В. Кравченко. АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА" М. СТАНКЕВИЧ

	Просвіта	Дзвін Севастополя	Союз українок	ТРЦ Бриз
На першу	Галерея	Вільна трибуна	УКІЦ	УГКЦ
Відгуки	Бібліотека	Пласт	Смішного!	Лінки

Валько КРАВЧЕНКО АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА" ПРОСВІТИТЕЛЬ РОСІЇ. М. СТАНКЕВИЧ

Це розповідь про родовід та оточення видатної і на жаль в наш час призабутої історичної особистості Миколи Станкевича. Він виростав серед українців, в краю, що був овіяний духом козацької волі: "Городок уединенный острогожских казаков", як писав, побувавши там Кіндрат Рилеєв, потопав в рясних садах, навкруги - неозорий степ, широкий простір.
Дід його Іван серб з Далмації, в 1757 р. прийняв російське підданство. Це був освічений і хоробрий офіцер. Він брав участь в кількох закордонних походах російської армії, зокрема у взятті Берлiна. Потім він поселився в невеликому повітовому містечку Острогозьку Воронізької губернії і посів посаду комісара, до обов'язків якого входив розподіл земельних ділянок серед нових поселенців. Він там одружився з місцевою українкою.
Їх син Володимир Іванович також служив в армії, був поручником. В 1811 р. він вийшов у відставку і був призначений в тому ж Острогозькому повіті ісправником, одружився з дочкою міського лікаря Катериною Йосипівною. В ніч з 9 на 10 жовтня (з 27 на 28 вересня) 1813 р. в його маєтку в селі Удеревці поряд з Острогозьким народився син Микола.
З рідних найбільший вплив на Миколу мав його батько, людина пряма, чесна і водночас делікатна. Микола успадкував зовнішність батька, про якого сестра Миколи у спогадах писала: "Тип обличчя його був не російський, мав схожість з типом малоросійським".
Микола вчився в Острогозькому повітовому училищі, в благородному пансіоні у Воронежі, а влітку 1830 р. вступив до Московського університету. З професорів університету найбільший вплив на нього справив Михайло Трохимович Каченовський, син балаклавського грека Качоні і харків'янки-українки. Він викладав історію і археологію і був засновником т.зв. скептичної школи в російській історіографії, закликав переглянути російську історію, критикував "Историю государства Российского" Карамзина.
Навколо Станкевича зібралось близько двох десятків студентів університету і з них виник філософсько-літературний гурток. що був значним явищем в історії російської культури. Це сталося взимку 1831-1832 р.р. Метою гуртка було оволодіння німецькою філософією - від Канта, Фіхте й Шеллінга до Гегеля. Володарем дум гуртківців був також німецький письменник Гофман, про якого Станкевич писав: "Його фантастичне природнє - воно здається якимось давнім сном. А там, де він говорить про музику, про мистецтво - не одірвешся від нього!" Станкевич наймав помешкання на Великій Дмитровці в будинку поряд з Благородними зборами- зараз це т.зв. Будинок спілок з відомим колонним залом. Костянтин Аксаков згадував: "В цьому гуртку виробився загальний погляд на Росію - погляд головним чином негативний". За його словами, в гуртку сильно нападали на казенний російський патріотизм, на брехню, "гаряче бажали правди, щирості й істини". Гуртківці критикували офіційну російську казенну ідеологію. Але Станкевич був противником насильницької зміни державного устрою. 30-ті роки ХІХ ст. в Росії називали епохою "громадського нездужання". Після поразки декабристів "людьми оволоділи глибокий відчай і загальний смуток", - писав Герцен. Атмосфера німоти і бездіяльність створила відчуття повної беззахисності від всевладдя, паралізувала благородні пориви. Ці настрої знайшли відгук в поезії Станкевича та поетів його гуртка.
Великий вплив на членів гуртка Станкевича мали твори Гоголя. В гуртку панував його культ. Гуртківці чекали його нових творів, особливо української тематики. Хоча більшість членів гуртка були росіяни, але в гуртку можна зауважити значний український вплив. Передусім це була особистість самого Станкевича, котрий деякі свої вірші підписував В.Гірченко. Він часто їздив додому до Острогозька і Удеревки, де підживлявся українським духом. 15 грудня 1835 р. він писав Бакуніну з Москви:
"Друже Мішелю! Сьогодні я від'їжджаю до благославенного міста Острогозька... з таким задоволенням. Мені так потрібно відпочити, віддатися цілком самому собі".
А 7 січня 1836 р. він писав йому ж з Острогозька:"Тут розум, воля і почуття".
