хоч мордують одні одних, убивають, ошукують, присягають фальшиво, крадуть. Він все ще добрий для них.

Ольга Кобилянська
"Земля", 1902

Ми люди, що знаємо лиш землю!
Вона чорна та й руки наші почорніли від неї, та проте вона свята.

Ольга Кобилянська
"Земля", 1902

Дні числить Бог, а ми маємо лиш на голові те, аби їх прожити.

Ольга Кобилянська
"Земля". 1902

Панська ласка лише до порога, а там - "марш за двері".

Ольга Кобилянська
"Земля", 1902

Світ для всіх. Для багачів і убогих.

Ольга Кобилянська
"Земля", 1902

Чоловік без землі нічого не значить.

Ольга Кобилянська
"Земля",1902

Хто не любить землі, той її не потребує мати.

Ольга Кобилянська
"Земля".1902

Жінка призначена чоловікові, як смерть від Бога.

Ольга Кобилянська
"Земля", 1902

Най собі люди кажуть, що хотять, а жид може все. Він усюди піде, він з кожним поговорить, він уміє з панами говорити, розуміє право, а ми?

Ольга Кобилянська
"Земля", 1902

Івоніка любив її (землю). Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.

Ольга Кобилянська
"Земля", 1902

А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути.

Ольга Кобилянська
"Земля", 1902

Вона (земля) підпливала нашою кров'ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючися її, як часто голодом і холодом ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба, але на неї, на грудочки її!

Ольга Кобилянська
"Земля", 1902

Я зрікся мрій. Поважний і спокійний,
Собі сказав: мені не треба їх.
Повинність - ось той владар добродійний,
Що збереже мене від мук і лих.

Борис Грінченко
"Монолог", 1903

Не слід бажати нічого над те, що здоровий розум показує можливим до осягнення.

Іван Франко
"Сойчине крило", 1905

З журбою радість обнялась...
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась,
І як мені розняти їх?!

Олександр Олесь
"З журбою радість обнялась...", 1906

Того не вернеш, що минуло,
І, поки щастя не заснуло, -
На хвилях серця, хвилях дум
Лови його недбалий шум...

Микола Філянський
"Того не вернеш, що минуло...", 1906

Блаженний муж, що серед ґвалту й гуку
Стоїть, як дуб посеред бур і грому,
На згоду з підлістю не простягає руку,
Волить зламатися, ніж поклониться злому.

Іван Франко
"Блаженний муж, що йде на суд неправих...", 1906

До доброго тягне Гриця, до красного, до любові, а передусім до свободи, широкої, безмежної, як крилаті ліси по верхах, як бистрі ріки там в долах.

Ольга Кобилянська
"В неділю рано зілля копала"

І небо сковане, і скована земля...
Ні серця, ні душі не звуть небесні руна;
Ні в лузі, ні в гаю ніхто не проспіва,
Стоїть німий орган, замовкли в арфах струни.

Микола Філянський
"І небо сковане, і скована земля", 1911

Той, що греблі рве.

Леся Українка
Персонаж драми "Лісова пісня"

Коні не винні.

Михайло Коцюбинський
Назва новели, 1912

Як Одіссей, натомлений блуканням
По морю синьому, я - стомлений життям -
Приліг під тінню сокора старого,
Зарився в листя і забув про все.

Максим Рильський
"Як Одіссей, натомлений блуканням...", 1918

І гнеться дерево від плоду,
І не страшний, моє дитя,
Нам час останнього походу
Без вороття - без вороття.

Максим Рильський
"Вже червоніють помідори...", 1918

Як страшно!.. Людське серце
До краю обідніло!

Павло Тичина
"Сонячні кларнети", 1918

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух -
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім - всі планети.

Павло Тичина
"Не Зевс, не Пан...", 1918

Чому ж ми, прокляте покоління,
чому ж ми не можемо ніяк зійтись,
не можем стати до роботи
і оновити землю?

Павло Тичина
"В космічному оркестрі". 1921

Я молодий і чистий,
Як вічність, молодий.
Дорога колосиста
Звивається, мов змій.

Максим Рильський
"Я молодий і чистий...", 1922

Брешете ви, кому ясно усе!
Перед мрією всі ми ниць!
Дні! Який це музей
Дрібниць.

Євген Плужник
"Дні", 1924

Ми розуміємо Європу теж як психологічну категорію, яка виганяє людськість із "Просвіти" на великий тракт прогресу.

Микола Хвильовий
"Камо грядеши", 1925

Камо грядеши.

Микола Хвильовий
Назва збірки памфлетів, 1925

Міщанство - завжди міщанство і завжди йому одна ціна.

Микола Хвильовий
"Думки проти течії", 1925

Всі ми розіп'яті на хрестах,
Всі ми покриті ранами.
Заповідано нам жорстокий шлях
Злими коранами.

