Алла КОВАЛЬ, Віктор КОПТІЛОВ
КРИЛАТІ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Ґ

Ґаудеамус іґітур

Цитата з пісні латинською мовою, яку, за переказами, склали студенти Гайдельберзького університету в Німеччині в XIV ст. Музику до неї написав у XV ст. фламандський композитор І. Окенгайм. Ця пісня стала міжнародним університетським гімном. Вона починається словами: «Звеселяймося, поки ми молоді!».

Gaudeamus igitur juvenes dum sumus! — надто непримушено скрикнув супутник інженера і підсів до Сердюка.
(М. Хвильовий, Зав’язка)

Хоч їхні мрії зниділи у гуркоті пилюг і бур:
Gaudeamus igitur!
(Б. Б о й ч у к, На балі бувших львівських студентів у Нью-Йорку)

Ґвинтик

Улюблена комуністичними вождями метафора людини та її духовної діяльності. В. Ленін у статті «Партійна організація і партійна література» закликав літературу стати «коліщатком і ґвинтиком загально-пролетарської справи», тобто підпорядкуватися наказам партії. Й. Сталін у «Тості за великий російський народ» (1945) хвалив людей-ґвинтиків, які безвідмовно виконували доручені їм справи.

Вживається у значенні: людина, поневолена бездушною державною машиною.

Не можна суверенну державу будувати з ґвинтиків, — і не є важливо, які це «ґвинтики», за кого вони — «за Сталіна», чи «за Горбачова», чи «за дядька Тараса» з «Мини Мазайла» Миколи Куліша.
(Н. Корнієнко, Українська та російська ментальність: проекція в сучасне)

Він числивсь ґвинтиком в державі,
Хоч в грудях людське мав тепло
І чисте серце, неіржаве,
Якому зносу не було.
(М. Василенко, Ґвинтик)

Ґрона гніву

Назва роману (1939) американського письменника Дж. Стейнбека, що походить від розповіді в XIV розділі Апокаліпсиса про янгола, який зрізав ґрона винограду й кидав їх у «велике точило гніву Божого», і з них потекла кров «аж по узди кінські на тисячу шістсот стадій». Гнівався Господь на людей, які поклонялися «перед звіром і образом його», а заповідей Божих не визнавали. У переносному значенні вислів дає образну характеристику усвідомлення людиною тяжкої ситуації, в якій вона перебуває, і наростання протесту проти неї.

Він, наче плід, важніє й дозріває,
наллятий плином невідомих лон,
і темний сік, буруючи, співає,
немов вино Господніх грон.
(Юрій Клен, Софія)

Ґроно п’ятірне нездоланих співців

Цитата з сонета М. Драй-Хмари (1889—1939) «Лебеді»:

О ґроно п’ятірне нездоланих співців,
крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.

П’ятірне ґроно співців — де п’ять поетів-неокласиків: М. Рильський, М. Зеров, П. Филипович, О. Бургардт і М. Драй-Хмара. Сонет було написано 1928 року як відповідь на цькування поетів комуністичною критикою. Автор сонета зазнав переслідувань, а згодом його, М. Зерова і П. Филиповича було заарештовано й розстріляно.

Там, «в ґроні п’ятірнім нездоланих співців», словами Драй-Хмари кажучи, з його вже історичного сонету, — Освальд Бурґгардт зайняв своє місце в найбільш висуненій вперед, найбільш небезпечній і, як тепер, вже з історичної перспективи бачимо, найбільш дієвій — бойовій заставі нашої нації в смертельній війні за її духове існування.
(Є. Маланюк, Юрій Клен)

Я був один із лебедів, які
Належали до ґрона п’ятірного
Нездоланих співців.
О, дні гіркі!
(Юрій Клен, Попіл імперій)

Його (неокласицизм) треба приймати радше як окреслення історичне, а не стильове, тобто — означення «неокласик» стосувати до тієї групи (яку за Драй-Хмарою називали «п’ятірним гроном») поетів, що оформилася на початку 1920-х років і їй накинули збоку назву «неокласиків», а вони не перечили проти цього й охоче з назвою погодилися.
(І. Кошелівець, Розмови в дорозі до себе)

[ A ] [ Б ] [ В ] [ Г ] [ Ґ ] [ Д ] [ Е ] [ Є ] [ Ж ] [ З ] [ И ] [ Й ] [ І ] [ Ї ] [ К ] [ Л ] [ М ]
[ Н ] [ О ] [ П ] [ Р ] [ С ] [ Т ] [ У ] [ Ф ] [ Х ] [ Ц ] [ Ч ] [ Ш ] [ Щ ] [ Ю ] [ Я ]