Історія України надзвичайно багата. Не лише міста, а й практично кожне село цікаві різними подіями, що там відбувалися, і визначними людьми, котрі там жили або бували. Ми колись писали про село Веприк на півночі Полтавської області. На самому півдні цієї області, в Кобеляцькому районі на схід від Кременчука на березі Дніпра існувало село Переволочне.
Це було одне з найдавніших поселень людей на Україні. Археологи розкопали там стоянки часів неоліту - ІУ тисячоліття до н.е., епохи міді й бронзи - ІІІ - І тисячоліття до н.е., ранньоскіфські поселення черняхівської культури ІІ - ІV століть н.е., городище та кургани періоду Київської Русі - ХІІІ ст. н.е. І все це не пожаліли російські комуністи, коли перетворювали наш Дніпро у низку багнистих водосховищ. Так старовинне українське село Переволочне опинилось підж водами т.зв. Дніпродзержинського водосховища. Не пожаліли навіть такого вигідного для Росії факту, що на околиці цього села були взяті в полон рештки розбитої армії Карла ХІІ 30 червня 1709 року - можна було б там на додачу до Севастополя створити ще одне "місце російської слави", хоч там брали участь і козаки Семена Палія, котрий не підтримав гетьмана Мазепу. Так ні ж - усе затопили. Тепер поблизу тих місць село з новою, сучасною назвою - Світлогорське - адже ж світле життя вони нам влаштували, затопивши наші родючі землі.
Село Переволочне було славне й своїми людьми. Там народились брати Богдановичі - видатні діячі української й російської культури ХVІІІ ст. Та годі шукати памяті про них "історія міст і сіл УРСР" (1028 сторінок) "Полтавська область" село Переволочне згадується лише в звязку з поразкою шведів, а що воно було батьківщиною братів Богдановичів - про це нема мови.
Сім’я Богдановичів хоч і була шляхетська, але незалежна. Старший з братів - Іполіт Федорович - народився 3 січня 1744 року (23 грудня 1743 р.). Отримав домашню освіту, а потім батько привіз десятирічного сина до Москви і влаштував там на службу. Хлопець служив і вчився і навіть опублікував свої перші вірші в одному з журналів. В 1761 р. він був прийнятий до Московського університету, де вчився і одночасно служив наглядачем над класами.
В 1763 р. Богданович був прийнятий перекладачем до штату генерала П. І. Паніна і разом з ним в тому ж році переїхав до Петербургу. Там наступного року він був прийнятий на службу до Колегії закордоних справ. Навесні 1766 р. він був призначений секретарем російської амбасади в Саксонії і влітку прибув до Дрездена. До Петербурга повернувся навесні 1769 р. і продовжив служити перекладачем в Колегії закордоних справ, одночасно займаючись літературною діяльністю - писав вірші, перекладав. В його ліриці зустрічаються і політичні мотиви - зокрема досіть недвозначний Захид Катерини ІІ: "Счастливому в твоем владении народу осталося иметь едину лишь свободу". Видавав журнал, редагував газету, співробітничав з багатьма літераторами, зокрема з таким же, як і він, українцем Г. Брайком. В 1780 р. вступив на службу до щойно створеного Петербурзького архіву. В 1778 р. зявилась друком поема "Душенька" - можна сказати, головний твір Іполіта Богдановича, з захопленням зустрітий сучасниками і восоко поцінований літераторами наступних поколінь. Ця поема українця, котрий писав, згідно з умовами того часу російською мовою, за висловом сучасника, "вразила всіх". Вона справила помітний вплив на багатьох російських поетів - Батюшкова, Карамзіна, Пушкіна, котрий використав досвід Богдановича в своїй юнацькій поемі "Руслан і Людмила". Восені 1783 р. Богдановича було обрано членом Російської Академії. З 1788 р. він - Голова Петербурзького архіву. В 1795 р. він пішов у відставку. На початку наступного року він залишив Петербург і приїхав до Сум, до свого брата Івана. В 1798 р. він переїхав до Курська. В листі до Г.О. Потьомкіна в листопаді 1785 р. він писав: "ні землі, ні дому я не маю" і, за висловом Карамзіна, був "багатий єдино римами", а коли в 1798 р. він отримав у спадок маєток він віддав його сестрі, сам жив лише на державну пенсію, сучасник згадував: "Він був доброзичливим і лагідним в стосунках з людьми, і ніколи не чули, щоб він сказав брутальне слово". М.М. Карамзін в статті про Богдановича писав про його "простоту і тихість", вміння співчувати, відчувати чужій біль. В Курську Богданович звернув увагу на хлопчика -кріпака Михайла Щепкіна і заопікувався ним, дозволив йому брати книжки з своєї бібліотеки. Поет помер в Курську в січні 1803 року і там же був похований.
Його молодший брат Іван Федорович Богданович народився в 1758 або 1764 році. Його життя було пов’язане головним чином з містом Сумами Українсько-Слобідської губернії, де він в 1784 -1804 р.р. був міським головою, а в 1811-1813 р.р. повітовим предводителем дворянства. В своєму невеликому маєтку він займався господарством і писав статті на основі свого досвіду. За працю "Про кращій спосіб господарства в різних місцевостях Росії" він отримав велику золоту медаль Вільного економічного товариства в 1809 році. В Сумах і Харькові він спілкувався з В.Н.Каразіним, В.В. Капністом та ін. визначними діячами української культури. Коли помер його брат Іполіт, Іван написав спогади про нього і піклувався про видання підсумкової збірки його віршів.
В своїй книзі "Про виховання юнацтва" виданій в Москві в 1807 р., Іван Богданович обстоював самобутність національного характеру кожної нації. Виступаючи за національні форми життя проти культурного наслідування він заявляв, що ставив собі за мету "отклонять от обезьянства Славяно-Росов". Ця книжка дістала схвальний відгук в журналі Сергія Глинки "Русский вестник" та у інших тогочасних критиків і була б корисною і в наш час, коли б її перевидали.
Іван Богданович помер в 1831 р. в селі Баси Сумського повіту. Його син Модест Іванович Богданович (народився в 1805 р. в Сумах) став відомим військовим історіком. Закінчивши Військову академію, він служив в Генеральному штабі, потім став професором Військової академії і з 1863 р. - офіційним військовим історіографом Росії. З його книжок для нас найцікавіша - чотиритомник "Восточная война 1853-1856 годов", значна частина якої присвячена Севастополю.

АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА"

КИЇВСЬКІ МІСІОНЕРИ - РОСТОВСЬКІ СВЯТІ

ЯК УКРАЇНЕЦЬ ВИВИЩИВ МОСКВУ. МИТРОПОЛИТ ПЕТРО.

КОРОТКИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКИХ ДІЯЧІВ, ЩО ЗРОБИЛИ ВНЕСОК В ПРОСВІТЛЕННЯ РОСІЇ У XVII-XVIII в.в.

СИН КОЗАЦЬКОГО СОТНИКА - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

СВІТЛО З УКРАЇНИ. ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

УКРАЇНЕЦЬ З ЯВОРОВА НА ЧОЛІ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ. СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ.

УКРАЇНЦІ НА СЛУЖБІ РОСІЙСЬКОГО ФЛОТУ

ПРИЛУЦЬКИЙ КОЗАК ГОРЛЕНКО - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

"В КНЯЗЬЯ НЕ ПРЫГАЛ ИЗ ХОХЛОВ...". ОЛЕКСАНДР БЕЗБОРОДЬКО.

УКРАЇНСЬКИЙ СЕЛЮК - ВИХОВАТЕЛЬ РОСIЙСЬКОГО ЦАРЯ. АНДРІЙ САМБІРСЬКИЙ.

УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРІ НА СЛУЖБІ В РОСІЙСЬКОМУ ФЛОТІ

ХТО СТВОРИВ ТЕАТР В РОСIЇ

ЗВІДКИ ВЗЯЛАСЬ МУЗИКА В РОСІЇ

ХТО ЗДІЙСНИВ ПЕРШУ РОСІЙСЬКУ НАВКОЛОСВІТНЮ ЕКСПЕДИЦІЮ?

БРАТИ БОГДАНОВИЧІ

УКРАЇНЕЦЬ - ВИХОВАТЕЛЬ ПУШКІНА. В. Ф. МАЛИНОВСЬКИЙ

УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО ВЕПРИК ПРОТИ РОСІЙСЬКОЇ "СЛАВЫ СЕВАСТОПОЛЯ".
НЕСТОР АМБОДИК і ЛЕОНІД ДУХОВ.

ДІВЧИНА З ЛУБЕН -МУЗА ПУШКІНА. Г. КЕРН

"ХВІРТКА" НА МАЛАХОВОМУ ПАГОРБІ. О. БУДИЩЕВ

ФОСФОРУЄ НОКТИЛЮКА...
УКРАЇНЦІ - РОСІЙСЬКІ СИМВОЛІСТИ

"ЧУДО РОССИИ". СЕРГІЙ КОРОЛЬОВ

ДОДАТОК ДЛЯ ІНШИХ БРАТІВ

СВІТИЛЬНИК ХАЙ СВІТИТЬ. УКРАЇНА - БІЛОРУСІЯ - МОСКОВІЯ

ПРОСВІТИТЕЛЬ СЕРБІЇ. М. КОЗАЧИНСЬКИЙ.

ПРОСВІТИТЕЛЬ РОСІЇ. М. СТАНКЕВИЧ