Олекса Слісаренко
"Пам'яті Г. Михайличенка", 1925

І пощо ж весна нам,
Коли ми тихі та дозрілі станем
І вкриє мудрість голову сріблом?

Максим Рильський
"Запахла осінь в'ялим тютюном...", 1925

Наші едеми
Тільки фантоми...
Хто скаже, хто ми?

Дмитро Загул
"Наші едеми", 1925

Скільки літ не пройде - все на скелі сидітиме
З золотим гребінцем Лореляй
Із очима зеленими і дивно-розкритими,
Обіцяючи рай і одчай.

Максим Рильський
"Скільки літ не пройде", 1926

Аксіоматичний характер ідеалу (який він завдячує своїй "емотивності") згори виключає всякий розумовий аналіз, робить ідеал нетикальним, оточує його міцним муром "фанатизму", якого не розвалити найтяжчим гарматам переконувань, глуму або провокації.

Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Безсила є та ідея, яка обмежується лиш "альтруїзмом" до себе, а позбавлена "скаженої злоби" проти чужого світу.

Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Лиш плекання нової волі врятує нас!

Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926

Нації творяться перемогами або нещастями, психологічно спільними для всіх членів одного національного колективу.

В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926

Майстер корабля.

Юрій Яновський
Назва роману, 1927

Гнида розкошує на нашій прекрасній планеті.
Гряде царство гниди, якому не буде кінця.

Іван Дніпровський
"Листи", 1927

Найгірша помилка - уважати неминуче за доцільне.

Валер'ян Підмогильний
"Місто", 1928

Кожен з нас живе у віках, бо ми перш за все - ідеї.

Микола Куліш
"Патетична соната", 1931

Тільки тоді, як Петраркою стане той, хто сьогодні б'є жінку, наступить всесвітня соціальна весна.

Микола Куліш
"Патетична соната", 1931

Гармат би нам та кулеметів замість мрій, тату!

Микола Куліш
"Патетична соната", 1931

Чи не краса в тому, що щось тільки існує, - і не вертається більш ніколи...

Уляна Кравченко
"Спогади учительки", 1936

Все буде відомо - даремно ховаєш нужденність
Бажань похітливих, думок без сумління і страху.
Все станеться явним - даремно втікаєш від себе
У видумку мрій, сорокатий каптан для безумців.

Юрій Липа
"Простовіч", 1938

Спалитися в безупиннім
Життю, що в іскрах пливе,
В неопалимій купині,
Що родить вічно нове.

Юрій Липа
"Три брати", 1938

Ось лиця всіх до Тебе, Боже,
Звертаються в молитві й ждуть;
Ти вивів нас на роздорожжя,
Щоб ми пізнали праву путь.

Юрій Липа
"Вірую", 1938

Коли прийшла пора і ти дозрів
У муках днів, у боротьбі з собою,
Як образ берегів в імлі, на морі, -
В одній хвилині з'явиться тобі
Твоє призначення і зміст.

Юрій Липа
"Призначення", 1938

Ми у руці тримаєм тільки зерна;
гаїв не бачимо, що з них зростуть
і зашумлять зеленим верховіттям.

Юрій Клен
"Попіл імперій", 1946

Всі сумніви навіки заспокоїв,
хто добре політграмоту засвоїв.
Як вільно й легко жити без думок,
коли нам визначено кожний крок.

Юрій Клен
"Попіл імперій", 1946

Фанатизм виключає мислення взагалі або - найменше - ясність мислення. Без ясності мислення всякий рух сходить на манівці і перетворюється мимоволі й несвідомо на свою протилежність.

Юрій Шерех
"Наша сучасність - наше мистецтво", 1947

Так ось який ти, світе зелен-золот,
Давно відомий з вицвілої казки...
Серця людей - неначе лід і холод,
Злоба. Ненависть. Вічно жах поразки.

Олекса Веретенченко
"Так ось який ти, світе зелен-золот...", 1951

Тугу нашу. Господи, благослови, що з нею, наче з костуром своїм жебрак, минаємо стовпи придорожні, у невідоме ведені Твоєю волею. І ти у камінь тугу цю перетопи, хай благословенний буде камінь цей, як зброя наша, що іще остання залишилася нам. Нехай безборонними не будемо. Щоб встояв кожний в зустрічі рішальній. Господи, благословляй!

Богдан Нижанківський
"Молитва", 1953

І тепер Христос із хреста над нами звішує довічную свою главу.

Тодось Осьмачка
"Ніч і день". 1954

Любити далеку царівну куди легше, ніж ближнього.

Микола Шлемкевич
"Загублена українська людина", 1954

Якщо ти дійсно служиш правді, а не злу, -
Чому ж у щирості вбачаєш крамолу?