Серед членів гуртка Станкевича були й українці. В травні 1833 р. він писав: "До мене ходять Строєв, Красов, Почека..." Яків Почека був знайомий також з Герценом, Лермонтовим. Він не став відомим діячем. Зате інший українець - Осип Бодянський став видатним вченим-філософом, збирачем і публікатором українських та російських літературних пам'яток, засновником російського слов'янознавства. Він був сином сільського священика з Лохвицького повіту на Полтавщині. Закінчив Переяслівську духовну семінарію, і знав мови південних слов'ян. "Дивак Бода" став професором слов'янських мов і літератур московського університету.
Василь Іванович Красов був найближчим приятелем Станкевича. Зараз мало хто знає цього поета, а тоді його вірші переписували, заучували, цитували. Станкевичу вони також подобались. Один його вірш нині добре відомий як романс - "Я вновь пред тобою стою очарован и в синие очи гляжу..."
Доля судила росіянинові Красову пізнати і полюбити Україну. Його знайомий німецький поет Фрідріх Боденштедт, котрий три роки прожив у Москві і займався перекладами творів російських письменників німецькою мовою, писав в своїх спогадах про Красова: "Незабаром після закінчення курсу він отримав місце домашнього вчителя в Малоросії, і тут, серед народу, так багатого піснями, він отримав новий поштовх до поетичної творчості". Це було в Чернігові.
Незабаром однак його було запрошено до Києва. В кінці вересня 1837 р. він обійняв посаду ад'юнкта (помічника професора) по кафедрі російської словесності в Київському університеті. Лекції його були "жваві й поетичні". Він взяв активну участь у виданні альманаху "Киевлянин". На жаль, йому довелось залишити Київ. Він підготував докторську дисертацію, але колеги його "завалили".
Красов подав заяву про звільнення і на початку 1840 р. повернувся до Москви.Він продовжував писати вірші і згадував Україну.
У липні 1854 р. у 28-річному віці померла його дружина, а у вересні помер і він сам, хворий на сухоти. В некролозі було написано: "Він жив своєю працею і не залишив дітям нічого крім доброго імені і благословення".
До ядра гуртка Станкевича входив також Іван Петрович Клюшніков. Він приїхав до Москви з України, з Сумського повіту Харківської губернії, де він народився на хуторі Криничному в 1811 р. Його батько був поміщиком. Станкевич і Клюшніков разом вивчали Канта.Закінчивши університет Клюшніков деякий час заробляв на хліб приватними уроками, а потім влаштувався викладачем до Московського дворянського інституту. Коли Красова і Клюшнікова не було в Москві, Станкевич писав: "Життя не повне без Красова і Клюшнікова". Після смерті Станкевича Клюшников залишив Москву і поселився в своєму невеликому спадковому маєтку в Сумському повіті.
З видатних росіян до кружка Станкевича в кінці його існування входив Тимофій Миколайович Грановський. Згодом він став професором загальної історії Московського університету. До гуртка також входили майбутній лідер російських слов'янофілів Костянтин Аксаков і майбутній видатний художній і літературний критик, перекладач повістей Гофмана Василь Петрович Боткін. Числився серед гуртківців і українофоб Бєлінський, але Станкевич, Боткін, Аксаков та інші члени гуртка багато в чому з ним не погоджувались. Входив до гуртка великий росіянин і щирий друг України Михайло Бакунін. Всі його чотири сестри були чарівні. Старша - Люба - була нареченою Станкевича, але вона хворіла на сухоти і померла у серпні 1838 р. Станкевич також хворів на сухоти і власне тому поїхав за кордон лікуватись. Pазом з тим його вабили німецькі міста, де жили й творили великі німецькі філософи, міста овіяні серпанком фантастичних повістей Гофмана. Станкевича кохала ще одна сестра Бакуніна - Варвара, і коли вона довідалась, що йому стало гірше, приїхала до нього до Італії, була біля нього до останніх його днів. Bін помер в ніч на 7 липня (25 червня) 1840 р. Йому було всього лише 27 літ.

АБЕТКА ДЛЯ "СТАРШОГО БРАТА"

КИЇВСЬКІ МІСІОНЕРИ - РОСТОВСЬКІ СВЯТІ

ЯК УКРАЇНЕЦЬ ВИВИЩИВ МОСКВУ. МИТРОПОЛИТ ПЕТРО.

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ XVII-XVIII ст.

СИН КОЗАЦЬКОГО СОТНИКА - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

СВІТЛО З УКРАЇНИ. ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

УКРАЇНЕЦЬ З ЯВОРОВА НА ЧОЛІ РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ. СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ.

УКРАЇНЦІ НА СЛУЖБІ РОСІЙСЬКОГО ФЛОТУ

ПРИЛУЦЬКИЙ КОЗАК ГОРЛЕНКО - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

"В КНЯЗЬЯ НЕ ПРЫГАЛ ИЗ ХОХЛОВ...". ОЛЕКСАНДР БЕЗБОРОДЬКО.

УКРАЇНСЬКИЙ СЕЛЮК - ВИХОВАТЕЛЬ РОСIЙСЬКОГО ЦАРЯ. АНДРІЙ САМБІРСЬКИЙ.

УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРІ НА СЛУЖБІ В РОСІЙСЬКОМУ ФЛОТІ