Василь Симоненко
"Пильному", 1962

Як не крути,
на одне виходить,
слід би катюгам давно зазубрить:
можна прострелити мозок,
що думку народить,
думки ж не вбить!

Василь Симоненко
"Як не крути...", 1964

Бо ти на землі - людина,
І хочеш того чи ні -
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої - одні.

Василь Симоненко
"Ти знаєш, що ти - людина?", 1964

Хто сказав, що все уже відкрито?
Нащо ж ми народжені тоді?
Як нам помістити у корито
Наші сподівання молоді?

Василь Симоненко
"Гей, нові Колумби й Магеллани...", 1964

Навіщо я? Куди моя дорога?
І чи моя тривога проросла
Од сивої печалі Козерога
В глевке болото рідного села?

Іван Драч
"Ніж у сонці", 1964

Давно відомо, що можна бути ідейним ворогом певної системи і водночас психологічно бути її частинкою.

Юрій Шерех
"Не для дітей", 1964

А ніч попереду й позаду...
Ми йдем. Вперед, а чи назад?..
Парадоксальна суть парадів
і замість правди - сто півправд.

Григорій Чубай
"Вертеп", 1968

Диктатори, диктатори, диктатори,
погоничі великі: "цоб-цабе".
Диктатори, диктатори, диктатори
Щодня диктують світові себе.

Григорій Чубай
"Вертеп", 1968

Птах подеколи так звикає до клітки, що згодом негоден прожити без неї. Ану ж випустіть його на волю - і він загине. Людина - не птах, вона творіння вищого ґатунку, проте природа увіклала в неї багато спільного з птахом: вона почасти теж не може перебувати без клітки...

Михайло Осадчий
"Більмо", 1968

Є чи нема
домагався малим
є чи нема
домагався як виріс
є чи нема
домагався сивіючи
є чи нема
домагався холонучи
є чи нема

Микола Холодний
"Діалог", 1969

Чорнять мозок і ґвалтують шлунки -
Хліб глевкий, аж людський капле піт,
Гадь повзе тут між людських стосунків.
Тільки спільності, що погляди на дріт.

Михайло Осадчий
"Чорнять мозок...", 1970

Сидіти за ґратами нікому не легко. Але не поважати себе - ще важче. І тому будемо битися!

Валентин Мороз
"Замість останнього слова", 1970

Дуже важливо заткнути рот тому, хто перший крикнув: "Король голий!", - поки не підхопили інші. Але ж король дійсно голий. Це - істина.

Валентин Мороз
"Серед снігів", 1970

Одержимість - це не художність. І не науковість. І навіть не публіцистичність.
Одержимість - це зовсім окрема субстанція, необхідний поряд з іншими компонент для повноцінного духовного життя.

Валентин Мороз
"Серед снігів", 1970

Є мільйони людей з вищою освітою, які все знають, але нічого не мають - нічого святого.

Валентин Мороз
"Хроніка опору", 1970

Ми звикли традиційно ховати від себе ту правду, над якою треба було б найбільше подумати.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Ми мусимо знову навчитися називати речі своїми іменами, щоб осмислити себе у світі - щоб знайти у ньому нових друзів.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Браконьєр - це людина без легенди. Сірий реаліст, який вірить у те, що бачить, відчуває на дотик і смак. Без пам'яті про минуле, без гідності предків, без поняття про майбутнє - він жадібно накидається на ласощі й аромати навколишнього...

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Ми котимося до чуттєвого, фізіологічного матеріалізму під текучку місячних і річних виробничих планів, під шумок з репродуктора, під сите чавкання і заколисуючі розмови про футбол, балет і космос.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

...Хама, самовдоволеного і розперезаного, обтяженого рабським комплексом зневаги до слабших і залежних, позбавленого моральних обов'язків, - не дай, Боже, наділити його силою, правами і владою пана.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Коли не видно ясних доріг і сонячних плаїв, безсумнівною дорогою є найважча - дорога шляхетна.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Від свого відстали і до чужого не пристали, ні ґави, ні ворони, раз вони зневажили своє, то як вони можуть поважати чуже?

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Але землю вкриває асфальт і бетон, небо затягується димами і ревом моторів, і кудись шалено, в метушливій тривозі летить життя, засмокчу є і не залишає тієї чистої години для душі, коли можна замислитись над собою і подумати про головне.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

Первісний ключ - в людині. А людину сковують умови. Але умови для себе, зрештою, витворює вона сама - на свій зріст. Мусимо рости і духовним зростанням, моральним авторитетом здобувати престиж і відстоювати своє місце під сонцем.

Євген Сверстюк
"Собор у риштованні", 1970

[Передмова]
[Батьківщина][Доля][Змагання][Історія][Любов][Мудрість]
[Народ][Праця] [Природа][Слово][Смерть][Тривога][Хвилини]
[Покажчик авторів][Юрій Луцький]